Піврічний виборчий марафон, в який була затягнута вся Україна, нарешті закінчився. І поки майбутні нардепи навчаються у Трускавці, а дехто вирішив відпочити, ми вирішили дізнатися, як працюють ті, хто забезпечує довіру та справедливість до виборчого процесу — спостерігачі. Чому результати мажоритарки здивували всіх, чи треба скасовувати фінансування партій через Шарія, чому місцеві вибори невигідні насамперед «Слузі народу» та коли буде «перемога» з новим Виборчим кодексом?
Про це все розповіла Ольга Айвазовська в інтерв'ю у рубриці «Небайдужа». А також поділилась особистим — як поєднувати соціальний активізм та професійність у громадському секторі.
– Ви з 2001 року самі займаєтеся спостереженням за виборчими процесами в Україні. «Громадянська мережа «ОПОРА», яка сьогодні є провідною у цьому процесі, перше системне спостереження за виборами провела у 2007. Колосальний досвід. Мабуть, вас вже важко здивувати нестандартними ситуаціями у виборчих комісіях. І все ж, чи були випадки у роботі спостерігачів, які вам особливо запам'яталися? Наприклад, після цих виборів, спостерігачка «ОПОРИ» у місті Шостка врятувала життя членкині ОВК.
– Спостереження за кожною виборчою кампанією – маленьке життя. Воно буває яскравим і різноманітним, або ж суцільною поточною банальних завдань. В пам'яті переважно відкладаються трагічні, або ж позитивні спогади.
У 2012 році у нас в Криму загинули два спостерігача. Вони стояли на зупинці громадського транспорту після завершення підрахунку голосів на дільниці, і великогабаритний автомобіль в'їхав в них на повному ходу. Такі трагічні сторінки не забуваються ніколи. Шок та біль, хоча ця подія не пов'язана з їх роллю на виборах напряму. Спочатку ми допомагали матеріально, коли за життя одного з них продовжували боротись лікарі, потім юридично їх родинам, щоб притягнути до відповідальності злочинця. Водій був посадовою особою, місцевим мажором і намагався прикриватися станом здоров'я, проблематично брали кров на аналізи вмісту алкоголю, направді ж, прикривав свій нетверезий стан після повнення з нічного відпочинку. Ми щоразу на засідання суду привозили адвоката зі Львову в Крим, щоб на нього не чинився тиск. Але потім анексували півострів, і ми не змогли довести справу до кінця.
Часто буває, що спостерігачі – це одні з небагатьої учасників процесу, які на виборчій дільниці знають закон. Тому що ми їх відбираємо, навчаємо, розробляємо посібники, алгоритми дій у тих чи інших ситуаціях, даємо консультантів-юристів або координаторів обласного рівня. А на дільницях часто члени комісій працюють по інерції, як 10 років тому підраховували голоси чи організовували виборчий процес. Звісно, не всі, але це поширене явище, коли перемагає традиція, а не закон та його вимоги.
До того ж, день голосування та підрахунок голосів – це межева ситуація, коли організм людини змушений працювати ефективно 40-50 годин. У нас спостерігачка на виборах 2014 року , коли Україна обирала Президента, а Київ – ще і місцеву влади, вийшла з дільниці через три дні в середу. В приміщенні для голосування з бюлетенями залишалась вона та поліцейський. Члени комісії робили перерви та відлучались додому.
– Скільки спостерігачів від «ОПОРИ» були залучені на дострокових парламентських виборах?
– Нас було понад дві тисячі. Майже 1,5 тисячі працювало на рівні дільничних виборчих комісій, решта – в окружних виборчих комісіях за ротаційним принципом, а також 200 довготермінових спостерігачів, які відслідковують вибори з офіційного їх початку до завершення всіх процедур щодо встановлення результатів.
– А чи були спостерігачі «ОПОРИ» за кордоном? Цікаво, що про результати голосування полярників на станції «Академік Вернадський» перші вночі повідомили саме ваша організація.
– Є великий секрет, не було ніяких спостерігачів на станції (сміється). Ця дільниця прив'язана до київського округу №223. Коли передавались дані до окружної виборчої комісії, на якій працювали наші спостерігачі, ми їх одразу зафіксували і оприлюднили. За кордоном є багато бажаючих стати нашими спостерігачами. Але не маємо можливості зробити ключове – навчити їх, організувати курс, щоб люди не лише фізично були присутні на дільницях, а і чітко розуміли, яка їх роль та як виглядають порушення. Крім того, за кордоном голосує настільки мало виборців, що це не впливає на результати голосування по країні вцілому, тому важливо сфокусовуватись все ж на країні. Також система реєстрації спостерігачів передбачає збір персонального написаних ними заяв на згоду виконувати ці функції та документів, а потім реєстрація в ЦВК, тому фізично зібрати документи від спостерігачів з 72 країн неефективне завдання.
