Посевная-2023: мины, цены, трудности и решения военного времени

У чому проблема?

Замінування, втрата земель, техніки, продукції, проблеми із "зерновими коридорами". Це — тільки частина викликів, із якими зіткнулися аграрії минулого року. 2023 агрорік буде для сільськогосподарської сфери не менш напруженим. Та попри все, збереження продовольчої безпеки — ключова мета агровиробників України.

Понад 170 тисяч квадратних кілометрів нашої території залишаються небезпечними через ворожі міни та снаряди, що не розірвалися. Сюзанна Григоренко, директорка Насіннєвої Асоціації України, говорить, що саме через це посівна проводиться не на всій вільній території держави — оскільки розмінування відбуваються передусім на об'єктах критичної інфраструктури, аграріям залишається тільки чекати й обробляти відносно безпечні площі. Найбільші замінування — на деокупованих територіях Херсонщини, Миколаївщини та Харківщини. 

Фермери впевнені, що окупанти свідомо мінують поля України, аби нашкодити галузі й підірвати продовольчу безпеку. Про це, наприклад, розповіли The New York Times фермери Херсонщини.

"Зазвичай фермери об'їжджають небезпечні території, відмічають місця, де помітили міни, а далі — на власний страх і ризик засівають поля, які здаються їм безпечними", —  розповідає Сюзанна Григоренко. Ризики є й неабиякі — помилившись, аграрії травмуються на мінах.

Загалом, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства, близько 24% земель не будуть засіяні цьогоріч, а це — майже 7 млн га.

"Це найскладніша посівна особливо для звільнених територій, адже наслідки окупації будуть давати про себе знати довгий час навіть після війни. А для аграріїв, чиї землі були в окупації, це практично безнадійна ситуація, бо доходів вони не отримують", — говорить Сюзанна Григоренко.

Фермерське господарство "Веселка" знаходиться в Дніпропетровській області, за 50-60 км від лінії бойових дій. Заступниця голови господарства Марина Сушко говорить, що регулярних ворожих обстрілів громада не зазнає, тому аграрії працювали й працюють без перерв і минулого, і цього року. Інвестиційні проєкти згорнуті, а от поточна діяльність відбувається, як і в довоєнний період.

Основним викликом для них, як і для більшості фермерів України, є складність з обіговими коштами на посівну-2023.

"У зв'язку з, м'яко кажучи, низькими цінами реалізації зернових і технічних культур у 2022-му, наше підприємство реалізовувало незначну кількість продукції власного виробництва — виключно для покриття нагальних потреб, — ділиться Марина Сушко. — Більша частина продукції залишилася на зберіганні для реалізації у 2023 році. Відповідно фінансова звітність нашого підприємства за 2022 рік виглядає менш привабливо, ніж у попередніх роках".

Відповідно, підприємству складніше взяти банківський кредит. Адже, з огляду на звітність, кредитувати такого клієнта банкам ризиковано. Пані Марина говорить, що розрахунок лімітів кредитування відбувається автоматично, згідно з заданими параметрами, — а це, в тому числі й прибуток за певний період часу.

Такі алгоритми й раніше не особливо враховували специфіку агропідприємств, а в умовах війни — тим паче. Господарство минулого року намагалося якнайдовше зберігати продукцію, щоб дочекатися привабливої ціни реалізації. За алгоритмами ж банку воно б мало кращий вигляд, якби реалізувало всю продукцію за мізерною ціною у 2022-му.

Наразі підприємство пані Марини досі не отримало фінансування.

"Але ж  посівна кампанія вже давно почалася. Доводиться коригувати свої потреби, зменшувати, або взагалі відмовлятися від внесення мінеральних добрив, економити паливо-мастильні матеріали, не виконуючи ряд агротехнічних заходів. А це, своєю чергою, позначиться на майбутній урожайності  та фінансовому стані підприємства", — говорить пані Марина.

За словами Сюзанни Григоренко, цього року фермери обирають культури, не вередливі у вирощуванні та зберіганні й перспективні для реалізації.

Також через брак фінансів змінилася процедура підготовки до посівної. Якщо до війни аграрії купували посівний матеріал завчасно — восени, то зараз реалії зовсім інші. Аграрії закуповують його навесні, просто перед посівною, чекаючи на найнижчі ціни. Адже вартість матеріалу зросла в середньому на 15-20%.

Андрій Остапенко, директор компанії "Арт-Агро", що займається постачанням засобів захисту рослин, та власник невеликого фермерського господарства, говорить, що на маржинальність (різницю між ціною продажу й собівартістю товару) особливо вплинула зміна логістики.

