Як музиканти домовляються між собою про місце? Де грати найкраще? У якому місті на вулиці простіше за все зібрати гроші та чи насправді безпечно виходити на вулицю з гітарою?
Звичайний шкільний вчитель з історії і барист в одному з відомих барів Києва на вулиці Саксаганській навчались разом на історичному факультеті в педагогічному інституті імені Драгоманова. Перший справді став шкільним викладачем — його обожнюють діти, і він ні за що не хоче змінювати свою роботу ні на що інше, а другий зараз активно навчається для того, щоб перейти в IT-індустрію. Об'єднує хлопців одне: любов до пригод та бажання подарувати перехожим на вулицях приємні емоції.
Хлопці познайомились в університеті — Руслан мав хист до музики, і на той час за його спиною був 8-річний досвід співу у хорі. Одного разу він навіть співав самому Папі Римському. Володимир мав бажання навчитись грати на гітарі, а ще — талант до того, щоб збирати навколо себе людей. Незважаючи на те, що обидва юнаки мають роботу, навіть через декілька років після університету вони полюбляють одну спільну справу, яка об'єднала їх у студентські часи: Вова та Руслан беруть гітари, кахон та колонки і йдуть у місто для того, щоб пограти.
Зазвичай Вова та Руслан обирали одне й те саме місце для гри — біля пам'ятника Григорію Сковороді на Контрактовій площі. Але саме того разу, коли ми вирішили з ними зустрітись, на звичайній локації грати було неможливо — через гучний концерт на площі хлопців просто не було б чутно, тому шукати місце ми вирушили разом і на практиці вже впевнилися в тому, що знайти підходящу локацію не так уже й просто.
Чому хлопці полюбляють виступати на Контрактовій? Бо місце повністю відповідає всім їхнім вимогам до "тимчасової сцени". Вова розповідає, що для того, аби музика дійсно принесла комусь заводовлення, це, по-перше, має бути місце з щільним потоком людей, адже грати на порожній вулиці — така собі справа.
По-друге, це має бути місце, де люди гуляють. Основна аудиторія вуличних музикантів — це пари на романтичній прогулянці, тож якщо музикант хоче, щоб слухачі залишились трохи на довше, краще вибрати місце, де вони зможуть присісти, або хоча б таке, де буде комфортно зупинитись та постояти.
Ми вже чули про випадки, коли на вуличних музикантів нападають. Один з останніх випадків — побиття Дениса Опари або, як його ще називають, Денчика, у Києві, в ніч з 25 на 26 вересня через те, що він виконував пісні російського виконавця Моргенштерна.
Випадків чимало — за російські пісні неодноразово били виконавців у Львові, розбивали їхню апаратуру та музичні інструменти. В Україні причиною такої агресії, як правило, стає питання мови, якою виконуються твори, але не завжди.
Репертуар Вови і Русіка — не лише з українських пісень. Вони співали і Hurts, і Спліна, та навіть поклали на музику вірші Єсеніна, і це не викликало у публики ніякого дисонансу.
"Навіть коли трапляються такі випадки, публіка стає на нашу сторону, люди самі відтягують агресорів", — діляться хлопці.
Хлопці кажуть, що їх, навпаки, іноді дратують слухачі, яких вони в жарт називають "Братішка, а сиграй Цоя" — як правило, вони погано тримаютсья на ногах, бо добре хильнули, лізуть співати самі або перекрикують музикантів.
"Не треба так робити, це бісить нас. А ще не просіть нас зіграти Цоя… Бо нам всім це вже набридло", — сміються вони.
Вова та Руслан кажуть, що кожного разу — по різному. Сума залежить від часу, в який ти виходиш грати на вулицю, від кількості перехожих, та найголовніше — від міста, у якому ти знаходишся.
Позаминулого літа хлопці разом із друзями вирішили проїхати автостопом Україною: з Києва — до Одеси, а з Одеси — до Львова, і головне — зробити так, щоб поїздка змогла окупитися за рахунок того, що вдасться назбирати "у шапку". На те, щоб щось накопичити, хлопці навіть не сподівалися, але це їм все ж таки вдалося, якщо говорити про нові знайомства та цікаві історії, які запам'ятовуються на все життя. Що стосується грошей, юнаки згадують: одного разу довелось ночувати на пляжі.
Проте поїздка вдалась успішною, і Вова розказав про певну закономірність: наприклад, у Львові можна заробити набагато більше, ніж в Одесі. Мабуть, через те, що у західній частині України — більше іноземних туристів, які більш щедро винагороджують вуличних музикантів.
Але "розклад" для гри, що дивує, існує саме в Одесі, а не у Львові. Під розкладом для гри ми справді маємо на увазі розписаний час на найбільш "хлібних" локаціях серед музикантів. Хлопці згадують історію, як в Одесі зустріли музиканта, який домовився "на 15 хвилин", а після нього вже приходила черга іншого. Що стосується заробітку в Києві — за годину на хорошому місці можна заробити 200-300 гривень.
Ще одна закономірність, ніби лайфхак чи секрет від вуличних музикантів, який нас здивував, — це те, що в будній день заробити вдається трохи більше. Володимир пояснює це тим, що люди, стомлені після роботи, більш відкриті до творчості, хоча потім додає — не знає точно, чому так виходить.
Проте Вова та Русік кажуть, що виходять грати не для того, аби заробити гроші. Їх надихає, коли люди зупиняються, щоб послухати пісні хлопців. Поки ми споглядали за творчістю хлопців, багато разів бачили, як люди дякували їм за улюблену пісню.
"Гроші, які нам кидають — це ніби "Дякую" від слухача, — каже Володимир. — Коли ми виходимо на вулицю, ми не ставимо собі за мету заробити".
Тому і гроші після гри, як правило, йдуть на добру справу. Одного разу хлопці на зароблену суму купили корм для притулку тварин, іншого — зібрали всі купюри, що накидали в чохол, близько 500 гривень, — та поклали "у шапку" музиканта, що грав недалеко від них. У той вечір, коли вони грали на Андріївському, послухати хлопців прийшли друзі, тож зароблені кошти вони витратили на те, щоб пригостити їх ввечері в барі.
"Ти граєш не заради грошей", — кажуть хлопці.
Це — заради посмішки. Заради маленького хлопчика, який зіграв на барабані під "Ты кидал" П'ятниці. Заради пари стареньких пенсіонерів, які станцювали під пісню своєї молодості. Заради підспівувань перехожих та того хлопця, який вперше поцілував дівчину під "Shape of my Heart". І все це — за один лише вечір. Такі романтичні люди справи.
Дивіться наше відео:
“Рубрика” розповідає, як молодь доєднується до розмінування українських територій. Читати більше
“Рубрика” разом з лікарками склала список з 12 універсальних подарунків, які допоможуть вашим близьким подбати… Читати більше
Дмитро Демченко родом з Дружківки, що на півночі Донецької області. До Збройних сил України вирішив… Читати більше
Вибір різдвяних і новорічних подарунків — це можливість не лише порадувати близьких, а й підтримати… Читати більше
Війна змусила шість мільйонів українців виїхати з України за кордон, а ще стільки ж стали… Читати більше
Unwrap the joy of Ukrainian Christmas with Rubryka! Embrace traditions, enjoy festive foods, and create… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.