Релокация бизнеса: как это работает и где искать поддержку?
У чому проблема?
Починати все спочатку
"Я двічі все втрачав, мій бізнес втретє стартує на новому місці", — розповідає Дмитро Єфремов з бердянської фірми "Арлед". Понад десять років Дмитро займається виробництвом світлодіодного обладнання: світильників, світлофорів, прожекторів. Працював у кількох країнах, а зараз намагається влаштуватися у Дніпрі, "але на чужому обладнанні та в чужому приміщенні".
Та ж історія у Ганни Горбачової, яка разом із родиною відкрила пекарню на центральному проспекті в Дніпрі та вже працевлаштувала туди переселенку з Маріуполя. Ганна — медикиня з Авдіївки, у 2014-му вона переїхала в Торецьк і відкрила там сімейну пекарню, планувала в березні запустити ще одну в Сєвєродонецьку, але через велику війну опинилася у Дніпрі й почала все спочатку.
Починати свою справу (знову) з нуля й на новому місці — складно. Часто підприємцям у цьому потрібна допомога й підтримка.
Яке рішення?
Програма релокації бізнесу
За Програмою релокації бізнесу будь-який підприємець з територій, що наближені або знаходяться у зоні бойових дій, може отримати пакет державної підтримки. Фахівці з обласної адміністрації бізнес регіону, який приймає переміщені підприємства, допомагають знайти складські приміщення, розселяють робітників, допомагають знайти нових спеціалістів на місці, пояснюють, де краще закупити сировину або як переєструвати бізнес. З перевезенням обладнання допомагають «Укрпошта» та «Укрзалізниця». Зараз підприємства переміщують у 14 регіонів, переважно на заході України.
Всього у Дніпро за Програмою релокації перевезли вже 56 підприємств, у тому числі великі заводи типу "РЕМ-ТЯЖМАШ" зі Слов'янська або цілі університети (ще десятки маленьких бізнесменів виїжджали з тимчасово окупованих територій самі, не звертаючись по допомогу до жодних програм).
Секретар міської ради Олександр Санжара
"Ми налагодили з ними тісну взаємодію щодо вирішення питань із розселенням працівників у гуртожитках, пошуком приміщень та земельних ділянок під виробничі потужності та складські приміщення, допомагали з вивезенням обладнання з небезпечних міст", — пояснює секретар міської ради Олександр Санжара.
Та не лише місто допомагає релокованим бізнесам. Підтримка відбувається і в зворотному напрямку: за 2022 рік від офіційно релокованих підприємств до бюджету Дніпра надійшло 4,5 млн грн податків та зборів.
Ми розпитали бізнесменів і бізнесменок про те, як вони перевозили у Дніпро свою справу, чому комусь із них допомогла місцева влада, а комусь — ні, як вони працюють з перебоями в електропостачанні та з великими кредитами.
"Ходити отримувати допомогу й не працювати — ненормально"
Фото: Ліза Хоменко
Маріуполець Кирило Долімбаєв три роки тому запропонував прикрасити храм Св. Петра Могили та Собор Успіння Пресвятої Богородиці Петриківським розписом. Єдиний у світі такий храм був у Маріуполі.
У ньому ж Кирило відкрив безоплатну громадську бібліотеку ім. Стуса, яка зараз спалена росіянами, храмову експозицію козацького побуту; провів багато мовних курсів, виступів бандуристів, занять з писанкарства і мотанкарства.
Паралельно з волонтерством Кирило 17 років пропрацював у державному банку. Коли почалася повномасштабна війна, він вивіз дружину, дітей і двох мопсів у Німеччину, а сам повернувся в Україну — у Дніпро. Сюди ж переїхали капелани Донецької єпархії ПЦУ. Разом із ними Кирило створив відомий хаб "Доброго ранку, ми з Маріуполя". А потім завдяки міжнародним донорам і окремим благодійникам відкрив Резиденцію "Вільний Простір — Little Mariupol" на центральному проспекті в Дніпрі.
