Сырники, которые любил Шевченко, и пицца в форме мишки: как 11-летний Микрошеф собирает донаты для Украины и покоряет кулинарный мир

Про те, як 11-річний хлопчик з нуля вчить українську мову та готує для допомоги Україні, читайте у нашому тексті.

Перед камерою, якою спілкуємось з родиною Дзялак-Савицьких, 11-річний хлопчик одягнений у білий кітель. Це, як каже, його найулюбленіший одяг, бо у ньому він створює свої страви.

"Кожен кітель у мене має своє ім'я. І на кожному зображені мої прапори: я народився у Швейцарії, моя мама — з України, тато — з Польщі. Тому це мої прапори", — говорить хлопчик.

Всі кітелі дитини від української фірми. Перший Марк приміряв ще кілька років тому. Захоплення кулінарією у хлопчика з'явилось, коли тому було п'ять років. Дитину захопив мультик "Рататуй" про пацюка, який створював свої кулінарні шедеври.

"В дитинстві він полюбляв залізти на кухню та гратись каструльками. Але це було просто дитяче захоплення. Після «Рататуя» він захопився «Містером Біном», де готували піцу. Тоді він створив свою піцу імені Марка — страву у формі ведмедика", — говорить мама Анна Савицька.

Відтоді кулінарія стала центром тяжіння світу Марка. Через інстаграм він знайшов акаунт відомого українського кулінара Євгена Клопотенка, якого після зустрічі у Швейцарії (шоумен проводив зустрічі закордоном) називав "Вчитель Євген Клопотенко".

Перший онлайн-курс з кулінарії, розповідає мама, Марк випросив на початку пандемії. Анна довго вагалась, купувати його чи ні, але зрозуміла, що сина потрібно підтримати у його бажанні розвиватись.

"Дітям важливо розуміти, що від них не відмахуються. Це був серйозний дорослий курс, син на рівні з усіма різав по кілограму цибулі чи моркви. Він складав іспити, записував на відео кожен свій крок. Тому що не міг писати від руки, а відповіді потрібно було надавати текстом», – ділиться мама.

Відтоді Марк пройшов кілька курсів на різні теми — від великих страв до соусів чи пасок. Нині хлопчик опановує коровай. У його кулінарному портфоліо безліч українських рецептів та кулінарних фішок.

"У мене є секрет, як можна зробити ідеальну форму сирників. Беремо сир, робимо кульку, трошки приплюскуємо, потім беремо чашечку, ось так крутимо (Марк показує, як притискає чашкою грудку сиру). Потім крутимо з одного боку та з іншого", — розповідає 11-річний Мікрошеф. Та ділитися рецептами йому не звикати, кілька років тому родина створила Марку власний ютуб-канал.

"Це наш скромний внесок в україномовний дитячий ютуб. Марк говорить дитячою мовою. Записує кулінарні відео, репортажі. Робить інтерв'ю з українськими відомими зірками", — говорить Анна.

Нині кухню в  будинку родини називають Марковою, бо інші члени сім'ї майже не готують. У майбутньому хлопчик хоче відкрити свій ресторан, але яким він буде, точно сказати не може. Варіантів багато.

"Один варіант — різдвяний, щоб я там пік печиво та святковий хліб. Дуже сильно люблю Різдво. Також уявляв колись, як мої ресторани працюватимуть у Європі, аби в них подавали Піцу Марка. Щоб це був великий заклад, аби там було видно, як я готую. Або можна щось зробити у горах, щоб люди могли поїсти під час відпочинку", — ділиться юний кулінар.

Питаємо Марка, яким своїм рецептом він пишається. "Я пишаюсь багатьма. Піца Марка — особлива, бо це моя перша страва. Як я приготував ту піцу, зрозумів, що хочу бути кухарем. Думаю, ось цією стравою пишаюсь. Хоч її й просто зробити. Потрібне лише тісто, томатний соус, нормальний сир, салямі та оливки для очей ведмедика", — говорить Марк.

"Дійсно, син дуже смачно готує борщ, сирники, млинці. Взагалі зараз тенденція добре працювати з тістом. Колись на Шевченківський день робив улюблені вареники Тараса Григоровича Шевченка з гречаного борошна, з сиром, трішки підсмажені", — підсумовує мама Анна Савицька.

У якийсь момент "Вчитель Євген Клопотенко" перейшов на українську мову, і Марк, який спілкувався вдома російською, польською чи іншою з мов, перестав розуміти свого кумира.

"Син мене спитав: «Мамо, ти навчиш мене говорити українською, щоб я розумів?» Я хоч і зі Львова, але говорила російською у побуті. Спробували ходити в українську школу, але йому не зайшло", — ділиться мама Марка.

Сім'ї вдалось знайти вчительку з України, яка займається з хлопчиком дистанційно. До п'яти мов, якими Марк міг говорити, додалась ще українська.

"Тепер я знаю українську, польську, німецьку, швейцарську німецьку, англійську, російську. А британська англійська теж? — Марк дивиться на маму. Та посміхається й відповідає, що ні. — Тоді шість".

