Зброя як благодійність, жінки у війську та країна ветеранів: історії трьох волонтерських ініціатив, які наближають перемогу

У цьому матеріалі ми розкажемо про три організації — фонд компетентної допомоги армії "Повернись живим", громадську організацію "Жіночий ветеранський рух" та "Veteran Hub", які з початком повномасштабного вторгнення 24 години на добу роблять усе для того, щоб зберегти якомога більше життів наших воїнів і наблизити перемогу в російсько-українській війні. 

Раннім ранком 24 лютого російські окупаційні війська почали обстрілювати ракетами всю Україну. Цього дня почалося повномасштабне вторгнення країни-терориста на територію незалежної країни. Більшість громадських організацій готувалися до такого сценарію заздалегідь, проте точно ніхто не знав, як це відбуватиметься. У перші години українці робили все для того, щоб евакуювати рідних, допомогти колегам і потурбуватись про власну безпеку. А ще — ставали до лав Збройних Сил України захищати державу від російського ворога. 

Як волонтерський сектор швидко налагодив роботу й збільшив у рази допомогу армії, що допомагає робити безпрецедентні рішення, а також що роблять волонтери для української перемоги — у нашій розмові з волонтеркою фонду компетентної допомоги армії "Повернись живим" Русланою Величко, ветеранкою 25 батальйону "Київська Русь", координаторкою соціального відділу громадської організації "Жіночий ветеранський рух" Юлією Кірілловою та виконавчим директором "Veteran Hub" Артемом Денисовим.  

Волонтерка Фонду Руслана Величко розповідає, що з початком повномасштабної російської агресії "Повернись живим" зареєструвався як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в Державній службі експортного контролю та почав отримувати дозволи на ввезення різних товарів: "Тоді до нас звернулися з запитом щодо купівлі комплексу Байрактарів військові. Я зателефонувала одній людині з компанії Baykar і ми почали співпрацю". 

Головне питання було в тому, щоб пройти всі бюрократичні моменти як з української сторони, так і з турецької. Турки також  мали отримати експортну ліцензію, щоб продати Байрактари фонду "Повернись живим".

"Новину про купівлю комплексу Байрактарів ми не відразу оприлюднили в ЗМІ. Минув місяць з моменту прибуття товару в Україну. Ми тримали паузу, поки не дооформили всі документи. Водночас усі волонтери мають розуміти, що коли вони щось говорять, пишуть, записують відео їх слухає не лише українська сторона. Тому іноді краще промовчати", — пояснює Руслана. 

"Повернись живим" навіть уклали меморандум з компанією Baykar — це другий меморандум останньої з Україною. Перший був у 2021 році, його підписував президент Володимир Зеленський.

"Ми багато працюємо. Я, наприклад, ніколи не думала, що буду займатися зовнішньоекономічною діяльністю й виконуватиму фактично функцію і логіста, і займатимусь договірною діяльністю, і знаходитиму продавців, і тим паче, що усе це буде про товари військового призначення", — ділиться волонтерка, а тоді починає розповідь про те, як фонд працював із початку повномасштабної війни. 

Про довіру українців і збір понад 4 мільярдів гривень

"Я пишаюсь тим, що ми благодійна організація, яка перевернула з ніг на голову ринок озброєння не лише в Україні, а й в Європі. Ми почали його реформу". 

"Коли почалась повномасштабна війна, всім було страшно. Тоді люди донатили й іноді віддавали останнє. Зараз люди психологічно адаптувалися до війни і це також впливає на пожертви. Щодо того, скільки і хто нам надсилає коштів, то на сайті фонду кожна людина може побачити звітність навіть по місяцях". 

Звітність та контроль — це те, чому в "Повернись живим" приділяють багато уваги. З "Рубрикою" Руслана ділиться своїм "хобі" — вона "збирає" всі кримінальні справи, які зараз йдуть по волонтерській допомозі. "У більшості випадків через маленьку дурість люди потрапили у велику халепу. Наприклад, вони були чесними людьми, але повелись на якісь пусті схеми, на те, як простіше чи легше завозити товар військового призначення. Вони укладали угоди, завозили це як гуманітарну допомогу, а потім намагалися ще щось перепродати. Ми так не діємо, працюємо по правилах і «в білу»", — підкреслює  Руслана Величко. 

