fbpx
Сьогодні
Спецпроєкт 15:39 22 Вер 2023

Вячеслав Дебелий: “Сподіваюсь, що повернусь до війська”

Вячеслав Дебелий з Мукачева — з родини військових. Після того, як Україна повернула Незалежність, до 1996-го року служив прикордонником. Але через нестабільність після розвалу СССР почалася криза, тому Вячеслав зайнявся приватним підприємництвом. Після початку війни на сході України у 2014 році Вячеслав Дебелий повернувся до війська — вже у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.

English version here

"Стріляло по нас все"

"Хочеш не хочеш — треба йти. Варіантів не було. Тим більше, що до спільної українсько-болгарської фірми інвестори боялись вкладати гроші, тож бізнес став на паузу. Взимку 2015-го вже був у війську", — говорить захисник. 

Бригада Вячеслава воювала на донецькому напрямку — Маріуполь, Красногорівка, Торецьк, Волноваха тощо. Контракт закінчився на початку січня 2022-го, а вже трохи більше як за місяць розпочалось повномасштабне вторгнення росії. 24-го лютого Вячеслав вже долучився до війська — до рідної бригади. 

Повномасштабне вторгнення сильно відрізнялось від того, з чим стикався військовий до 2022-го року.

"Летіло все. Стріляло по нас все, окрім підводних човнів, напевно. В колишніх АТО та ООС не було авіації, сильної артилерії. І з того боку стояла нерегулярна армія. А у 2022-ому наступали професійні військові — по всій країні", — говорить Вячеслав Дебелий. 

Вячеслав Дебелий

Захисник розповідає — на фронті разом з побратимами потрапив під обстріли чи не з усіх видів російського озброєння

У березні 2022-го Вячеслав разом з товаришами перебував на Запорізькому напрямку. Згадує, як 18 числа з побратимами переїхали на нову точку, закріплялись на місцевості. 

"В обід з товаришем ми вийшли перевірити, що розташоване поряд з нами. Нічого не віщувало біди. Рухаючись замінованою територією, підірвались на протипіхотній міні. Товариша контузило, але зміг допомогти мені", — згадує Вячеслав Дебелий. 

Побратим наклав Вячеславу турнікет, пригнав машину, на якій пораненого доправили до лікарні в Оріхове. Потім було Запоріжжя, але цього чоловік вже не пам'ятає — його ввели у штучну кому. До тями прийшов лише у Дніпрі, де військовому ампутували ногу. Далі почався довгий шлях відновлення. 

"Нова нога не виросте"

Після Дніпра Вячеслав відновлювався у медзакладах Вінниці, Мукачева, а тепер — Львівщини, де чоловік перебуває у реабілітаційному центрі. Весь цей час поряд завжди були рідні та друзі. Завдяки їм і тримався, говорить Вячеслав. 

"Без них було б важче. Діти та дружина до моєї травми поставились нормально. Онуку навіть сподобалось, коли я на візочку був. Він спереду велосипедом їде, а я ззаду на візочку"

Пів року тому чоловік встав на протез українського виробництва. Його у медзакладі дали ввечері у п'ятницю, а вже зранку у суботу чоловік ходив коридором — на милицях, але ходив.

"До протезу звикнути неможливо, але ж нога нова не виросте. Потрібно жити із тим, що є. Головне — навчитися, щоб протез нормально функціонував", — розповідає Вячеслав Дебелий. 

Та все ж за пів року Вячеслав звик до протеза. Самотужки їздить на машині. Може поїхати на природу посмажити шашлики чи щось відремонтувати вдома. А у липні захисник отримав новий протез, вже естонського виробництва — завдяки Уряду Естонії, тамтешнім медикам та Благодійному фонду BGV. 

"Можна було б зібрати гроші на такий протез через донати, але не хотілось ходити та просити людей. Мій протезист каже, що крутішої моделі чи аналогів немає. Наприклад, впасти на цьому протезі набагато складніше, ніж на інших. Там є купа функцій, але я ними поки не користувався. За вагою новий протез важчий за мій старий, тому тільки звикаю до нього. Проблема в тому, що у мене висока ампутація, кукса маленька, а вага велика. Але лікар каже, що завдяки тренуванням з новим протезом у мене все вийде", — розповідає захисник. 

Вячеслав Дебелий

Опанування нової кінцівки вимагає часу, тож поки Вячеслав користується милицями

Нині день Вячеслава побудований навколо реабілітації. У його палаті п'ятеро чоловіків. Зранку після підйому йдуть до спортзалу. 

"Поп'ємо каву, відпочинемо, потім знову йдемо ходити. Чисто тренування та і все. Буває погуляємо у місті, комусь протез підкрутити, так дні й минають. І тижні"

За можливості Вячеслав їздить додому у Мукачево. Вже невдовзі чоловік сподівається пройти ВЛК, а потім, говорить, що має одну надію. 

"Сподіваюсь, що повернуся до армії. Маю велике бажання. Але не до своєї бригади. Туди таких нас уже не беруть. Будемо щось спокійне шукати…"

Серія матеріалів "Обличчя сили" була створена в межах спецпроєкту українського Благодійного фонду BGV й медіа рішень "Рубрика" як спосіб висловити вдячність Естонській Республіці за системну підтримку і з великою надією на продовження програми з протезування українців. Підтримати протезування українських захисників ви можете за посиланням ТУТ. Ваш внесок піде на покриття логістичних витрат для учасників програми.

Рубрика:
Кейси
2145

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: