Правда і нічого, крім правди: 10 українських документалок про велику війну

У чому проблема?

росія завжди спотворювала історію, вдавалася до брехні та маніпуляцій. Сьогодні рф за допомогою кіно вкотре хоче перекрутити реальність. Намагається "пропхати" у міжнародний інформпростір пропагандистські стрічки, використовує кіно як зброю проти українців, у знищеному російськими військами Маріуполі знімає фільм про "звільнення" міста. Дехто каже, що нам немає чого протиставити російській пропагандистській машині, але це не так. Під час великої війни в Україні зʼявилося багато документальних стрічок, які мають мільйони переглядів, представлені на українських та міжнародних кінофестивалях. Їхній головний наратив — правда.

Яке рішення?

Дивитися наше кіно. Знати про нього. Розповсюджувати про нього інформацію. Сьогодні українське документальне кіно про війну, яку розвʼязала росія в Україні, дозволяє отримати відображення подій безпосередньо від тих, хто їх переживав і переживає. Сучасні стрічки фіксують історію подій, зберігають пам'ять про трагічні та героїчні моменти в житті країни. Допомагають вчитися на помилках та досягненнях. Гуртують суспільство і вшановують памʼять тих, хто віддав своє життя за майбутнє України.

Але головне — наше документальне кіно, створене з наміром передати об'єктивну картину подій, має стати джерелом надійної та правдивої інформації не лише для українців, а і для всього світу. Стрічки українських режисерів можуть допомогти розповісти світові про справжність та розмір військової агресії росіян. Вплинути на світову думку, ставлення до війни та міжнародну підтримку.

"Рубрика" зібрала добірку з 10 українських документальних фільмів, знятих та презентованих під час повномасштабної російсько-української війни.

Режисер: Володимир Тихий.

Трейлер фільму можна подивитися тут.

Фото: кадр із фільму "День українського добровольця"

Перший повнометражний фільм об'єднання "Вавилон'13" періоду великої війни "День українського добровольця" розповідає про один день повномасштабного вторгнення росії в Україну — 14 березня 2022 року. 14 березня — день українського добровольця, його відзначають в Україні з 2017 року. У 2022 році свято не відзначали через повномасштабне вторгнення. Це був час, коли на околицях Києва росіяни громили будинки мирних жителів, точилися бої, а столичне метро було заповнене киянами, які переїхали туди жити, рятуючись від російських ракет та снарядів. У стрічці зображена одна доба з життя попспівачки, відеоінженера, історика, реставраторки, вченого-полярника та пенсіонерки — всі вони були змушені радикально змінити своє життя.

Світова прем'єра фільму відбулася також у червні минулого року — на кінофестивалі документального кіно Sheffield DocFest 2022, що є третім за величиною подібним заходом у світі. Там він отримав спеціальну ознаку. На Варшавському кінофестивалі "День українського добровольця" переміг у конкурсі документальних фільмів. Також він став першим в історії українського кінематографа фільмом, права на який придбала британська телекомпанія BBC.

У фільмі можна побачити активістів та волонтерів, серед яких — Роман Ратушний, Ігор Луценко, Даша Астаф'єва, Євген Дикий, Ігор Мазур "Тополя". Романа Ратушного — громадського активіста, відомого своєю боротьбою за збереження столичного урочища Протасів Яр, вже немає в живих — у червні 2022 він загинув під Ізюмом. Імʼя героя отримала одна із вулиць столиці.

Режисер: Мстислав Чернов.

Трейлер фільму можна подивитися тут.

Фото: кадр із фільму "20 днів у Маріуполі"

У фільмі режисер Мстислав Чернов показує події, які сталися у Маріуполі в лютому-березні 2022 року. Тоді місто перебувало в облозі. Чернов був у команді українських журналістів міжнародного видання Associated Press. Він приїхав у Маріуполь напередодні повномасштабного вторгнення й залишився в оточеному місті. Мстислав Чернов разом з колегами намагаються продовжувати свою роботу і документують звірства російського вторгнення: смерті дітей, масові поховання, роботу лікарів, наслідки бомбардування пологового будинку №3 та інші жахи.

