Хвороба українських дворів: що з ними не так і що робити

Аліса Смагіна

Середньостатистичний двір української багатоповерхівки виглядає якщо не остаточно закинутою, то явно не улюбленою "дитиною" співвласників будинку. Більшість наших дворів — це такий собі буфер між вулицею і будинком. Або взагалі парковка для авто. Причина проста: усе, що виходить за межі квартири, не сприймається за "свою" територію. 

Роздовбані тротуари, хирляві і хаотично розташовані зелені насадження, незручні лавочки, сміттєві баки по сусідству з дитячими майданчиками, які оновлюються кандидатами у міські ради тільки перед черговими виборами, — ось типовий пейзаж, який можна спостерігати під вікнами багатоповерхівок практично будь-якого українського міста. Чому так і що з цим робити? Розбираємося з "Рубрикою". 

Вгорі — житловий будинок у Данії. Знизу — його цілком ймовірна українська версія.

Вгорі — житловий будинок у Данії. Знизу — його цілком ймовірна українська версія

Як ми тут опинилися?

Для того, щоб зрозуміти, чи є в нас шанс вирватися з цього зачарованого кола, для початку треба розібратися у причинах — як вийшло, що наші двори опинилися у такому неприглядному стані. На думку київського архітектора-урбаніста Станіслава Дьоміна, сьогодні Україна все ще знаходиться на перехідному етапі від соціалістичного суспільства до демократичного, і відхаркувати радянські традиції нам доведеться ще довгий час, протягом одного-двох поколінь. 

Довгий час українці жили у країні, у якій не було приватної власності — усе навколо колгоспне, усе навколо нічиє. Персоналізованої відповідальності за той простір, у якому ми всі живемо і який нас оточує, просто не існувало. Теологізація влади призвела до масового переконання в тому, що хтось прийде і щось зробить, щоб стало краще. І якщо на початку минулого століття самоорганізація міського населення ще зберігалася, то в середині 80-х вона відмерла остаточно. 

На момент оголошення Незалежності в країні виникла псевдо-демократична парадигма — люди відсвяткували свободу, але те, що вона несе не тільки права, а й обов'язки, так і не усвідомили. Закон про ОСББ, який було прийнято ще 20 років тому, довгий час існував тільки на папері, органи самоорганізації населення створювалися надзвичайно повільно, знехотя і подекуди тільки з хорошого поштовху. Мешканців багатоповерхівок цілком влаштовували ЖЕКи і по суті люди і на сьогодні так і не взяли на себе відповідальність за те, що відбувається з їхніми дворами — у просторі, який за законом тепер належить їм. 

Хіба міська влада не повинна щось із цим зробити?

Як пояснює експерт, якщо говорити про приватні і публічні простори в місті, слід чітко розмежовувати те, за що відповідає міська влада і те, за що повинні відповідати органи самоорганізації населення. 

Двір — це те, чого місто фактично не повинно торкатися. Є публічний простір — вулиці, площі, парки і сквери — те, що формує образ міста і за що місто (тобто місцева влада) несе відповідальність. У свою чергу утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель та споруд здійснюється балансоутримувачем цього будинку (ОСББ) або підприємством, установою, організацією, з якими співвласниками відповідного майна укладено договір на утримання та благоустрій прибудинкової території. Двір як інститут спільної власності є справою городян.

Але свою роль грає й те, що комунікація між реформаторами, міською владою і городянами практично відсутня. "На жаль, сама влада дуже закостеніла і туго розуміє, як потрібно доносити прогресивні ідеї населенню, хоча в ідеалі саме вона має бути модератором, помічником і зручним зрозумілим сервісом на важкому шляху пересічних громадян до відповідальності за власний простір". 

Станіслав Дьомін вважає, що влада має не просто законодавчо легалізувати реформи, а ще й допомагати з їхнім впровадженням. "Але муніципальним можновладцям така просвітницька діяльність не цікава, або вони не знають, як це взагалі реалізувати, тому що самі погано орієнтуються у питанні", — каже він.

Більша частина дворів, які знайомі нам з дитинства, є спадщиною радянської забудови, метою якої було екстрене забезпечення житлом мільйонів людей, які масово прибували у нові індустріальні центри. Фокус радянських архітекторів було направлено на швидкі типові рішення, універсальні для різних регіонів. Так нас оточили звичні нам квартали з хрущовок та панельних дев'ятиповерхівок з однаковими невиразними, а головне, малофункціональними і непродуманими дворами, де зараз нe те, щo нe xoчeтcя проводити час, а й навіть відпускати туди гуляти своїх дітей та самим ходити через них вечорами.