"Ми — перша організація, яка завезла не просто БПЛА, а безпілотний авіаційний комплекс", — каже вона. Сам безпілотник Байрактар — це розвідувальний засіб. — "А комплекс, де є наземна станція управління, система розпізнавання свій/чужий, з боєкомплектом — комплектування загалом розписане на 4 аркушах — це те, з чим армія може працювати". 

Руслана додає, що фонд "Повернись живим" орієнтується на поставки від західних партнерів і відповідно до цього планує допомогу нашій армії: щоб усі комплекси могли співпрацювати з артилерією. "Так, наприклад, ми дивимось, яка дальність роботи того, що поставляють нам партнери і відповідно до того підбираємо безпілотники. Безпілотник Bayraktar TB2 коштує 4 з чимось мільйона доларів, а загальна вартість комплексу, який ми купили — 16 502 450 доларів. Ще на 9 мільйонів нам дещо подарували", — пояснює волонтерка. 

"Повернись живим" завжди допомагає армії "оптово": справа в тому, що, наприклад, закупка двох і 800 тепловізорів займає однаковий час з підготовки документів. Тому й орієнтуються на більшу кількість. А за таких умов — отримують знижки: "По-чесному, коли я починаю розмову з продавцями, то одразу запитую, яка буде знижка, — каже Руслана. — Ми з «Повернись живим» трошечки перевернули весь ринок озброєння, тому що тепер благодійна організація може без спецекспортерів завозити, що їй потрібно. А це означає економію до 30%". 

Хоча потреб в армії зараз багато — та ж зимова військова форма, спальники — "Повернись живим зосереджується на інших пріоритетах. БПЛА, оптика, радіозв'язок, автомобілі. Фонд уже доставив на фронт близько 400 пікапів.

"Усі знають, що арта — це фактично боги війни. Тому нам потрібна артилерія, безпілотні розвідувальні комплекси, нам потрібні Байрактари. Щоб ми берегли людей потрібна техніка, яка далеко б'є, розвідує", — каже Руслана Величко і додає:

"Я пишаюсь тим, що ми благодійна організація, яка перевернула з ніг на голову ринок озброєння не лише в Україні, а й в Європі. Ми почали його реформу.  Не хочеться працювати з переплатою, простіше працювати самим. На нас почали продавці самі виходити й пропонувати свій продукт". 

До повномасштабної війни в ГО займались адвокацією прав ветеранок, військовослужбовиць. Також — реабілітацією жінок, працевлаштуванням, перекваліфікацією. Мали навіть школу підприємництва для ветеранок — після неї багато жінок відкрили успішні бізнеси. Зараз в організації завершують розробляти Єдиний стандарт реабілітації. "Це написання дорожньої карти для ветеранів, для лікарів першої та другої ланок. Від того, що першочергово має зробити ветеран, коли приходить до лікаря, які тести та скринінги здати до яких спеціалістів відправляти тощо. Це проєкт уже на етапі завершення", — пояснює ветеранка 25-го батальйону "Київська Русь", координаторка соціального відділу "Жіночого ветеранського руху" Юлія Кіріллова. 

Раніше "Жіночий ветеранський рух" проводив адвокаційні кампанії щодо належного медичного забезпечення військовослужбовиць та ветеранок. Юлія Кіріллова розповідає: "Тут йдеться про те, що, наприклад, військова медицина була в принципі заточена на чоловіків. Так, у деяких шпиталях взагалі не було лікаря-гінеколога. Ці ж прогалини були у веденні вагітності військовослужбовиць, пологів тощо. І досі вагітні військовослужбовиці, які служать, народжують у цивільних пологових, їхні вагітності ведуть цивільні лікарі. Хоча у жінки-контрактниці передбачено повне медичне страхування. Так само лікарські формуляри не передбачають багато препаратів, необхідних саме жінкам.  Ми займались і матеріально-технічним забезпеченням, оскільки не було нормальної форми, вся вона заточена на чоловіків".  

"Пішла у військкомат вагітною"

Юлія Кіріллова розповідає, що 24-те лютого команда "Жіночого ветеранського руху" зустріла по-різному. Сама ж вона на початок повномасштабного вторгнення опинилась у Вашингтоні. 