"Зламалися логістичні шляхи — із залізничних колій усе перейшло "на колеса". Відповідно, логістика подорожчала, а маржинальність впала. Раніше як відбувалося: невеликі аграрії звозили продукцію на місцеві елеватори. А далі — потяги йшли в Одеський чи Миколаївський порт. Звідти на баржах зерно пливло, наприклад, у Єгипет. Такий вид транспортування коштував у середньому 35 доларів за тонну зерна. А от зараз, — коли збіжжя перевозять автошляхами, — це 100 доларів за тонну. От і рахуємо, наскільки впала маржинальність тільки з огляду на цей фактор", — коментує Андрій Остапенко.

Сюзанна Григоренко говорить, що експорт — це вічна проблема аграріїв. А в умовах війни й постійної невизначеності — тим паче. Влада України та міжнародні партнери проводять всі необхідні заходи, аби успішно вивезти зерно за кордон. Попри успішні кейси вивезення зерна, росія постійно затримує судна "з перевірками". Це все уповільнює й без того довгий та складний експорт українського врожаю.

Що стосується автомобільного експорту, то за рік війни українці навчилися працювати в екстремальних умовах. Тож, найчастіше в компаній уже відпрацьовані маршрути. Паралельно з цим, Укрзалізниця активно розвиває співпрацю з Європейською залізницею для налагодження прямих відправок вантажу з України в Європу.

"Зараз зустрічаю новини про те, що румунські, польські, болгарські фермери протестують проти ввезення на їхню територію дешевої агропродукції українського виробництва, — говорить Марина Сушко. — Я, як представник українського агровиробника, розумію і співчуваю європейським колегам. І зовсім не заперечую, аби продукція українського виробництва реалізовувалась за європейськими цінами. Тільки уявіть собі, що ціна реалізації продукції, яка включає в себе витрати на логістику та всі ризики, пов'язані з військовими діями, все ще нижча, ніж європейська продукція".

Така ситуація складається виключно внаслідок того, що українські агровиробники змушені продавати власну продукцію за цінами, які навіть не покривають понесені витрати на її виробництво.

"Усе постійно й швидко змінюється, — говорить Андрій Остапенко. — На початку 2023 року багато аграріїв, у тому числі й ми, спланували свій посів, роблячи ставку на олійні культури, але світові котирування на міжнародній біржі показують тенденцію падіння (цін, — ред.) ріпака, соняшника, сої".

Низькі ціни реалізації зернових, порівняно з технічними культурами, у 2022-2023 маркетинговому році вже вплинули на структуру посівів у 2023-му, знизивши частку зернових. У 2023 році може бути перевиробництво технічних культур і, — як наслідок, — зниження цін їх реалізації. А ще — дефіцит зернових.

"Наприклад, ячмінь врожаю 2022 року наше підприємство й досі не в змозі реалізувати, — на нього просто немає попиту, — говорить Марина Сушко. — Відповідно, цьогоріч ми відмовилися від посівів ячменю. І далеко не ми одні".

Залишається сподіватися, що ринок зважить та збалансує всі фактори, і внутрішні ціни реалізації продукції зможуть забезпечити хоча б мінімальний рівень рентабельності для українського агровиробника.

"Агробізнес України ще з часів здобуття незалежності йде шляхом сировинного придатка. І цей шлях, наче тепла ванна, — комфортний і зручний. Але він здебільшого хибний", — говорить Андрій Остапенко.

Це проблема не тільки воєнного часу. Просто зараз — під час кризи — вона особливо гостро проявляється. Українські аграрії, не розвиваючи замкнений цикл агровиробництва, потрапляють у пастку залежності від світових цін, міжнародної ситуації. По суті, алгоритм "виростити зерно — продати його — отримати кошти" дієвий і працював роками. Він швидший, ніж створення циклу замкнутого виробництва: наприклад, коли у розведенні тварин використовують зерно власного виробництва як їхній корм й урешті таким чином "переробляють" зерно у м'ясо. Але, як тільки ситуація ускладнюється, це одразу б'є по дохідності аграрія.

Яке рішення?

Нещодавно уряд ухвалив рішення для оптимізації Державних програм "Доступні кредити 5-7-9%". Відтак, продовжений строк надання державної фінансової підтримки бізнесу, зокрема, сільськогосподарським товаровиробникам, які отримали кредити у рамках проведення посівної кампанії у 2022 році.

Із введенням воєнного стану запрацювала законодавча ініціатива про скасування земельного податку та орендної плати на територіях, де відбувалися чи відбуваються бойові дії.