"Марк здібний до мов, тут ми не мали особливих складнощів. Єдине — українську вчили з нуля. Там дійсно я докладала зусиль. Я обрала вівторок як український день, який починався з «Доброго ранку» та продовжувався весь день українською. Важко було Якубу: мій чоловік говорить ідеально – русько-польсько-украйонською. Він інколи змішує все, виходить елегантний суржик, наш сімейний", — говорить Анна. 

Якуб, який підключився до розмови, пояснив: "Я все розумію — 100 %. Просто в розмові мови мішаю, я ж поляк".

З поваги до інших мов ввели й польський день. "У сина чітка самостійна позиція — говорити українською. Це не нав'язано нами, як часто думають у мережі", — каже Анна.

Анна виїхала з України у 1995 році, Якуб з Польщі — у 1996-ому. Жінка поїхала до Австрії, чоловік — до Швейцарії. Зустрілись на літніх майстер-класах в Австрії, створили родину.

"Ми професійні музиканти, займались цим все життя. А з часом відкрили свою приватну музичну школу, проводили уроки для талановитої молоді. Моя місія — навчити якнайбільше українців грати на скрипці. Зробити в цьому менше радянськості. Тому що, на жаль, музична професія сильно пов'язана з радянською системою навчання, у нас і досі є примірники російською мовою. Музиканти грають по нотах з Москви", — розповідає Анна Савицька.

Першим у сім'ї народився старший син Владислав, а з різницею у понад 10 років — Марк. Анна говорить, що тоді з чоловіком вже звикли до того, що родина складається з трьох членів родини.

"Ми планували більше дітей, але не вдавалось. Жили довгий час з однією дитиною, навіть налаштувались, що родина з однією дитиною теж нас влаштовує. І вже через багато років, коли прийняли цей факт, народився Марк", — ділиться Анна.

Рідних, які б могли сидіти вдома з Марком, поки батьки працюють, Анна та Якуб не мали. Тому молодший син був "хвостиком" за татом і мамою під час всіх музичних подій. Кілька разів був в Україні у різних містах.

"У мене мама була завідувачкою кафедри консерваторії, дідусь був трубачем. У Якуба рідні теж музиканти. Але наші діти вирішили, що вони розірвуть цей ланцюжок. Пробували з обома займатись як скрипкою, так і фортепіано. Не пішло. Я проти кліше, проти упереджень, що якщо музична родина, то діти будуть музикантами", — розповідає Анна.

25-річний Владислав вже живе окремо від батьків. Не так давно відкрив свою кав'ярню. Нині Анна та Якуб вписують захоплення молодшого сина у свій щільний графік, іноді це важко. Бо кулінарія займає багато часу.

"Бувають моменти, коли ми теж кажемо «Ні». У нас є робота, ми маємо розпоряджатись своїм власним часом. Але майже завжди намагаємось йти назустріч та знаходити можливості", — додає Анна.

"Я підозрювала, що може бути погано. Ми слідкували за українськими новинами зі Швейцарії. Але наскільки погано, не могли уявити", — так про повномасштабне вторгнення говорить Анна. Рідні родини залишались жити у Львові та Дніпрі.

З перших днів після 24 лютого Анна та Якуб почали проводити благодійні концерти, гроші з яких віддавали на допомогу Україні. Марк крутився поряд і зітхав, що не може так гарно грати, як батьки, аби збирати кошти.

"Тоді він сказав: «Я готуватиму, бо це роблю краще»".

Марк зварив дві каструлі борщу по 5 літрів, спік багато пампушок та медівник, наварив узвар. З цим всім вийшов на вулиці Швейцарії. За продану їжу за день вдалось отримати 36 тисяч гривень, які батьки згодом перерахували на допомогу Україні.

"Потім був ярмарок, Марк також ходив на всі кулінарні заходи у Швейцарії. Наші концерти просився обслуговувати як кейтерінг. Поряд з власно приготованим ставив кошик для донатів для України, з червоною листівкою «Зупиніть війну. Стоп путін». Він сам її малював".

Згодом Марк створив свій перший кулінарний марафон. Знайомі хлопчика старались готувати за домашніми рецептами, які були доступні за підписку. За цей марафон вдалось зібрати 45 тисяч гривень. Їх теж задонатили.

"Другий марафон «Непереможний вареник» він зробив з іншими маленькими кулінарами. Вісім дітей з різних міст наліпили вареники й продали за донат. Потім купили дрон для бригади «Чорних запорожців»", — розповідає мама Мікрошефа.

Самі ж Анна та Якуб продовжують давати благодійні концерти. На сьогодні з них відправили в Україну близько 200 тисяч доларів. Це понад 30 виступів.

"Швейцарія як в коконі. Тут ніколи не було війни. Але ми дуже пов'язані з Україною. Ми теж відчуваємо на собі наслідки прильотів, почуваємось погано. У Львові було кілька прильотів, неподалік мого батька. Марк не може додзвонитись до рідних, для нього це стрес", — підсумовує Анна.

Тим часом Марк продовжує опановувати нові рецепти, українську мову та, звісно, вигадувати нові ідеї для зборів.