Туберкульоз в Україні: на порозі епідемії?

Україна знаходиться в десятці країн світу з найвищим показником мультирезистентного туберкульозу і займає друге місце у світі за поширенням туберкульозу з широкою лікарською стійкістю. Всесвітня організація охорони здоров'я дає набагато повніші оціночні дані щодо захворювання на туберкульоз, ніж МОЗ України. Так, за даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров'я, в Україні зустрічається близько 60 випадків на 100 тисяч населення. ВООЗ, своєю чергою, говорить про 80 випадків на 100 тисяч. 

Віталій Руденко, голова фундації «Громадський рух "Українці проти туберкульозу"», говорить про те, що ці показники можуть бути ще гірше і вище. По-перше, це пов'язано банально з тим, що люди, спираючись на заклик проти поширення коронавірусної інфекції «Сидіть вдома», не обстежуються, а по-друге, офіційний розрахунок робився на кількість 47, а не 42 мільйони українців. Якщо нас вже 37 мільйонів, або навіть менше, то статистика може бути навіть вищою за 100 випадків на 100 тисяч. 

Кожна людина ризикує захворіти на туберкульоз. При цьому не важливо, на якому щаблі соціальної драбини стоїть конкретна людина, в яких місцях буває і з ким спілкується. Наш герой, який погодився розповісти свою історію, Саша  — корінний киянин. Йому 28, він має свій бізнес, друзів, дівчину, з якою вони разом довше 5 років. Декілька разів на рік Саша літає відпочивати за кордон, подорожує світом і веде абсолютно здоровий спосіб життя, але цього літа він отримав страшний, і, як виявилося, маловідомий діагноз. Саме коронавірус і неуважність лікарів зіграли проти нього. 

Історія Саші починається на початку літа цього року, коли у нього різко погіршилося здоров'я: «Я почав пити дуже багато води, 5-6 літрів на добу, по 20-30 разів бігати до туалету», — починає він. Його масажист, медик-студент, порадив перевірити вміст цукру в крові, і підозри молодого лікаря підтвердилися: норма перевищувала допустиму в 5 разів. Це — цукровий діабет, і ситуація вимагала негайного втручання. Зазвичай в таких випадках лікарі відправляють на флюорографію, яка і цього разу показала проблему в легенях. Пізніше з'ясується, що у Саші — туберкульоз.

«Чесно кажучи, я й не думав, що колись захворію на туберкульоз, завжди вважав, що цю хворобу не так просто підчепити у звичайному житті. І якби не лікарка, до якої я звернувся по допомогу, невідомо, як би це обернулося. Після трьох тижнів безуспішного лікування запалення легенів, яке запідозрили в ендокринології, і приймання ліків проти тієї ж хвороби, які призначала сімейна лікарка, довелося підіймати знайомих, оскільки довіра до сімейної лікарки почала розчинятися», — розповідає хлопець свою історію.

Знайома лікарка Саші призначила список аналізів, які до цього ніхто не призначав. Він починався з найбільш поширеного — загальний аналіз крові, ВІЛ і гепатит. Також був присутній і аналіз на туберкульоз. 

«Тієї миті я подумав: "Що за дивний список?". Мені все здавалося, що у мене запалення, але мені неправильно призначають ліки. Ну, думаю, раз вона без них не приймає, то буду здавати. До речі, в усьому цьому списку ще був аналіз на ковід, надалі він ще зіграє важливу роль в цій історії. Здав я все, що мені сказали, але зараз я розумію, що зробив помилку, здавши першого дня все, крім туберкульозу, відклавши його до завтра. Його потрібно було здавати в іншій лабораторії, до того ж я не вважав його таким важливим. Але наступного ранку здав і його». 

Чекати результатів аналізів було бентежно. Але коли вони почали надходити на пошту, Сашу радувало кожне «негативно» в рядку. 

«Але тут приходить повідомлення на Вайбер, прикріплений якийсь файл і знизу підпис: "Виявлено туберкульоз". Тепер я розумію, що коли отримуєш такий діагноз, важливий кожен день, кожна годину. Але в українських реаліях на це, схоже, всім начхати. Я звернувся до знайомої лікарки, вона направила до свого колеги, той послав мене зробити комп'ютерну томографію легень. Її зробили оперативно, я повернувся до лікаря, але той заявив, що о 15:00 його робочий день уже закінчено. 