На що хворіють двори

Є і конкретні планувальні проблеми, так звані хвороби пострадянського міського простору. Станіслав Дьомін у якості прикладу наводить цікавий парадокс покоління дитячих майданчиків: 

"Якщо подивитися на західні міста, інтеграція населення в публічне міське життя відбувається там з раннього дитячого віку. Коли я був у Барселоні, звернув увагу на те, що дітей возять по міських вулицях в візках на дитячі майданчики, які межують з культурними та спортивними зонами, які розташовані виключно в публічних місцях, у яких можна отримати позитивний соціальний приклад. У нас же традиційно передбачено нормативами, що дитячий майданчик повинен знаходитися всередині двору, у так званому безпечному середовищі. Парадокс полягає в тому, що в основному діти переймають досвід від найбільш активних дорослих, яких бачать навколо себе. 

Якщо задатися питанням, з ким найчастіше стикаються діти у дворах і чия поведінка стає для них зразком, то виявиться, що найбільш активно там поводяться вічно всім незадоволені бабусі, які засідають на лавочках, а ввечері ці ж місця займають любителі випити пива чи чогось міцнішого. Покоління дітей, що виростає на таких соціальних прикладах, повертається на майданчики, але вже зі своїм пивом або плітками, у свою чергу формуючи світогляд наступних поколінь дітей, які там граються. Соціальний інкубатор двору плодить негативний соціальний досвід, тому що активні працюючі люди, які б змогли подати правильний соціальний приклад, дуже рідко присутні у дворах".

Все це відбувається на фоні постійного конфлікту інтересів. Будь-який простір міста, особливо такий обмежений як двори — це потенційна сутичка, тому що кожна група населення має різні потреби і уявлення про те, як має бути організований простір перед будинком. У гру вступають усі: автомобілісти, батьки малих дітей, підприємці, девелопери… Природно, що більш соціально та економічно активні групи беруть гору над соціально вразливими групами. Тому вкрай необхідні правила, якими можна допомогти в розвитку дворів, загальноміські програми, які повинні враховувати баланс інтересів.

Є ще один інститут, який повинен брати участь у цьому процесі у вигляді модераторів — це народні обранці. Концепція хорошого міста передбачає можливості для нормальної соціалізації, пересування, мікроклімату, комфорту і функцій, які забезпечують життєдіяльність його мешканців відповідно до їхніх потреб у розвагах, розвитку, самовираженні, відпочинку, спілкуванні.

"Наша країна, — зауважує урбаніст, — кілька десятиліть перебувала в стані активного соціального експерименту. За кордоном, у містах старої Європи, традиційна організація міського життя має велику спадкоємність. Шлях до цього теж був тернистим і довгим. І з покоління в покоління передається позитивний кейс — як жити на цій території разом. 

Міські простори формувалися еволюційним шляхом, не було такого інтенсивного зростання за рахунок людей, які не мають досвіду міського життя. Адже міське життя — це не тільки права і привілеї, а й певна культурна традиція з розумінням того, що твоя свобода обмежена ареалами чужих свобод, життя в умовах компромісу і поваги до тих, хто живе поруч з тобою. Це традиція, яку треба прищеплювати і розвивати". 

Та наразі в українським містах багато городян у першому-другому поколінні, тобто у них, на думку урбаніста, ще не сформовані традиції міського життя: 

"Та це мине. Як показують дослідження, необхідно 3-4 покоління, щоб відбулася асиміляція і культурна адаптація. Західну Україну це торкнулося трохи менше і результати цього видно. Міська традиція на заході країни відновлюється швидше і тут справа навіть не у впливі Європи, а просто в більш довгій культурній традиції, тому що там старші покоління, носії міських традицій, передають дітям та онукам свій досвід".

Еволюція та закриті двори

Еволюційні процеси, які здатні в корені змінити вигляд наших дворів, все ж таки відбуваються. Особливо вони помітні у нових житлових комплексах, які створюються на основі гарних європейських прикладів. Тут з самого початку керуючі компанії створюють правила, яким повинні слідувати всі, хто заселяється в новобудови. Люди, які купують нові квартири, в більшості своїй готові слідувати цим правилам. Це люди соціально активні, вони подорожували по світу, і вибирають те, що їм ближче. На жаль, цю зручну юридичну форму складніше нав'язати у вже сформованому суспільстві, де всі звикли жити так, як жили завжди. 

