Сергей Калицун: “Я взглянул на ногу, рассчитывал, что она цела. А ее не было”

"Я, не втрачаючи часу, був штурмовиком"

До мобілізації Сергій був заступником директора фірми, що займається кондиціонуванням та вентиляцією приміщень. Чоловік пропрацював там сім років, пройшовши шлях від монтажника до керівної позиції. Проте з початком повномасштабної війни отримав декілька повісток. 

"Коли я пішов оновлювати дані, мені вручили повістку. Але оскільки я не служив до цього, мене відмітили і сказали «до побачення». Вже другу повістку я отримав у Києві. Мені знову сказали, що потреби в мені немає. І тільки після третьої повістки я потрапив на службу", — перераховує Сергій.

Сергій Каліцун. Фото: Благодійний фонд BGV

Чоловік потрапив у 95-ту бригади, пройшов підготовку. Спершу він мав бути водієм автобуса. Вже встиг отримати відповідні документи і транспорт. Проте, коли Сергій вже прибув до Слов'янська, його перевели у штурмовики. 

"Авторота, в якій я мав служити, намагалася перевести мене назад. А поки збирали необхідні документи, я, не втрачаючи часу, був штурмовиком", — розповідає чоловік.

"Сергію, це буде твій крайній вихід"

"5-го липня, на восьму ранку, мали приїхати хлопці і забрати мене. У мене на руках вже були всі документи про переведення в автороту. А 3-го липня наш ротний, на той час ще живий, каже: «Сергію, це буде твій крайній вихід і чекаємо на твоє переведення»", — пригадує ветеран.

Того ж дня і відбувся "крайній вихід" Сергія. А ще, як каже він сам, закінчилась його бойова і військова кар'єра. 

"Це був Серебрянський ліс, ми проводили штурмові наступальні дії. По нас працював танк. У мене було поранення в колінний суглоб. Загинули декілька побратимів. Я був весь у своїй та їхній крові. Мені наклали турнікет на праву ногу, на ліву я наклав турнікет сам. Наша евакуація тривала шість годин. Один хлопчина до неї не дожив", — розповідає Сергій. 

Відходили бійці під щільним артобстрілом, що дуже ускладнювало ситуацію. Сергій весь час був при свідомості, але каже, що тільки в стабілізаційному пункті почав розуміти, що сталося. 

"Я глянув на ногу, розраховував, що вона залишилася цілою. А її не було. Я дуже важко це сприйняв, я розраховував на зовсім інше. Я не був морально готовий до цього", — ділиться ветеран.

"Це як дитині треба навчитися ходити, так і мені зараз"

Чоловік каже — його дружина наче відчувала, що щось сталося, жінка плакала і дуже переживала. Коли на другий день після поранення Сергій зателефонував їй, вона одразу приїхала з Київщини у Дніпро і була поруч з чоловіком під час всіх операцій.

Коли після реампутації ветеран вже був у реабілітаційному центрі "Галичина", що на Львівщині, він потоваришував з іншим ветераном — Валерієм Одайником. Він свого часу втратив обидві ноги, але отримав сучасні електронні протези. Валерій порадив Сергію програму протезування, що реалізовує уряд Естонії спільно з Благодійним фондом BGV. Чоловік подав заявку і отримав позитивну відповідь.

"І ми поїхали в Естонію на протезування. Я і ще кілька хлопців, які теж протезувалися, пробули там три тижні. Реабілітаційний центр дуже хороший, все зробили дуже швидко. Хороші протезисти, вони дуже професійно все робили, постійно показували нам функції протезів, пояснювали, як це все працює", — ділиться Сергій. 

Протез Сергія Каліцуна. Фото: Благодійний фонд BGV

До цього у чоловіка був механічний протез, зараз — електронний. Він розповідає, що попередній протез був не зовсім безпечним. Сергій тричі падав на ньому і через це у нього з'явився страх. Проте з електронним все інакше, хоч ветеран ще й не до кінця його опанував. 

До повномасштабної війни Сергій розпочав будувати власний будинок. Поранення поставило все на паузу. Отримавши перший протез, чоловік намагався повернутись до роботи, але не міг втриматися на нерівних поверхнях. Проте новий протез дає йому таку можливість. 

Сергій Каліцун. Фото: Благодійний фонд BGV

"Зараз я роблю на будівництві все самостійно, мені тільки допомагають декілька найманих робітників. Я тепер можу ходити по незручній поверхні — по землі, по піску, по щебеню. Тому вчусь ходити з протезом я вже на будівництві", — сміється чоловік.

Зараз Сергій сподівається закінчити будинок до кінця наступного року і за цей же час звикнути до протеза повністю. Він ділиться — хоче спробувати функцію "плавання", але поки опановує рухливі ігри з дітьми на вулиці. 

Сергій Каліцун. Фото: Благодійний фонд BGV