Наступного дня ми приїхали знову, віддаємо лікарю КТ. Очікуємо в коридорі… Він виходить і каже: "Вам ще треба здати аналіз на ковід, без нього ми не приймаємо". Чому він не сказав мені про це вчора?! Дякувати богу, у мене на руках цей аналіз вже був, я зробив його з іншими. Тут важливо зазначити, що на той час, коли мені робили КТ, я вже погано себе почував. Температура підіймалася до 39. Це дуже важкий стан, неможливо навіть спати: потовиділення настільки сильне, що спиш перші пів години, а потім тільки й думаєш, як би перелягти на ще суху частину ліжка…»

Але навіть в такому стані в лікарні Сашу відправили робити картку — в сусідньому корпусі, де попросили також зробити «добровільний внесок». Усе це в щільній черзі хворих.

«На цьому біганина, на щастя, можна сказати, закінчується. І починається "поселення" в лікарню. Найбільше в цій всій ситуації вбиває, що людина приходить в дуже поганому стані, коли дуже важливо відразу почати лікування, але через те, що треба бігати та шукати, де здати аналізи, через те, що про нові аналізи дізнаєшся по ходу справи, ти втрачаєш цінні дні, а хвороба цієї миті стрімко прогресує. Лікарі теж не поспішають розповісти тобі про хворобу. Про те, звідки вона могла взятися і чому, більше дізнаєшся з YouTube, ніж від них. Після того, як мене нарешті прийняли та провели в саме відділення, я нарешті потрапив до лікаря, який тепер за мене відповідає. Йому вже можна ставити питання та отримати відповіді. Але вже і не треба», — ділиться Саша. 

«На жаль, туберкульозом може захворіти кожен українець. Я особисто знав і спілкувався з двома попередніми міністрами уряду, які свого часу перехворіли на туберкульоз»,  — говорить Віталій Руденко, голова фундації «Громадський рух "Українці проти туберкульозу"». — «Так, асоціальна поведінка людини може сприяти можливому зараженню, але фактично в групі ризику знаходяться всі, без винятку». 

Віталій Руденко також звертає особливу увагу на «народні методи» лікування туберкульозу: «Правда полягає в тому, що треба неухильно дотримуватися рекомендацій лікаря, пройти повний курс лікування до кінця. Лікування туберкульозу обумовлено тільки спеціальними антибактеріальними ліками, і про це треба знати». 

За протоколами, які не змінювалися з середини минулого століття, пацієнт з чутливим (легким) туберкульозом лікується в стаціонарі шість місяців. Зі стійким — до двадцяти місяців. Не всі хворі витримують перебування в тубдиспансері. 

За статистикою МОЗ, 10% хворих взагалі не починають лікування. Приблизно стільки ж кидають лікуватися ще на початковій стадії та близько 20% хворих на мультирезистентний (складний) туберкульоз відмовляються лікуватися 20 місяців. Багато хто боїться за ці 6-20 місяців втратить сім'ю або роботу. Через те, що лікування переривається, і в диспансері хворі повторно заражають один одного, тільки 38 зі 100 пацієнтів зі стійкою формою повністю одужують. Зараз в Україні почали вводити міжнародні стандарти лікування. У лікарні перестали утримувати пацієнтів, які більше не заразні. Такі пацієнти можуть контактувати з людьми та виходити на роботу, тому їх відпускають додому, де вони продовжують приймати ліки. 

Різні моделі лікування туберкульозу припускають лікування в стаціонарі протитуберкульозного закладу, амбулаторно в установах ПМСД, вдома під наглядом районного фтизіатра та лікаря ПМСД. Рішення, де буде краще лікуватися хворому, лікар приймає на підставі медичного висновку і спільного обговорення з пацієнтом його лікування. У розвинених країнах Європи більш поширена амбулаторна форма, але слід зазначити, що там захворюваність — 5-6 випадків на тисячу населення. 

«У Європі немає епідемії туберкульозу, як у нас. Вони туберкульоз фактично перемогли. І в цих країнах живуть більш відповідальні люди, які створили систему, за якої й лікар зацікавлений в одужанні пацієнта, і сам пацієнт зацікавлений завершити курс лікування. Це найголовніше — своєчасно виявити туберкульоз, встановити діагноз, пройти курс лікування до кінця», — розповідає Віталій Руденко. 

