Как работает практическая деколонизация: на Николаевщине запустили центр культурного наследия

У чому проблема?

2,5 роки українці зі зброєю в руках борються за свою ідентичність, за право бути собою, жити на землі своїх предків. Війна, яку розвʼязала росія в Україні, стала часом переосмислення культурних наративів, які російська імперія, а потім і радянська пропаганда, століттями навʼязували українцям. Вкотре в історії українців гостро постали запитання: "хто ми?", "чому так відбувається?" і "що далі?".

Яке рішення?

Знайти відповіді на ці питання може допомогти проєкт, який впроваджують на Миколаївщині. Проєкт практичної деколонізації Центр культурної спадщини "Єдисан" покликаний показати всі періоди історії півдня України, а зокрема Очаківської землі, розкрити її культуру та традиції. Проєкт проводить ГО "ЕКО Березань" у партнерстві з Українським інститутом національної пам'яті та місцевими органами самоврядування.

"Єдисан, або Очаківщина, або Ханська Україна  — це доколоніальна назва нашого краю, де разом проживали козаки та ногайці, українські та молдавські селяни, турки та кримські татари, вірмени і євреї. Тут сформувалась самобутня культура, унікальні традиції та збереглись свідчення цієї доби. За 20 років до приходу на цю територію росії в Очакові проживало 40 тисяч людей, а на території Єдисану — не менше 300 тисяч. Люди жили, працювали, творили унікальну культуру, традиції, які перейшли й нам", — розповідає Олексій Сидорчук, керівник ГО та голова проєкту.

На його думку, значення української ідентичності та впровадження політики деколонізації на півдні України — території, на яку претендує країна-агресор, є питанням актуальним та надзвичайно важливим.

"Ми маємо унікальний шанс за зростання національної самосвідомості одночасно переосмислити головні українські державницькі наративи. Переглянути власну історію та культурну спадщину не з позиції жертви, а позбувшись комплексу меншовартості, нарешті тверезо повернутися до нашого цивілізаційного надбання, спираючись на власний потенціал. Спробувати не тільки переосмислити значення культурної спадщини, але й підійти до цього як до національного фундаменту. Гармонійно поєднуючи традиції, підкреслюючи вплив культурної спадщини різних європейських народів на побут на життя півдня України", — каже керівник проєкту.

Як це працює?

Сьогодні "Єдисан" охоплює десять громад Миколаївщини, об'єднаних спільним мультикультурним простором. За словами керівника ГО "ЕКО Березань", проєкт має на меті інтегрувати всі народності, що населяли ці південні території.

"Повернення до Єдисану — повернення до коріння, до витоків. Вплив османів, кримців, волохів та молдаван на культуру півдня вирішальний. Натомість імперські спроби створити тут чергову середньостатистичну російську «губернію» навіть не смішні, вони гидкі", — говорить Олексій Сидорчук.

Як зазначає пан Олексій, проєкт хоч і новий — "з чистого аркуша", однак враховує одинадцятирічний досвід громадської організації. ГО "ЕКО (Екологія, Культура, Освіта) Березань" підтримує місцеву культуру та чисте довкілля з 2013 року. А з початком повномасштабної війни громадська організація також створила свій волонтерський штаб та проєкт з інтеграції ВПО.

Ідею ж самого "Єдисану" вдалося реалізувати завдяки програмі "Спадщина: простір для роботи" від фонду "Партнерство задля стійкості України". З-поміж 128 претендентів "ЕКО Березань" стала однією з дванадцяти переможців та отримала грант близько 455 тисяч гривень. В рамках проєкту активісти створюють тексти про історію краю, оцінюють стан культурної спадщини Миколаївщини, проводять заходи задля підтримки та популяризації місцевої культури та історії.

Аби втілити все задумане, команда ГО "ЕКО Березань" активно залучає до проєкту місцевих працівників культури, краєзнавців, істориків, освітян, умільців, майстрів та хранителів культурних традицій.

