Маніфест неспроможності: про що нова концепція зовнішньої політики росії
Як росія не змогла оновити зовнішню політику
31 березня президент росії допустив фальстарт — вирішив відзначити всесвітній День сміху (чи дурня) наперед. Як і весь путінський гумор, вийшло неоковирно — підписана Концепція зовнішньої політики російської федерації справляє якесь несерйозне враження. Наче вона прийнята не в цій росії, а в якійсь іншій, яка існує в паралельному часопросторі й втілює геть усе, схвалене своїм президентом.
Документ місцями несподіваний, а десь цілком прогнозований, але все одно важкий для читання. Передовсім тому, що написане й заявлене настільки розходиться з дійсністю, наче концептуальна росія справді розташована в центрі чорної діри, у яку хоче затягнути весь світ. І як би складно не читалося, плани ворога варто знати. Байдуже, що міфічні, головне — далекосяжні.
Війна та подвійні стандарти
Це вже шоста редакція документа, вперше виданого у 1993 році. Текст готувався протягом 2022 року, але буде великою помилкою очікувати, що рускіє нє хатят вайни і зафіксують цю заяву на папері. В документі на 76 пунктів слово "війна" зустрічається два десятки разів і аж ніяк не в контексті її заперечення чи відторгнення. Навпаки Концепція зовнішньополітичної діяльності російської федерації виглядає дивним міксом бравурних звітів конашенкова і сміховинних викриттів небензі, зате на 43 сторінках. Отож.
Визначено, що окрім федеральних законів і конституції, Концепція спирається на "загальновизнані принципи та норми міжнародного права й міжнародні договори Російської Федерації". Тобто вже із самого початку "в чат" наполегливо просяться дві ремарки:
- Після ухвалення ЄСПЛ рішення про компенсацію акціонерам нафтової компанії ЮКОС майже 1,9 млрд євро у 2014 році росія почала реалізувати курс на неприйняття ухвал міжнародних судів, котрий у 2020 році завершився відмовою від пріоритету міжнародного права у 2020;
- Вигнана з Ради ООН з прав людини й Ради Європи, росія в односторонньому порядку розірвала й 21 міжнародний договір, прийнятий у рамках останньої.
Тобто недотримання своїх зобов'язань за Будапештським меморандумом 1994 року і порушення Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Україною стали не прикрим винятком, а квінтесенцією вибірковості росії у ставленні до власного слова. З викладеного в Концепції зрозуміло, що кремль не відмовиться від своїх подвійних стандартів і наполягатиме на дотриманні міжнародного права тільки в потрібному для нього трактуванні. Не випадково в тексті згадується і про бажання росії просувати "відмову всіх держав від політики подвійних стандартів". Само собою відмову всіх, окрім самої росії.
Як і личить документу стратегічного планування, Концепція починається з постановки місії планетарного масштабу: вигадавши собі "тисячолітній досвід самостійної державності" й загарбавши "культурну спадщину попередньої епохи", росія претендує на "особливе становище як самобутньої держави-цивілізації, великої євразійської та євро-тихоокеанської держави". Само собою не обійшлося без "руского міра" як культурно-цивілізаційної спільності різних народів навколо "руского народу". Окрім оплоту руского міра, росія ще бачиться одним із суверенних центрів світового розвитку, що відіграє "унікальну роль у підтримці глобального балансу сил та забезпеченні мирного поступального розвитку людства".
Місце росії
Пункт 5 аргументує, чим саме визначається місце росії в сучасному світі. З-поміж відвертих дурниць на кшталт членства в "провідних міждержавних організаціях" чи "ліквідації колоніалізму" можна зосередитись на трьох речах. Тріада російських надутих щік виглядає так — ядерна зброя, значні ресурси, вирішальний внесок у перемогу в Другій світовій війні. Останнє найцікавіше — держава, що пишається статусом правонаступника СРСР, який посильно долучився до початку найбільшої бійні на планеті, тому постійно акцентує тільки на Великій вітчизняній війні, мало не вперше заговорила про весь конфлікт, а не лише про один із його театрів. Далі читати вже не хочеться.