У диспансерах лікуються люди з полірезистентною формою туберкульозу. Це форма туберкульозу, під час якої пацієнт виділяє мікобактерії туберкульозу, стійкі до одного або більше протитуберкульозних препаратів. Коли такий хворий вже буде абацильований, він може переходити на амбулаторну форму лікування. Така практика поширена у наших сусідів, наприклад в Молдові, але вона вимагає особливого, ретельного підходу і контролю за пацієнтом:

«Це буде в принципі вірно, але, найголовніше, пацієнт повинен закінчити лікування до кінця. Амбулаторно хворий закінчує лікування під контролем. Це може бути, наприклад, медична сестра, фтизіатричний заклад, ДОТ кабінет, куди буде пацієнт приїжджати приймати ліки, або він буде приймати їх під відеоконтролем. Крім того, має бути забезпечення дотримання інфекційного контролю», — пояснює Руденко. 

Існує поширена думка, що туберкульоз — невиліковна хвороба, а люди, які хворіють на нього або вже перехворіли, все ще можуть бути заразними. Але це не правда. Небезпеку становить лише людина, яка хворіє на туберкульоз легенів, що виділяє збудник туберкульозу, і, при цьому, не лікується. Інші люди вже після кількох тижнів лікування і правильного, за призначенням лікаря, приймання ліків стають безпечними для оточення.

Якщо людина захворіла на звичайний туберкульоз, то їй нічого робити в тубдиспансері — вона не заразна, і якщо хвора людина буде неухильно слідувати рекомендаціям лікаря та інфекційного контролю, то спокійно завершить лікування до повного одужання. Саме так зараз лікується наш герой. У Сашка — не заразна форма туберкульозу, і через кілька місяців, за умови неухильного дотримання інструкцій медиків, він буде повністю здоровий. 

«Найголовніше, ще раз зауважу, — завершити курс лікування, дотримуватися всіх рекомендацій лікаря, бути прихильним до лікування, не пропускати приймання ліків. Людина через 6 місяців стає абсолютно здоровою, і їй нема чого лежати в стаціонарі. Висновок про остаточне одужання зробить лікар», — каже Руденко. 

Водночас слід зазначити, що в Україні серед виявлених осіб з туберкульозом близько 25% — це люди з мультирезистентною формою туберкульозу. Тобто вони виділяють збудник і можуть реально заразити інших. За словами Віталія Руденка, таку сумну статистику ми спостерігаємо тому, що зараз, по-перше, погана діагностика — люди не звертають уваги на симптоми туберкульозу, думають, що це просто кашель, безвідповідально ставляться до власного здоров'я. Ще один фактор — погана економіка. Голова громадського руху «Українці проти туберкульозу» розповів, що, на жаль, більшість наших медичних установ, не тільки диспансерів, не відповідають стандартам інфекційного контролю, і заразитися перехресним захворюванням можна де завгодно. Фактично і в більшості медичних установ України.

Слідкуйте за імунітетом. Ризик захворіти на туберкульоз, як і на будь-яку іншу хворобу, стає в рази вище, якщо імунітет ослаблений. Тому так важливо стежити за своїм здоров'ям, збалансовано харчуватися, в міру навантажувати організм фізичною активністю і, що важливо особливо в осінньо-зимовий період, не перемерзати. 

Не нехтуйте щепленнями. До спеціальних медичних профілактичних заходів належить імунізація проти туберкульозу та профілактичні медогляди. Планова імунізація дітей вакциною БЦЖ проводиться для запобігання розвитку інфекції. Перше щеплення дитина отримує на 5-7 день після народження. Ревакцинації підлягають тільки неінфіковані діти, які мають негативну реакцію Манту, у віці 7 і 14 років. Туберкулінодіагностику (постановка проби Манту) хлопцям і дівчатам до 18 років проводять щорічно. Робиться це для того, щоб визначити, чи зберігається поствакцинальний імунітет, і встановити факт інфікування мікобактеріями туберкульозу.

Сходіть на флюорографію. Флюорографія дозволяє виявляти туберкульоз на ранній стадії, коли його простіше лікувати. Під час обстеження нерідко вдається виявити й ранні ознаки інших небезпечних захворювань органів дихання (наприклад, раку легенів) і надалі запобігти їх прогресуванню. Дорослі та підлітки старше 15 років підлягають флюорографічному обстеженню 1 раз на 2 роки. Військовослужбовці, співробітники підприємств харчової промисловості, дитячих установ, деякі медичні працівники обстежуються частіше.

