Чим живе перший інноваційний парк України. Розмова з керівниками UNIT.City

Наше "завтра" вже поряд і просто зараз. Для жителів столиці це цілком буквально. Справа в тому, що у 2016 році за сірим глухим парканом колишнього мотоциклетного заводу, що знаходиться між Лук'янівською та Дорогожицькою станціями метро розпочалося будівництво першого інноваційного парку в Україні — UNIT.City.

Масштабність та амбітність проекту вражає. На сьогоднішній день уже відкрито IT-школа UNIT Factory, 2 бізнес-кампуси, коворкінг, 5 майданчиків для івентів, кафе та спортзал. А це, між іншим, становить лише 4% від запланованого будівництва. UNIT.City позиціонує себе місцем розвитку креативної економіки в Україні, майданчиком для взаємодії технологій, бізнесу та освіти. Про роботу першого в країні інноваційного парку, його перспективи та особливості ми запитали у керуючих партнерів Максима Бахматова та Макса Яковера.

«ЗА КІЛЬКА РОКІВ ЦІНА НА НЕРУХОМІСТЬ БІЛЯ UNIT.CITY ПІДНІМЕТЬСЯ В РАЗИ»

– UNIT.City відомий у спеціалізованих колах, однак більшість пересічних жителів Києва не здогадуються про своє сусідство із першим інноваційним парком в Україні. Як збираєтесь підвищувати обізнаність про нього?

М. Яковер: Перш за все, UNIT.City— це молодий проект, що активно розвивається. Разом із тим, він уже залучає впливових людей з української політики та бізнесу, що безумовно сприяє зростанню його популярності (наприклад, на відкритті інноваційного парку був присутній прем'єр-міністр Гройсман). UNIT.City також має активну медіа-підтримку. У пресі висвітлюються різноманітні івенти, що відбуваються тут, а сама територія інноваційного парку неодноразово використовувалась як майданчик для зйомок – наприклад, в одному з епізодів відомого серіалу «Слуга народу». Постійне нагадування про себе не є нашим пріоритетом. Ми поступово, але невпинно розвиваємося, тому інформація про проект поширюватиметься як кола на воді. А жителі прилеглих житлових масивів остаточно зрозуміють, із чим вони мають справу, коли за декілька років ціна на нерухомість поряд із парком інновацій підніметься в рази.

М. Бахматов: Брендом неможливо управляти, однак можна здійснювати на нього вплив. Цим правилом і користується UNIT.City. Ми не шукаємо інформаційних приводів, а заявляємо про себе власними успіхами.

– Що стало безпосереднім поштовхом для запуску проекту UNIT.City?

М. Яковер: Готовність інвестора. Саме він приймав рішення, коли саме відкривати інноваційний парк.

«ПОТРІБНО ЩЕ 8-10 РОКІВ, ЩОБ ІННОВАЦІЙНИЙ ПАРК ЗАПРАЦЮВАВ НА ПОВНУ ПОТУЖНІСТЬ»

– Якщо говорити зовсім простими словами, UNIT.City — це українська Кремнієва долина?

М. Бахматов: Важливо розуміти, що Кремнієва долина — це, у першу чергу, географічний район, в якому за щасливим збігом обставин свого часу сконцентрувалися таланти, технології і кошти. Якби щось подібне відбувалося на Троєщині — увесь світ би користувався цією назвою. По-друге, Кремнієва долина — це радше стійка асоціація, узагальнене поняття місця, де багато технологій і капіталу. Порівнювати UNIT.City з нею недоречно ще й хоча б з тих причин, що долина негласно вважається VI економікою у світі. Тому ми говоримо про співставлення самокату й танка. Звичайно, що перший вид транспорту колись зможе трансформуватися у другий. Однак на те, щоб інноваційний парк запрацював на повну потужність, необхідно не менше 8-10 років. У нас ще усе попереду.

М. Яковер: І так, і ні. З одного боку UNIT.City за своїми масштабами та напрямками діяльності дійсно нагадує Кремнієву долину для України. Однак він не є точною копією останньої.

СТРАТЕГІЯ, РЕЗИДЕНТИ ТА ШКОЛА IT-АРХІТЕКТОРІВ

– Стратегування на великий термін – наприклад, 40 років, на які писалася концепція розвитку ВНДГ, вкрай слабко корелюється з українськими реаліями. Наскільки Ваші плани гнучкі?

М. Яковер: Будь-яка стратегія — це живий документ. Існує магістральна концепція, якої ми дотримуємося, але інструменти реалізації підбираємо завжди з урахуванням нових викликів та завдань. UNIT.City сам по собі стартап, тим паче, що ми маємо справу із безпрецедентним для України проектом. Завжди існує певний ризик і несподіванки. Але інноваційний парк будується своєрідними блоками і з кожним наступним етапом ми чітко розуміємо, що необхідно робити надалі, аби максимізувати ефективність уже наявної екосистеми. Що ж до мінливості українських реалій, то її вплив на слід просто зводити до мінімуму. Є кінцева мета, є засоби її досягнення. Це головне.

– Хто нині резиденти UNIT.City і яка географія співпраці інноваційного парку?

М. Яковер: Переважно це українські компанії, але серед наших резидентів є і зарубіжні, в основному, із Західної Європи та Сполучених Штатів. Нещодавно ми, наприклад, уклали декілька нових контрактів з представниками цих же регіонів. Однак це лише анонс, детальна інформація з'явиться трохи згодом. Щодо азійського напрямку, він представлений опосередковано. Наприклад, українське агентство мобільного маркетингу Mobilhunter, що розміщується у нас, активно співпрацює із такими східними гігантами як Alibaba.

– Одним із центральних об'єктів UNIT.City, запущених у першу чергу, стала UNIT Factory – українська IT-школа для креативної молоді. Кого готують у UNIT Factory?

М. Яковер: Методика, що застосовується у UNIT Factory, – це франшиза французької Школи 42. Щоб переконатися в її ефективності ми спочатку відправили туди на навчання трьох українських студентів. Їх відчутний прогрес став вирішальним аргументом на користь запровадження цієї системи. У першу чергу, кандидати проходять завдання на логіку та пам'ять. Далі відбуваються інтенсивні випробування, де потенційні студенти повинні продемонструвати готовність до виконання проектів уже мовами програмування.

UNIT Factory готує IT-архітекторів. Переважно студенти освоюють мови програмування, але останні розглядаються радше як інструмент для реалізації творчого потенціалу молоді, яка навчається тут, ніж пріоритетне завдання. Вона також здобуває soft, або success skills (тайм-і стрес-менеджмент, уміння працювати в команді, делегувати завдання тощо). Навчальний процес передбачає достатньо глибоке занурення в ту чи іншу тему кожних 2 місяці. Студенти вчаться не лише вирішувати завдання, але й шукати шляхи розв'язання тих проблем, із якими вони ніколи не стикалися під час навчального процесу. Сучасна система освіти взагалі передбачає, що нові навички та вміння слід здобувати постійно. Але разом із тим, потрібна гнучкість. У UNIT Factory враховують, що у кожного студента свій режим, піки продуктивності, позанавчальний графік. Комусь зручно працювати вдень, хтось приходить вночі. Це нормальна практика.

ЧОМУ В УКРАЇНІ ДОСІ НЕМАЄ ВЛАСНОГО APPLE

– Випускники UNIT Factory після закінчення повинні пропрацювати 3 роки саме в UNIT.City чи в Україні загалом?

М. Бахматов: В Україні загалом. Так ми боремось із сумнозвісним відтоком інтелектуальних сил (так званим brain-drain).

– На Ваш погляд, що заважає Україні вийти в лідери на світовому ринку IT-послуг?

М. Бахматов: Тому що в Україні немає ринку. Із власного досвіду можу сказати, що на країни СНД (не враховуючи Росію) продажів подібної продукції припадає приблизно 0.5-1%. Цей показник дорівнює похибці. У нас майже не буває такого, що ідею моментально перехоплюють інвестори і починають її активно «заливати» грошима. Можна провести паралель: у СРСР було надзвичайно потужне ракетобудування, оскільки на нього існував колосальний внутрішній попит. Держава повністю поглинала продукти виробництва. Нині все змінилося. Формування ринку — довготривалий процес, тому як тимчасовий варіант, ми можемо використовувати зарубіжний досвід. Наприклад, Ізраїлю або Естонії. У цих держав немає власного ринку, однак вони спромоглися зайти на чужі і досить впевнено себе там почувають. Для цього слід всюди їздити, активно демонструвати продукцію, словом, заявляти про себе.

Повертаючись до прикладу із ракетобудуванням, у СРСР під це була створена необхідна база. На сьогоднішній день в Україні із цим труднощі. Для успішного функціонування будь-якої виробничої екосистеми необхідні пул талантів, інфраструктура, ментори, доступ до ринку та фінанси. Із усього перерахованого на даному етапі ми маємо тільки перший та, частково, другий елементи. Нашим завданням, у тому числі, є забезпечення усіх складових, яких бракує.  

– Але ж наші таланти — це переважно продукт старої радянської системи, абсолютно нерелевантної до сучасних тенденцій розвитку

М. Бахматов Саме завдяки тому, що в СРСР існував великий попит на точні науки й технічні розробки, ми зараз маємо необхідну базу та людські ресурси. І великою удачею буде, якщо нинішні фахівці зможуть передати ці знання наступним поколінням. В іншому випадку, ризикуємо втратити і ту перевагу, яку маємо.

ОСОБИСТІ Q&A

– Відомо, що до UNIT. City Ви очолювали ВДНГ. Що в управлінні «Експоцентром України» було простішим порівняно із роботою над інноваційним парком?

М. Бахматов: На ВДНГ доводилося фактично займатися усім, починаючи від покращення санітарно-технічних умов і закінчуючи реалізацією проектів. До того ж, він набагато більший за масштабами, ніж UNIT.City. Але парк інновацій — безпрецедентний для України проект, у той час як на ВДНГ можна було застосовувати більш перевірені методи. Однак безумовною перевагою UNIT.City є чіткий розподіл обов'язків між керівництвом. Нам, наприклад, не потрібно займатися питаннями будівництва. Це виключно завдання інвестора.

– Чи відчуваєте Ви тиск амбіційності проекту?

М. Бахматов: Чи відчував Майкл Джексон тиск своєї слави? Напевне, він спочатку і не розумів, що відбувається, а просто робив те, у чому був найкращим. Звичайно, тиск існує, однак він компенсується цікавістю та азартом. Ми не можемо бути неуспішними, адже якщо успіху не вдасться досягти одному інноваційному парку, що тоді взагалі можна говорити про економіку країни? Навіть за тим, що ми зробили на сьогоднішній день, нас уже неможливо перевершити, але якщо в цих стінах ми говоримо про український Apple, то уявіть, наскільки високо піднята планка.

– Якщо коротко описати концепцію UNIT. City, якою вона є?

М. Яковер: UNIT.City – це майданчик, де перетинаються і за принципом синергії співпрацюють бізнес, освіта і технології. Цей інноваційний парк — місце розвитку креативних індустрій та високих технологій.

– Що для Вас успіх?

М. Бахматов: у нас у кожного по три сини. Вважаю, що досягти цього уже означає досягти успіху.