"Десь у 20-х числах ми зустрічались з дівчатами у своєму офісі ЖВР, планували, що будемо робити, де зустрічаємось, як у випадку війни будемо евакуйовувати своїх рідних. Дітей, ясна річ, з Києва ми повивозили. Наша Андріана «Арехта» одразу призвалася й вирушила зі своїми хлопцями обороняти Київщину. Катруся «Стріла» доєдналась до Української добровольчої армії, повернулась на службу. Оленка Ломачинська на той момент була вагітною, але теж пішла в військомат, запитувала чи є бронежилети для вагітних. Катя Приймак і Юля «Куба» залишились в Києві, організували волонтерський штаб швидкого реагування", — з гордістю розповідає співзасновниця громадської організації про своїх колег.

Коли жінок в армії стало втричі більше

З початку повномасштабної війни кількість жінок в армії збільшилася втричі. Ще з 2014 року ця цифра зросла в рази, а після 24 лютого ріст став ще потужнішим. Юлія Кіріллова каже, що хоча є ті, хто негативно реагує на дівчат в армії, більшість сприймає жінок як рівних, бо в першу чергу, це про повагу.

"Адже вони залишилися, не виїхали, ухвалили таке зважене рішення йти захищати свою країну. На мою думку, ставлення змінилось. Це відчувається навіть у спілкуванні. Якщо раніше оперували словами «жінка-обуза» чи «її не буде в моєму підрозділі», то зараз говорять з повагою". 

Зараз "Жіночий ветеранський рух" долучається і до матеріально-технічного забезпечення: тут розробили крій для жіночої форми, яка відповідає усім анатомічним особливостям. Юлія Кіріллова пояснює: "Простий приклад: у чоловіків і жінок коліна на різному рівні і коли ми купуємо форму з наколінниками, то чоловікам вона зручна, а в жінок ці наколінники будуть вище коліна, і якщо присідати чи падати, то штанина підіймається і наколінник так само підтягується вгору. Наразі зміна форми для жінок — на рівні розмов, але знаю, що є організації, готові відшити пробну партію для Міністерства оборони, щоб згодом поставити її на матеріально-технічне забезпечення. Також ми розробляли комплекти жіночої білизни, тому що жіночої у Збройних силах досі немає. Ми як громадська організація відшиваємо також комплекти. До нас доєднується бізнес і так само відшиває жіночу форму. Поки що ми ці комплекти розсилаємо дівчатам, які воюють".

Від адвокації до штабу швидкого реагування

Робота громадської організації в останні місяці змінилася кардинально. Якщо раніше тут здебільшого займалися адвокацією й допомогою ветеранкам у психологічній реабілітації, то з 24 лютого в організації запрацював величезний штаб, який забезпечував не лише військовослужбовців, а й допомагав цивільному населенню, допомагав людям, які виїхали з окупації, розвозив гуманітарну допомогу. 

"Коли бойові дії точилися на Київщині у нас з перших днів запрацювала кухня, ми готували обіди, розвозили цю їжу по підвалах, годували людей. Так само штаб допомагав ветеранкам, які знову стали військовослужбовцями. Ми купували автомобілі, тактичну медицину, по цивільних лікарнях розвозили допомогу. Для військових купували бронежилети, каски, тепловізори, дрони", — розповідає ветеранка Юлія Кіріллова. 

Зараз організація продовжує працювати як гуманітарний штаб: надає допомогу цивільному постраждалому населенню, допомагає переселенцям, людям, які живуть у районах бойових дій. Також працюють медичні екіпажі. Зараз вони на Харківщині, Запоріжжі, Херсонщині. На Донеччині працює евакуаційна команда. 

"Евакуйовуємо цивільне населення, людей з тваринами, вивозимо тварин, яких покинули, поранених тварин. Ми допомагаємо евакуйованим людям з облаштуванням, відвозимо в центри соцзахисту, реєструємо їх. 

Наприклад, коли бої точилися за Луганську область, то переселенців з Луганщини й Донеччини було дуже багато. Люди виїжджали масово. Тоді ж вивезли багато тварин, поранених тварин. Ми маємо домовленості з ветеринарними клініками й притулками, які їх потім забирають і влаштовують у родини. Зараз можемо поїхати в Слов'янськ, Краматорськ, Часів Яр, Костянтинівку, Селідове, Курахове. Ми одні з небагатьох, хто евакуює людей з тваринами. Багато хто не хоче цього робити і через це люди покидають своїх тварин вдома. За кількістю вивезених тварин цифри не назву, але, наприклад, за сьогодні ми вивезли 11-х. Незабаром маємо приїхати ще по 7 тваринок", — ділиться Юлія Кіріллова.

Тактична медицина й "дронарня"

Зараз у Києві організація працює в кількох напрямах: це "дронарня" – де волонтери можуть практично все – і зібрати дрони, і проапгрейдити їх у разі необхідності, і полагодити, а також медичний, харчовий і речовий склади. Це те, за чим люди найчастіше звертаються за допомогою. ГО збирає адресні заявки, люди їх залишають через гугл-форму, а тоді відправляє допомогу. З 24 лютого тут отримали більш як 4 тисячі заявок, і хоч закрити вдалось не всі, за словами Юлії Кіріллової, 60-70% закрили. 

"Також зараз у нас є навчальний курс з основ тактичної медицини, загальної тактики, а ще були з водіння. Курси безкоштовні. Навчання проходять як жінки, так і чоловіки. Допомагаємо ми як жінкам, так і чоловікам. По цих курсах до нас звертаються і просто цивільні організації, які купують їх для своїх працівників. Частина коштів за проведення у нас йде на закупівлю розхідних матеріалів, інша частина — на закриття заявок по допомозі". 

Позаяк тепер в організації допомагають і цивільним, найбільший виклик перед "Жіночим ветеранським рухом" зараз — це зима. Юлія Кіріллова пояснює: "Людей треба десь влаштовувати на зимівлю, чимось опалювати ці житлові приміщення. Розуміємо, що збільшиться кількість заявок про допомогу саме від цивільного населення. Тому зараз запускаємо гуманітарний логістичний центр, який закриватиме не лише точкові заявки, а й здійснюватиме гуманітарні місії в різні області". 

Другий виклик, як і для багатьох, — початок активної фази наступальних дій з боку російських загарбників. "Зима – це їхня (росіян, — ред.) стихія, — каже Юлія Кіріллова. — Вони здебільшого наступають взимку. Як показує практика попередніх років — більшість загострень у нас були зимою. Тут йтиметься про утеплення бліндажів, позицій, переекіпірування військових. І про зростання кількості поранених. До усього цього ми готуємось, до зими почали готуватися ще з серпня. Наприкінці липня ми отримали першу партію пічок та буржуйок. Зараз моніторимо, де закуповувати термобілизну, спальники, каремати. Готуємось до того, що закриватимемо більше заявок, що збільшиться кількість гуманітарної допомоги. Вже почали купувати зимову гуму на наші медичні екіпажі, апарати для підігріву інфузійних розчинів". 

Зараз організація також почала займатися фандрейзингом коштів. Так само планують залучати кошти на діяльність інших напрямків роботи. Уже запустили швейний цех, який відшиває жіночу форму. У планах — шити білизну, футболки, шапки, балаклави, можливо навіть термобілизну. Паралельно плетуться маскувальні сітки, кікімори. Робота кипить.

Допомога тут і зараз

З початком повномасштабного вторгнення "Veteran Hub" концентрувався на трьох напрямках роботи. "Зрозуміло, що весною питання працевлаштування не стояло взагалі. Адже всі намагались перш за все убезпечити себе, — розповідає виконавчий директор "Veteran Hub" Артем Денисов. — І саме так у нас виник такий неофіційний адміністративний напрямок. Коли, наприклад, люди ще в дорозі телефонували й запитували, куди можна приїхати, де зупинитися. А от зараз уже повертаються запити й про роботу. Також змінився й психологічний напрямок роботи за своїм наповненням. Якщо до повномасштабного вторгнення ми спеціалізувались на довготривалій терапевтичній роботі, деякі клієнти з нами працювали навіть рік, то зараз ми, звичайно, говоримо про кризові інтервенції, коли треба тут і зараз. Якщо говорити про «глибину» цієї психологічної допомоги, то зараз ми тісніше співпрацюємо і з фаховими лікарями. Запит на юрконсультації ніколи не спадав, навіть цією весною". 

Ключовою в роботі хабу досі лишається психологічна підтримка. Як після війни повернути до цивільного життя ветеранів чи взагалі всіх громадян України? Артем Денисов переконаний, що досвід війни охопив абсолютно всіх: "Не у всіх є і буде бойовий досвід, але переживання війни є у всіх. Адже нашому ворогу байдуже куди бити, вони завдають ударів і по цивільній інфраструктурі. Не обов'язково бути ветераном чи військовим, щоб відчути, що таке російська агресія. І ці люди також потребуватимуть послуг. Це не означає, що ми будемо перепрофільовуватись, це означає, що нам як суспільству треба звернути на це увагу. І це треба робити вже зараз. Якщо ми почнемо чекати закінчення війни, перемоги і тоді почнемо щось вибудовувати, то ми втрачатимемо дуже дорогоцінний час".

"Шлях ветерана"

"Я переконаний, що з початку повномасштабного вторгнення вся наша країна вже стала країною ветеранів".

Над концепцією "Шлях ветерана" — мапи потреб ветеранів АТО/ООС від моменту рішення приєднатися до служби й до кінця життя, у "Veteran Hub" почали працювати ще у 2019 році. Майже всі військові, крім загиблих, так чи інакше стануть ветеранами, тому в організації вважають, що процес цього переходу може відбуватися екологічніше і починатися завчасно. Зрештою, частину процесів, які будуть у майбутньому, можна передбачити вже зараз. Наразі в організації переосмислюють концепцію "Шляху ветерана", і хоч кардинальних змін там не буде, але будуть доопрацювання, пов'язані з повномасштабним вторгненням. 

"Я переконаний, що з початку повномасштабного вторгнення вся наша країна вже стала країною ветеранів. Якщо досі ми говорили про офіційних 460 тисяч ветеранів, то зараз звичайно цифр суттєво більша. І так чи інакше уся країна, усі міністерства, органи виконавчої влади будуть надавачами послуг для ветеранів", — каже Артем Денисов. А тоді додає: держава має змінити підхід до пільг ветеранам, адже тепер ветеранів стане більше. Однак не відмовитися від них. Натомість — монетизувати, а ще — зняти бар'єрність, адже вже зараз ветеранам, які не живуть у великих містах, пільгові послуги складнодоступні: "Для того, щоб мінімізувати втрати у цьому процесі ми маємо підготуватись. Сформувати пакет послуг і від держави, і від недержавного сектору для ветеранів, які будуть реально відповідати на їхні потреби. У першу чергу це медичні послуги".

Ще одна потреба ветеранів — це працевлаштування. Артем Денисов закликає і про це думати завчасно:

"Переважна більшість ветеранів були найманими працівниками, зараз багато хто з них працевлаштовані в ЗСУ та інших силових відомствах і захищають нашу країну. У майбутньому, коли вони повернуться, ми маємо бути готові до того, як взаємодіяти з людьми, які є носіями бойового досвіду. Саме тому ми у Veteran Hub продовжуємо проєкт по роботі з центрами зайнятості, щоб дати їм інструмент як краще налагоджувати комунікацію і відповідати на реальні потреби людей. Не пропонувати випадкові вакансії, а вибудовувати індивідуальний підхід". 

Також у "Veteran Hub" зараз впроваджують проєкт з HR-практик. Він націлений на недержавні установи, які є працедавцями для ветеранів або зараз — для військових: "Цей проєкт про те, як вибудувати в компанії роботу HR-напрямку, щоб задовольнити потреби ветеранів на їхніх робочих місцях. Це, для прикладу, робочий час. Іноді буває так, що після повернення можуть бути складнощі з плануванням, з концентрацією. І якщо у керівництва є розуміння, що людина не просто забиває на свою роботу, а вона внаслідок психоемоційного стану зараз ефективна не на 100%, а на 60%, то таке керівництво просто дасть людині трохи часу. Або зроблять так, що от є задача, є виділений час, а людина вже сама обирає, коли над нею працювати". 

Зараз найбільший виклик для "Veteran Hub", за словами Артема Денисова, — це виклик взаєморозуміння  і вибудовування єдиної політики ветеранських справ у державі: "Бо в держави буде своє уявлення, вони зараз його вже формують, у громадського сектору є своє уявлення. Ми працюємо в різних темпах. Адже от ми, наприклад, як громадська організація можемо набагато швидше внести будь-які зміни, на відміну від держави. Нам треба усвідомити, що зараз кожне міністерство стає міністерством ветеранів. І абсолютно до кожного міністерства будуть звертатися ветерани".