Через 20 днів журналістам вдалося виїхати з Маріуполя. Їм пощастило — був хаос, виїжджали сотні тисяч людей, один із маріупольських поліціянтів, ризикуючи своїм життям і безпекою своєї сім'ї, провіз журналістів через 15 російських блокпостів, з камерами, матеріалами, жорсткими дисками. З відзнятих матеріалів невдовзі змонтували фільм. Це чітко вималюваний, болісний образ мирних людей, які опинилися в облозі. Музику для цього фільму створили спеціально. Режисер зізнається: це був нелегкий процес, який тривав майже рік. Тому що Маріуполь — це особливе місто, і звучить воно особливо. Крім того, фільм показує, як це — вести репортажі з зони конфлікту, а також роль та вплив такої журналістики по всьому світу.

Фільм уже подорожує світом, у червні 2023 його представили на фестивалі "Докудейз" (Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA)", а на фестивалі незалежного кіно у США "Санденс" стрічка отримала приз глядацьких симпатій.

"Мета цього фільму — продовжувати нагадувати людям по всьому світу, якими жертвами дістається українцям кожен день цієї титанічної боротьби із загарбниками", — говорить автор стрічки.

Режисерка: Ліза Татарінова.

Подивитися фільм можна на YouTube.

Фото: кадр із фільму "Маріуполь. Хроніки пекла"

Ще один документальний фільм про Маріуполь. Стрічка, презентована у травні 2022, побудована на розповідях свідків, яким вдалося виїхати з міста, яке на початку повномасштабного вторгнення рф перетворився на справжнє пекло. Місто палало. Люди намагалися вижити — під постійними обстрілами й бомбардуваннями, без їжі, світла, води, ліків та будь-якого зв'язку. Автори фільму записали понад 11 годин інтерв'ю з уцілілими мешканцями. Також у фільмі є багато кадрів із довоєнного Маріуполя, зроблених влітку 2021 року.

Загалом у картині 11 героїв, серед яких — відома маріупольська журналістка Надія Сухорукова, яка вела щоденник війни на своїй сторінці у фейсбуці. Документальний фільм уже показали в Естонії, Канаді, Польщі, Тайвані.

У липні 2022 режисерка оголосила про вихід ще однієї стрічки, присвяченій хронікам повномасштабного вторгнення рф. На цей раз — про окупацію в Херсоні. "Тихий терор. Хроніки пекла" — спогади херсонців про життя в окупованому з перших днів війни місті, злочини російських окупантів проти мирного населення, опір, що чинили російським злочинцям жителі Херсона.

Режисер: Павло Пелешок.

Офіційний трейлер фільму за посиланням.

Фото: кадр із фільму "Життя на межі"

"Життя на межі" — проєкт продюсерів та ветеранів Павла Пелешка та Юрка Іванишина, чий попередній фільм "Зима у вогні" було номіновано на "Оскар" як "Найкращий документальний повнометражний фільм".

Фільм охоплює події від Революції Гідності до повномасштабної війни: автори пішли добровольцями на фронт, побували в гарячих точках Донбасу. Крім зброї до рук взяли й камери — задля правдивої фіксації жахливої реальності. З уламків спогадів та власного кіноархіву ветерани Павло та Юрко ніби пазли збирають у "Життя на межі" причини та наслідки, з яких складається російсько-українська війна — від кінця 2013 року до сьогодні.

"Основним критерієм було вибудувати логіку подій не лише для західного глядача, а в принципі для будь-якого глядача, який хоче зрозуміти, що відбулося в Україні, — говорить режисер фільму Петро Пелешок. — У нас мав бути фільм на 90 хвилин, а вийшов на 17 хвилин довший. Було складно виділити щось важливіше. Усі події на війні — вони важливі. У цьому була складність, щоб обрати моменти".

В український прокат "Життя на межі"  вийшов 16 березня 2023 року. Автори фільму планують покази в Тайвані, Канаді, Китаї, Туреччині, Японії, Австралії, країнах Європи. В одному з інтервʼю Петро Пелешок зізнається —  стрічці пропонували фестивальну історію, щоб фільм став публічним аж у 2024 році: "Мені це нецікаво. Я хочу зараз зробити максимум, бо я здивований тим, що досі треба доводити, що росія напала, що росія — це ворог".

Режисерка: Аліса Коваленко.

Трейлер фільму можна подивитися тут.

Фото: кадр із фільму "Ми не згаснемо"

Стрічка розповідає історію п'яти підлітків із Луганської області. Похмура реальність не здатна зломити героїв і героїнь фільмів, які продовжують мріяти, шукати пригоди й боротися з сірістю. Вони отримують можливість відкрити для себе інший світ поза війною, коли мандрівник Валентин Щербачов вирішує взяти їх із собою в експедицію до Гімалайських гір. Сьогодні Станиця Луганська, де відбувалися зйомки, в окупації. Вона була захоплена російською армією в лютому 2022 року. Золоте остаточно захопили в червні.