Фото: Рубрика
– А як проходить рекрутування і навчання спостерігачів?
– Ми розміщуємо оголошення у нас на сайті, соціальних мережах. Спочатку відбираємо довготермінових спостерігачів, які працюють всю кампанію з нами – від офіційного старту до фактичного завершення. Це робота протягом кількох місяців. Звісно, за стільки років роботи ми маємо контакти активних та ціннісних людей на місцях, яких запрошуємо до участі у відборі. Загалом за останні 10 років ми залучили, навчили та супроводжували понад 20 000 спостерігачів.
Довготермінових спостерігачів перевіряємо дуже системно – не тільки резюме, а хто кого знає з різних середовищ, соцмережі. Вони у нас працюють за контрактом. Це повноцінне заглиблення в кампанію і відволікатись на іншу діяльність за вимог цілобового контакту та виконання великого масиву поточних завдань, підготовки неймовірної кількості звітів, не можливо.
Короткотерміновим спостерігачам, які займаються паралельним підрахунком голосів на основі статистичної вибірки, забезпечуємо логістику і відшкодовуємо кошти, які потрібні протягом доби на поточні потреби. Вони також проходять навчання, хоча і не декілька денні, але системні та надсилають до нашого центру збору інформації, як дані щодо порушень, документують їх на місцях, так і інформацію щодо дотримання всіх процедур, паралельного підрахунку явки та результатів виборів. Загалом кожен з них надсилає 8 змістовних звітів, на основі яких ми отримуємо репрезентативні дані про якість виборчого процесу по всій країні.
У 2014 році нам довелось мати справу і з викраденням спостерігачів представниками незаконних збройних формувань на Донбасі, зараз вчимо всіх довготермінових спостерігачів домедичній допомозі та поведінці в кризових ситуаціях.
– А навчальні тренінги проходять у кожному місті?
– Довготермінових спостерігачів – це 200 людей – ми збираємо усіх разом і навчаємо їх протягом 4-5 днів, хоча вони вже мають переважно якісні базові знання та досвід. Короткотермінових – у кожній області окремо. Для Сходу і Півдня можемо організувати додаткові виїздні тренінги.
– Тепер про результати виборів. Багато кого здивувала мажоритарка. Партійний бренд «Слуги народу», як зелене цунамі, зніс багатьох іменитих політиків, які не один рік працювали в округах. На вашу думку, з чим це пов'язано?
– Здивувало не просто багатьох, а всіх. У тому числі, саму партію. Не впевнена, що вони самі очікували такого результату по мажоритарці.
Втім, «Слуга народу» публічно заявляла, що це «третій тур президентських виборів». Для виборця, який голосував за президента Зеленського, по суті, не було інших варіантів, ніж голосувати за цю партію і їхнього кандидата в мажоритарних округах.
Як на мене, це свідчить, що нам вже час переходити на чисту пропорційну виборчу систему, тому що в округах підтримували саме тих, хто представляє конкретну політичну партію. Досить дурити себе і суспільство. Імена, біографічні відомості, програмні завдання взагалі були другорядні. Але цей ефект є лише частково унікальним. Згадайте, парламентські вибори у Франції після обрання Президентом Еммануеля Макрона, його нова політична партія «Вперед, Републіко!» перемогла, хоча в таких досить політично консервативних суспільствах це дійсно була революція. Кількісний результат – це знову ж таки капіталізація запиту на нові обличчя.
– А як думаєте, розчарування є неминучим?
– Так, тому що надприродніми є і очікування, що кожен відчує зміни на краще в короткі терміни. Звісно, є політичний спектр популістичних рішень, які можуть підіймати рівень задоволення, але фінансово-економічні показники та добробут кожної родини не зростають виключно за наявністю політичної волі.
– Чи можемо говорити, що гречка вже не працює? Її на цих виборах масово замінили концерти. І тут навіть не тільки мова про «Слугу народу», Вакарчука, але й багато, хто з кандидатів по мажоритарці привозив постійно зірок на округ під час виборчої кампанії. «ОПОРА» навіть виділяла рекордсменів у деяких регіонах.
– Гречка виправдано демонізована. На щастя, виборці до «продуктових наборів» ставляться досить зверхньо. Покарання тут не відіграє великої ролі, тому що у нас немає кримінальної відповідальності за надання товарів та послуг фізичним особам. Закон про вибори це прямо забороняє, але відповідальність в Кримінальному Кодексі передбачена лише за підкуп юридичних осіб – наприклад, подарунки школі чи медичному закладу.
