Менторство українок за кордоном: як зовнішньо переміщеним особам впоратися зі складнощами вимушеної еміграції
Станом на початок зими 14,5 млн українців вимушено покинули Батьківщину після початку повномасштабного вторгнення. Щонайменше 11,7 млн із них виїхали до країн Євросоюзу. Такі дані оприлюднив уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець.
Якщо брати нещодавню статистику, у середині грудня польська прикордонна служба зафіксувала в'їзд 177,9 тисяч громадян України лише за тиждень. У той час як повернулися 187,8 тисяч осіб. Отже, за 7 днів із території України на 9,9 тисяч українців виїхало більше, ніж заїхало. Тому нині можемо говорити про нову хвилю вимушеної міграції.
Ця тенденція полягає виключно у соціально-побутових питаннях. А її проблема у тому, що покидає країну саме та категорія громадян, яка є найбільш працездатною та найбільш сприятливою для соціальної інтеграції. Оскільки жінки віком 18 – 45 років та діти вважаються «золотим генофондом країни». Разом з тим, це — одна з найбільш вразливих категорій.
Підтримка — запорука легкої адаптації
Важливим фактором є допомога зовнішньо переміщеним особам у першому кварталі проживання за кордоном. Коли людина приїжджає в іншу країну без знання мови, коли вона не розуміє, де розташований муніципалітет чи воєводство, куди подати посвідку на проживання, документи на соціальні пільги та проїзний у громадському транспорті, як стати на облік до лікаря. Важливі усі поради у форматі так званого менторства. Жіноча відповідальність — це не ховатись одна від одної за кордоном, а проявляти лідерство у питанні допомоги співвітчизницям. Менторство з точки зору українських жінок для своїх жінок за кордоном є ключовим моментом і показником єдності у важкі часи.
Складнощі можуть початися вже на кордоні
Основна проблема українських жінок, які прибувають на кордон для його перетину і подальшого перебування та території Євросоюзу, полягає у тому, що буквально одразу після шлакбауму вони опиняються у небезпеці та стають незахищеними. У більшості випадків жінки там перебувають з дитиною чи кількома дітьми, які потребують додаткової опіки та уваги. На території іншої держави жінка стикається з незнанням мов і нерозумінням, чи верифікованими є волонтери, які пропонують допомогу.
Були випадки, коли жінки викликали таксі, сідали у автівки до незнайомих людей і ставали жертвами насильства: як фізичного, так і економічного, психологічного, сексуального. Тому важливо розуміти, чи не несе небезпеки людина, яка, на перший погляд, бажає допомогти. Варто зробити певні превентивні кроки і мінімізувати потенційну загрозу. Щонайменше, дізнатися особисті дані особи. До прикладу, знайти профіль у соцмережах, запитати про неї у спільних знайомих та переконатися, що вас хтось зустріне у кінцевому пункті призначення.
Ситуація із працевлаштуванням за кордоном
За оцінками Міжнародної організації праці, 2,75 мільйона осіб, які виїхали за межі України, перебувають у працездатному віці. З них 43,5% (а це — 1,2 млн) працювали до початку бойових дій і покинули або втратили роботу згодом.
Українці не є членаими Євросоюзу, а, отже, є ряд освітянських дипломів і сертифікатів із проходження курсів, які там не визнаються. Люди мають проходити перекваліфікацію, отримувати необхідний рівень знання мови і потім вже, можливо, претендувати на ті чи інші посади. Але у 90% вони будуть нерівнозначні із корінними мешканцями. Тобто, український лікар чи вчитель не може працювати за фахом одразу, не завершивши перекваліфікацію, не отримавши сертифікат зі знання мови і не пройшовши етап стажування чи роботи помічником.
Попри це є винятки. Наприклад, у Італії українці мають можливість пришвидшити процедуру стратифікації, тобто визнання дипломів на території тієї держави, де вони перебувають. Україна вже почала підписувати відповідні меморандуми із такими країнами, як Хорватія, Сербія, Туреччина. Також необхідно, аби влада ратифікувала меморандуми про визнання страхового стажу громадян України, які хочуть працевлаштуватися за кордоном. Аби щонайменше прибрати квотування і дати можливість бути в однакових умовах з усіма кандидатами.
Для жінок зараз дуже важливо допомогти у квотуванні. У Норвегії навіть був позитивний випадок, коли заради української лікарки скасували мовну квоту та прийняли її на роботу. Адже вона довела на практиці, що здатна врятувати багатьох хворих і провести чіткі і вчасні процедури з невідкладної допомоги.
Війна розбиває українські родини
За результатами опитування людей, які на початку повномасштабного вторгнення виїхали з України і зараз повертаються назад, котре провела соціологічна служба Центру Разумкова у Закарпатській області, майже дві третини (63,4%) були з дітьми. Натомість серед респонденток, які повертаються, з дітьми менше половини (44,8%).
Керівництво нашої країни постійно закликає, якщо є можливість, залишатися жінкам і дітям у безпечному місці за кордоном. ЄС, своєю чергою, постійно сприяє у допомозі вимушеним біженцям пільгами, субсидіями. Більше року перебування за кордоном — це завжди переломний момент. І ми вже наближаємося до цієї дати. Сидячи з інтернетом, теплом та світлом, приходить розуміння, що у холодну квартиру без працюючих батарей повертатися, щонайменше в інтересах дитини, неможливо.
Тому тут постає питання розділення українських родин. Якщо переглянути статистику судових справ за останні 9 місяців, то перше місце за кількістю займають справи про розлучення. Це є проблемою тому, що, по суті, віддаленість від родини завжди накладає відбиток на сімейних відносинах.
Масові розлучення теж є наслідком цієї війни. Нині питання номер один — це збереження українських сімей як таких. Тому дуже важливим є надання права не мобілізованим чоловікам перетинати кордон та виїжджати у інші країни за умови подальшого повернення.
Довгострокові і короткострокові ризики та перспективи
Перш за все, довгостроковий ризик полягає у тому, що переміщення українських жінок за кордон — втрата генофонду і ДНК-коду українця на території України. Середньострокова — ми можемо робити лише короткочасні стратегії, не плануючи життя наперед.
Українська жінка за кордоном зараз — це символ, заради чого відбувається захист наших територій. І бажання жінок і матерів повернутися на територію Батьківщини ще раз говорить те, який дух українства зараз присутній у нашому суспільстві.
Ми повинні показати свою згуртованість всередині Європи. А всі жінки та чоловіки за кордоном мають бути менторами і допомагати один одному. Тільки гуртування дасть можливість ухвалювати якісь законодавчі ініціативи на місцевому рівні муніципалітету.
Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Сергія Ніжинського і не обов'язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.
Автор: Сергій Ніжинський. Експерт з гендерних питань, Центр економічного відновлення Заступник Міністра соціальної політики 2019-2020 рр.