"Це для мене самої дуже незвичайний проєкт. Бо це такий фільм, де багато героїв, тому історія складається дуже мозаїчно. Ми ніби намагалися із п'яти героїв створити один портрет покоління. Створити відчуття одного місця, хоча наші герої із різних містечок Луганської області. Цей фільм дуже музичний, ми намагалися передати енергію підліткового віку. Різниця ще в тому, що це історія не про те, як сумно й депресивно жити на Донбасі, у прифронтових зонах підліткам, а про силу мрій", — говорить режисерка, яка нині захищає Україну від російських загарбників на фронті.

У серпні 2023 Алісу Коваленко номінували на здобуття Gold Fellowship for Women від Американської академії кіномистецтва (яка вручає премію "Оскар") 2023 року. А сам фільм відзначено нагородою на кінофестивалі Crossing Europe Film Festival Linz в Австрії. Національний конкурс 14-го Одеського міжнародного кінофестивалю визнав стрічку найкращим документальним фільмом у сфері захисту прав людини, також фільм відзначили у премії "Золота Дзиґа 2023" Української Кіноакадемії у категорії "Найкращий український документальний фільм".

Режисер: Любомир Левицький.

Фільм доступний на YouTube українською та англійською мовами.

Фото: кадр із фільму "Йди за мною"

Онлайн-прем'єра фільму "Йди за мною" режисера Любомира Левицького про унікальну військову рятувальну операцію дронами, яку провели українські військові під час жорстоких боїв на Харківщині влітку 2022 відбулася у січні 2023. "Йди за мною" засновано на реальних кадрах з коптера, в ньому також знялися реальні учасники подій — врятовані люди погодилися взяти участь у створенні документальної стрічки та пережити той жах знову, аби весь світ дізнався про неймовірний подвиг ЗСУ.

У стрічці йдеться про те, як військові 93-ї бригади "Холодний Яр" за допомогою квадрокоптерів урятували сімейну пару цивільних, які випадково заїхали на своєму авто до ворожих позицій і потрапили під шквальний обстріл росіян. Військовослужбовці 93-ї бригади "Холодний Яр" побачили машину з дрона. Не маючи можливості безпечно підійти до подружжя, бійці провели безпрецедентну для світу рятувальну операцію за допомогою безпілотників. Ще один головний герой фільму — офіцер 93-ї бригади з позивним Сід. Саме він був тим оператором дрона, який вигадав, як вивести цивільних до українських позицій.

Фільм "Йди за мною" короткий — всього тридцять хвилин, але такої напруги, що закарбовується в пам'яті надовго. Режисерові вдалося поєднати документалістику з художніми візуальними рішеннями. При цьому автор стрічки вважає, що її назва та зміст набагато глибші, ніж здається. "Ми наче запрошуємо світ йти за нашою сміливістю", — говорить Любомир Левицький.

Режисер: Владислав Васильченко.

Подивитися стрічку можна тут.

Фото: кадр із фільму "Буча 22"

Буча — місто, що стало символом воєнних злочинів росіян. За час російської окупації тут загинула щонайменше 461 людина. Загалом у районі Бучі та її околиць окупанти вбили 1137 людей.

Фільм-розслідування "Суспільного" розповідає історію родини Чікмарьових. Свого часу Маргарита та Олександр втекли від "руського міра" на Донбасі. На жаль, росіяни знайшли їх у Бучі. 5 березня 2022 року, коли Буча опинилася під окупацією, родина Чікмарьових разом із синами Матвієм і Климом вирішили покинути містечко. По дорозі їхню машину обстріляли окупанти. Маргарита та діти загинули на місці, а Олександра вдалося врятувати. Чоловік залишився без ноги. Того ж дня Буча опинилася під повним контролем російських військових. Тіла рідних Олександра пролежали у спаленій машині майже до кінця окупації.

Завдяки свідкам журналістам вдалося роздобути докази причетності до жахливого злочину конкретного підрозділу російських військ.

Стрічка перемогла на Міжнародному телевізійному фестивалі "Серце Європи" у Варшаві та стала переможцем Національного конкурсу спеціальних репортажів і розслідувань.

"Радіти цій чи іншим відзнакам не вдається, бо Маргарита, Матвій і Кирило мертві. Як і тисячі інших українців. Такі розслідування — це шлях до покарання росіян. Бо тепер нам замало, щоб вони просто пішли, нам важливо, щоб вони були покарані за те, що вчинили. Від путіна до наймолодшого за званням танкіста, десантника, морпіха", — сказала шеф-редакторка редакції розслідувань "Суспільного" Інна Білецька.

Режисер: Артем Григорян.

Подивитися фільм можна на ютуб-каналі "Слух".

Фото: кадр із фільму "Далі"

Фільм про українських жінок, які після повномасштабного вторгнення покинули Україну, аби врятуватися вій обстрілів та окупації. Перед кожною з них стояв важкий вибір — їхати чи залишитися. Всі жінки-героїні — з різних міст України, різного віку та долі: школярка-відеоблогерка з Маріуполя та її мама; фотографка з Харкова, студентка з Києва, стендаперка та тренерка з тхеквондо з Черкас. Під час роботи знімальна група проїхала понад 13 000 кілометрів. З українками спілкувалися в Австрії, Люксембурзі, Кіпрі, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Словаччині та Чехії.

"До подій 24 лютого, коли ми чули слово «війна», то в нашій уяві виникали місця бойових дій, окопи, кров, смерть. Але після повномасштабного вторгнення це слово стало для нас багатофункціональним… Люди опинилися у життєвих ситуаціях, місцях та обставинах, у яких не думали, що колись опиняться. Їм потрібно будувати нове життя: облаштовуватися на новому місці, вчити мову, починати все спочатку. Вони готові вступати на новий шлях і за цим цікаво спостерігати. Ось про це фільм "Далі", — говорить режисер фільму Артем Григорян.

Для створення фільму знімальна група переглянула понад 200 анкет та відеовізитівок жінок, що хотіли поділитися своїми історіями. За словами творців фільму, це було дуже важко психологічно, всі історії — унікальні, батьком жінкам було просто необхідно виговоритися. До фільму увійшло п'ять історій. Ще кілька також вийшли на YouTube окремими епізодами, зібравши у сумі понад два мільйони переглядів.

Режисер: Влад Левківський.

Де дивитися: MEGOGO.

Фото: кадр із фільму "Воїни"

Ця стрічка — теж збірка історій, але на цей раз військових. Герої документального фільму "Воїни" — реальні люди різних професій, життя яких докорінно змінив день повномасштабного вторгнення — вони стали захисниками. Команда MEGOGO ORIGINALS записала всіх героїв за правилами документального жанру, без сценарію.

Серед героїв — IT Project Manager з позивним "Армор", стоматолог Андрій Турків, засновник "Культурних сил України", військовослужбовець Коля Сєрга, підприємець Олександр Гуц з позивним "Балу", художник-постановник Денис Власенко.

23 серпня 2023 фільм показали на Одеському кінофестивалі, більша частина якого відбулася в Чернівцях. Він увійшов до позаконкурсної програми до блоку "Хроніки війни".

Режисер: Сергій Сотніченко.

Подивитися фільм можна на YouTube.

Фото: кадр із фільму "Битва за Київ"

Документальний фільм про російсько-українську війну від Сухопутних військ України розповідає про перші дні вторгнення російських військових до України. Російські окупанти хотіли взяти Україну без опору за три дні, підготували розстрільні списки та створили план панування в урядовому кварталі. Але героїчна відсіч українських захисників перекреслила кремлівські плани. Уже наприкінці березня ворог почав різко відступати. ЗСУ, територіальна оборона, добровольчі батальйони ціною своїх життів зупинили навалу, і 2 квітня представники Міноборони повідомили про повне звільнення області. У фільмі зібрано архівні матеріали та коментарі безпосередніх учасників подій і військових експертів.

Автор стрічки Сергій Сотниченко особисто провів місяць під обстрілами в Ірпені. Будинок Сергія залишився єдиним уцілілим на всю вулицю. Не чекаючи "зеленого коридору", він посадив свою 77-річну маму в садову тачку і вивіз її з міста, охопленого вогнем. Режисер згадує миті, коли його мама молилася в "яблучній" тачці, промовляючи крізь сльози: "Я — сильна, я — сильна…", і говорить: "Росіянам я цього ніколи не пробачу!"

↓Читайте також

"Мавка", "Памфір" та сотні інших: де дивитись українське кіно легально

День українського кіно: 12 сучасних фільмів, які має побачити кожен