Зараз нічого не заважає новому парламенту ухвалити пакет законодавчих змін щодо невідворотності покарання за виборчі злочини, які були напрацьовані громадянським суспільством у співпраці з правоохоронцями, щоб поставити крапку на неефективності та непропорційності санкцій
– На цих виборах багато говорили про висування двійників. За підрахунками «ОПОРИ», на цих виборах понад 90 кандидатів-самовисуванців, які балотувалося у 55 одномандатних виборчих округах, видавали себе за представників приватного підприємства, громадської чи благодійної організації «Слуга народу» або «Голосу». І «двійники» завадили перемогти 6-ом кандидатам від «Слуги народу». На ваш погляд, чи є якісь шляхи обмежити цю технологію?
– Обмеження і запобігання можуть лежати в площині доведеного факту зловживань. Ви ж не можете відмовити у реєстрації людям, які мають однакові прізвища та імена, навіть якщо вони їх змінили напередодні кампанії або працюють в якихось некомерційних організаціях чи підприємствах, які називаються так само, як топові політичні партії. Це, по суті, буде перешкоджання пасивному виборчому праву – конституційному праву бути обраним. Лише в межах слідчих дій потрібно доводити умисел щодо використання двійника, з метою перешкоджання виборчим правам громадян.
Були такі ініціативи політиків «давайте заборонимо балотуватися тим, хто має однакові прізвища». Гаразд, на президентських виборах першим міг бути зареєстрований Юрій Тимошенко. Тож Юлії Тимошенко за формальними ознаками мало бути відмовлено в реєстрації. Або тоді суб'єктивний фактор вступає, хто з них є політиком? Обоє. ЦВК не можна давати важелів прийняття рішень у суб'єктивний спосіб. Інколи такі рішення можуть мати ознаки зловживання, або трактуватись, як зловживання, що шкодитиме репутації ЦВК.
– А за кордоном теж практикується технологія двійників?
– Спілкуючись з великою кількістю іноземців, представниками міжнародних місій, не бачила з їх боку іншої реакціх окрім шоку. У них немає такої практики. Це часткого пов'язано з культурою, частково з тим, що політика та кар'єра в політиці – поступальний процес і не можна сплутати між собою учасників виборів. Кандидати, який підтримують, з'являються не під час виборів і легко розпізнати справжніх і тимчасових. Не все лежить в площині закону, бо в Естонії закон про вибори виписаний на 5 сторінках і це не заважає їм проводити чесні та конкуретні вибори, ми змушені мати закони, які нагадують інструкції, але це не завжди рятує від маніпуляцій.
Але все ж, що треба зробити. По суті, у нас є відповідальність за продаж активного виборчого права – тобто продаж голосу у нас карається. А зловживання і продаж пасивного виборчого права – бути обраним – не карається жодним чином. І в законопроекті, який був нами розроблений і зареєстрований, була виведена формула, що відповідальність є аналогічною, як за купівлю голосів, тобто до 6 років ув'язнення. Ця санкція дає можливість проводити негласні слідчі дії з метою збору доказової бази. Потрібно довести, що людина взяла гроші і була корупційним методом мотивована брати участь у виборах, щоб вводити в оману громадян.
Зараз по тим 34 кримінальним справам, які відкриті проти «двійників», інкримінують перешкоджання виборчого праву шляхом обману. Але тут потрібно доводити, що є постраждала сторона. Має бути виборець, який в межах цього слідства свідчитиме, що цей обман перешкодив йому зробити волевиявлення, або кандидат, в якого умовно вкрали мандат через застосування технології і це можна довести. Перспективу бачу лише по 6 округах. Але якщо за продаж голосу покарання застосовується, якщо ви прийняли пропозицію, не залежно від того, чи це вплинуло на результат, то зараз потрібно доводити наслідки щодо двійників.
Фото: Рубрика
– Щодо результатів виборів на Донбасі. Свою монополію там зберегли представники «Опозиційної платформи – За життя», менше – «Опозиційного блоку». Але ось у Торецьку виграв кандидат від ВО «Батьківщина», що здивувало багатьох, там теж були конфлікти з боку представників ОПЗЖ, які не хотіли здавати округ. Але, не дивлячись на цей випадок, результати по всій Донецькій і Луганській областях – інакші. Можливо, не було сильних кандидатів від тієї ж «Слуги народу», але в інших регіонах це не стало на заваді. У чому все ж особливість виборчого процесу та електорату Донбасу?
