Что дети знают о городах? Как работает Урбандвижение для украинских подростков

У чому проблема?

Що діти знають про місто? Таке питання собі поставила Ірина Озимок, засновниця Урбанруху "У міста є я" й авторка однойменної книги. 

Здебільшого, все, що знають діти та підлітки про місто — це базові речі. До того ж часто це заслуга батьків та, у випадку зацікавленості самих школярів, інтернету. Дев'ятикласниця з Вінниці Наталя Костюк, як і більшість її знайомих, також замало знала про те, як влаштоване місто.

У школі, розповідає дівчина, теми міського бюджету, сталого розвитку, громадського транспорту та архітектури не зачіпаються — щонайменше не у практичному ключі. В освітній програмі їх просто немає. Звісно, деякі аспекти урбаністики іноді обговорюються, наприклад, тему екології. Проте і вона часто зводиться до загальних фраз на кшталт "бережіть природу".

"Зараз багато молоді не усвідомлює деякі речі. Зокрема, торкаючись екології. На заняттях нам розповідали, що навіть такі деталі, як-от сортування сміття, дуже впливають на довкілля. Але молодь не усвідомлена в цьому, або просто не цікавиться. Реалізація цього проєкту дає молоді можливість усвідомити, що довкілля і місто загалом — це важливо. Бо хто, як не ми, буде про них дбати?" — зазначає Наталя.

Крім того, навіть якщо підлітки цікавляться урбаністикою, їхній ентузіазм часто не сприймають серйозно. У дорослому суспільстві панує уявлення, що діти надто необізнані, щоб впливати на важливі процеси. Через це навіть зацікавленість рідко переростає у конкретні дії.

Яке рішення?

Саме книга Ірини Озимок "У міста є я" стала поштовхом для багатьох проєктів, зокрема й Урбанруху. На це її підштовхнули думки про простір, у якому зростає її власна дитина, а також рід діяльності — зараз Ірина Озимок працює в Ukraine-Moldova American Enterprise Fund, де керує програмою місцевого економічного розвитку. У рамках цієї програми фонд підтримує проєкти на місцях, що приносять не лише економічну вигоду, а й позитивно впливають на життя людей у цих громадах.

"Я заснувала Міжнародний саміт мерів — це така велика конференція про міста і для міст. Але коли стався ковід, ми всі працювали з дому. Тоді у мене була маленька дитина і я почала купувати різні дитячі книжки. І в цей момент я подумала: «Що діти знають про міста?». Не оці всі вімельбухи, або «ось тут трамвайчик поїхав, тут світлофор…». І так склалось, що я переклала ці дорослі знання на умовно «дитячу мову» й створила книгу", — розповідає Ірина Озимок.

Пілотний Урбанрух був створений у двох містах Польщі — Любліні й Варшаві. До останньої Ірина Озимок виїхала разом із дітьми на початку повномасштабного вторгнення. Там проєкт проводився у форматі урбан-клубу для українських дітей, які знайшли тимчасовий прихисток у Польщі. Як зазначає пані Ірина, окрім освітньої місії, проєкт допомагав маленьким українцям знайти нових друзів у нових умовах.

У березні Урбанрух "переїхав" до України. Його перша хвиля об'єднала підлітків із 19 міст та громад, а друга — із 16.

Як це працює?

Учасники обох хвиль Урбанруху "У міста є я" протягом трьох місяців відвідали 11 лекцій на різні урбаністичні теми: екологія, інклюзивність, бюджет міста, громадський транспорт, архітектура та інші. Освітню програму для молоді підготували українські урбаністки та архітекторки, а укладала її професійна методистка. Ментори проєкту розповідають учасникам про те, чому гарне освітлення і зручний дизайн вулиць мають значення, як велодоріжки покращують життя і де "лежать" бюджетні гроші.

Ірина Озимок зізнається, що під час другої хвилі проєкту траплялися непередбачувані ситуації. В Ужгороді менторка Урбанруху зіткнулася з протестом восьми учасників, коли підлітки демонстративно покидали лекції. Засновниця руху припускає дві ймовірні версії: це або звичайне підліткове бунтарство, що є доволі типовим у цьому віці, або ж реакція на примус до відвідування занять від дирекції школи.

Однак, у цьому ж місті були й приємні моменти. Під час першої хвилі до проєкту долучились діти із ментальними особливостями, які потребували більше часу на засвоєння матеріалу. Та попри тривалість лекцій 3-4 години, учасники продовжували відвідувати їх.

"Ми почали отримувати відгуки про те, що ці діти стали активнішими, тобто це, можливо, стало для них свого роду терапією. Або ж це була соціалізація та прийняття, які були їм необхідні", — каже Ірина Озимок.

Зазвичай кожне заняття триває близько двох з половиною годин, при цьому маючи інтерактивну форму, аби дітям було цікаво. Воно включає щонайменше чотири види діяльності. Наприклад, під час вивчення теми забудови учасники аналізують оптимальну щільність будівель для забезпечення безпеки, розглядають можливості проєктування або змін вулиць. У темі про сміття обговорюють текстильні відходи, вплив моди, а також шлях продуктів, таких як авокадо, і їхній внесок у викиди CO₂. Команда намагається зробити складні теми цікавими та доступними для дітей.

Важливим елементом програми є дослідження міста. Наприклад, відвідування підприємств, екостанцій, бізнес-центрів, закладів. Так, у рамках лекції про безбар'єрність учасники Урбанруху з Вінниці відвідали два заклади — "Витребеньки" та "МакДональдз".

У "Витребеньках" Наталя Костюк взяла на себе роль людини з порушеннями зору. Їй зав'язали очі й дівчина мала можливість оцінити, наскільки місце відповідає нормам інклюзивності та є зручним для людей із вадами зору. Дівчина зазначає, що такі інтерактиви надзвичайно корисні, і тепер, виходячи на вулицю, вона подумки відзначає наявність пандусів або шрифту Брайля у закладах і магазинах.

"Приміряти на себе роль людини із порушенням зору — дуже класна практика. Я такий досвід отримала вперше завдяки Урбанруху. Думаю, що цей інструмент перевірки варто використовувати й підприємцям, аби вони самі розуміли, наскільки інклюзивний простір, який вони створюють. За результатами нашого аналізу, найкраще пристосованим місцем для людей з інвалідністю виявився МакДональдз", — розповідає Наталя.

На роботу проєкту вплинула й війна. Окрім повітряних тривог, що змушують переривати лекції, та відключень світла, в Урбанрусі зіткнулися з переїздом менторів і учасників. Наприклад, менторка з Харкова була змушена виїхати з міста через небезпеку, тож там їй шукають заміну. А в західних областях країни траплялось, що діти, які беруть участь в русі, є представниками ВПО, тож вони або погано знали місто, або намагались нові знання спроєктувати на рідне місто або громаду, що створювало нові виклики.

Друга хвиля Урбанруху наразі добігає кінця. У грудні учасники представлять проєкти на фінальному заході в Івано-Франківську. Урбанрух допомагатиме з реалізацією проєкту-переможця. Наприклад, із пошуком фінансування або домовленостями з місцевою владою. Однак, інші проєкти також не лишаться без уваги.

Наталя Костюк тему фінального проєкту не розкриває, але ділиться, що вона пов'язана саме з інклюзивністю та безбар'єрним простором.

А це точно працює?

Хоч Урбанрух "У міста є я" існує не так давно, деякі міста вже показують результати. Так, учасники з осередку у Кропивницькому створили у рідному місті вуличний кінотеатр, адже одну з проблем свого міста вбачають у відсутності просторів для підлітків. Діти мають ігрові майданчики та центри, дорослі — ресторани та кафе, а молодь у питанні розваг влада та підприємці оминули. Тож підлітки взяли справу у свої руки й самостійно знайшли фінансування для проєкту.

"Ідея кінотеатру «Кома під сонцем» народилася з малюнків та мрій дітей і підлітків, які взяли участь у нашій програмі Урбанрух «У міста є Я». Випускники першої хвилі не лише запропонували концепцію, але й разом з громадою втілили її в життя, показавши, як спільними зусиллями можна змінювати міський простір",— пишуть у соцмережах Урбанруху. 

Крім того, до проєкту доєднались не лише самі учасники, ментори та урбаністи. Участь взяли й представники влади. У Чернівцях про міський бюджет дітям розповів безпосередньо очільник міста. Міський голова розповів про наповнення та видатки з бюджету з перших вуст, а діти, своєю чергою, змогли поставити йому питання, що цікавили. До того ж учасники Урбанруху представили йому власну ініціативу з переробки одягу. Таким чином дорослі, зокрема представники влади, мали змогу поспілкуватися з активною молоддю, а діти відчули себе почутими.

Хоч головною метою проєкту засновниця Ірина Озимок називає не зрощування урбаністів та архітекторів, а передусім формування відповідальних мешканців, Урбанрух таки впливає на вибір майбутньої професії його учасників. Деякі підлітки вже після першої хвилі вступили у виші саме на урбаністичні напрямки.

Ще більше корисних рішень!

Третя хвиля Урбанруху стартує у 2025 році. До неї зможуть долучитись громадські організації з різних куточків України, які виявлять зацікавленість до проєкту. Програма наразі в розробці, але, як зазначає Ірина Озимок, вона буде більш насиченою. Окрім тем бюджету, транспорту та сталого розвитку, планується включити питання збереження пам'яті, спорту, культури й інші аспекти.

Серед планів на наступний рік — залучення учасників до значущих подій, таких як Міжнародний саміт мерів, чи Львівський урбан-форум.

Крім того, на основі книги "У міста є я" розроблено навчальну програму, яку вже впроваджують для учнів 3–4 класів у школах різних міст України: Києві, Славутичі, Львові, Мукачеві, Вараші. Тепер урбаністичні теми діти опановуватимуть ще з початкової школи.