Новые выборы в США: как судьба президентства Джо Байдена зависит от одного штата

Доки весь світ і Україна зокрема стежили за дуеллю Дональда Трампа і Джо Байдена, 3 листопада американці також обирали 33 сенаторів. Якщо що, решта 67 (всього у верхній палаті сто сенаторів) нікуди не щезли, просто у Сполучених Штатах парламентарів переобирають групами, аби зміна одразу всього скликання не паралізувала роботу Конгресу.

І якщо попередня серія виборів у 2018 році радикально не змінила ситуацію в країні, то цьогоріч від них напряму залежатиме доля Джо Байдена у політиці. Після листопадового голосування становище у Сенаті ну дуже хитке: тут зараз 52 республіканці і 48 демократів. Але ще тривають дві виборчі кампанії у штаті Джорджія (тому самому, що весною відзначився вірусним відео про котиків у океанаріумі, а влітку – запеклими протестами за права афроамериканців). Тут голосування заплановані на 5 січня.

Дійсно, від Джорджії залежить розподіл сил у Сенаті 

Демократи відверто сподіваються, що їм вдасться «взяти» обидва крісла. Адже тоді під синіми прапорами партії буде 50 сенаторів, а додатковий, 101-й голос у Сенаті матиме віцепрезидентка Камала Харріс. А відтак, соратники Байдена зможуть проводити будь-які реформи, котрі задумав президент. Зате варто республіканцям вибороти хоч один мандат – і вони збережуть більшість і контроль над Сенатом. 

А тоді лідер республіканської фракції Мітч Макконелл і його соратники будуть здатні блокувати законопроєкти Джо Байдена або не дати йому призначити міністрів – а у обмін вимагати поступок. Наприклад, можуть не голосувати за бюджет, доки Байден не знизить податки, обмежить аборти чи відмовиться від медичної реформи. 

В результаті Сполучені Штати ризикують отримати політичну кризу (українці тут можуть згадати часи Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко). Зрозуміло, у критичних питаннях на зразок національної безпеки американські політики все одно діятимуть разом. А от у темах медичної реформи, володіння зброєю чи міграції дві партії відверто ворогують, і можуть надовго заблокувати Конгрес своїми сутичками. 

«Як сказав на виборах Джо Байден, це референдум про душу нашої країни», – прокоментував активіст із Джорджії Картер Креншоу, який підтримує демократів.

У Джорджії – «другий тур», і він дуже схожий на протистояння Трампа і Байдена 

Якщо інші штати обрали своїх сенаторів ще у листопаді, то у Джорджії є особливості. За виборчими законами штату (США настільки федеративні, що кожен з них має свої правила), якщо жоден з кандидатів не набрав 50% голосів – бути другому туру. Так сталося у обох випадках.  

Наприклад, республіканець Девід Пердью набрав 49,7% (і тепер нарікає на правила штату), а його опонент, журналіст Джон Оссофф – 48%. А загалом ці вибори багато чим схожі на протиборство Дональда Трампа і Джо Байдена.

Так, от Пердью – цілком стереотипний республіканець. Судіть самі: він заперечує зміни клімату і медичні реформи, мріє про зменшення імміграції (особливо з Мексики), тим часом підтримував зменшення податків для бізнесу, Ізраїль і жорсткі дії проти Ірану. На додачу, сенатор виявився ревним прихильником Дональда Трампа, всіляко його захищав і навіть підтримував ідею «насправді президентські вибори виграв Трамп».

 Ну і в скандали він уміє потрапляти не гірше за президента Трампа. Наприклад,, у жовтні 2020 року на зустрічі з виборцями сенатор перекрутив ім'я віцепрезидентки Камали Харріс, назвавши її «Ках-ма-ла чи Камамбоамамла». Схоже, критики сприйняли це за шовінізм: мовляв, Пердью натякав, що Харріс родом з таких екзотичних країв, що її ім'я для білого американця звучить як абракадабра.

Але це зовсім не заважає йому боротися за перемогу. Хоча б тому, що зараз Сполучені Штати переживають «політичну війну» між ліберальнішими демократами і консервативнішими республіканцями (за напругою не гірше за українське протистояння прихильників Петра Порошенка і Володимира Зеленського). Тож чимало виборців схильні голосувати «за свого» і вірити, що опоненти «розвалять країну». Свою роль могла зіграти і агітація команди Трампа: мовляв, демократи вкрали заслужену перемогу Республіканської партії на виборах. А це може спонукати виборців піти і проголосувати, аби «взяти реванш» у Байдена.

Кандидати так само сваряться на дебатах і звинувачують одне одного

До речі, продовжуючи паралелі з Байденом і Трампом, кандидати влаштували запальні дебати. На них Джон Оссофф закинув Девіду Пердью: мовляв, той заявляв, що коронавірус не смертельніший за грип і взагалі «шахрай». Республіканець же назвав програму суперника «радикальною і соціалістичною», а замість третього раунду дебатів взяв та й поїхав на мітинг до Дональда Трампа.  

Насправді ж Джон Оссофф якраз поміркований демократ (видання Vox порівнює його з Бараком Обамою). Як і личить цій партії, він підтримує медичну реформу, легалізацію марихуани, дозвіл на аборти, закликає повернутися до кліматичної Паризької угоди. Не забув кандидат і про економіку: мовляв, допомога бізнесу через COVID-19 має бути більшою, а тести і вакцини – безкоштовними. 

Але з радикалами-революціонерами Оссоффу точно не по дорозі. Політик проти того, щоб урізати фінансування поліції чи відмовлятися від «Міграційної та митної служби», яка воює з нелегальною міграцією. Заробітчанам-іноземцям він готовий відкрити шлях до громадянства, та водночас закликає посилити кордон з Мексикою. Ідею державно-безкоштовної медицини він також критикує 

На других виборах соратник Байдена лідирує, але демократи розчаровані 

На других виборах ситуація далеко не така гостросюжетна. Тут змагаються демократ Рафаель Ворнок і республіканка Келлі Лефлер. Причому у першому турі Ворнок набрав 32% проти 26% у Лефлер. За прогнозами ресурсу 270 To Win, саме демократ виграє у другому турі, де має шанс набрати понад 50% голосів. 

Рафаель Ворнок, що називається, в тренді. Ім'я в політиці він здобув, виступаючи за медреформу із ширшим страхуванням та допомогою громадянам (кандидат навіть влаштовував сидячі протести і потрапляв за це у поліцейський відділок). Захисники прав афроамериканців підтримують його, бо Ворнок – темношкірий, класичні демократи теж «за», бо політик просуває ідеї партії, як-то право на одностатеві шлюби і обмеження носіння зброї.

Сам Рафаель обережно уникає спірних тем, зате знімає відео з дітьми і цуциками. Видання Politico пояснює: усе, щоб виборці не вважали його агресивним афроамериканцем, який хоче влаштовувати заворушення і помститися білим. 

Лефлер же, як і Пердью, ревно підтримувала Дональда Трампа і заявляла, що «американці в надійних руках завдяки адміністрації Трампа», коли йшлося про протидію коронавірусу. Вона також має консервативні погляди: рішуче проти абортів, зате за максимально широке право на носіння зброї. 

До речі, на одному з мітингів політикиня сфотографувалася з ексчленом Ку-Клукс-Клану (!), і тепер опоненти активно розкручують цю тему.

Але загалом ситуація не надто схожа на перемогу для демократів. До виборів вони чимало говорили про «синю хвилю» – мовляв, американці масово переходять на бік партії Джо Байдена – та це демократам не допомогло. В основному республіканці успішно переобралися: «відбити» у них Демпартія змогла лише два місця від Аризони і Колорадо. Зате у Алабамі Томмі Табервіл від «великої старої партії» легко переміг свого опонента-демократа.

Тому вони шукають винних (яких може і не бути)

В результаті демократи займаються не святкуванням перемоги, а пошуком винних. Так, група лівоцентристів всередині партії (туди входять помірковані політики, схильні добиватися не абстрактної «рівності всіх», а рівних можливостей і захисту прав людей завдяки реформам) на чолі з депутаткою Абігайль Спанбергер накинулися з критикою на своїх радикальніших колег на зразок конгресменки Александрії Оказіо-Кортес. 

Незадоволені партійці (а до цієї групи входить більшість депутатів, що програли вибори) звинувачують «лівіших»: мовляв, через їхні заяви чимало виборців вважають Демпартію ледь не «будівничими соціалізму» в стилі СРСР. Відтак, нібито бояться, що партія почне піднімати податки, ліквідує поліцію, аби догодити протестувальникам проти расизму – і через це голосують за республіканців як за «менше зло». 

Оказіо-Кортес відповідає: мовляв, це центристи надто далекі від народу і не розуміють, чого хочуть американці. Конгресменка доводить, що кандидати, які відверто виступали за «медицину для всіх» (на противагу сучасній страховій системі) свої вибори виграли, і взагалі підтримка партії в майбутньому триматиметься на лівих активістах і афроамериканцях. 

Втім, істина може бути посередині. Американці дійсно люблять поміркованих політиків більше, ніж революціонерів: зрештою, вони обрали Джо Байдена, а не радикальнішого Берні Сандерса. Однак частина з них раніше голосували за республіканців, і не так підтримали Байдена, як голосували проти одіозного Дональда Трампа. Тепер ці люди знову підтримують своїх улюбленців. Але у медіа вже говорять про можливий розкол у партії Байдена.

Дуже ймовірно, що протистояння закінчиться з рахунком 1:1, але для України це не загроза

А в таких реаліях зовсім не дивним буде результат «1:1». Адже Девід Пердью вже виграв у першому турі, і цілком може мобілізувати виборців-республіканців під гаслом «захистити Америку від соціалістів» (схоже, це йому вдається краще, ніж Лефлер або ж його кампанія просто успішніша).

І навіть поява у Мережі плівок, на яких Дональд Трамп вимагає від секретаря штату Джорджія Бреда Раффенспергера «знайти» йому додаткові голоси, аби випередити Байдена (!), ситуацію навряд чи змінять. Адже чимало американців вірять: Трамп таки переміг.

Зате Рафаель Ворнок має кращі шанси. «Схоже, що вирішальним фактором стане явка афроамериканців», – прогнозує журналіст The Guardian Девід Сміт. Тут краще мобілізує своїх уже Ворнок, він темношкірий і служить пастором у баптистській церкві, традиційно впливовій серед афроамериканців.

Однак якщо Сполученим Штатам це загрожуватиме новим сеансом політичної боротьби, то для України такий підсумок критичним не стане. Підтримка України та інших союзників США – одне з питань, із яким погоджуються як республіканці, так і демократи. Рік тому вони спільно проголосували за санкції проти «Північного потоку – 2», цьогоріч подолали вето Трампа на оборонний бюджет, де передбачена і військова допомога Україні. Тож для Києва важливіший не результат 5 січня, а реформи, яких очікують західні партнери.