– У деяких регіонах просто невідомий кандидат від «Слуги народи» перемагав відомого «гречкосія». Але на Донбасі часто є треті зацікавлені сторони – великий бізнес, який підтримує конкретні політичні сили. І вони дуже потужні, мають ознаки адміністративного місцевого ресурсу. Якщо на національному рівні «Опозиційний блок» не долає 5%-ий бар'єр, то на регіональному, за рахунок підтримки бізнесу, може проводити своїх кандидатів. Коли «Опозиційна платформа – За життя», хоч і має другу фракцію, але все одно з великим відривом відстає від переможця виборів, то на регіональному рівні спрацьовує певна ідеологічна база.
Крім того, в плані ідентичності Донбас – один з найбільш консервативних регіонів. За даними Інституту соціології, які оприлюднюються системно, на Сході збереглась пострадянська ідентичність. Плюс «Опозиційна платформа – За життя» перед виборами додала собі ще проросійською риторикою і активними діями, як то відвідування Росії лідерами партії, зустріч з Путіним, спробою організації телемосту. Для деяких регіонів це була би чорна мітка, а для частини Донбасу – надія на швидкі і результативні перемовини. Ця надія оманлива, втім, вона має вплив на волевиявлення.
– Чи фіксувалися втручання Росії у виборчий процес на парламентських виборах?
– Кібервтручання у виборчі системи, зокрема інформаційно-аналітичну систему «Вибори», не були зафіксовані. Але це не означає, що Росія не мала таких намірів. Очевидно, вже були створені певні запобіжники. ЦВК отримала хороший бюджет та підтримку на реалізацію тих завдань, які стосувалися кібербезпеки інформаційно-аналітичних систем та фізичної безпеки мереж.
В інформаційних потоках використовувалася soft power («м'яка сила»). Слід зазначити, що військова доктрина Російської Федерації офіційно включає ці методи як форми військової агресії. Йдеться про інформаційні системи, медіа, підтримку тих чи інших груп на місцях. Тут майже нічого нового . За моніторингом «Детектор медіа», перед президентськими виборами майже 60% контенту в російських популярних політичних ток-шоу займала тема виборів в Україні. Той же дискурс продовжувався і під час парламентської кампанії. Їх цікавили наші вибори більше, ніж власні, через які зараз розпочалися вуличні акції, протистояння і масові арешти. Це є формою втручання. Говорити про чиїсь вибори не заборонено, але в даній ситуації це інструментарій для впливу – надання оцінок учасникам, публічне приниження, оприлюднення недостовірних відомостей, пересмикування фактів. Найголовніше, що на системній основі.
Крім того, ми не можемо стверджувати, що не було жодних фінансових ресурсів влито у вибори. У деяких країнах це можна калькулювати – наприклад, надання кредитної підтримки одній з французьких партій. Якщо згадати історію зі зламом електронної пошти В'ячеслава Суркова, де йдеться про бюджети на місцеві вибори в Україні 2015 року, і після якої не було жодної офіційної реакції СБУ, то виключати фінансування Росією партій або певних гравців в Україні я би не стала.
– 11 липня Верховна Рада 8-го скликання, наче застрибаючи в останній потяг, ухвалила Виборчий кодекс, якого декілька років вимагала громадськість. «ОПОРА» безпосередньо працювала над його розробкою. Після його прийняття ви написали у себе у Facebook, що вам «кажуть різні хороші люди: «відчуй перемогу», «порадій», «все буде добре», але щастя «не йде». Пізніше ви говорили, що Виборчий кодекс може бути оскаржений через порушення регламенту при його ухваленні. Які головні недоліки ухваленого Кодексу? Окрім того, що він набуває чинності 1 грудня 2023 року, тож наступні вибори також можуть пройти за старою системою. І як думаєте, президент підпише його?
– Почну з останнього запитання. Думаю, президент не підпише цей законопроект, тому що, по-перше, Володимир Зеленський вже продемонстрував амбіцію на авторство, чи лідерство в процесі вироблення законопроектів з політичного блоку, як то про тимчасові слідчі комісії. Скоріше за все, щось схоже відбудеться з Виборчим кодексом. На жаль, забагато і аргументованої критики прийнятого кодексу. Я не є прибічницею формальної підтримки аби-чого.
Якщо говорити про проголосований у другому читанні Кодекс, то, крім виборчої системи, похвалитися чимось не доводиться. Йдеться про те, що дійсно на парламентських виборах запропонована пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками. Але є суттєві вади.
Перше – кількість мандатів, яка розігрується в регіональному окрузі, прямо пов'язана з явкою виборців. До дня голосування ніхто не знатиме, скільки мандатів розігрується. А якщо явка буде вкрай низька через, наприклад, стихійне лихо чи збройну агресію з боку Російської Федерації? Головне – належний парламент повинен бути репрезентативним. Репрезентативність має розраховуватися не від тих виборців, які прийшли, а від тих, які є. Якщо явка з якихось причин виявиться низькою, ця область буде недопредставленою. Парламент представлятиме ті регіони, де явка буде високою. Можливо, через фальшування та штучне накручування. Або між собою можуть воювати, наприклад, обласні державні адміністрації, які будуть у своїх областях використовувати адмінресурс, з метою нарощування явки, аби отримати більше мандатів.
