Віктору Поляренку зараз двадцять. Хлопець родом з Олександрії (Кіровоградської області), де й навчався на тракториста в професійно-технічному училищі. До початку повномасштабного вторгнення Віктор, як він каже, був “простим дев’ятнадцятирічним хлопцем із вулиці”. Часто відпрошувався на роботу до столиці, щоб заплатити за навчання. Та після 24-го лютого він став на захист Києва й після звільнення міста пішов в Українську добровольчу армію, із якою опинився на передовій на Херсонщині. За пів року Віктор підписав контракт із 95-ою десантно-штурмовою бригадою.
Цьогоріч, 25-го січня, Віктор брав участь у штурмі Червонопопівки, що на Луганщині.
"Ми були як сліпі без аеророзвідки. У нас зав'язався бій, прямий контакт, який тривав 9 годин. Почалася «дискотека» — нас гарно бомбила артилерія, а потім обстріляли два російські безпілотники. Хтось загинув. Майже всі отримали поранення", — розповідає військовий.
Через ворожий обстріл Віктор втратив ногу. Побратими евакуювали його на двох автоматах, допоки не затягнули на БТР з іншими пораненими. Що було далі того дня, Віктор пам'ятає погано.
"Мене одразу евакуювали в Краматорськ. Там мені зробили першу операцію і вже на другий день, 26-го січня, я був у госпіталі в Дніпрі. Через якийсь час мене відправили у Київ. Там вже лікарі робили багато операцій, намагалися врятувати коліно. І їм вдалося", — говорить Віктор.
Та й київська лікарня не стала фінальною точкою реабілітації. За кілька місяців бійця відправили до Львова. Там Віктор Поляренко отримав нагороду "За мужність" III ступеня, яку йому вручив особисто президент Володимир Зеленський. А після цього — нова лікарня. Тепер вже у Трускавці.
"Там ми просто лежали в палатах, допитувались у лікарів, як можна отримати протези. Але швидко стало ясно, що людей, які втратили кінцівки, занадто багато і держава сама не справляється з такою кількістю тих, хто потребує протезів. І я, і інші хлопці, які лежали в Трускавці, почали самостійно шукати можливості отримати протези", — ділиться хлопець.
Згодом Віктор потрапив на програму протезування від Уряду Естонії та Благодійного фонду BGV. Так на своє двадцятиріччя він опинився в лікарні у Таллінні. В Естонії захисника почали активно готувати до протезування. Разом з фахівцями він щоденно розробляв м'язи ніг та звикав до нової кінцівки — вчився ходити, правильно спиратися на ногу й підійматися сходами.
"Звісно, було важко перебувати далеко від дому. Бути за кордоном в лікарні, а не на відпочинку, досить сумно. Проте там, в Естонії, було прекрасне ставлення. З понеділка по п'ятницю щодня приходив фізіотерапевт, разом з ним я займався в залі, гуляв поблизу лікарні, робив різні вправи. Ставати перший раз на протез було незвично. Спочатку без милиць було незручно, але це питання часу. Скоро я вже матиму можливість повноцінно рухатися", — каже Віктор.
Через місяць військовий повернувся додому. Там його зустріла сім'я — мама, тато й бабуся. У рідних стінах Віктору стало легше. Він уже майже адаптувався до протеза. Тепер військовий виходить на прогулянки, відпочиває й займається спортом.
Щодо свого майбутнього Віктор не певний, адже через ампутацію він тепер не зможе продовжувати службу в лавах ЗСУ. Хоч і донедавна планував працювати військовим інструктором.
"Мені сказали забути про військову форму, але я не падаю духом. Думаю, в майбутньому займуся бізнесом".
Серія матеріалів "Обличчя сили" була створена в межах спецпроєкту українського Благодійного фонду BGV й медіа рішень "Рубрика" як спосіб висловити вдячність Естонській Республіці за системну підтримку і з великою надією на продовження програми з протезування українців. Підтримати протезування українських захисників ви можете за посиланням ТУТ. Ваш внесок піде на покриття логістичних витрат для учасників програми.
Авторка: Мар'яна Ластовиря
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Discover the stars who stood with Ukraine in 2024, raising awareness of Ukraine's fight to… Читати більше
Нічого не хочеться, а речі, які раніше приносили розраду, більше не радують? Сьогодні дедалі більше… Читати більше
“Рубрика” розповідає про проєкт, що допомагає відновитися, набратися сил та постратегувати на майбутнє тим, хто… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.