У чому проблема?
На початок листопада на Дніпропетровщині проживало 363,5 тисячі переселенців. Найбільша кількість — у Дніпрі: 146,6 тисячі. Людей, які тікали від окупації та обстрілів, розселяли по комунальних закладах, садочках, школах. Багато прихистків спочатку працювали транзитно, тому що через Дніпро щодня проходили тисячі людей — їм було потрібно десь зупинятись.
Але минав тиждень за тижнем повномасштабної війни, і стало зрозуміло, що частині людей доведеться затриматись у шелтерах, бо повертатись їм або вже нікуди — оселі розтрощені, або їхні міста та села нині в окупації.
Тож шелтери мали перейти на постійний режим роботи — зосередитися не тільки на першочерговому забезпеченні людей — продуктах та речах першої потреби, але й зайнятися справами поза цим, згуртувати, дати нову ціль існування людям, яких вони прихистили.
Яке рішення?
Налаштувати людей на будування життя — дати їм можливість щось робити, а не замикатися по кімнатках наодинці з собою, "на всьому готовому". Дати вудку, а не рибу.
"У мене нічого там не залишилось"
Так говорить Ольга з Лисичанська. Кілька тижнів під обстрілами жінка жила на "котячо-собачих місцях" — між бетонними блоками біля теплотраси. У місті вже не було світла та води, і подруги почали вмовляти жінку виїздити з міста. У якийсь момент Ольга погодилась. Уже з початку літа вона живе в Дніпрі. Спочатку винаймала квартиру сама, бо думала, що війна в рідному місті — це не надовго. Але гроші закінчились, а бойові дії — ні. Так 71-річна Ольга опинилась у Шелтері переселенців Луганщини.
Будинку з квартирою Ольги в рідному місті вже немає. Розбомбили. Із собою жінка мала лише маленьку торбинку — все інше для життя купувала у Дніпрі.
"У мене дому немає, там уже ворог панує, але я все одно хочу туди. Чоловік похований там, син. Хоч у Лисичанську не залишилось нічого доброго, я все одно хочу туди", — говорить жінка.
У Шелтері переселенців Луганщини Ольгу все влаштовує — умови для життя добрі, є розклад занять на кожен день — від майстер-класів та тренінгів до занять із психологом. Самотужки мешканці влаштовують чаювання, на кожен день народження обов'язково купують святковий торт та з'їдають його разом. Готуються святкувати в шелтері й Новий рік.
Як це працює?
Шелтер переселенців Луганщини
9 листопада в дніпровському Шелтері переселенців Луганщини щільний розклад — спочатку жителі на кухні пишуть Радіодиктант національної єдності, після — разом із психологинею обговорюють мову ненасильства. Графік тут завантажений, щодня намагаються підібрати цікаві та корисні заняття для переселенців. Окрема програма є для дітей – це можуть бути заняття з Петриківського розпису, оригамі та іншої творчості.
Шелтер переселенців Луганщини відкрили луганчани для луганчан.
"Навесні був час суцільного стресу. Нам — людям, які виїздили з Луганщини — просто не було, де зупинятись. Ми поспілкувались із партнерськими організаціями, вирішили, що можемо створити такий майданчик-прихисток. Ми написали грант для обладнання приміщення. Фінансування отримали швидко, вже у травні почали приймати людей", — розповідає керівниця Шелтеру переселенців Луганщини Ганна Рясна.
Нині в шелтері живуть жителі Лисичанська, Сєвєродонецька, Рубіжного та інших міст та сіл регіону. Усього — 94 людини, вісімнадцятеро з них — діти. Зараз ремонтують додаткові приміщення, у яких зможуть оселитись ще кілька десятків переселенців.
"Ми дуже намагаємось зробити так, щоб людям було тепло та затишно як вдома. Намагаємось дізнаватись про один одного якнайбільше — настрій, бажання та мрії. Створюємо умови для того, щоб тут нам добре жилось. Не «моє, тому не шкода, я завтра поїду, тому можу щось зламати», а зовсім з іншим ставленням — з цінуванням", — говорить адміністраторка шелтеру Ніна Бондар.
Шелтер переселенців Луганщини унікальний тим, що в ньому можна отримувати додаткові послуги — їх вдалось організувати за підтримки міжнародних фондів та партнерських організацій. Але без роботи самих луганчан нічого з цього не було б:
"До кожної справи намагаємось долучитись. Наприклад, перед тим, як нам звели сучасний дитячий майданчик, ми самотужки розчистили під нього всю територію", — розповідає Ніна Бондар.
Також при шелтері є кімната психологічного розвантаження. Там волонтери займаються із дітьми, вчать малечу читати та писати. На першому поверсі працює Центр надання медичної допомоги, де цілодобово чергує група, яка надає екстрену швидку допомогу. У шелтер приїздять профільні спеціалісти — гінеколог та кардіолог, щоб оглядати людей. Для медиків є все необхідне обладнання.
А нещодавно у прихистку відкрили коворкінг-зону для дітей, які навчаються дистанційно. Тут вони можуть користуватись ноутбуками, а ще відвідувати заняття з комп'ютерної грамотності. Незабаром біля шелтера відкриють громадський майданчик, де будуть проводити вуличні заходи. Чекають на встановлення альтанки.
Через шелтер уже пройшло понад дві тисячі людей, нині 70% місць зайняті людьми, які проживають тут постійно, 30% зазвичай припадають на тих, хто їде через Дніпро та потребує прихистку на кілька днів.
Хаби для переселенців
Почуття згуртованості та приналежності до окремої спільноти переселенці можуть відчути не тільки у своїх шелтерах, а й у дніпровських центрах та хабах. Там організовують програми, розраховані на розвиток нових навичок та навчання.
Резиденція "Вільний Простір – Little Mariupol"
У резиденції "Вільний Простір – Little Mariupol" проводять ряд безплатних майстер-класів та заходів для переселенців та жителів міста. Останні були з писанкарства, зі створення українських ялинкових прикрас та мотанок, Петриківського живопису. Додатково також пропонують розвивальні тренінги для дітей, психологічну, юридичну та гуманітарну допомогу для переселенців.
Резиденцію створили жителі Маріуполя, які переїхали в Дніпро. Також тут працює кав'ярня, де можна залишити підвішену каву для українських військовослужбовців та переселенців.
"Головне, щоб людина відчувала, що вона важлива. Кожен переселенець — важливий. У нашій маріупольській кав'ярні будь-який відвідувач може залишити підвішену каву та десерт — оплатити їх. А насолодиться ними вже внутрішньо переміщена особа чи військовий. Це говорить про те, що про них подбали. Про них подумали", — розповідає засновник резиденції Кирило Долімбаєв.
Зараз, коли у Дніпрі вимикають світло, при резиденції працюють генератори. Тому кожен охочий може підзарядити свої гаджети та попрацювати у теплі.
Центр сучасної культури
У Центрі сучасної культури у Дніпрі працює розгалужена програма для переселенців та містян. Вона складається із воркшопів, майстер-класів, музичних заходів та клубу української мови. У Центрі вже проходили воркшопи з мозаїки, діджеїнгу, графіки, філдрекордингу, фотографії. Проводять і музичні благодійні акції. Таким чином у Центрі хочуть допомагати переселенцям соціалізуватись — познайомитись із містянами та відірватися від переживань.
А ще є формат ком'юніті кухні, коли переселенці разом із містянами під керівництвом кураторки говорять про окремі продукти та готують. Там переосмислюють знайому їжу. Уже були заняття, присвячені зерну, солі, цукру.
"Які види перців вже давно й успішно вирощують на українській землі? Як тренувати свої смакові рецептори до споживання гострого? Що таке капсаїцин та чим він корисний? Проговоримо про це та багато іншого?" — так відвідувачів інтригують в анонсах "ком'юніті кухні", та, звісно ж, ключове слово тут не кухня, а ком'юніті. Переселенці отримують можливість познайомитися, поспілкуватися, виринути зі своїх проблем та краще асимілюватися на новому місці.
Коворкінг-центри
У Дніпрі є кілька коворкінг-центрів, при яких діють різні корисні програми для переселенців.
Так, наприклад, у Coworking space нещодавно розпочав роботу розмовний клуб "ЙОЙ: бадьора українська мова". Тут періодично проходять майстер-класи для переселенців. У просторі можуть проводити свої заходи ВПО, представники військових адміністрацій та громадських організацій.
"Багато переселенців втратили роботу чи фізичне робоче місце. Виникла ідея створити такий простір, де люди могли б безплатно користуватися ноутбуками, через інтернет спілкуватись із рідними та проводити свої заходи", — говорить заступниця директора Департаменту міжнародної технічної допомоги, інноваційного розвитку та зовнішніх зносин Луганської облдержадміністрації Олена Гемусова.
Інший коворкінг-центр працює у Дніпрі у Новокодацькому відділі Дніпровського міського центру соціальних служб. Там проводять різноманітні навчальні, інформаційні, соціальні заходи, консультації, лекції та семінари.
"У місті багато внутрішньо переміщених осіб, і частина з них вже вирішила тут залишитися. Тому відкриття такого центру стало на часі. Важлива особливість — наявність у будівлі надійного бомбосховища", — розповіла директорка Дніпровського міського центру соціальних служб Анастасія Тищенко.
Та насправді такі ініціативи та центри не просто на часі. Тепер вони — необхідність, а ще такий потрібний сигнал для переселенців: ви важливі, ви потрібні, про вас піклуються, про вас не забувають.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
