Про ґендер у ЗСУ. Відповідь заступнику Міністра оборони
Реакція на статтю «Жінкам-генералам в Україні бути. Про ґендер у ЗСУ» на «Рубрика»
Фото REUTERS
Ой, яка класика. Хвалимось, що у нас жінки можуть служити. Нічого собі, невже 2018?
У статті «Жінкам-генералам в Україні бути. Про ґендер у ЗСУ» з елементами інтерв'ю заступника Міністра оборони мене обурюють дві речі:
1) присвоєння Міноборони здобутків активістів або депутатів. Новий Закон, який урівнює можливості жінок і чоловіків у військовій службі – справа народних депутатів на чолі з Іриною Сусловою. Основна сила – кілька депутатів і представники ГО «Юридична сотня», які досі вирішують проблеми військовослужбовців краще, ніж Юридичний департамент МОУ та сто п'ятдесят «гарячих» ліній. В тексті статті також гордо зазначено, що бойові посади (кулеметника, гранатометника, снайпера…) ТЕПЕР дозволені. Ну так, дозволені, уже з 2016 року. Завдяки активістці Марії Берлінській. Ну а зняття заборони жінкам бути інструкторами не було нікому цікаве в МОУ, поки я не прийшла з проектом змін до наказу (розробленим спільно з реформаторкою Людмилою Макаровою) у 2017. Можливо, це саме я в цій статті уособлюю активне Міноборони, адже була тоді працівником ЗСУ? 🙂 Навряд чи.
2) відвертим знущанням виглядає обурення генерала Петренка, що дівчата не йдуть вчитись на командирів бойових підрозділів, а лишаються медиками і прес-секретарями. Ну ось, товаришу генерале, допис прес-секретаря, яка хотіла цього року вже вчетверте вступити на навчання на командира артилерійського підрозділу. В тій же академії сухопутки, яку ви згадуєте. Дивина в гендерно-рівній армії!
Окрім високих матерій, варто також не забувати про:
1) відсутність забезпечення військовослужбовців-жінок засобами жіночої гігієни;
2) відсутність затверджених зразків жіночої натільної білизни, яка видавалася б з комплектом речового забезпечення;
3) відсутність у медичних пунктах та навіть госпіталях так званих «rape-kit» – наборів першої допомоги жертвам сексуального насильства та фіксування ознак сексуального насильства (що необхідно незалежно від гендерної політики, адже сексуальне насильство чиниться і проти жінок, і проти чоловіків). Чимало жінок-військовослужбовців штабів тяжко зітхнули також при введенні нового зразка парадної форми (зі спідницею): тепер на колготки піде гривень 500 на місяць.
Коли починається риторика щодо гендеру в армії, вилізають десятки людей (в тому числі жіночої статі) з коментарями «напризначають дружин офіцерів», «ідуть в армію щоб мужика знайти», «піде в декрет через місяць і просидить до кінця контракту», «кому вона потрібна, якщо ми їй по черзі всім взводом автомат чистимо». А це не про гендер. Армії не потрібні ідіоти і ледарі будь-якої статі. Жінкам не потрібні обмеження. А генералу Петренко не потрібно давати інтерв'ю щодо гендерної рівності.
Додати коментар