Містянам — ремонт, переселенцям — покращене житло на рік: як на Тернопільщині втілюють унікальний проєкт

Через війну мільйони українців стали вимушеними переселенцями. Громади, які їх прийняли, не завжди мають достатню кількість облаштованого житла. Тож багатьом людям уже півтора року доводиться жити в мінімально комфортних умовах.

У Копичинецькій міській громаді на Тернопільщині благодійна організація "БФ «НАВКОЛО»" за підтримки Благодійної організації CORE Response ремонтує приватні будинки для більш комфортного та тривалого проживання 116 вимушених переселенців з різних регіонів. Крім створення кращих побутових умов, проєкт має на меті через взаємодію нових і постійних мешканців згуртувати громаду. 

Населення Копичинців та прилеглих сіл становить орієнтовно 13,5 тисячі людей, а переселенців громада прийняла після 24 лютого минулого року орієнтовно тисячу. Один із засновників благодійного фонду "Навколо" Арсен Келічавий також до повномасштабного вторгнення проживав в Ірпені й вимушений був разом із дружиною та трьома дітьми повернутися на малу батьківщину — в Копичинці. 

Тут він став одним з ініціаторів створення Гуманітарного штабу, який завдяки волонтерам почав закривати першочергові потреби переселенців та допомагати військовим. Волонтерами штабу стало й чимало переселенців, урешті всі разом формалізували свою волонтерську діяльність, щоб можна було активніше залучати кошти. 

За порадою релокованого в Копичинську громаду благодійного фонду з Запоріжжя звернулися до CORE Response — благодійної організації, заснованої голлівудським актором та режисером Шоном Пенном, яка в Україні допомагає передусім забезпечити потреби вимушених переселенців. 

Спочатку завдяки співпраці з СORE вдалося зробити ремонт у колективному центрі, де проживають ВПО. Це приміщення садочка, там був один санвузол, а на піку евакуації у центрі мешкало 150-160 людей, розповідає Арсен Келічавий. Спільний проєкт із СORE дозволив також оновити систему опалення, переобладнати кухні в садочку.

"Але настав такий період, що всі ми розуміли, що жити в колективному центрі — це тимчасове рішення. Для того, щоб тривало й комфортно проживати в громаді, цього недостатньо", — каже виконавчий директор Благодійного фонду "Навколо". 

Ідея виникла у роздумах спільно з представниками фонду CORE. Минулого року до Копичинців приїжджала його виконавча директорка Анн Лі. 

"Вони побачили, що ми добре працюємо і гарно звітуємо, і хотіли профінансувати ремонт якогось іншого приміщення: щоб люди не жили у дитячому садочку, і він міг виконувати свої функції. Це інше приміщення стало б колективним центром. Ми об'їздили всі такі можливі будівлі в громаді, але жодна не підійшла", — розповідає Арсен.

Потім волонтери пригадали досвід після початку повномасштабного вторгнення: з допомогою педагогів тоді створили базу будинків у громаді, готових прийняти переселенців. Вони фізично обійшли кожен будинок і отримали таку інформацію. 

Тепер же фонди подумали, що варто зробити таку ж базу осель, але готових прийняти переселенців надовше. 

"Навколо" подали грантову заявку до CORE на такий моніторинг. Тоді міська рада надала, як каже Арсен Келічавий, інтуїтивний список з 300 будинків. Об'їхали майже всі, список зменшився десь до 60 будинків. Їх усі оглянули й поговорили з власниками, врешті лишилося 27. Вони й увійшли до проєкту. 

"Ідея проєкту в тому, що ми робимо покращення, і за це місцеві жителі безкоштовно мінімум на рік дають будинки для переселенців. Це стратегія, коли виграють дві сторони — і власники, і переселенці.

Ми вважаємо, це добре для соціалізації, згуртування людей. Бо часто в громадах буває, що місцеві кажуть: «Усе для переселенців, а для нас немає нічого». У цьому випадку ми показуємо інше. В Україні, наскільки я знаю, так ще ніхто не робив", — каже ініціатор проєкту Арсен Келічавий.

У Копичинцях чимало приватних будинків, причому велика їхня частка не має водопостачання і водовідведення всередині, міської системи каналізації немає. 

Тож пріоритетні роботи в цьому проєкті — облаштування свердловин і септиків (вигрібних ям), підведення води в будинки, облаштування там санвузлів. 

Другий пріоритет — заміна або ремонт системи опалення. Переважно людям ставлять газове опалення або електричні конвектори. 

"У кількох будинках робимо дах, в кількох дворах прочищаємо і поглиблюємо криниці", — додає ініціатор проєкту. 

Формально це виглядає так: вимушені переселенці пишуть до благодійного фонду "Навколо" запит про те, що вони потребують житла, власники будинків зі свого боку пишуть запити з проханням провести ремонт у їхніх оселях. 

Між власниками й переселенцями також укладається угода оренди про безплатнt проживання щонайменше на рік.

"Маємо засвідчити, що не тільки власник має обов'язки, а й переселенці. У випадку порушення умов угоди вони можуть бути виселені. Якщо це станеться або ж хтось виїде з власної волі, то в цей будинок зможуть заїхати інші люди", — пояснює Арсен Келічавий. 

За умовами проєкту, переселенці та власники житла мешкають окремо, тобто це не спільне подвір'я чи щось подібне, а справді окреме помешкання.

Приблизно у 70% будинків, які беруть участь у проєкті, люди вже живуть. Що самі змогли, вони там змінили, але зрозуміло, що копати криниці й облаштовувати каналізацію змоги не мали, говорить виконавчий директор БФ "Навколо".

Нині ремонтні роботи в розпалі, і першу когорту з 15 будинків мають облаштувати до середини серпня. Друга черга з 12 будинків буде відремонтована до кінця жовтня цього року, щоб люди зимували вже в комфорті. 

"Коли ми формували цю концепцію, то розуміли, що її можна масштабувати. Можливо, вона не буде актуальна для східних регіонів чи для півдня, але для центральних або для західних областей, мені здається, цілком", — переконаний Арсен Келічавий.

Якщо для цього немає можливості залучити внутрішні ресурси, то треба шукати зовнішні, найчастіше, це якісь грантові кошти.

Перешкодою може бути лише те, що не завжди в маленьких громадах є люди, які розуміють, як працюють міжнародні благодійні фонди. Адже дуже важливо правильно вести комунікацію (переважно англійською мовою), коректно заповнювати грантову заявку, знаходити справді відповідних підрядників, проводити закупівлі відповідно до політик грантодавця, усе документально підкріплювати, вчасно і правильно звітувати англійською мовою про всі етапи роботи. Наприклад, по цьому проєкту БФ "Навколо" звітує кожні два тижні, надсилаючи грантодавцям у США відповідні фото і документи.

"Щоб отримувати грантові кошти, треба розуміти, як це все працює і мати хорошу історію, щоб люди вам довіряли", — каже Арсен Келічавий.

Тут Копичинцям пощастило, адже сам Арсен — менеджер проєктів Британської Ради в Україні.

Бюджет проєкту в Копичинській громаді — 110 тисяч доларів на 27 будинків. Якщо громада має фаховий ресурс, то ці кошти залучити можливо, переконаний виконавчий директор БФ "Навколо". Бо в різні колективні центри доводиться вкладати більше, а вони ж є більш тимчасовим, не настільки вдалим рішенням. 

Арсен підсумовує: ідея проста — не треба будувати нічого нового. Треба вибирати будинок, який вже є, де вже, напевно, живуть переселенці. І просто його робити таким, щоб вони комфортно проживали далі.

"А якщо люди мають житло і впевненість, що воно в них є на певний тривалий період, то тоді наступний етап соціалізації — пошук роботи, влаштування дітей у школу — вже проходитиме легше", — вважає Арсен Келічавий.

"З першого дня повномасштабного вторгнення у нас було багато переселенців. Спочатку це була Київщина, пізніше — Запоріжжя, Харківщина, Донеччина. Якомога комфортніше прийняти внутрішньо переміщених осіб стало нашою стратегією. Адже тоді буде менше загроз якихось конфліктів чи непорозумінь, тому ми з перших днів працювали на інтеграцію", — каже голова Копичинецької громади Богдан Келічавий. 

Богдан Келічавий до обрання на посаду міського голови мав справу з проєктами міжнародного розвитку: працював у проєкті, який фінансувався USAID, Агентством США з міжнародного розвитку.

Богдан і Арсен — брати. "Сфера міжнародного розвитку доволі непроста і не кожному зрозуміла, тому будь-які люди, які знаються на ній, корисні, незалежно від родинних зв'язків, — переконаний голова Копичинецької громади. — Тому це нам допомагає, ми об'єднуємо зусилля, розмежовуємо обов'язки й сфери впливу".

Анастасія Лисаченко з дітьми й чоловіком в Копичинці приїхали 26 березня минулого року. 

Родина — переселенці вже двічі: 2014 року переїхали з Горлівки в село Яцьківка, на межі з Харківщиною, за 28 кілометрів від Ізюма. В старій хаті, яка чоловікові залишилася від бабусі, зробили ремонт, лишалося тільки перекрити дах. Відкрили крамницю навпроти будинку, Анастасія там працювала. 

10 березня 2022 року під час авіанальоту одна з бомб влучила в крамницю Лисаченків. "Добре, що нас не було вдома. Ми ще на початку березня з дітьми пішли до знайомих. Вони мали в оселі грубку, а в нас без світла було дуже холодно", — розповідає Анастасія. 

Два тижні посиділи з дітьми в підвалах, потім з допомогою знайомого волонтера приїхали в Копичинці. Він уже жив тут і запропонував будинок знайомих. "Туалет надворі, вода з колодязя через дорогу. Але нам було все одно, бо ми вивозили дітей", — пригадує жінка. 

Її старшій дитині 9 років, меншій — 4. Діти дуже важко витримували  воєнні реалії. Старша дитина навчалася в школі на дистанційній формі, бо на початку року було дуже багато повітряних тривог, це її лякало.

"Бо вона знає, що таке повітряна тривога, що таке, коли летить літак, знає, як падає бомба і як вона вибухає", — каже Анастасія. 

У червні минулого року її чоловік пішов боронити Україну, жінка налагоджувала побут сама, було непросто. Тому вона дуже зраділа такій можливості від БФ "Навколо" і CORE. 

На момент нашої розмови на подвір'ї вже викопали вигрібну яму і зробили свердловину. "Нам ще мають поставити кільця під септик, воду в хату завести, в хаті мають зробити душ, туалет, — перераховує Анастасія. — Ми дуже вдячні, що це почали робити. І ми ще рік комфортно проживемо, і людям хоч щось залишиться на згадку про нас. Адже ми вже більше як рік тут живемо, сплачуємо тільки за комунальні послуги".

Від їхнього власного будинку в Яцьківці лишилися тільки стіни, та й ті потріскалися. 

Анастасія ділиться: "Туди повертатися я не дуже хочу, та й нема куди. У вересні буде рік, як село звільнили, а в нашій половині села світла досі немає. Усе заміновано, фахівці не можуть туди дістатися. Краще вже нову хату десь купити, ніж там все відбудовувати. Нам тут дуже подобається". 

До речі, дехто з вимушених переселенців навіть уже домовився з господарями про викуп будинку в майбутньому. Зроблений ремонт ціну житла не підвищить, переконує Арсен Келічавий.

Гуманітарний штаб Копичинецької громади, з якого постав БФ "Навколо", також облаштував для переселенців безкоштовну громадську пральню і коворкінг. 

Через те, що до багатьох будинків не підведена вода і відповідно там не можна встановити пральну машинку, послуга громадської пральні тут актуальна. 

У коворкінгу люди можуть приходити працювати, також волонтери організовують для них різні заходи. 

А ще в громаду релокувалося підприємство з Харківської області, яке з минулого року запустило виробництво офісних меблів. Там працюють і місцеві, і переселенці. Тож соціалізація потроху відбувається. 

Фінансова підтримка фонду CORE — це не єдиний американський внесок у доброустрій Копичинецької громади. Тут також працюють волонтери з організації Ukraine Relief Effort, які допомагають громаді й вимушено переселеним людям підвищити якість життя. Організація виникла в місті Бозмен, що у штаті Монтана.

Міський голова Копичинців якось на конференції у США познайомився з директором департаменту економічного розвитку цього міста. 

"Коли почалось повномасштабне вторгнення, він мені написав, підключив різні медіа, організував фандрейзинг у своєму місті. Усі небайдужі там об'єдналися у доброчинну організацію Ukraine Relief Effort", — розповідає Богдан Келічавий. 

Волонтери цієї організації неодноразово приїжджали в Копичинці, допомогли придбати бус для гуманітарного штабу, неодноразово підтримували місцеву лікарню. Чимала частина з них за фахом архітектори, тож вони прагнули долучитися й до облаштування житла для вимушених переселенців. 

Двоє з волонтерів навіть вирішили жити в Копичинцях. Зокрема голова Ukraine Relief Effort Майкл Бем. Він паралельно з проєктом БФ "Навколо" допомагає зробити ремонти в тимчасовому житлі вимушено переселених людей. 

Його підхід гнучкіший, каже Арсен Келічавий. Майкл разом із колегами збирають кошти під індивідуальні потреби певної родини й будинку, тож можуть придбати меблі, якусь побутову техніку для людей. У проєкті від CORE такого не передбачено, тож Арсен з колегами часом звертаються до Майкла за допомогою, щоб він доповнив ремонт у якомусь із будинків. 

Одна з історій допомоги Ukraine Relief Effort — ремонт у тимчасовій оселі маломобільної бабусі, яка з онукою приїхала в Копичинці зі Слов'янська минулого літа. 

"Через дошки з підлоги в будинку проростали бур'яни, стіни на кухні були жахливими. Без газового підключення взимку вдома було дуже холодно, і вони могли готувати їжу лише тоді, коли було світло. Взимку електроенергія була доступна лише кілька годин на день", — розповідають про ситуацію родини на фб-сторінці Ukraine Relief Effort. 

Завдяки волонтерам до будинку провели газ, встановили лічильник, конвекційні обігрівачі у спальні та на кухні. Стіни та стелю на кухні оздобили й пофарбували. На кухні та в передпокої замінили кілька гнилих дощок. На кухні встановили бойлер, мийку, плиту та шафи. Туалетну кімнату прибрали та перефарбували. 

Тож цей внесок не менш важливий.