Друге – багато позитивного зворотного зв'язку з виборчими гендерними квотами. Передбачена квота у 30% у партійних список для жінок. Але ми пропонували поправку – якщо жінка чи чоловік у списку відмовляються балотуватися, він пише заяву у визначені законом терміни і на його місце приходить теж жінка чи чоловік, наступний у списку. Тобто людина такої ж статі, як і той, хто вибув. Тому що бачимо, як після місцевих виборах у Вінницькій області кандидати масово писали заяви на скасування реєстрації їх як кандидатів вже після дня виборів, щоб «почистити» список для просування потрібних осіб. Потрібно мати певні гарантії, що на місце жінки прийде жінка, наступна у списку. Адже мало того, що жінкам не так просто буде надалі перемагати у пропорційній системі з відкритими списками. Ще й немає гарантій від тиску постфактум. Також відмова в реєстрації для списку партій в разі порушення гендерної 30% квоти прописана таким чином, що потрібно її дотримуватись вцілому по списку, а не в кожній п'ятірці. Отже, партіям і далі можна маніпулювати з квотами.
Є проблеми, які стосуються виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, мобільних груп, людей з інвалідністю. Вони зовсім не вирішені. А це той блок, який свідчив би про прогрес в доступності виборів. Навіть в системі прозорості фінансування є крок назад – виключили норму про проміжні фінансові звіти політичних партій.
Фото: Рубрика
– Якщо президент не підписує Виборчий кодекс, які ваші дії? Чи передбачаєте блокування зміни виборчого законодавства новою Радою? Адже мажоритарка виявилася вигідною для «Слуги народу».
– Так, мажоритарка виявилася вигідною. І я на прямих ефірах запитувала Дмитра Разумкова, який, очевидно, стане спікером Верховної Ради, щодо змішаної системи – чи зможе «Слуга народу» відмовитись від мажоритарки? На що Разумков сказав, що президент заявляв – потрібна пропорційна система з відкритими списками і Виборчий кодекс. Залишимо цю заяву в пам'яті.
Знову ж таки, не маю жодних «рожевих окулярів», що це буде зроблено. Очевидно, потрібна активна позиція громадянського суспільства та медіа, не можна дозволити це відкладати на довгу. Яку насправді трагічну помилку зробили лобісти Виборчого кодексу з групи депутатів? Перехідні положення про початок дії з 1 грудня 2023 року дають нам розуміння, що, по суті, нова виборча система запрацює лише через 9 років. Тому що у 2020 році ми маємо чергові місцеві вибори за чинною системою, а в жовтні 2023 року – чергові парламентські вибори. Це неприйнятно чекати такий неймовірний строк, поки Кодекс запрацює. Звичайно, дуже легко виключити норму про термін, коли він набере чинності. Але знову ж таки, якщо чіпати документ, то його треба переглядати в частині змістовних позицій.
Оптимістичний сценарій – ми ініціюємо дискусію з керівництвом Ради, депутатами, профільним комітетом, щоб якомога раніше, до чергових місцевих виборів, прийняти Кодекс зі змінами, який буде містити дійсно прогресивні норми. Виборчу систему, як каркас, ми не дискутуємо, окрім, прив'язки кількості мандатів в окрузі до явки.
– Виборчий кодекс не впроваджує нових механізмів голосування для українських громадян за кордоном. Одна з ініціатив Зеленського – «держава в смартфоні» передбачає і електронне голосування. На ваш погляд, чи реально впровадити та захистити свій голос у такому випадку за українських реалій?
– Я думаю, що ми зараз не можемо йти кіберрішеннями, тому що знову ж безпека є ключовим питанням. І деякі країни відмовилися від онлайн-голосування в чистому вигляді.
Але є опції, яким можна розширити, наприклад, дочасне голосування. Для закордонних дільниць можна відкривати дільниці за тиждень до дня голосування, щоб виборці приїхали у зручний день. І друга опція – це зменшити кількість логістики. Зараз виборець умовно з якоїсь невеликої провінції в Канаді може витратити близько 1000 доларів, на те, щоб раз приїхати і подати заяву про тимчасову зміну голосування і бути включеними у списку, і другий раз приїхати вже проголосувати. Набагато логічніше заяву подавати в електронному вигляді, що є безпечним вцілому для виборів та корисним для виборця.