Так, в рамках "Єдисану" уже створили артпростір YedysanArtHall — тут виставлятимуть роботи місцевих художників та майстрів, аби підтримати їх. Першими у виставковому залі свої роботи показали вишивальниця Ангеліна Куртяк з Вікторівки та художниця Марія Гаврилюк з Березанки.

"Найближчим часом ми залучимо до артпростору провідних музик та поетів. Розширимо тематики, а також зробимо презентації у громадах", — ділиться з "Рубрикою" Олексій Сидорчук.

Ще один напрям, який зараз команда проєкту активно впроваджує у громадах — навчання для культпрацівників та аматорів-краєзнавців. Наприклад, в Радсадівській громаді уже відбулася зустріч з 22 представниками громадськості, влади, освіти та культури. Спікери — Олексій Сидорчук та Віктор Дробний, молодий вчений-історик із села Кринички Степівської ТГ, розказали про історію та культуру Єдисану, а також про особливості розвитку цих земель.

А у Степівській громаді, де поєднуються культурна спадщина Єдисану та козацький колорит, у навчальних зустрічах з експертами проєкту взяли участь не лише "любителі", але й завідувачі місцевих краєзнавчих музеїв. За декілька годин осягнути та дослідити усю спадщину Степівського краю неможливо — тож присутні вже домовилися незабаром зібратися на навчання знову.

"Наші зустрічі — це не лекції, а живе спілкування, обмін думками, досвідом. А далі — сильніші підтягнуть слабших. Навчання — це своєрідна капіталізація учасників. Ми привозимо провідних істориків та культурологів, наближаємо їх до наших бенефіціарів, робимо їх доступними та зрозумілими", — уточнює Олексій Сидорчук.

На перший погляд, у сільських громад і так чимало проблем, спричинених війною. Не найкращі часи переживає і сам культурний сектор, який постійно недофінансований і має брак усього, зокрема й кадрів.

Проте керівник проєкту впевнений: культура — це лакмусовий папір суспільства. Він згадує цитату Вінстона Черчилля: "Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?". За словами Олексія Сидорчука, відсутність на території громад реальних механізмів впровадження політики деколонізації та збереження культурної спадщини краю — ще одна причина, чому створення Центру культурної спадщини "ЄДИСАН" є необхідним просто зараз.

"Після малоефективної, часто імітованої місцевими територіальними громадами політики деколонізації, панування імперських та радянських міфів серед населення справляють ефект «Дикого поля». Ситуація ускладнюється залишковим принципом фінансування, відсутністю та низькою підготовкою місцевих кадрів, а також вакуумом потрібної інформації у громадах. Це своєю чергою може призвести до знищення культурної спадщини, наявність вічних «білих плям» та байдужості нащадків. Ми ж пропонуємо та надаємо підтримку, «друге дихання» для збереження кращого та якісного переосмислення потенціалів. Ми допомагаємо там, до чого вічно не дотягуються руки. Змінюємо ставлення у суспільстві, а також координуємо роботу, сприяємо та допомагаємо", — каже Олексій Сидорчук.

В організації зазначають, що проєкт тільки набирає обертів. Попри те, що план заходів проєкту розрахований до вересня, окремі позиції та активності перенесли на осінь, щоб зробити його доступним для дітей та молоді. Менеджерка проєкту Анастасія Вісленко входить до Молодіжної ради при Миколаївській обласній адміністрації, тому ГО "ЕКО Березань" є як і з ким працювати.

​Після завершення дії гранту починається найважче та найвідповідальніше — робота з культурною спадщиною.

"Ми націлені на результат, а його неможливо дати посередині реалізації проєкту. Поки що ми накопичуємо досвід — очікуємо на «готову страву», а не хизуємось інгредієнтами. Наш проєкт комплексний — і результат його на «виході». Але є локальні досягнення, є позитивні емоції учасників та представників влади", — підсумовує Олексій Сидорчук.