Фото Яни Левіної

Яна Левіна, жителька одного з нових столичних житлових комплексів, пишається своїм двором: 

"Наш житловий комплекс молодий, йому всього чотири роки. Через рік після заселення ми створили ОСББ і змінили обслуговуючу компанію забудовника на ту, що запропонувала більше послуг навіть за трохи меншу плату. Наш двір спільний на чотири будинки. Найважливіші питання щодо благоустрою виносяться на голосування всіх мешканців. А все інше обговорюється в чаті: парковки, освітлення, зелені зони та інші питання".

У дворі містянки доглянута територія, дитячий і тренажерний майданчики, тенісни столи і багато рослин. Скрізь стоять домофони і камери спостереження. На території двору автомобілі під забороною — задля безпеки, в першу чергу, дітей. Паркінг та парковка знаходяться поряд із будинком. 

"Завдяки тому, що двір закритий, вдається підтримувати його в ідеальному стані, — розповідає вона. — Загалом весь комплекс під охороною, але у двір ми входимо зі своїми ключами. Єдина проблема — йдуть постійні суперечки, тому що інші мешканці комплексу теж хочуть у нас гуляти, хоча багато є й інших майданчиків. Раніше стороннім було можна до 22:00 потрапити до нас, потім прохід блокувався і вхід залишався лише для своїх. Але тепер двір закритий цілодобово, щоб зберегти нашу ботаніку і щоб було тихіше. Начебто тимчасово, але нам це сподобалося, думаємо про те, щоб залишити так і надалі".

Не тільки новим, а і кожному двору, "який зміг" вигідніше і простіше повністю закритися і відгородитися від не настільки прогресивних сусідів. Для мешканців житлових комплексів це виглядає як цілком логічне, раціональне і виправдане рішення. Але те, що добре для жителів такого відокремлено комплексу, не є здоровим для міста в цілому. Якщо так зроблять усі двори в місті, і навіть цілі квартали — на виході ми отримаємо асболютно не придатне для існування середовище.

Закриті двори оголюють ще одну проблему. Безліч нових житлових комплексів і успішних старих дворів, які зараз огороджені і закриті, сприяють посиленню сегрегації і ще більше збільшують соціальний розрив між тими, хто опинився по різні боки парканів. Це в свою чергу породжує ще один потенційний конфлікт: де є стіна — є поділ на сорти, а це обмежує перейняття позитивного соціального досвіду. 

"Зрозуміло, — коментує Станіслав Дьомін, — що ті, хто замикає свої двори на замок, ставляться до людей навколо, як до якогось бидла, яке почне ламати лавочки і кричати під балконами. На окремому обмеженому просторі це спрацює, але при цьому не буде культурної дифузії. Ті, хто їздив у Європу, щоб подивитися, як можна жити, і зміг вирватися з "брудного світу", ховають свій позитивний досвід від інших, позбавляючи їх можливості зазирнути в Україну європейського зразка, чомусь навчитися і змінитися самому". 

Але додає, що остаточно сховатися у штучну бульбашку містянам все одно не вдасться: "Люди, які пліткують або горланять під вікнами, вирізають лебедів з шин і прикрашають клумби старими м'якими іграшками, не знають, що можна по-іншому. Наразі у проблемних дворах немає критичної маси людей, здатних змінити двір, будь-які зміни (перепланування двору, закупівля ергономічних лавочок чи саджанців незнайомих рослин) зустрічають великий опір через нерозуміння, навіщо це взагалі потрібно і головне — навіщо за це платити. Виходом з цієї ситуації могли б стати дні відкритих дверей, буферні зони, які привідчиняють куполи з ідеальними умовами для інших. У своїх проектах я завжди пропоную забудовникам зробити частину двору загальнодоступною, але по факту йдуть на це дуже неохоче, сегрегаційні настрої в суспільстві досить сильні". 

Як має виглядати ідеальний двір здорової людини і що ми можемо для цього зробити?