Тому коротко про найцікавіше з того, що немає сенсу розбирати детально:
- ставлення росії до інших держав та міждержавних об'єднань визначається конструктивним, нейтральним чи недружнім характером їхньої політики щодо неї самої — дзеркальний підхід у всій красі;
- держава-терорист говорить про миролюбний і передбачуваний характер своєї політики, а ще про демократизацію міжнародних відносин;
- загалом сприятливі зміни у світі викликають неприйняття з боку окремих держав, які відмовляються домовлятися, придушують інакодумство, провокують збройні конфлікти, погрожують, шантажують і маніпулюють, ведуть підривні операції в інформаційному просторі — і стовідсотково росія не має на увазі себе, попри точність опису;
- росія не вважає себе ворогом Заходу, але явно розраховує на усвідомлення ним безперспективності конфронтації з нею, бо ж вона може "застосувати збройні сили";
- росія прагне формування такої системи міжнародних відносин, яка б забезпечувала надійну безпеку, збереження культурно-цивілізаційної самобутності, рівні можливості розвитку всім держав;
- росія виступає за консолідацію міжнародних зусиль, спрямованих на забезпечення поваги та захисту універсальних та традиційних духовно-моральних цінностей.
Далі читати вже просто понад силу — сльози радості й захоплення заважають. Держава, що має настільки гуманістичні й прогресивні наміри просто не може бути винною у розв'язуванні найбільш кровопролитної війни в Європі з часів невдалої дружби Гітлера і Сталіна. Сарказм виправданий як захисна реакція психіки на відверте викривлення дійсності. Адже росія давно для себе "довела", що війна — то мир, поневолення — звільнення, агресор насправді — безневинна жертва, а вторгнення в сусідню країну — боротьба з колоніалізмом і проти гегемонії.
Саме ці слова в тексті згадуються з десяток разів і виглядають мало не головними. Про Євразію сказано взагалі 24 рази. І це пов'язані речі. У редакції 2016 року згадка всього континенту фігурувала тільки 6 разів, і то в насамперед географічному сенсі без особливих геополітичних натяків. Колоніальні тенденції й чиїсь амбіції до світового панування росія тоді наче не помічала, але тепер випинає, щоб відтінити свій флагманський проєкт євразійства у найширшому розумінні. Великою Європою від Лісабона до Владивостока путін уголос марить із 2010 року — не склалося, не захотіли, не дозволили. Нині ж росія "остаточно встала з колін і зробить усе сама, і візьме все сама". Так треба читати.
Тому й України в тексті нема, а є тільки український напрямок як місце зіткнення інтересів росії та США у розв'язаній останніми гібридній війні. Ще згадуються "залежні території та держави в Азії, Африці та Західній півкулі". Якщо враховувати, що в тій половині світу лежить тільки Америка, можна подумати, що йдеться про Пуерто-Рико, але ж явно мається на увазі Україна, хоч і розташована в одній півкулі з росією. Очевидно, розділ на своїх і чужих кремль провів не по Гринвічу, а по своїх західних кордонах.
Окрім констатації образи на США, персональної уваги удостоїлись тільки Індія та Китай, а також "пакетом" Іран, Сирія, Туреччина, Саудівська Аравія і Єгипет. Стратегічна взаємодія з Республікою Білорусь згадується в контексті поглиблення інтеграційних процесів, які відповідають інтересам росії. Остаточно не зрозуміло, чи поглинання Білорусі є важливою річчю в собі, чи росія поглиблюватиме інтеграцію тільки доки це відповідатиме національним інтересам, але Білорусь таки втратить суверенітет. Достатньо красномовно це підтвердив і її поки що президент, коли озвучував днями "послання путіна" замість власного послання.
Тиждень тому секретар російського радбезу погрожував таємничою унікальною зброєю і передрікав розпад США. Загалом шизофренічне інтерв'ю патрушева можна звести до двох коротких речень: "Захід згниє", "росія буде вічно". Підписавши Концепцію, путін продовжив маніакальне марення свого поплічника в документі державного рівня, але назву можна було б лишити без змін — "Оні совсєм страх потєрялі". Якщо озвучувати її істеричним криком і уявляти бандита, загнаного в куток, то виходить навіть дуже непогано.
Документ, який покликаний визначити й показати пріоритети державної зовнішньої політики, звівся до переплетення вигадок і погроз. Можна не сумніватися, що росія ще спробує насолити — і таки насолить. Проте поряд з офіційною демонстрацією позиції "могутнього й незалежного гравця", в смисловому полі звучать погано приховані надії на Глобальний Південь, вибори у фізично великих США чи в маленькій Чорногорії. путін підписав маніфест про те, якою росія воліла б виглядати в очах світової громадськості й власного населення. Але вже ніколи не зможе.
