"Деревянное кружево Чернигова": как активисты восстанавливают историческое наследие города
У чому проблема?
Чернігів — місто, яке одним з перших взяло на себе удар на початку повномасштабної війни. І хоча навіть попри руйнування збереглося багато історичної архітектури, витвори дерев'яного зодчества залишались у занедбаному стані.
Традиційною для цього регіону завжди була дерев'яна архітектура, прикрашена "дерев'яним мереживом". Це випиляні в дошках візерунки у формі птахів, музичних інструментів тощо, які прикрашають вікна, дахи, двері та інші частини будівель.
Серед дерев'яної архітектури Чернігова є кілька пам'яток архітектури й історії, але влада ними не опікується, не говорячи вже про ті будівлі, які не мають охоронного статусу. Будівлі, яким вже по кілька століть, розвалюються, а разом з ними — й історія.
Будинок Таїрова у Чернігові, зведений на межі 19-20 століть, перебуває не в найкращому стані. Джерело: "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Проте за проблему взявся активіст Станіслав Іващенко, який ще у 2018 році почав працювати над відновленням таких споруд і продовжує дотепер, попри війну. Як це було та чи можливо повторити досвід в інших містах України — далі.
Яке рішення?
У 2018 році разом з іншими волонтерами Станіслав Іващенко створив онлайн-музей "Дерев'яне мереживо Чернігова" — на інтерактивну карту нанесли приблизно 200 найцікавіших об'єктів області. У 2019-му, коли онлайн-музей уже існував, активіста запросили на толоку. У селі неподалік Чернігова одна жінка вирішила зробити з сімейної садиби музей і запросила небайдужих поціновувачів дерев'яної архітектури. Так Станіслав Іващенко почав реставрувати дерев'яні будинки.
Відреставрований волонтерами будинок на Музейній, 2-Б в Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Зовсім нещодавно, на початку серпня, активісти "Дерев'яного мережива Чернігова" завершили відновлення дерев'яного будинку на вулиці Музейній, 2Б. До відновлення долучилося 40 людей, і, за словами Станіслава, шукати волонтерів не доводиться — люди самі знаходять організацію. Хоча справа потребує концентрації протягом місяця, а часом навіть більше (для реставрації будинку на Музейній знадобилося аж 30 толок), зацікавленість людей у створенні чогось нового не вщухає.
Процес відновлення будинку на Музейній, 2-Б у Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Всього на рахунку "Дерев'яного мережива" вже 9 будинків. Процес не зупинився навіть попри війну. За словами Станіслава, в самому Чернігові, на околицях міста та в області є пошкоджені та зруйновані дерев'яні будинки. Один з них — на Шевченка, 54 — "Дерев'яне мереживо Чернігова" нещодавно відреставрували. Роботи завершили в серпні й вже взялись за новий, 12-й будинок.
Відновлений будинок на Музейній, 2-Б у Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Як це працює?
Скільки точно людей в команді Станіслава Іващенка, не говорить навіть він сам. Функції та ролі тут не розподіляють, все постійно змінюється, але працює. Будинки, які будуть реставрувати, активісти обирають за багатьма факторами: близькість до центру, складність різьблення (за надто прості об'єкти не беруться), ступінь пошкоджень, але головне тут, звичайно, зацікавленість власників будинку.
Реставрація будинку на Земській, 1 у Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Відновлення фінансується по-різному: або власник покриває всі витрати, або все роблять за благодійні внески. Гроші на проєкт Станіслав Іващенко збирає на МоноБанку й на Патреоні. Роботи на одному об'єкті можуть коштувати від 6-8 тисяч гривень, якщо йдеться тільки про мереживо, та доходити до 40 тисяч.
Реставрація будинку на Земській, 1 у Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Що потрібно зробити, щоб зберегти спадщину?
Місцева влада, за словами Станіслава, процесу ніяк не допомагає. Скоріше, намагається не помічати діяльності активістів, адже старі будинки, що не знаходяться у приватній власності, за сталою в Україні практикою набагато "зручніше" знести, а ділянку — продати та забудувати, аніж зберігати старе надбання. Щоб запобігти обкладанню будинків цеглою (часта практика), знесенню та псуванню, активіст разом із командою роблять три речі:
- документують будівлі в онлайн-музеї на своєму сайті;
- відновлюють їх фізично;
- популяризують тему дерев'яного зодчества.
Будинок у Жверинас поблизу Вільнюса, збудований приблизно у 19 столітті. Сьогодні аж 108 старовинних будинків району занесено до списку об'єктів архітектурної спадщини. Джерело: lithuania.travel
У Європі ж влада абсолютно по-іншому дивиться на такі пам'ятки. Станіслав розповів, що на власні очі бачив, як реставрація дерев'яних будівель відбувається у Вільнюсі: все робиться на рівні міської влади, проєкти мають значно більше фінансування, а отже й більші технічні можливості.
Там ці будинки виглядають після реставрації як нові, і спадщину зберігають не активісти, а держава.
"Дерев'яне мереживо Чернігова" та "Tolocar"
Раніше орнаменти безкоштовно виготовляла "Чернігівська політехніка" на ЧПУ-верстаті. Це було дуже точно, але не дуже швидко: на невеликий шматок орнаменту йде приблизно пів години і для кожної деталі треба було окремо писати програму.
Перевтілення будинку на Земській, 1 у Чернігові. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
До останнього відновлення залучилась команда "Tolocar" — це переобладнаний фургон, який має можливості "мейкерспейсу" або "фаблабу" на колесах. По суті це маленька мобільна майстерня, оснащена інструментами та обладнанням для підтримки гуманітарної діяльності в Україні, зокрема проєктів з реконструкції та відновлення, відкритого виробництва, передачі знань та інновацій.
Зазвичай "Tolocar" мандрує всією Україною та навіть буває в Європі. Херсон, Конотоп, Трускавець, Берлін, Охтирка, Київ та Чернігів — ось де була команда лише цього літа.
Що конкретно відновлюють в дерев'яних будинках?
Зазвичай команда працює лише з зовнішніми фасадами: вирізають, шліфують, фарбують, відтворюють та встановлюють втрачені частини. Проте був досвід і реконструкції об'єкта від самого фундаменту.
Процес створення нових деталей фасаду будинку. Джерело: фейсбук-сторінка "Дерев'яне мереживо Чернігова"
Одного разу будинок 1890 року на Успенській, 34, пам'ятку історії, власник захотів відновити повністю. Він сам керував проєктом і був виконробом, найняв будівельників, а "Дерев'яне мереживо" відповідали за оздоблення. Тоді зробили новий фундамент навколо старого, частину споруди із прогнилим зрубом підняли на домкратах, витягнули гнилі колоди й замінили їх на нові. Усі дошки оздоблення пронумерували та зняли, дранку зчистили, на зруб змонтували утеплення з мінеральної вати й плівку, що захищає від вологи, а на них повернули оздоблення.
Таким чином будівлю захистили від загнивання, вологи й утеплили, а дерев'яні вікна і мереживо відреставрували.
Схожих ініціатив в Україні багато!
"Дерев'яне мереживо Чернігова" — єдині у своєму роді, якщо розглядати саме реставрацію будівель. Проте не єдині за напрямком своєї справи — витвори столярного мистецтва або старовинні "частинки" міста, які закарбовують його історію, зберігають по всій Україні: у Франківську, Одесі та Києві.
Ще у 2016 році Марія Козакевич започаткувала ініціативу "Франківськ, який треба берегти". Активісти займаються реставруванням старовинних дерев'яних дверей та вітражів, створюють карти та мають власний мерч, аби привернути більше уваги до своєї діяльності. До речі, минулого року ініціатива розширилась, і відреставровані Марією двері з'явились в Луцьку.
Марія Козакевич демонструє плакат "Франківськ, який треба берегти". Джерело: Ukraїner
Активно реставрують старовинні двері й в Одесі. Там команда "Тисячі дверей Одеси" простежує весь шлях розвитку міського столярного мистецтва, має свою майстерню для реставрації дверей.
Фото дверей будинку Фельдмана на Жуковського, 43 в Одесі до та після реставрації "Тисячі дверей Одеси". Джерело: сайт "Тисячі дверей Одеси"
В Києві урбаніст Ярослав Федоровський заснував фонд "Має значення" та займається реставрацією вивісок ХХ століття.
Ярослав Федоровський на фоні демонтованої для реставрації вивіски 1978 року. Джерело: Фейсбук-сторінка Ярослава
Ми запитали Станіслава Іващенко про те, що потрібно, аби зробити подібну ініціативу у своєму місці. Відповідь була простою та зрозумілою: "Підняти п'яту точку та почати робити хоч щось", — сказав він. В цілому він правий, і його досвід це доводить: варто почати, а потім люди, історії та розголос про добрі справи неодмінно підштовхнуть до розвитку.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