Це велике приміщення, у якому є кав'ярня, бібліотека, регулярно проходять заходи, торгують різною продукцією з окупованих територій (це проєкт Local Food, який нагадує великий всеукраїнський ринок), проводять юридичні та психологічні консультації. І що важливо для самого Кирила — працюють у "Вільний Простір — Little Mariupol" виключно переселенці. Каву, наприклад, продає Володимир Ліхачов, який має в Маріуполі кілька кав'ярень і магазинів. А юрист у резиденції — з Волновахи.
"У Дніпрі ми допомагаємо релокованому бізнесу розпочати справу. І цей же бізнес допомагає нам сплачувати орендні та комунальні платежі за приміщення", — пояснює Кирило Долімбаєв. Основну фінансову підтримку він отримує від USAID і ООН.
У "резиденції" поруч із продукцією підприємців з окупованих територій, продають і те, що виробляють дніпряни. А ще Кирило й Володимир Ліхачов привчають місцевих "підвішувати" каву чи какао для наших захисників та захисниць. Ця традиція з'явилася в маріупольських закладах у 2014-му.
Поруч із приміщенням "резиденції", Кирило орендував ще одне — для гуманітарного хабу базової допомоги переселенцям. Там можна отримати продукти, ліки, одяг.
"Постійно ходити отримувати гуманітарну допомогу й не працювати – ненормально, — говорить Кирило. — По-перше, є інші переселенці, які потребують більше допомоги. По-друге, треба платити податки. Зараз наші податки — це дотування армії. Взагалі зараз вікно можливостей для переселенців. Це прикро, але це так. Багато дніпрян виїхали — хто за кордон, хто в інші міста. У переселенців є можливість розпочати власну справу не за всі кошти світу. Головне — не опускати руки й працювати на перемогу. Треба, щоб військові захищали, волонтери допомагали, діячі культури просували культуру. Щоб кожен із сорока мільйонів українців щось робив".
"Гріх не тримати себе в руках, гріх не боротися"
Дмитро Косилкін із Лисичанська — власник українського бренду дитячого одягу Be easy. Створювати верхній одяг чоловік разом з дружиною вирішив, коли не зміг знайти хорошу куртку для свого сина.
Зараз команда цього проєкту відшиває, крім дитячого одягу, військову амуніцію, наприклад, пончо з технологічної тканини, які захищають наших захисників та захисниць від дощу, спальні мішки, зимовий одяг.
"Три роки тому ми поставили виробництво на рейки ощадливого. Почали виробляти одну куртку не за 30, а за 10-12 хвилин, – розповідає Дмитро. – У нас було інноваційне виробництво, ми використовували лазерний плоттер для різання тканини, кишеньковий автомат, автоматичні машини для виробництва курток. До речі, ще й були грантерами різних міжнародних донорів".
У Дніпро родина переїхала до друзів-волонтерів, які допомогли з житлом і приміщенням для виробництва, але зараз Дмитро шукає інше. Зі старих робітників з ним залишилося двоє людей. Також чоловік працевлаштував кількох місцевих.
Підприємець розповідає, що, крім постійних відключень електроенергії, нормально працювати команді заважає "банківська система":
"Була певна кредитна лінія у нас. Усе заставне майно під кредит залишилось в Лисичанську, банк намагається вичавити все, що можна. Ти зароблені кошти пускаєш у погашення кредиту".
Що стосується підтримки держави, то Дмитро скористався програмою релокації бізнесу. Завдяки цьому, наприклад, "Укрпошта" компенсувала частину витрат на перевезення вантажів.
"Ми знайшли машину і пошта компенсувала 80% вартості послуг перевізника. Але програма була: ти подаєш заявку й на рівні адміністрацій різних міст тобі пропонують більш-менш адаптовані до виробничих процесів приміщення. Взагалі у Дніпрі відчувається велика підтримка місцевої та обласної ради. Ми на зв'язку, вони допомагають. Наприклад, днями була зустріч з депутатами міськради та виробничими підприємствами, які готові безплатно надати нам приміщення для роботи, — говорить Дмитро. — Ми не маємо права складати руки, гріх не тримати себе у руках, гріх не боротися. Та праця, яку ми робимо, вона не настільки важка, як праця наших захисників. Своєю роботою ми підтримуємо внутрішню економіку країни, гроші не "йдуть" за кордон".
"Розумієш, наскільки важливе твоє рідне місто"
Микиті Леуцькому зараз 24, він з Маріуполя. В окупованому місті провів майже місяць. Чоловік мав там два свої заклади — "Изба Читальня" і Jager Point Bar. У гуглі все ще можна знайти красиві сайти цих місць, а самих місць вже немає.
"Ізба" – це ж не просто місце було… Ми провели в ній всю юність. Будували її, навчались у ній життю і бізнесу. Але від цього місця вже нічого немає", — говорить Микита. Через цей заклад він пропагував філософію "душевних та інтелектуальних барів". В "Ізбі" можна було послухати живу музику або вірші місцевих поетів.
Коли почалася повномасштабна війна, у бар почали приходити люди з будинків, розташованих поруч. Тут ховалися не лише працівники, але й інші місцеві. На диванах сиділи мами з дітьми, на двох зсунутих лавках — дідусь та бабуся одного з працівників. Десь в глибині — дівчина, яка приїхала з Польщі, щоб забрати з Маріуполя свого семирічного сина. Микита добре запам'ятав деяких людей. Вся "Ізба" нагадувала рукавичку.
У Дніпрі разом із родиною і своєю маріупольською командою чоловік опинився більше випадково, ніж спеціально.
Коли виїжджав, його закладів уже не було.
В один з перших днів у Дніпрі Микита пішов обідати у місцевий заклад First Wave (це колишня Veterano Pizza, ветеранський бізнес ще з 2014-го року). У First Wave тоді безплатно годували переселенців.
Микита почав допомагати закладу і в якийсь момент його власник, зараз боєць ЗСУ, розпитав чоловіка про його життя і буквально.. Подарував йому з партнером First Wave. Сказав: "Займайтеся цим місцем (…) Дайте йому двіж".
Микита погодився:
"Я розумів, що, можливо, це єдиний шанс на моє нове життя і на життя моєї команди".
Коли маріупольці взялися за дніпровський заклад, у ньому з допомогою волонтерів продовжували годувати переселенців.
Зараз гроші на безоплатні обіди закінчились, але Микита отримав грант на проведення різних культурних заходів у First Wave. У закладі постійно проходять кіновечори, квізи, стендапи. Організовувати це все допомагають волонтери, донори. Завдяки їм команда закладу може донатити на ЗСУ. Місцеві допомагають Микиті зібрати гроші на генератор.
Чоловік досі не відчуває, що First Wave — його заклад, він звикає до нового місця і до Дніпра навіть попри те, що з його переїзду пройшов уже майже рік. Останнім часом Микита все частіше замислюється, що найцінніше, що є у нас у житті — наше рідне місто і спогади, пов'язані з ним.
Ще більше корисних рішень!
Щоб податися на Програму релокації, потрібно заповнити заявку на участь у програмі за посиланням. У формі необхідно вказати:
- ЄДРПОУ підприємства,
- адресу виробництва,
- визначити потреби до приміщення (обсяги використання електроенергії, газу, води),
- кількість працівників та обладнання,
- спосіб транспортування,
- приблизний термін монтажу обладнання на новому місці тощо.
Пріоритет у черговості надається тим підприємствам, які можуть самостійно забезпечити демонтаж та перевезення своїх потужностей до найближчої станції АТ "Укрзалізниця". Під час заповнення заявки дуже важливо максимально деталізувати інформацію про своє підприємство. Далі ця заявка передається фахівцям до однієї з приймаючих обласних адміністрацій. Вони уточнюють у підприємця інформацію, і тільки після цього заявка надходить до логістів.
Зверніть увагу, що рішення про релокацію підприємства не передбачає перевезення всіх ФОПів, які на ньому працюють. Вони мають подавати заявки окремо.
Фото: Юрій Стефаняк
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
