fbpx
Сьогодні 03/07/2020 13:32
Світ 15:22 21 Тра 2019

США проти Ірану: що відбувається на Близькому Сході

Дональд Трамп погрожує Тегерану війною – але хоче укласти нову мирну угоду

"Регіон, де може початися Третя Світова", – такий сумнівний титул у США отримала Перська затока. І мова не про маловідому у нас "холодну війну" Саудівської Аравії та Ірану. У регіоні є ще одне серйозне протистояння: Сполучені Штати проти Ісламської Республіки Іран. І для адміністрації Дональда Трампа перемога над Тегераном – одне з топ-завдань.

А цього місяця американо-іранський конфлікт вийшов на новий рівень. Сполучені Штати відправили у Перську затоку авіаносець USS AbrahamLincoln та кораблі супроводу. "100 тисяч тондипломатії", – жартують американці, і флотилія дійсно йде для тиску на Іран (на додачу до минулих санкцій). Авіаносна група увійде у Ормузьку протоку – головний торговий шлях регіону. Паралельно США перекидають до Саудівської Аравії стратегічні бомбардувальники B-52 та ракетні батареї – теж для "стримування" Тегерана.

"Чи буде війна?", – серйозно дискутують у американській пресі. До того ж, у квітні Білий Дім оголосив терористичною організацією Корпус вартових ісламської революції. У Ірані Корпус виконує і роль преторіанської гвардії для влади, і функцію елітних військ, тож Тегеран обурений.

"Ядерні" санкції

Втім, стартувала ця історія ще 2015 року. У листопаді Іран уклав зі США, Британією, Росією, Китаєм, Францією, Німеччиною та ЄС так звану "ядерну угоду" (доволі схожу на знайомий нам Будапештський меморандум). Тегеран погодився згорнути свою ядерну програму, а в обмін отримав зняття санкцій і право вільно продавати нафту. Світова спільнота вважала угоду кроком до миру на Близькому Сході – але Дональд Трамп думає інакше.

Адже для республіканців у Білому Домі Іран є частиною "осі зла" і взагалі ворогом: через авторитарний режим, через погрози знищити дружній Штатам Ізраїль і сумнівний список союзників на чолі з Сирією БашараАсада та ісламістами "Хезболли". Більше того, США заявляють, що Іран таємно продовжує створення атомної бомби (але МАГАТЕ не підтверджує цей факт).

А тому 8 травня 2018 року Вашингтон вийшов з угоди і відновив санкції проти іранських нафтових компаній та всіх, хто співпрацюватиме з Іраном. Цікавий збіг: 2 травня цього року закінчився перехідний період, у який ряд країн (зокрема Китай, Індія і Японія) могли і далі купувати іранську нафту, тож санкційний тиск сильнішає.

Однак геополітики тут не менше, ніж ідейності. Американських стратегів угода не влаштовує, бо завдяки їй Іран перетворюється у нафтову наддержаву. І навіть без атомної бомби матиме ресурси для побудови сильної армії і тиску на сусідів – так само, як це робить Росія. А Штати у регіоні підтримують іншу "команду", арабські країни на чолі з Саудівською Аравією. Критики Ірану вважають: Тегеран намагається створити міні-імперію, взявши під контроль не лише Сирію, а й сусідні Ірак, Ємен та Ліван. Дійсно, в усіх країнах Тегеран підтримує місцевих мусульман-шиїтів. А у Ємені їхніми руками Тегеран воює з саудівцями – у хід ідуть навіть балістичні ракети.

Так от, поява на Близькому Сході регіональної наддержави, яка користується девізом "Смерть Америці!", Дональду Трампу точно не потрібна. Головним же натхненником політики тиску на Іран ЗМІ називають Джона Болтона, радника президента США з національної безпеки.

До речі, Іран відповідає ударом на удар. Парламент Ісламської Республіки визнав терористичною організацією Армію США. Рішення дозволяє іранцям атакувати підрозділи US Army і дуже близьке до оголошення війни. А "важким калібром" Ірану є дві погрози. Тегеран може перекрити Ормузьку протоку для танкерів арабських країн – або взагалі відновити атомний проект. Хоча президент країни Хасан Роухані заявляє: "Ми не хочемо виходити з угоди".

Погрози заради угоди

"Спочатку ми підвищуємо ставки, а потім пропонуємо домовитися", – загалом-то, це переговорний девіз Дональда Трампа (доведено митними війнами з ЄС). Ось і зараз президент оперативно заявив: "Що мені хотілося б побачити з боку Ірану – щоб вони зі мною зв'язалися", натякаючи на нову угоду.

Коло вимог США ще минулого року сформулював голова Держдепу СШАМайк Помпео. Так, Іран має знищити (а не заморозити) свою ядерну програму і надати експертам МАГАТЕ вільний доступ до всіх військових об'єктів. Тегеран не розроблятиме бойові балістичні ракети і відмовиться від їх запусків. Але головне – вийде з "гібридної війни" за регіональне лідерство. Іранцям доведеться вивести війська з Сирії, покинувши БашараАсада, не підтримувати шиїтів в Іраку. І взагалі згорнути неофіційну допомогу (зброєю і ресурсами) для єменських повстанців-хуситів, ліванської "Хезболли" та інших ісламістських груп регіону. Словом, стати близькосхідною Швейцарією, яка нічим не загрожуватиме сусідам на зразок Ізраїлю. Зараз Майк Помпео натякає і на поступову демократизацію Ірану. У Тегерані, втім, поки не збираються йти на будь-які поступки.

Так само і Сполучені Штати явно не готові воювати з Іраном заради кращої угоди. Надто вже масштабна ціль. Ісламська Республіка має 523-тисячну армію, а у арсеналі є кілька сотень балістичних ракет (!), 1650 танків та інша бойова техніка. І навіть 33 підводні човни. Авторитарний режим не впаде від повітряних ударів, як Югославія колись. А щоб підняти прапор США над Тегераном, знадобиться повномасштабна війна, на зразок операції "Буря в пустелі" 1991 року. У іранців немає шансів перемогти у прямому зіткненні. Але їм під силу відповісти ракетними ударами по американських кораблях і базах. Або підняти на війну союзників-шиїтів і "підпалити" Ірак та Ліван.

На це Дональд Трамп точно не піде, і причина у внутрішній американській політиці.

Річ у тім, що вдома президент орієнтується на американців із "глибинних штатів", а вони стоять за ізоляціонізм. Власне, вибори Трамп виграв завдяки гаслу "Америка передусім". Його прихильники згодні: Білий Дім має витрачати бюджет США на розвиток самих Штатів. Але точно не на повалення недемократичних урядів у іншій півкулі. Ще ворожіші американці до новин про загибель військових – а така війна безкровною не буває. Відповідно, атаку на Іран вони точно не оцінять, і Трамп матиме натуральне політичне самогубство за 17 місяців до президентських виборів. Не випадково ж він планував вивести війська навіть із Сирії та Афганістану

Санкції замість ракет

А тому у Вашингтоні сподіваються, що санкції спрацюють не гірше за "Томагавки".  Як і у випадку з Росію, ставка робиться на тихий підрив економіки. Нафтове ембарго вже було, а 8 травня Штати запровадили санкції проти іранських виробників металів і компаній, які ними торгують. Удар зачепить галузь, у якій працюють 600 тисяч іранців. Далі можна просто чекати. "Завдяки" діям Трампа ВВП Ірану вже впав на 3,9% (більше, ніж втрати України від окупації Криму). МВФ прогнозує спад і далі – до -6%. Прості іранці вже відчули наслідки: інфляцію у 50% та стрибок цін одразу на 70%. Наприклад, червоне м'ясо і фісташки в Тегерані різко стали розкішшю. У Білому Домі очікують, що "далі буде", і зрештою Хасану Роухані доведеться піти на американські умови. Просто аби утримати економіку від колапсу.

Як варіант, Іран може почати жорстку економію (а частину нафти продавати на "сірому" ринку), однак умовного Джона Болтона вона теж порадує. Якщо Тегеран біднішатиме і лататиме дірки у соціальній сфері, то менше грошей лишатиметься на бойові ракети та проксі-війну в Ємені. Або підтримку БашараАсада – до речі, сирійці уже недорахувалися іранських субсидій.

За оцінкою екс-директора ЦРУ Девіда Петреуса, поки невідомо, який із шляхів обере Іран: йому під силу обидва.

Усі тиснуть на ЄС

А далі стало цікавіше. Ісламську республіку таке майбутнє не влаштовує, тож Тегеран змушує Євросоюз відкрито виступити проти Дональда Трампа і його ідей.

Саме "змушує". Іран дав європейським країнам "від 45 до 60" днів, за які ЄС має гарантувати Тегерану дипломатичний захист та компенсацію збитків (!) від санкцій – заявив заступник голови МