fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
20/10/2018
18:38
курси валют
$28,00/28,20
32,00/32,60
Огляд
15:12 12 Тра 2018

Цимес лонгрідів тижня: від 200-річчя Маркса до альтернатив шлюбу

Найпомітніші і варті уваги публікації світової преси – будьте в курсі адженди

Фото: project-syndicate.org

“Всі ми вийшли з “Капіталу” Маркса, але по різні сторони”

1. Marx’s Mark, Project Syndicate

Незважаючи на чергову річницю перемоги над нацизмом, головною темою тижня стало 200-річчя з дня народження Карла Маркса. Резонансу їй додало одразу декілька подій. Перш за все, це заява Жана-Клода Юнкера про те, що “Маркс не відповідальний за злочини, вчинені його послідовниками”, проголошена головою Єврокомісії 5 травня на заході в рідному місті автора “Капіталу” – Трирі. В той же день в місті відбулося встановлення 5,5 м пам’ятника Марксу, виготовленого за китайські кошти. Bloomberg, висвітлюючи цю подію і рекцію на неї, навів прикметний коментар китайського професора: “Статуя є актом вдячності китайців до мислителя, тоді як німці не так пишаються Марксом, як Гете”.

Загалом матеріали філософського штибу можна об’єднати одним питанням, на яке всі намагалися дати відповідь: “Чи є Маркс досі релевантним?”. З приводу цього “Синдикат” випустив спецпроект, об’єднавши тексти останніх років від 5 відомих вчених та публічних діячів щодо “пророка комунізму”.

Пітер Сінгер, професор біоетики Прінстонського університету, вважає, що у більшій частині своїх думок Маркс виявився неправий. Основна проблема його вчення – хибне бачення людської природи, або, кажучи точніше, його відсутність. Для Маркса людина визначається переплетінням соціальних відносин, учасником яких вона є. Змінивши ці відносини ми змінимо людину – із ласого до наживи індивіда в капіталістичному суспільстві отримаємо альтруїста в соціалістичному. Однак виявилося, що це не зовсім так, а спроба вправити “криве дерево людяності” ГУЛАГом також не увінчалася успіхом. Не справдилася й ідея Маркса про те, що соціалістичне суспільство буде жити в значно більшому достатку, ніж капіталістичне, перенасичене класовими конфліктами. Однак є суттєва річ, через яку, на думку Сінгера, “всі ми трохи марксисти” – усвідомлення впливу технологічного розвитку на інститути та відносини між людьми. “Базис” все-таки залишається базисом, хоч і не зовсім в тій мірі, у якій його розумів пророк комунізму.

Інші хиби Маркса виокремлює Бредфорд Делонг, професор економіки з Берклі:

  • Маркс недооцінив ріст експлуатації робітників навіть за умови покращення матеріальних стандартів їх життя
  • він опирався на трудову теорію вартості

Та його хибна в минулому думка про те, що капітал і праця є взаємовиключними факторами виробництва, а не доповнюють одне одного, нині є актуальною. Якщо ціна на машини падає, то людський капітал залишається дорогим: 15 років навчання – інвестиція, окупність якої сьогодні під великим питанням. То чому не розширити застосування роботів, відмовляючись від дорогих людей?

Кеннет Рогофф з Гарварду теж не впевнений у світлому майбутньому: хоч думка про те, що кожне наступне покоління буде жити краще попереднього є фундаментальною для модерного суспільства, але минулі успіхи не означають, що цей позитивний тренд продовжиться. Так, попередні передбачення погіршення життя в епоху модерну не справдилися: половина людства не померла від голоду через константну продуктивність сільського господарства, як про те думав Томас Мальтус, а лише за останні кілька десятилість 1 млрд людей був виведений з-поза меж бідності, що протирічило передбаченням Маркса. Та екологічні проблеми, зростання соціальної нерівності, старіння населення в розвинутих країнах і недостатність регулювання нових технологій можуть перекреслити нашу віру у прогрес. І тут питання до капіталізму: якщо з виробництвом приватних благ він впорався на 5+, то з публічними благами все не так добре. Аргументація Рогоффа схожа на тези Нуріеля Рубіні з Нью-Йоркського університету, однак останній концентрується на необхідності жорсткішого контролю фінансового сектору та більших інвестиціях у людський капітал.

