У серпні "Рубрика" вже розповідала, як живе затоплений Демидів. У грудні наш журналіст приїхав у село знову, щоб побачити, чи дотрималася влада обіцянок відкачати воду до кінця літа і як нині живуть демидівці.
Крига
25-го лютого українські військові підірвали дамбу в селі Козаровичі, яка стримувала річку Ірпінь. Вода розлилася Демидовом і прилеглими полями, створивши перешкоду для військової техніки загарбників. Ще якийсь час росіяни стояли в окупованому Демидові, переконуючи місцевих, що росія тут назавжди. Та згодом вороги втекли, а село так і лишилось у воді.
Ірпінь розлилась на тисячі гектарів. Ще влітку, коли "Рубрика" приїхала у Демидів вперше, подекуди вода сягала вершечків дерев. Місцеві показували руками на блакитну гладь і розповідали про поховані під нею садки, городи та цілі поля.
Наприкінці серпня дамбу, підірвану у лютому, нарешті відремонтували. Проте вода лишилася на місці. Картинку змінила лише зима. Там, де влітку лелеки полювали на рибу і жаб, тепер крига.
Наближаємося до вже знайомого місця — ділянки Івана Лаврентійовича. Під час нашої зустрічі влітку він саме відкачував воду двома помпами. Чоловік ділився — за день вдавалося знизити рівень води на подвір'ї сантиметрів на 10. І обходилося це йому щоденно у 80 гривень.
Цього разу на подвір'ї пусто. Вода, здається, на тому ж рівні, що й влітку. Тільки тепер перетворена на лід.
З багатьох точок села відкриваються неймовірні краєвиди. Пейзажі навколо скидаються на море, що замерзло попри закони природи. Та насправді за всім цим ховається людське горе. Затоплені городи, на яких цього літа нічого не виросло. Погреби, в яких замість картоплі та буряку тепер лише брудна вода. І стіни будинків, де численні тріщини затягує непозбувна пліснява.
Питна вода
Крім будинків, що руйнуються, і городів, непридатних для вирощування врожаю, демидівці мають ще одну проблему — у селі немає питної води. Через підтоплення вода в колодязях та колонках занадто висока та брудна, пити її неможливо. Навіть для технічних цілей вона надто брудна, адже не проходить необхідну фільтрацію крізь різні шари ґрунту.
Спершу питну воду розвозили машиною, яку надавала місцева влада. Але восени машина зламалась. Її, за словами місцевих, давно відремонтували, та воду вона вже не возить. Селяни, більшість яких поважного віку, тепер ходять із возиками у ту частину села, де є умовно чиста вода, та купують її. У дні, коли все село вкрите льодом, дістатися до точок з водою особливо складно.
Поки ходимо селом, стукаємо у двері вже знайомих хат. На вулицях пусто, світло у вікнах не горить, двері ніхто не відчиняє. За якийсь час зустрічаємо Тетяну — з нею ми також познайомилися влітку.
"Мельниченко, наш староста, обіцяв, що машину поремонтують та будуть возити, але не возять вже два місяці. Воду купуємо, мені інколи сестра привозить. Як є світло, у мене станція, то качаю в хаті, але та вода жовта, не придатна до пиття. Ходжу з возиком або когось прошу привезти. Влада каже, щоб ми справлялися самі", — розповідає Тетяна.
Жінка просить її не фотографувати. Село вже відвідали десятки українських та іноземних журналістів. Якщо спершу своїми бідами місцеві ділилися охоче, тепер у те, що медійність допоможе, уже не вірять.
"У мене нічого немає"
"Воду трохи відкачували, потім одна помпа згоріла, зараз світла немає, нічого не відкачується. У мене вже скоро вода до будинку дійде. Кожен день стає гірше. Бачите, дороги вже нема. Вода більше прибувати стала десь місяць тому, у листопаді, до цього трохи відійшла. Але все одно, лопатою копнеш — і там вода.
Треба, щоб з іншого боку дамби скинули півтора метра і наша вода сама піде, її не треба буде викачувати. Кажуть, що це начебто не дозволяють військові. Підкурганний (Димерський селищний голова, — ред.) каже, що вони не можуть додзвонитися до військових", — говорить Тетяна.
Кілька місяців тому мешканцям села, чиї будинки й городи постраждали, виплатили по 20 тисяч гривень. Для цього з обласного бюджету Димерській громаді передали 2 млн 400 гривень. Місцеві говорять також про намір однієї з французьких організацій виплатити місцевим ще по 7 тисяч, проте поки достеменно про це нічого не відомо.
"У нас немає нічого — ні городів, ні погребів. Цього року волонтери нам привезли картоплю. А як буде наступного року — не знаю, посадити не зможемо. У кого трохи вище ділянки, у них є городи, половина городу може бути. У мене нічого немає. Будинків до ста десь таких, де немає нічого.
Зараз світла часто немає, води немає, зв'язку немає. Добре, є собаки, їх десять у мене. Біда безпросвітна. Нікому не віримо. Сільський голова, якщо привозять гуманітарку, то він приходить з волонтерами, мовляв, бачите, я вам привожу.
Може, у нього немає повноважень, не знаю, але коли росіяни пішли, ми три дні ходили до нього. Він каже, що питання розглядають і треба чекати. Ми почали дзвонити в ДСНС, там кажуть, що є староста, отже він повинен дати заявку. Ми на нього трохи натиснули, і тоді він дав заявку, що ми топимось. Але допомогли не одразу, першу помпу поставили самі, самі купували бензин. Не одразу, але сільська влада почала давати гроші на бензин, тоді купили помпи. Нам треба, щоб разом працювали три помпи, бо дві — це мало", — пояснює Тетяна.
Пізніше наші журналісти телефоном зв'язалися зі старостою Демидова. Олександр Мельниченко розповів, що відкачувати воду продовжують і зараз, попри кригу. Та відкачати її повністю не можуть через ймовірний наступ з боку Білорусі.
"Вода залишається, бо можливий повторний наступ. Це ситуація стратегічного значення. Вода відкачується, але є встановлений рівень цієї підтопленості. По селу ситуація була більш-менш контрольована. Можна сказати, що фактично ліквідована. Поки не було цих блекаутів, ми поставили електричні помпи й займалися цим питанням безперервно.
Спершу в нас були дизельні помпи, потім електричні. Але у зв'язку з відключеннями світла все трохи повернулося. Десь 50% того, що ми відкачали, повернулося.
Своїми силами селищна рада закупила ще дві дизельні помпи про всяк випадок. У людей небагато будинків, які підтоплені. В основному це господарські спороди, погреби, свердловини", — говорить Олександр Мельниченко.
Коли питаємо щодо відшкодувань власникам зіпсованого майна, він каже — поки вода не зійшла, неможливо провести експертне оцінювання збитків, а без них не можна розраховувати й на компенсацію.
"Ми як органи місцевого самоврядування сам факт підтоплення зафіксували. Але поки стоїть вода, неможливо провести остаточну оцінку. Коли не буде води, висохнуть погреби й фундаменти, тоді вже можна оцінювати. Ми зараз далі відкачуємо воду. Попрорубували лунки, вставили туди шланги, як роблять рибаки. І так воно в нас все качається", — додає Мельниченко
Про питну воду, каже староста, у селищній раді не забувають теж.
"Є в нас зараз питання по питній воді. Зламалася дійсно машина. Місяці 3-4 підвозили, тоді поламалася машина. Але у нас є пункт, де можна набрати воду. Де не підтоплено. У випадку блекауту, якщо не буде централізованої води, то буде підвезення води. У нас є визначена точка, куди будуть підвозити питну воду. Є питання. Але заплановано в громаді десь 250 колодязів, санітарна чистка. Усі працюють, але не так швидко, як хотілось би", — говорить він.
Також староста підкреслює — селу дуже бракує допомоги від "вищих чинів". Люди в скруті, але розв'язувати це питання мають на вищих рівнях. Бо поки в інших селах, які були під окупацією, триває бодай якась відбудова, Демидів ніби застряг у кінці лютого, коли дамбу тільки підірвали, і вода лише заповнила собою поля, лани й людські подвір'я.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
