Чому інтернати шкодять: невдалий спадок Радянського Союзу
Україна успадкувала від Радянського Союзу неефективну інституційну систему опіки — інтернати, дитячі будинки та будинки дитини. Хоча вихованець отримує від такої системи лише шкоду, позбутися цього “надбання” ніяк не виходить.
Інституційні заклади опіки не є природним середовищем для виховання дитини. Єдиним дієвим рішенням буде боротьба за базове право — виховання у турботливій сім'ї. Але що робити, якщо батьки не можуть впоратися зі своєю роллю та не дають дитині необхідної опіки?
Насамперед центри соціальних служб та служби у справах дітей мають з'ясувати причину поганого догляду за дитиною. Міжнародні дослідження показують, що 55% батьків, чиї діти перебувають у дитбудинках, просто не мають необхідних знань, навичок та досвіду.
У такому разі відповідні відомства та служби мають надати сім'ї необхідні соціальні послуги. Наприклад, психолог має допомогти батькам відновити внутрішні ресурси, а соціальний працівник — поглибити знання про те, як належно подбати про дитину.
Найімовірніше, такий підхід потребуватиме багато часу. Тоді буде краще на певний період влаштувати дитину в патронатну родину. Це дасть батькам час та можливість для змін, а для дітей стане шансом уникнути інтернату чи дитбудинку, а згодом повернутися в рідну сім'ю.
Якщо ж і після роботи фахівців батьки не даватимуть ради дитині, то служба у справах дітей муситиме позбавити їх батьківських прав. Це тривала процедура, яка відбувається через суд та потребує значного залучення соцслужб. Судовий процес емоційно складний для дітей, адже інколи їм доводиться свідчити проти власних батьків. Тоді важливо, щоб фахівці підтримували дитину, аби вона не залишилася сам на сам зі своїми переживаннями. Вже під час судових слухань служба у справах дітей має шукати сімейні форми виховання, де мешкатиме дитина, якщо таки отримає статус "позбавленої батьківського піклування".
Фахівці мають докладати всіх зусиль, щоб дитина не потрапила в інституційний заклад, адже є ризик, що там вона стане менш помітною для деяких відомств. Наприклад, працівникам соцслужб може здаватися, що в інтернаті дитина в безпеці, тож можна призупинити роботу з біологічною родиною або пошук нової сім'ї. Водночас досвід життя в закладі опіки негативно й незворотно впливатиме на дитину, її соціалізацію, формування особистості та подальше самостійне життя.
Трапляються випадки, коли батьки розуміють, що не дають раду з вихованням дітей, тож самі звертаються в заклади опіки. Наприклад, так буває в сім'ях, де діти мають психоневрологічні порушення. Ситуація ускладнюється, якщо такі сім'ї мешкають у віддалених містечках та селах і не мають можливості отримувати навчально-реабілітаційні послуги.
Батькам, які вирішують, що їхній дитині з інвалідністю буде краще в інтернаті, варто пояснити, що перебування в такому закладі не має корекційного впливу і шкодить подальшій адаптації дитини в соціумі.
Важливо донести батькам та опікунам, чиї діти мешкають в інтернатах чи дитбудинках, що їхню турботу, любов, ласку та приклад ніхто не зможе замінити. Якщо вони мають бодай найменшу нагоду повернути дітей додому — варто спробувати зробити це! Водночас не потрібно соромитися просити про допомогу — звертатися за підтримкою та порадою в місцеві центри соціальних служб та громадські організації.
Пам'ятаймо, що вчасна та системна допомога сім'ям рятує життя та добробут дітей. Не зволікаймо!