Щодо рішень від державного сектору, Марина Сушко згадує, що у 2022-му їхнє підприємство отримало державну підтримку в розмірі 3100 грн/га, а також користувалось безвідсотковим кредитом під гарантії держави, що суттєво підтримало фінансовий стан господарства.

Для малих та середніх агропідприємств впроваджена програма від агентства США з міжнародного розвитку USAID Агро. Наприклад, наприкінці 2022 року вони проводили конкурс на закупівлю насіння соняшнику. Наразі програма відновила прийом заявок на надання аграріям посівного матеріалу кукурудзи. За посиланням ви знайдете інші можливості від USAID Агро.

Данська рада у справах біженців проводить програму бізнес-партнерства, спрямованого на підтримку аграрного сектору та харчового виробництва в Україні. Партнерство буде здійснюватися за принципом співінвестування, яке передбачає грантову підтримку від DRC у розмірі до 20 000 доларів США та обов'язковий власний внесок партнера до 50% від загального бюджету проєкту.

Важливим кроком є впровадження на нашому ринку системи AKIS, завдяки якій аграрії зможуть отримувати необхідні знання та впроваджувати у власному виробництві інновації сільськогосподарської сфери.

Також існує урядова платформа Advantage Ukraine, на якій інвестори з усього світу підтримують український бізнес, у тому числі — й агросектор.

"У березні 2023 року наше підприємство вперше за історію свого існування  отримало грант для придбання паливозаправного пункту місткістю 2,5 тонни за підтримки Громадської спілки «Бізнес Мережа Сільських Жінок». Це придбання дозволить нам купувати дизельне пальне за гуртовими цінами, надасть змогу виконувати сільськогосподарські операції в оптимальні терміни й позбутися залежності від наявності дизельного пального на найближчих заправних станціях", — розповідає Марина Сушко.

"Я впевнений, що сучасні українські аграрії повинні бути спроможними створити закритий цикл виробництва агропродукції, — говорить Андрій Остапенко. — Наприклад, вирощуєш кукурудзу, а біля неї — якусь сотню поросят чи корів. Потім свій же врожай «пропускаєш» через м'ясо-молоко. Це — готова продукція, на яку не так сильно впливатиме ситуація на світовому ринку. Що ми бачимо зараз: на кукурудзу ціна впала, а на курятину, свинину — ні".

Андрій вважає, що закритий цикл виробництва харчових продуктів врятує агробізнес. Переорієнтація на внутрішній ринок, налагодження споживання й виробництва у громадах, а ще — дроблення господарств. Це — тенденція, як водночас і стане рішенням.

"Агросектор зараз переживає в тому числі й кадровий голод — багатьох чоловіків призивають на фронт. Особливо страждають агрохолдинги. І вже зараз спостерігається нестача механізаторів, наприклад. Відповідно, фермерські господарства змушені дробитися на невеликі сімейні ферми. Я знаю багатьох жінок, які сідають на трактори та обробляють землю. Ми переходимо на так звану "французьку модель" агробізнесу — коли в основі лежать невеликі сімейні господарства", — коментує Андрій.

Він впевнений, що сьогоднішня криза одночасно відкриває гарні можливості для сімейних фермерських господарств. "Хочеш заробляти? Встав — і пішов працювати на землі". А перехід на модель Франції може стати виходом для нашого агросектору.

Сьогодні навіть невеликі господарства можуть займатися прямим експортом зернових і технічних культур. Раніше це було привілеєм агрохолдингів. Проте на практиці в зерновому бізнесі малі господарства не можуть сформувати достатні обсяги партії для експорту. Тому виходом є об'єднання підприємств у кооперативи.

"Наше господарство є одним з членів Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Зерновий», що був створений за підтримки Уряду Канади та неурядової канадської організації СОКОДЕВІ, — говорить Марина Сушко. — СОК «Зерновий» наразі об'єднує понад 100 господарств-учасників та має у своєму активі кооперативний елеватор з проєктною потужністю 38 тисяч тонн, збудований за підтримки уряду Канади".

Цілі такого об'єднання:

• спільна закупівля добрив, пального, засобів захисту рослин, насіння задля здешевлення цін придбання на значному обсязі;
• зберігання сільськогосподарської продукції на потужностях кооперативного елеватора;
• спільний продаж зернових та технічних культур задля збільшення ціни реалізації на значному обсязі.

А стратегічна ціль — спільна реалізація сільськогосподарської продукції на експорт.

Ситуація в агросекторі України на сьогодні складна. А проте є й рішення, які українські фермери впроваджують уже сьогодні, аби її покращити. Посівна-2023 триває. Попри все.