Лікування туберкульозу в Україні безплатне і завжди було таким. Ліки першого і другого ряду закуповуються коштом державного бюджету і коштом міжнародної донорської допомоги, і хворий може отримати їх після того, як отримає всі довідки. 

Однак у людей, які хворіють на туберкульоз, виникають певні питання, пов'язані з фінансами. Наприклад, як доїхати до медичного закладу або лікаря в умовах обмеженого у зв'язку з пандемією транспортного сполучення? Сюди ж додається і придбання медикаментів — гепатопротекторів для зміцнення імунної системи. Їх необхідно купувати за власні кошти, і це вимагає значних витрат з особистого бюджету.

Реформа почалася кілька років тому і триває й досі. Ми вже підходимо до другого її етапу. Торік всі говорили про те, що протитуберкульозні диспансери закриють, а хворі «розбіжаться заражати здорових» — про це кричав не один заголовок в ЗМІ, говорили по телебаченню. Кількість диспансерів дійсно скорочується. Наприклад, в Одеському обласному центрі соціально значущих хвороб у 2012 році було 1625 ліжок і один дитячий протитуберкульозний санаторій. Сьогодні там залишилося 480 ліжок, дитячий санаторій закрили. Пояснюють закриття диспансерів переходом на європейську систему лікування, коли в стаціонарі більше не потрібно лежати по пів року і достатньо одного місяця. Для багатьох це дійсно працює: лікуєшся в стаціонарі місяць, долаєш «заразний» етап хвороби та продовжуєш лікування вже поза стінами диспансеру. Але є і проблеми:

«Пройшло банальне скорочення закладів, включаючи регіональні дитячі протитуберкульозні санаторії та спеціалізовані Центри для надання медичної допомоги дітям з активними формами туберкульозу та дітям з груп ризику щодо захворюваності на туберкульоз. Тобто, наприклад, дітей просто викинули з цих закладів, де їм надавалися всі необхідні медичні послуги», — коментує Віталій Руденко. 

Ці наслідки — цілком логічні, адже сама реформа почалася з порушень Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», де чітко вказано, що на реалізацію програми медичних гарантій повинно бути виділено не менше 5%, від ВВП, а фактично було — близько 2,9%, говорить експерт.

«Лікарів банально скорочували, по 100 і до 400 в кожному регіоні України. Сімейні лікарі, лікарі первинної ланки, які повинні прийняти супровід хворих на туберкульоз на амбулаторному етапі, уклали угоди з тільки трохи більше 70% українців. А решта, майже третина наших громадян, які не мають угоди з сімейним лікарем (з різних причин), — що буде з ними, як вони будуть, у  разі необхідності, отримувати відповідну медичну послугу? Тобто, на підставі цієї невтішної статистики, можна стверджувати, що ще і перший етап медичної реформи не лише не завершений, але і фактично — провалений!», — говорить Руденко. 

Україна, на думку Віталія Руденка, стоїть на порозі спалаху мультирезистентних форм туберкульозу, про що свідчить статистика, де у вперше виявлених хворих на туберкульоз фіксується близько 25% мультирезистентних форм.

Цю проблему слід вирішувати на державному рівні. Колишнє керівництво Міністерства охорони здоров'я розробило вкрай недосконалий проєкт нової Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки, який був представлений в парламенті тільки у 2019 році, і відхилений як непрофесійно підготовлений. Країна вже понад три роки живе без Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки, яка розроблялася МОЗ, але не була затверджена парламентом.

Який є вихід? Неурядові організації, об'єднані у Всеукраїнський союз громадських організацій «Коаліція організацій "Зупинимо туберкульоз разом"», вже понад десять років працюють над розробкою механізму імплементації в Україні багатовідомственого і багатосекторального підходу у сфері протидії туберкульозу в Україні. Дана Концепція була публічно представлена ​​під час проведення пресконференції 19 листопада 2020 року в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» на тему «Перспективи України: інфекційна епідемія дихає в потилицю коронавірусу — Туберкульоз». Концепція адресована Президенту України, Раді національної безпеки та оборони, прем'єр-міністру України, центральним органам державної влади, Голові Верховної Ради України, профільним комітетам Верховної Ради України та всім зацікавленим сторонам.

Тим часом 2021 рік добігає кінця. Подивимося, що буде далі.