Самобутні, але незахищені: як Україна руйнує та зберігає мозаїчні панно радянського періоду

У чому проблема?

Українські мозаїки радянської доби демонтують і руйнують.

Це чинить ворог, окупуючи й обстрілюючи українські міста і села. Але це роблять і самі українці, бо частиною суспільства ці пам'ятки сприймаються суто як частина радянської пропаганди. Більшість таких пам'яток не мають охоронного статусу, тож їх руйнують і з побутових причин — під час ремонту, утеплення фасадів тощо.

Наприклад, ворог знищив мозаїки "Дерево життя" та "Боривітер", створені Аллою Горською та іншими митцями в Маріуполі, Льодовий палац з величезними мозаїчними панно в Сєвєродонецьку. Під Черніговом у березні 2022-го був повністю знищений аеропорт, на якому були мозаїчні панно відомого художника Володимира Зінченка. Через підрив окупантами Каховського водосховища затоплені вітражі та декоративні панно, якими були оздоблені будівлі 50-х років у Новій Каховці.

А без ворогів ми самі, зокрема, у Макарові на Київщині вже після деокупації у серпні 2022 року знищили мозаїчне панно на вцілілій стіні магазину, яке зображало гостинність українського народу і родючість нашої землі. Це лише один із багатьох десятків прикладів за останні роки.

Мозаїка "Дерево життя" Алли Горської та Віктора Зарецького. Фото з сайту birdinflight.com

Мозаїка "Боривітер" Алли Горської та Віктора Зарецького. Фото з сайту birdinflight.com

Льодовий палац у Сєвєродонецьку. Фото з сайту hromadske.radio

Аеропорт "Шестовиця" з мозаїками Володимира Зінченка. Фото з Фейсбук-сторінки Chernihiv Monumentalism

Орнаментальні панно в Новій Каховці. Фото з сайту mayak.org.ua

Мозаїка на крамниці в Макарові. Фото з сайта nin-gen.livejournal.com

Панно на стіні колишнього кафе "Плай", нині це Київський муніципальний академічний театр ляльок на лівому березі Дніпра. Фото Миколи Тимченка

Чому так сталося?

"Так сталося через тиск російської пропаганди, яка активно намагається позиціонувати радянське як російське, таким чином позбавляючи Україну суб'єктності, — вважає мистецтвознавиця, учасниця ініціативи "Де Не Де" Євгенія Моляр. — Адже ми маємо українську радянську історію. Це наша частина історії, а ми на заклики путіна її руйнуємо і таким чином викреслюємо себе зі значної частини XX століття".

З 2015 року активісти й дослідники ініціативи "Де Не Де" працювали, щоб виявити українську радянську спадщину, підкреслити, що вона наша, доводили, що це важливо саме для критичного переосмислення тієї доби. Але зараз рівень суспільної емоційної напруги щодо радянського дуже загострився, ділиться Євгенія Моляр. 

"Цей асоціативний ряд прирівняння радянського до російського став ще більш наочним, оскільки окупанти на загарбаних територіях дістають десь ленінів, повертають їх на постаменти, втикають червоні прапори. Тобто вони надзвичайно активно працюють для того, щоб оця асоціація закріпилась. І вона закріпилася, на жаль", — каже мистецтвознавиця.

Художниця, дослідниця, викладачка, засновниця спільноти Chernihiv Monumentalism Олена Загребіна вважає:

"Ми були поневолені радянською культурою, яка героїв цієї культури робила дисидентами. Через це у нас середньостатистична людина не розуміє цінності цього спадку. Люди не відчувають душею цієї культури, вона не їхня і чужа, тому вона руйнується дуже легко".

Яке рішення?

Частиною рішення є новий Закон України № 7253 "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії". Він набуває чинності з 27 липня 2023 року.

Закон визначає, як буде проходити деколонізація і хто вирішуватиме, які об'єкти треба демонтувати, а які можна залишити.

Панно на вул. Малишка, 15 в Києві. Фото Миколи Тимченка

Зі свого боку, громадські ініціативи, до яких входять митці, дослідники, зацікавлені українським монументально-декоративним мистецтвом активісти, фіксують мозаїки на фото і відео, пояснюють, у чому їхня краса і цінність, поширюють цю інформацію на доступних майданчиках і таким чином намагаються їх зберегти.

Представники фахових спільнот також докладають зусиль, щоб ці артефакти були офіційно визнані пам'ятками та отримали захист від держави або ж хоча б були перенесені до музеїв, якщо їх демонтують.

Мозаїка "Музика і танець" на стіні житлової будівлі, зверненій до Національної опери України, Київ. Фото Миколи Тимченка

Як це працює?

Відповідно до вимог нового Закону 7253, в Українському інституті національної пам'яті створюють експертну комісію, яка надаватиме свої висновки щодо кожного конкретного об'єкта. Про це в коментарі "Рубриці" розповів співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Богдан Короленко. До складу комісії увійдуть визнані фахівці з академічних та вищих навчальних установ.

Позиція Богдана Короленка така: "Не вся мозаїка, яка містить символіку комуністично-тоталітарного режиму, до цього часу є демонтованою або усуненою з публічного простору. Але треба виходити з того, чим є це мозаїчне панно. Якщо воно має високий мистецький рівень і лише елементи забороненої символіки, мають бути усунуті тільки ці елементи".

Якщо це умовний Суворов чи Кутузов, каже співробітник УІНП, то зображення має бути демонтовано. Якщо, наприклад, зображення двоголового орла є частиною твору, яку можна усунути, то твір буде збережено. 

Мозаїка на будівлі заводу "Граніт" у Києві. Фото Миколи Тимченка

До Українського інституту національної пам'яті можуть звертатися або ж ініціатори демонтажу, або ж, наприклад, установи, на балансі яких перебуває той чи той об'єкт і в яких виникають сумніви щодо того, чи поширюється дія закону на власне цей об'єкт. Експертна комісія розглядатиме кожен випадок й ухвалюватиме рішення.

"Безумовно, просто так прийти й збити об'єкт молотком, тому що комусь щось здалося, не можна. Лише Конституційний суд може трактувати чинне законодавство, а не будь-який громадянин чи установа", — коментує Богдан Короленко.

Водночас він переконаний, що більшість мозаїчних панно не мають високої мистецької цінності. Також Богдан Короленко нагадує, що переважно мозаїчні пам'ятки не внесені до реєстрів об'єктів культурної спадщини.

Мозаїка 1970-х років на вул. Малишка, 25/1 у Києві показує людей різних професій, об'єднаних прагненням до світлого майбуття. Фото Миколи Тимченка

Тому громадським активістам, очевидно, розслаблятися не варто. 

"Рубрика" розповідає про кілька рішень, спрямованих на популяризацію і збереження української мозаїки радянських часів.

Цьогоріч виповнюється 10 років проєкту, що був заснований фондом "ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа Культурних Ініціатив" у тоді ще вільному Донецьку. Це портал монументально-декоративного мистецтва України радянського періоду "SOVIET MOSAICS IN UKRAINE". 

Частина мозаїчного комплексу Алли Горської та інших авторів на школі №5 в Донецьку. До 2013 року вона єдина була у списку пам'яток національного рівня. Фото Олени Червоник, сайт sovietmosaicsinukraine.org

Адміністраторка онлайн-архіву "Soviet Mosaics in Ukraine" та дослідниця українських і радянських мозаїк у Німеччині Любава Ільєнко каже, що проєкт одним із перших в Україні почав досліджувати цей спадок. І перші мозаїки, які з'явилися на цій відкритій платформі, були саме з Маріуполя та Донецька авторства Алли Горської.

Це були українські митці, які працювали в радянській імперії. За умов цензури вони знаходили свої способи оприявнення мистецтва, попри те, що це було радянське замовлення, переконана дослідниця. 