1. Двір нового часу — це простір, у якому добре реалізовані доступність та інклюзивність. Коли кожна людина, незалежно від своїх фізичних можливостей, може потрапити туди, куди їй потрібно. Приділіть особливу увагу сполученням поверхонь (бортовим каменям, пандусам, сходам). 
2. Повинні бути організовані комфортні біологічні умови перебування. Кліматичні умови у дворі забезпечує велика кількість зелених насаджень. Приґрунтове озеленення, чагарники і дерева здатні створити екологічний інкубатор, поглинати забруднення, збільшувати вологість, стабілізувати температуру, створювати бризові явища та покращувати мікроклімат у квартирах. Роботи по озелененню потрібно починати тільки після очищення території від сміттєвих та будівельних відходів. Важливо — вирубка дерев, уже наявних на території, заборонена, якщо немає відповідного дозволу.
3. Організація безпеки: освітлення — функціональне, архітектурне, інформаційне; відсутність перепадів рельєфу, які можуть стати потенційними джерелами небезпеки для дітей; відеоспостереження — для фіксації адмінправопорушень. Також додаткової захищеності нададуть прозорі двері, порядок у під'їздах, яскраві джерела світла всередині них та перед входом.
4. Комфорт: правильна ергономіка — зручні вуличні меблі; добре організована система сміттєвидалення не тільки в просторі, але і в часі — вчасно вичищені урни, винесені за межі двору, або підземні сміттєві контейнери. На лавочки має бути приємно присісти, десь має бути можливість завжди знайти тінь або навпаки, погрітися на сонці, десь — сховатися від раптового дощу. Гарна ідея — зробити великий козирок і організувати місця для відпочинку під ним.
5. Організація позитивних активностей. Майданчики для дітей віком до 2 років, тобто до початку їх активної соціалізації. Слід враховувати, що дітям протипоказаний негігієнічний пісок. Для маленьких дітей потрібні прості безпечні конструкції, які сприяють розвитку великої моторики та тактильних відчуттів, а далі вони повинні "виходити з дворів" для набуття позитивного досвіду. Або поєднувати дитячі майданчики зі спортивними зонами.
   

   UrbanDesign

6. Гімнастичні майданчики та майданчики рекреаційні, де дідусь зможе вийти з онуком і пограти в шахи; організація бесідок-вітален на свіжому повітрі — для комунікації з сусідами і спільних свят, що дуже практикується в Європі (так звані "Дні вина"), коли всі виходять, спілкуються, діляться новинами і обговорюють сумісні плани. Одному важко щось змінити. Щоб навести лад і переформувати двір, потрібно згуртувати сусідів.
7. Активні перші поверхи для первинно-побутового обслуговування — пральні, кав'ярні, продуктові магазинчики. Звісно, вони повинні більше виходити на фасад, ніж у двір, але це теж елемент комфорту. У Європі дуже багато "домашніх" кафешок, де готується "з-під ножа". Така собі багатоповерхівка, де на першому поверсі — домашня кухня. 
8. Ще одна часта проблема дворів — автомобілі. Через те, що мешканці залишають машини під будинком, формується непривітний і небезпечний простір, де не хочеться перебувати зайвий раз. Рішення цієї проблеми — втілення концепції "двір без машин". Вона пропонує винесення паркувальних місць на зовнішній бік будинку, щоб зробити двори безпечними місцями, де приємно проводити час.
9. Хороший рівень прийняття і ідентифікації — те, що ми класично називаємо естетикою. Культура не обмежується сумнівними прикрасами, зробленими з пластикових пляшок та іншого непотребу. На щастя, у гуглі є все, в тому числі і вдалі рішення, запропоновані професійними дизайнерами, як закордонними, так і українськими.
10. Огорожа земельної ділянки теж відноситься до благоустрою багатоквартирного житла, але під час її зведення слід пам'ятати про деякі обмеження: паркан не повинен створювати перешкод для проїзду або проходу до будівлі ремонтних бригад, для персоналу електромереж і т.д.; двір не можна закривати повністю, оскільки він може бути єдиним способом проходу для мешканців сусідніх будинків; дитячий майданчик і парковку можна огороджувати як частково, так і повністю.
11. Важливо не тільки зробити щось добре, але і розповісти про це світу. Будь-які вдалі кейси перетворення міського середовища сьогодні привертають багато уваги. Нова клумба там, де раніше був витоптаний клаптик землі — уже привід, щоб про вас написали. Публікації в ЗМІ і соцмережах мотивують людей робити більше і краще.

Малюнки Станіслава Дьоміна

↓Читайте також

Розсклити балкон. Як і чому це рішення набирає популярності

Як пандемія змінила наші міста назавжди: 20 урбан-рішень, які переживуть коронавірус

Як зробити своє місто більш комфортним: 8 доступних рішень