– Для багатьох громадян стало несподіванкою, що політичні партії, які набрали 2% голосів на виборах, отримують державне фінансування. Особливо обурення було пов'язано, з тим, що доведеться фінансувати «Партію Шарія», яка отримає близько 11-12 млн грн на рік. Навіть уже з'явилася петиція за скасування бюджетного фінансування для партій. Як ви вважаєте, чи треба, все ж таки, скасовувати фінансування партій з держбюджету і чи можна щось зробити з такими, як партія Шарія? Адже партії тоді стають бізнесом в плані того, що варто лише набрати 2% голосів. Це можуть бути просто Інтернет-проекти, а ми це потім маємо фінансувати з бюджету.
– Всі партії по 2% не можуть набрати – це проста математика. Не можна ставитися до теми державного фінансування позитивно чи негативно лише через призму фактора партії Шарія. Тому що насправді задумка була дуже правильна, і вона поки що реалізується послідовно.
Ми її ефекту ще не бачимо, втім виборцю не так дорого коштує утримання партій. Загальна сума видатків для громадянина – це близько вартості чашки кави в Києві на рік. Тобто не можна спекулювати, що всі українці стали набагато біднішими, бо з'явилося державне фінансування. А стверджувати про ефективність державного фінансування можна лише після декількох виборчих циклів. Зараз ми провели лише перше перезавантаження парламенту за системи державного фінансування.
Давайте мислити категоріями «внесок» і «результат». Результатом державного фінансування через цей незначний внесок мала би бути самостійність партійних структур від великого бізнесу, від олігархів, коли партія може займатися власним будівництвом за бюджетні кошти в той спосіб, який не суперечить її статуту і законодавству України. Якщо партія Шарія порушує законодавство України, Конституцію, то це має бути підставою для того, щоб розглядати скасування реєстрації партії або відкриття кримінальних справ по окремим особам. Якщо цього немає, то не може бути претензії через те, що частина суспільства не сприймає цю політичну силу або її лідера. Я їх також не сприймаю і розчарована тим, що громадяни голосують за віртуальні політичні сили, але це не означає, що у зв'язку з цим потрібно переглядати систему державного фінансування. Це просто постріл собі в ногу.
Фінансування партій не є популярним в жодній країні. Громадяни не люблять платити політикам. Але, знаєте, це як суспільне телебачення. З одного боку всі розуміють, що аудиторія може бути невелика, а з іншого боку – мають бути дійсно незалежні медійні ресурси
– Ще питання щодо агітації в соціальних мережах. Учасники виборів часто приховують свої витрати в Інтернеті. Чи можна це контролювати? Як це змінити? За Вашою оцінкою, наскільки вагомі витрати на віртуальну агітацію у співвідношенні з іншими традиційними каналами комунікації. Тому що казали про такі величезні суми, які були витрачені на рекламу в Facebook і в YouTube.
– Поки що лідером видатків залишається телебачення. Вартість секунди ефірного часу чи участі у провідному ток-шоу є в сотні разів більшою, ніж витрати в Інтернеті. Загалом ми змогли прокалькулювати витрати партій у Facebook, тому що ця соціальна мережа відкрила відомості. Сумарні видатки до 15 липня були 1,8 мільйона доларів. Тобто до 2 мільйонів доларів витратили партії на Інтернет.
Біда в тому, що ці суми все одно були в 9 разів занижені партіями в проміжних звітах. Тобто правда від неправди відрізняється в 9 раз, якщо брати лише сегмент Facebook.
– Щодо місцевих виборів. Зараз йдуть активні розмови. Ви вже коментували, що юридичних підстав немає, а як ви думаєте, наскільки вагомі політичні мотиви? Чи вирішить команда Зеленського, все ж таки, провести таке перезавантаження і чим це загрожує? Чи це відкриває нові можливості?
– Я думаю, що позачергові місцеві вибори не вигідні партії «Слуга народу». За чинною Конституцією чергові мають бути вже у 2020 році, або в останню неділю жовтня 5 року повноважень. Цей рік місцева влада може бути громовідводом. Володимир Зеленський і далі буде критикувати, відвідувати органи місцевого самоврядування і заявляти про те, що ті чи інші чиновники недобросовісні. Адже маючи абсолютну владу законодавчу і виконавчу, очевидно, стверджувати, що щось не вдалось через третю сторону політичного процесу, уже не так просто буде.
Позачергові місцеві вибори не вигідні українському бюджету і українському народу. Тоді не буде завершена реформа децентралізації. Це великий виклик, і про це говорять наші західні партнери. До 2020 року мало би завершитись добровільне об'єднання громад. Громади вийшли на прямі міжбюджетні стосунки, потім за планом – об'єднання вже у недобровільний спосіб решти громад і проведення виборів, укрупнення районів та завершення терадмінреформи. Вибори повинні бути завершальним етапом реформи, а не зупиняти її.
– Можливо, будуть точкові позачергові вибори? Як в Полтаві чи Луцьку, де вже роками немає міських голів.
– Там, де немає міського голови, призначити позачергові вибори – це обов'язок Верховної Ради. А позачергові місцеві по всій країні – це зовсім інша історія, і вона не має правової основи.
Думаю, вибори будуть точковими, де є така заборгованість перед громадами. І там, де є лінія конфлікту. Ми дуже близько до виборів київського міського голови і, можливо, Київської міської ради. Зараз законних підстав для зняття з посади голови КМДА пана Кличка і їх проведення немає. Але Верховна Рада може внести окремі зміни в законодавство, тоді це стане можливим, хоча тлумачення Конституційного Суду 2003 року є офіційно частиною основного закону. Воно говорять про те, що головою КМДА може бути лише обраний громадою міський голова. Тож, будь-які положення закону про столицю не може суперечити цьому офіційному тлумаченню.
– Кількість жінок у новій Верховній Раді майже вдвічі зросла. Які б ви дали поради молодим та ще недосвідченим жінкам для нарощування у собі лідерських якостей та для того, щоб іти в політику і щось змінювати?
– Лідерство – це комплекс заходів, який визначається через формування знань, вмінь і навичок в темах, з якими працюють депутати чи новообрані депутатки. Ці компетенції мають накладатися на комунікаційні здібності. Тобто мало бути ефективним або фаховим в темі, важливо бути відкритим до суспільства, до медіа, до колег депутатів. І це не віртуальна відкритість в кількості селфі чи трансляцій з пленарної зали. Це фактична відкритість, залучення тих груп, які зацікавлені сприяти до діалогу, співпраці та досягнення цілей.
Лідерство – не про гучні заяви, чи ораторські здібності, а вміння зібрати навколо себе людей та просуватись разом до мети
Я думаю, що певні децентралізаційні процеси будуть відбуватися і всередині фракції «Слуги народу». Якщо, звичайно, не буде введений формальний імперативний мандат або неформальний у вигляді скасування депутатської недоторканності і відкликанні народних депутатів. Це буде важіль впливу і президентського, і керівництва фракції на власних депутатів.
– Тоді депутати спочатку мають прийняти такий закон.
– Взагалі, для цього і для скасування депутатської недоторканності потрібні зміни до Конституції. Але «Слуга народу» має шанси провести це через парламент. Я вважаю це дуже небезпечною тенденцією. Попри те, що скасування депутатської недоторканості дуже популярне серед суспільства, це просто буде інструментом впливу на депутата, він перестане бути незалежним.
– Тобто скасування депутатської недоторканості = керовані і залежні від волі партії депутати?
– Так, це прямі ризики скасування депутатської недоторканності. Депутат не може позбавлятися мандату через те, що голосує не так, як фракція. Або якщо сказав щось в розріз лінії фракції. А може вся фракція помиляється, або керівництво фракції має якісь власні корупційні інтереси? Депутат може голосувати так, як він вважає за необхідне і мати ту позицію, яку він відстоює в силу своїх переконань. Але депутат має піддаватися розслідуванню у випадку вчинення дій кримінального характеру, наприклад, якщо він збив людину на дорозі, або якщо вкрав і є відео, на якому він бере хабар. Тоді не потрібно питати у парламенту дозволу на розслідування справи. Депутатська недоторканність повинна бути, але в обмеженому вигляді.
– У вас були думки про те, щоб піти в політику?
– Мені здається, я вже в політиці.
– Але ви в секторі НУО (неурядових організацій).
– Політика – це вплив. Я на своєму віку бачила депутатів, які ні на що не впливають і нічого не знають. Не тому, що вони ліниві, або їм це не цікаво, бо вони навіть не допускалися навіть до прийняття рішень в межах власної фракцій, або партії. А є НУО, які впливають на процеси і прийняття рішень воєю експертизою, фаховими оцінками, або ж і публічною комунікацією. Я тримаю дистанцію з політикою там, де це може становити конфлікт інтересів, наприклад, щодо моніторингу та оцінки виборчого процесу, але для адвокатування змін на рівні законодавства, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній комунікація та співпраця в межах відкритих форм співпраці, йде лише в плюс. Тому, якщо чесно, мандат – це не є ознака влади, або впливу, тому що влада – це вплив. Якщо ви маєте певний вплив, то в принципі неважливо в якому ви секторі.
Я вважаю, що цей парламент – це не моя каденція. Тому що немає запиту суспільства на професійність і, як стверджують аналітики, навіть спікери, які говорять грамотно, зараз не сприймаються суспільством позитивно. Я не буду грати ролей, щоб комусь подобатись і це те, що є, як перевага, порівняно з політиком.
– Наш проект «Небайдужа» про соціально-активних жінок. Вас точно можна віднести до цієї категорії. Де ви черпаєте натхнення, щоб все встигати, особливо у цей насичений виборами період?
– Перше – це моя робота – мати натхнення. Тому що мені здається, в неурядовій організації, якщо у вас немає натхнення, якщо ви не горите темою, з якою ви працюєте, – це просто не має жодного сенсу і це витрачання вашої життєвої енергії в пусту.
Друге – я завжди надихаюся тим, що я бачу ефект нашої роботи. Це не влада у вигляді мандату, але це вплив. Я бачу, що ми можемо зупинити негативні процеси в межах країни. Можемо каталізувати позитивні процеси. Впливаємо на думку наших західних партнерів. Цей вплив і репутація мене також надихають.
Третє – це моя родина. Мене дуже підтримує мій чоловік, він є партнером та другом. Для нас було природньо, що у нас співвідповідальність за нашу дитину, і наш син дуже нам вдячний за це. Ми це відчуваємо щодня. Я розумію, що те, як ми змінюємо суспільство – це допоможе і йому, як майбутньому поколінню, залишатися в цій країні. Колись мене запитали: «Хто вдома варить борщ?» Відповідь є філософією наших відносин: «Хто вдома, той і варить. Немає обов'язків, які не можна ділити пропорційно, але коли це природньо та взаємо прийнятно.
Фото: Рубрика
– У вас багато людей у підпорядкуванні? Наскільки це важко?
– 10 років тому я була у кожному процесі на 100% – від написання звітів, матеріалів, статей. Зараз багато що може відбуватися паралельно зі мною, тобто в мене лише функція остаточного редагування або затвердження, але не передбачає те, що все потрібно робити самостійно. У мене є прекрасні колеги, які є чудові експерти у своїх темах – у паралельному підрахунку голосів, статистичному аналізі, в законодавчому аналізі, і юристи, і прес-служба. Тобто, це люди, які на своєму місці і вони працюють на 100%, вони всі вмотивовані. В неурядовій організації людей не можна тримати мандатом, впливом, грошима, якщо в них немає внутрішніх мотивів це робити. Тому наша робота не передбачає підпорядкування, а, скоріше, взаємовідповідальності та командної роботи, де працює делегування та взаємодопомога.
– Що для вас бути соціально-активною?
– Знаєте, у нас чомусь кажуть, що не можна бути професійним в громадському секторі і це має якусь негативну конотацію. Я тут не згодна. Мені здається, соціальна активність має дуже багато різних виявів. Від того, що у моєму будинку є група в месенджері, коли люди звертають увагу на факт некоректного паркування, або зловживання якимись хамськими словесними формами проти сусідів, або збирають гроші на кущі, щоб висадити і було більше зелених насаджень – це теж форма активізму. Коли йде в загул двірник, то сусіди виходять влітку та поливають газони, чи дерева, бо всім приємно піклуватись про спільний життєвий простір.
Є активізм, який стосується волонтерських сфер далеко за межами власних помешкань, чи дворів. Тобто я вкладаю свій час і енергію в те, що мені не приносить прибутку, або може і шкодити морально. Волонтерством, мені здається, багато хто з нас займався і займається в певній формі. Я, наприклад, 2,5 роки була волонтером у Мінську на перемовинах. І відверто це моє фахове капіталовкладення в цей процес, хоча воно забирало кошти, здоров'я та руйнувало нервову систему.
І третя форма цього соціально-відповідального активізму – це коли ви вже професійні у своїй сфері і можете управляти цими процесами на системному рівні, і звідси можуть з'являтися неурядові організації, які знаходять ресурси на власну діяльність, на заходи, які потрібні для її підсилення, на експертизу, які можуть просувати власні ідеї, але вони живуть на 100% в цій організації, вони на 100% в ній працюють.
Питання, що є первинне, а що є похідне? Якщо первинним є ресурси, то очевидно, що це не справжня неурядова організація. Інший випадок – якщо вона розвивалася природно з якогось мікросередовища, з якогось маленького руху і доросла до великої організації, яка має стабільні ресурси на власну діяльність, як «ОПОРА», наприклад. Ці ресурси відкриті, публічні, прозорі, підзвітні, з них платять податки, їх перевіряють аудити, то ця професіоналізація громадського сектору має право на життя.
Рекомендації книг від Ольги Айвазовської:
📌 «Усі брешуть, але інтернет знає твої думки», Сет Стівенс-Давідовіц
📌 «21 урок для 21-го сторіччя», Ювал Ной Харарі
📌 «Ідентичність», Френсіса Фукуями
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