Українські радянські мозаїки відрізняються від грузинських, російських, киргизьких радянських мозаїк тощо. Але як виявляються українські національні мотиви?

По-перше, це яскраві кольори. 

По-друге, це українські декоративні мотиви (орнамент, елементи одягу, сюжети).

По-третє, це пластика облич, українська фізіогноміка, перераховує Любава Ільєнко. 

І це додатковий аргумент, чому ці пам'ятки треба захищати й рятувати.

Проєкт "SOVIET MOSAICS IN UKRAINE" присвячений документуванню української мозаїчної спадщини. Спочатку фото пам'яток розміщували тільки із зазначенням автора, якщо його вдалося встановити, а потім почали додавати і дату зйомки, адже з часом частина з мозаїк залишилася лише на фото.

На фото: Будівля з мозаїкою в Макарові до і після ремонту. Скриншот з інстаграм-сторінки проєкту "Ukrainian Modernism"

Фотограф та дослідник Дмитро Соловйов створив авторський проєкт "Ukrainian modernism" 2018 року. Тут він привертає увагу до української модерністської архітектури 1960–90-их років як вагомої частини культурного спадку країни. Часто саме Дмитро першим б'є на сполох, коли якусь пам'ятку планують демонтувати чи вже знищують. Інстаграм-сторінка проєкту має вже більш ніж 95 тисяч підписників, і це спільнота поціновувачів архітектури, громадських активістів, урбаністів, які дієво виступають на захист цієї спадщини — влаштовують громадські акції, звертаються до місцевої влади тощо.

Абстрактну мозаїчну скульптуру майстра-монументаліста Ернеста Коткова "Дніпровські хвилі" у Дніпрі 2019 року знищив забудовник, щоб звести на цьому місці торговий центр. Колаж з фейсбук-сторінки проєкту "Ukrainian Modernism"

Наприклад, Дмитро Соловйов зі своїм другом реставратором Микитою Яворським вирішили врятувати мозаїку в Макарові. "У березні 2022 російська армія обстрілювала Макарів і поцілила в хлібний, фасад якого прикрашала мозаїка місцевого художника. Від магазина залишилися лиш стіни, але сама мозаїка дивом вижила… Але в серпні, в процесі відбудови, власник будівлі відколупав мозаїку перфоратором. Працю українського художника перетворили на купу будівельного сміття та вивезли на звалище", — розповідав Дмитро на сторінці проєкту. 

Він переконаний, що це був злочин проти української культури, проти мистецької спадщини та пам'яті. Адже, на його думку, монументальні твори, які пережили обстріли та окупацію, мають ставати новими символами міст, символами незламності. Біля мозаїки треба було встановити табличку з інформацією про мозаїку і звільнення Макарова.

Дмитро Соловйов і Микита Яворський забрали залишки збитого будівельниками панно в Київ і намагаються його відновити.

Мозаїка "Робітник  та робітниця" на фасаді Міського палацу культури, 1970-роки. Перша мозаїка в Чернігові, що взята на облік. Фото Романа Закревського, 2020-ий рік

Спільнота "Chernihiv Monumentalism" виникла у 2019 році як реакція на те, що в Чернігові опинилася під загрозою мозаїка художника Євгена Павлова "Материнство" на пологовому будинку.

На фото: Мозаїка "Материнство" Євгена Павлова (1989) демонтована, знаходиться в розібраному вигляді в підвалі Чернігівського художнього музею. Фото Дмитра Соловйова

"Коли ми вже побачили її демонтованою, на жаль, не було ніяких офіційних важелів впливу, тому ми від імені спілки художників намагалися вирішити її долю. Директор художнього музею Юрій Ткач погодився на зберігання цієї мозаїки, а ми продовжили працювати над архівами. Так почалася наша довга, я так відчуваю, дорога", — ділиться засновниця спільноти Олена Загребіна. До команди активістів входять архітекторка, фотограф, оператори, краєзнавець, художники.

На фото: Мозаїка "Материнство" в розібраному стані в підвалі музею та активісти, які перенесли її до приміщення. Фото Романа Закревського, 2019 рік

Олена розповідає, що їхня спільнота підтримує зв'язок з чернігівським обласним департаментом культури і туризму, національностей та релігій, і завдяки участі доктора історичних наук Ігоря Кондратьєва в Чернігові вже є прецедент внесення однієї мозаїки 1970-х років – найстарішої, яка збереглася, "Робітник і робітниця", — до реєстру щойно віднайдених пам'яток культурної спадщини монументального мистецтва. 

"По більшості мозаїк у нас уже є певна документація, їх можна подавати на охоронний статус. Але законодавство дуже складне і досить негнучке", — констатує засновниця спільноти. 

Також учасникам спільноти вдалося у 2020 році зберегти панно "Давній Чернігів" Галини Севрук. Його демонтували з готелю "Градецький" і передали на експонування в Художній музей імені Григорія Галагана. Олена пригадує, що сама авторка, уже тоді 91-річна керамістка та монументальна художниця, змогла побувати на відкритті експозиції в музеї.

Загалом у Чернігові орієнтовно 30 таких пам'яток. Перед великою війною активісти встигли їх відзняти. На щастя, мозаїки міста не були пошкоджені під час тогорічних бойових дій. Але загалом під час війни дуже посилюється важливість звітності у вигляді фото та відео, наголошує дослідниця.

На фото: Мозаїка Іллі Толкачова, атрибутована Оленою Загребіною, відкрита 2 квітня 2021 року в результаті перемовин з власником будівлі. Фото Романа Закревського

"Павільйон-велетень на трасі за 7 км від Жовкви, у с. Смереків. Фото Олега Левія, проєкт "кінцева"

Студент Української академії друкарства Олег Левій створив свій проєкт менш як рік тому і за цей час відчистив і показав у соцмережах до сотні зупинкових павільйонів на Львівщині, частково Франківщині, Рівненщині та Буковині. 

Почалося з того, що на роботі він отримав завдання написати текст про архітекторів. Занурившись у тему, Олег зацікавився львівським модернізмом, а далі архітектурою епохи совєтської окупації. "Мені стало цікаво, як ця архітектура прикрашалася, як люди робили свій простір гарнішим. Допомагало монументальне мистецтво, мозаїка, вітраж, сграфіто. Так я зацікавився саме мозаїками, а вже коли катався на велосипеді, то побачив зупинки й зрозумів, що варто сфокусуватися саме на них, тому що мало хто про це говорить", — розповідає Олег Левій.

Хлопець їздить на велосипеді, фотографує та знімає зупинки на відео, відчищає їх і ділиться враженнями на сторінках в інстаграмі, телеграмі та тік-тоці. Підписники часом донатять йому на засоби для відмивання зупинок, а також допомогли з придбанням нового ровера. А ще надсилають власні фото зупинок з різних регіонів України, і навіть з окупованих територій, але поки просять не називати ці місця. 

Мозаїка на зупинці с. Тюдів на Івано-Франківщині із заміненим дахом. Це перший крок для того, щоб зберегти мозаїку, вважає Олег. Фото Олега Левія, проєкт "кінцева"

А от місцеві жителі ставляться трохи підозріло до такої активності хлопця на велосипеді, ділиться Олег. Так само місцева влада тих громад, де він впорядкував зупинки і кому писав листи з проханням звернути увагу на поганий стан павільйонів, поки що не виходила на зворотний зв'язок.

"Складно взагалі пояснити цінність цього павільйону і мозаїки, тому що на нього або взагалі не звертають уваги, бо постійно живуть з цим і це природна частина середовища, або це таврується як щось чуже, вороже і совєтське, — розповідає Олег. — Але ж на мозаїках то все місцеві сюжети, місцева природа, місцеві традиції і побут, одяг, рід занять. Квіти, річки, рибка – це тут чуже і вороже? Це українське, просто з духом тієї епохи, коли це створювалося".

Фрагменти мозаїки на зупинці в селі Градівка Львівської області. Олег Левій пише в описі: "…можна побачити, як поєднуються естетичні уявлення українців різних епох і дати відповідь на запитання: що було краще, якісніше і цінніше? І що є дійсно проявом любові до України?". Фото Олега Левія, проєкт "кінцева"

Проєкт Олега Левія пішов у Тік-Ток і залучив молодшу аудиторію. 

"Я популяризую це, тому що це частина нашої культури. Ми не можемо викинути цю частину українського мистецтва з нашої історії", — переконаний активіст.

3 27 липня 2023 року звертатися до експертної комісії Українського інституту національної пам'яті як до арбітра, який вирішить долю пам'ятки.

Крім того, експерти, з якими поспілкувалася "Рубрика", радять:

1. Максимально привертати увагу до цього твору. Якщо є загроза його знищення, написати про це в соцмережах, затегавши Soviet Mosaics in Ukraine, Ukrainian Modernism. Написати іншим відомим вам громадським активістам, небайдужим до теми, звернутися до медіа.
2. Повідомляти про загрозу знищення місцеві відділи чи управління культури, пам'яткоохоронні інституції.
3. Поширювати на всіх доступних майданчиках інформацію про цінність мозаїки, залучати думки експертів. Таким чином ви зможете збільшити кількість симпатиків мозаїки та тих, хто зможе доєднатися до вас у її захисті.
4. Звертатися до митців, дослідників та інших фахівців, які можуть допомогти із заповненням заявки на надання мозаїці статусу пам'ятки місцевого чи національного значення.

"Подання такої заявки — це найбільш ефективний, але досить складний процес, який вимагає певної фаховості підготовки", — каже Євгенія Моляр.

Панно на будівлі поблизу станції метро "Чернігівська" в Києві. Фото Миколи Тимченка

Інші рішення

• Львівська міська рада 2019 року після скандалу зі знищенням мозаїки "Море і риби" (її було відновлено 2020 року) затвердила перелік історичних мозаїчних творів Львова, а на початку 2023-го представила онлайн-карту найцінніших з них. Власники об'єктів, де розміщені мозаїки, не можуть їх демонтувати, лише ремонтувати.
• У Берліні зараз триває виставка робіт "Retrotopia. Design for socialist spaces", де представлені автори з 11 країн, зокрема й з України. Тема події — "Історії дизайну в країнах колишніх Східного блоку та Югославії між 1950-ми та 1980-ми роками". В українській частині виставки з-поміж інших представлені й монументально-декоративні твори, якими є мозаїки.
• Фешн-редакторка, культурологиня Вікторія Зубенко своє хобі фотографування зупинкових комплексів із мозаїками перетворила на бренд "BERVY" — шовкові шалики з принтами-фрагментами цих розписів. Нещодавно вона відтворила на хустках і зруйновані в Маріуполі мозаїки Алли Горської. 
• У 2020 році маріупольські мистецтвознавець Олександр Чернов та журналіст Станіслав Іванов видали книгу "Усі відтінки маріупольських мозаїк", де зафіксували інформацію про 26 мозаїк, які тоді ще можна було побачити на стінах будівель міста. Зараз Станіслав Іванов передруковує книгу вже як переважно спомин про ті пам'ятки. А 2022 року він видав фотопутівник "Маріуполь монументальний", також присвячений спадку маріупольських митців-монументалістів, на жаль, здебільшого втраченому.

↓Читайте також

Реставрація чи реконструкція? Як захистити архітектурну спадщину: кейс з Тернопільщини

Як громада може впливати на владу під час війни: 5 порад від експерток

Проєкт "Стріткод": тут, щоб робити історію ближчою