Такий матеріал не міг обійтися  без Яніса Яруфакіса – колишнього міністра фінансів Греції від СІРІЗИ. Один з найвідоміших лівих інтелектуалів пише про те, що через постійний збір даних і перетворення на товар усього навколо ми втратили той бар’єр, який лібералізм вибудував 2 століття тому – бар’єр між публічними і приватним. А значить, ставиться під сумнів концепція про вільного автономного індивіда, зникає особистий простір, “необхідний для розвитку аутентичності”. Тобто те середовище, в якому може існувати лібералізм. І річ не стільки в піднесенні “великого брата” і засобів спостереження за населенням, скільки у власному позиціонуванні у світі – ми все більше намагаємося бути схожими на бренди, постійно думаючи про власну репрезентацію у віртуальному просторі і таким чином відчужуємося від своєї особистості. І от якраз для боротьби з цим, на думку Яруфакіса, і потрібен перегляд Маркса – стати вільним можна, лише обмеживши перетворення всього навколо в товар і усуспільнивши права власності.

Окрему статтю на тому ж Project Syndicate написав Карл Більдт. І її вкрай необхідно згадати, адже колишній міністр закордонних справ Швеції, навпаки, наголошує на тотальній неправоті Маркса. З одним із його аргументів складно не погодитися. Припустимо, що Юнкер правий, і до всіх жахіть ХХ століття, спричинених “марксистськими” урядами, Маркс має вельми опосередковане відношення через викривлення його думок. Але попри це ми отримуємо “неймовірний збіг” в іншому – чомусь всі режими, які відмовлялися від капіталізму під знаменами марксизму, впали. Причина – разом із забороною підприємництва знищувалася і свобода як така, а без неї суспільство приречене на стагнацію. Незацікавленість Маркса у самих людях і нерозуміння людської природи й призвело до того, що спроби встановити режим на основі його робіт зазвичай закінчувалися тоталітаризмом. Хоча він цього і не хотів.

Додатково: головний російський науковий портал n+1 опублікував дуже глибокі коментарі декана економфаку МГУ Олександра Аузана та професора соціології ЄУСПб Михайла Соколова щодо спадщини Маркса і її ролі в СРСР/Росії. Аузан виразив все у одній фразі: “Всі ми вийшли з “Капіталу” Маркса, але по різні сторони”. Також, на відміну від західних колег, російські науковці більше говорили про важливість його спадщини в соціальних науках, ніж про його прогнози. І тут фігурально висловився вже Соколов: “Від Маркса в соціології залишилося куди більше, ніж від будь-кого з його сучасників”.

“Ми повинні говорити про це, поки роботи не почали говорити за нас”

2. Google’s AI sounds like a human on the phone — should we be worried?, The Verge

Віддавши честь “пророку”, можемо перейти до більш рок-н-рольних речей. Є така штука, як тест Тьюрінга – мисленнєвий експеримент того самого вченого, якого зіграв Камбербетч в фільмі про “Енігму”, а паралельно одного з батьків інформатики та криптографії. Тест полягає в тому, щоб протягом серії питань-відповідей розпізнати, хто спілкується з вами – комп’ютер чи реальна людина. Саме цим займався детектив Декарт у “Тому, що біжить по лезу”. Якщо ви не зможете їх відрізнити, то вітаю – ви спілкуєтеся з добротним штучним інтелектом (ШІ).

А тепер подивіться це відео з Google’s I/O conference, яка пройшла 8 травня.

Вражає, чи не так? І найбільш важливий момент тут – не прекрасне підтримання розмови голосовим асистентом, названим Duplex, не розуміння ним контексту та навіть не задумливе “мммм” під час паузи. Головне – відповідаючи на дзвінок, людина не зрозуміла, що телефонував ШІ! The Verge дуже вдало охарактеризувало цей момент: “Це велике технологічне досягнення Google, але разом з тим – відкрита скринька Пандори з етичними та соціальними викликами

То чи можемо ми говорити тепер, що тест Тьюрінга пройдений в аудіальному форматі, і ми вже за крок від HAL 9000, Skynet та інших людиноненависницьких ШІ? Навряд, адже винахід Google ще дуже-дуже далекий від того, щоб підтримувати нормальну розмову. Він має лише кілька заданих контекстів (замовлення столика в ресторані, запис в перукарню і т.п.), якими його можливості вичерпуються. При нерозумінні відповіді Duplex просто повторює фразу, що дуже характерно для звичайних комп`ютерів. А коли розмова виходить за рамки його можливостей, замість нього просто підключається жива людина і завершує її.

Однак навіть цей обмежений функціонал дозволяє вже зараз ставити етичні питання використання Duplex, на кшталт: чи має асистент попереджати співрозмовника про те, що він розмовляє з роботом? Тут думки розходяться. З однієї сторони логічною виглядає позиція, озвучена в 2 серії 1 сезону серіалу Westworld, коли один з головних героїв Вільям прибуває в парк розваг. В першій розмові з жінкою з персоналу парку в нього виникає питання: “А ти справжня?”, на що отримує відповідь: “Якщо ти не можеш відрізнити, то чи має це значення?”

“Якщо ти не можеш відрізнити, то чи має це значення?”

Інша частина фахівців виражає настороженість з приводу настання ери телефонного спаму і того, що одними лише замовленнями столиків використання голосових асистентів не обмежиться. Що буде, якщо люди делегуватимуть їм спілкування зі всіма тими, хто не викликає у них якихось особливих відчуттів? Прості балачки на вулиці чи по телефону, про які говорить цитований в статті урбаніст, мають невловиму соціальну вартість, створюють мережу публічності та довіри. А останнє, як кажуть сучасні політичні філософи – невід`ємна частина існування демократичного суспільства.

При цьому дивно, що автор The Verge жодним чином не розглядає більш об`єктивний ефект у вигляді того, що голосовий помічник може не лише замовляти якісь сервіси, а й сам відповідати на такі дзвінки. Мабуть, є сенс поставити перед початком відео з презентації попередження, на кшталт “Не рекомендується до перегляду операторам кол-центрів зі слабкими нервами”. Хто-хто, а вони стоятимуть у перших рядах на звільнення, якщо Google продовжить працювати над Duplex. В будь-якому разі, попри всі страхи і купу нових моральних проблем, добре, що такі дискусії з’являються.

НА СТРАЖІ БЕЗПЕКИ: ПРИВАТНІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ

3. Behind Erik Prince’s China venture, The Washington Post

Британська вчена Мері Калдор у своєму бестселлері “Нові та старі війни” розглядає сучасні конфлікти як інверсію того, що відбувалося в ранньомодерній Європі. В ті часи для ведення війн, які, між іншим, недешева справа, правителі були змушені проводити централізацію, уніфіковувати податкову систему, вводити регулярну армію і ліквідовувати приватні військові формування. Так з’явився сучасний тип держави. Зараз все навпаки: ми спостерігаємо приватизацію права на застосування насильства через занадто великі витрати для ведення війни регулярними силами. Найбільш відомим утворенням, якому держави делегували військові та безпекові функції в останні кілька десятиліть, була фірма Blackwater. Про діяльність її засновника Еріка Прінса і йде мова в статті The Washington Post.

Blackwater з’явилася в 1997 році, а вже в 2002 разом за своїм очільником стала відомою під час військових кампаній в Іраку та США, де її співробітники в основному виконували охоронні функції. Однак це не завадило їм нелегально торгувати зброєю та потрапити в кілька перестрілок з масовими вбивствами цивільних, які призвели до розірвання контракту зі сторони уряду в 2009 році. Після продажу своєї частки в Blackwater в 2010 році і співпраці з арабськими шейхами, Прінс заснував компанію Frontier,  яка базується в Гонконгу та займається навчанням китайських військових та силовиків. Компанія управляється американцями з команди Прінса та менеджерами з державної китайської компанії CITIC, тобто зв’язок із урядом Піднебесної тут більш ніж явний. Основне місце її діяльності – найбільш нестабільний регіон Китаю – Синцьзянь-Уйгурському автономний район. За словами предсавника Amnesty International, бійці Frontier охороняють порядок в прикордонній зоні та сприяють асиміляції місцевих етнічних меншин.

І якщо закрити очі на морально-етичні моменти й ігнорувати заяви Прінса про його патріотизм, то особливих питань тут не виникає. Однак він – не просто колишній військовий, який робить бізнес на тому, що вміє краще всього – застосуванні насилля. Прінс має дуже тісні зв’язки з правлячою верхівкою США, адже підтримав Трампа у президентській кампанії, а його сестра нині є секретарем з питань освіти в адміністрації  останнього. Також щодо нього висувалися обвинувачення за налагодження каналу зв’язку між Трампом та Путіним через російського бізнесмена Кирила Дмітрієва, з яким він мав зустріч на Сейшелах в січні 2017 року. Цей епізод входить до розслідування спецпрокурора Мюллера щодо співпраці членів штабу Трампа з російськими спецслужбами. Чим вам не ідеальна кандидатура на роль харизматичного злодія в голлівудському фільмі?

Додатково: Chasing the Ghosts of Benghazi, The New York Times

Інтерактивний матеріал про те, як зараз виглядає місто Бенгазі в Лівії. Події в цій країні стали хрестоматійним прикладом “нової війни” – “суміші власне військових дій, криміналу та порушень прав людини”, як її характеризує згадувана раніше Мері Калдор. Та навіть без зведення всього до одних лише військових дій, наслідки для населення та інфраструктури – катастрофічні.

ТАК ЩО ТАМ З ГЕНДЕРНОЮ РІВНІСТЮ?

4. Сергей Гуриев: «Вы не проиграете, если наймете женщину», The Question

Жанр інтерв`ю в останній час переживає своє піднесення. І мова не лише про Юрія Дудя, а й про такі портали, як The Question, який зміг з досить простого інструментарію “питання-відповідь” зробити цікавий формат глибокої бесіди з інтелектуалами. В цьому випадку головний економіст Європейського банку реконструкції і розвитку та за сумісництвом один з найбільш відомих російських опозиціонерів Сергій Гурієв відповідав на питання, пов’язані зі статевою дискримінацією під час прийому на роботу.

Основні тези, які можна виділити із відповідей науковця:

  • рівність прав між чоловіками і жінками автоматично виводиться з того, що ми бажаємо рівних можливостей досягнення успіху для всіх людей. На пострадянському просторі ситуація з цим гірша, ніж в західних країнах
  • немає ніяких об`єктивних причин вважати, що для якоїсь роботи чоловік підходить краще, ніж жінка. Аргумент про “шахтарів” та інші подібні роботи не є суттєвим, адже на переважній більшості робочих місць фізична сила вже не відіграє ніякої ролі
  • щодо квот на підприємствах: мають стосуватися обох статей, а не якоїсь конкретної; підвищують різноманіття колективу і можливості його розвитку; успішні приклади представників раніше дискримінованих груп служать рольовою моделлю для нових поколінь
  • задача феміністичної політики – не нав`язати комусь один образ життя, а дати можливість для вибору. Хочете зберігати сімейне вогнище і традиційні цінності? Будь ласка, але не змушуйте інших вчиняти так само
  • для повноцінних ринкових реформ важливі не лише поточні макрофінансові показники, а й такі речі, як ступінь інклюзивності в суспільстві. Саме вони забезпечують довгострокове  стійке зростання. Гендерна рівність при оплаті праці та прийомі на роботу – один з маркерів інклюзивності
  • часто жінка, яка знаходиться на одному рівні кар’єрної драбини з чоловіком, доклала до цього значно більше зусиль, ніж він
  • етичний аргумент щодо рівності більш важливий, ніж економічний. Якщо ми хочемо вважати себе порядними людьми, то маємо прийняти рівні права для всіх

Додатково: в дискусіях щодо статевої дискримінації під час прийому на роботу часто звучить аргумент про те, що роботодавці-сексисти за рівних навичок і досвіду кандидата-жінки та кандидата-чоловіка скоріше оберуть останнього. Дослідження, опубліковане Fortune, каже про те, що “зависока” академічна успішність жінки також може зашкодити під час прийому на роботу! Під час експерименту жінки-відмінниці отримали менше дзвінків від роботодавця у відповідь на надіслане резюме, ніж чоловіки-двієчники. Особливо різко це проявилося в математичних спеціальностях: 25% чоловіків з високими балами отримали дзвінок від роботодавця, тоді як серед академічно успішних жінок цей показник становив всього 8%. Тому ще є над чим працювати в плані ліквідації упереджень.

весілля

Фото: abcnews.go.com

ШЛЮБ У ХХІ СТОЛІТТІ. А НАВІЩО?

5. Against marriage, Aeon

Disclaimer: ця стаття вийшла ще кілька тижнів тому, але продовжує впевнено триматися в топі за переглядами на Aeon, тому є сенс висвітлити її.

Зміст матеріалу можна виразити питанням: для чого вступати в шлюб в ХХІ столітті? Він вже давно перестав бути суто релігійним таїнством; неодружені пари можуть бути разом значно довше одружених; любов, взаємні зобов’язання між партнерами, спільні фінанси і діти також звичні для тих, хто цурається юридичного оформлення своїх відносин. Про що ж він тоді сьогодні? Про державу, і тільки про неї, пише Клер Чемберс, авторка книги “Against Marriage: An Egalitarian Defence of the Marriage-Free State”.

Держава, коли визнає шлюб, робить 3 речі:

  • визначає, яким він має бути: хто може одружуватися – особи лише різних статей чи тієї самої, скільки може бути партнерів у однієї людини, чи є релігійні та расові обмеження  і т.д.
  • підтверджує шлюб певною церемонією, надаючи особливості цій суспільній практиці
  • регулює його шляхом надання одруженим набору прав і обов’язків

Цим самим держава надає шлюбу юридичну значимість, яка конвертується  в захист законом більш вразливого його учасника – зазвичай жінки. Історично склалося, що жінка в результаті виходу заміж отримувала гарантію на дохід та майно сім’ї, натомість займаючись хатньою роботою та вихованням дітей. Але, на думку авторки тексту, на цьому всі вигоди від шлюбу закінчуються.

Хоча в західних країнах завдяки рухам за громадянські права в ХХ столітті багато що змінилося, і нині формально-юридично жінка і чоловік є рівними в шлюбі, та в багатьох не настільки розвинених країнах він залишається інститутом з великою нерівністю між партнерами. Навіть у Великій Британії лише в 1991 році було визнано можливість зґвалтування в межах шлюбу, в країнах третього світу жінка продовжує бути майже безправною у порівнянні з чоловіком. І це вже не кажучи про такий рабський феномен, як дитячий шлюб.

Певне відродження цього інституту на Заході відбувається через легалізацію одностатевих шлюбів в ряді країн. Їх визнання державою сприймається як акт боротьби з традиційними пережитками і встановлення рівності в цьому репресивному щодо певних груп інституті. Та в розрізі всього суспільства все не так райдужно, адже “вилучення мізогінії із законів не означає її вилучення з культури”.

І головним об’єктом нападок на шлюб зі сторони Клер Чемберс є не все згадане вище, а використання його як інструменту розділення суспільства на “одружених” та “всіх інших”. І перші наділяються більшими правами, ніж люди в інших формах взаємовідносин та просто одинокі люди. Наприклад, в Англії та Уельсі лише подружні пари мають захист від фінансової вразливості при розставанні, звільнення від сплати податку на спадщину та пільговий режим при міграції.

Якщо шлюб – погана ідея, то що ж пропонується йому на заміну? Перша альтернатива – контракт, який укладається відповідно до унікальних умов кожної пари. Однак тут виникає одразу декілька проблем.

  • Окей, припустимо, що обидва партнери рівні у самій можливості укласти контракт на прийнятних для себе умовах. Однак де гарантія, що в цьому документі не буде вказане вкрай нерівне положення його підписантів, обумовлене культурною спадщиною? Тут мається на увазі та сама мізогінія, яка, на думку пані Чемберс, укорінена навіть в культурах розвинутих країн
  • А хто буде здійснювати примус, якщо умови контракту порушуються? Якщо це держава, що досить логічно, то чи не перетворюється контракт у своєрідний “шлюб на мінімалках” – з регульованістю, але без привілеїв від держави?

Іншим варіантом є регулювання державою не шлюбу як юридичного конструкту, який наростає над відносинами між людьми, а самих цих відносин. Тобто як тільки ви починаєте бути разом з партнером, на вас автоматично поширюються ті права та обов’язки, що нині люди мають лише після оформлення шлюбу. Держава має звертати увагу на практики відносин, а не на їх юридичний статус. І знову питання – як це реалізувати і чи не призведе це до значно більшого втручання держави в приватну сферу? Однак про це авторка нічого не каже статті, лише маніфестуючи свою позицію.

І ще кілька цікавих матеріалів з короткими тизерами:

  • The epic mistake about manufacturing that’s cost Americans millions of jobs, Quartz. Стаття про те, чому протекціоністська політика Трампа не зможе повернути втрачені 5 млн робочих місць в США з 2000 року. Адже їх забрали не китайці, а роботи.
  • Biology Will Be The Next Great Computing Platform, Wired. Матеріал про стартап Synthego, який за допомогою методики Crispr – точкового вирізання і вставлення потрібних ділянок молекули ДНК – з однієї сторони та комп’ютерних наук з іншої робить революцію в генній інженерії.
  • I watched an entire Flat Earth Convention for my research – here’s what I learnt, The Conversation. Розповідь про конференцію прихильників теорії пласкої Землі, причини збільшення їх кількості та чого ми можемо навчитися з цього. Також тут є веселі пости відомого прихильника цієї теорії – репера B.o.B, які демонструють викривлене розуміння критичного мислення.
  • What We Know About Gun Violence, Bloomberg. Здавалося б, чергова стаття про статус вогнепальної зброї. Однак тут є доволі серйозні дані про те, що зі збільшенням кількості стволів на душу населення збільшується рівень вбивств (дивина, чи не так?). Але наявність різниці між штатами вимагає більшої кількості досліджень.
  • What is the true cost of eating meat?, The Guardian. Якщо ви думаєте, що можна любити нашу планету і при цьому їсти м’ясо, то ця стаття вкаже вам на некоректність цієї логіки.
724

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: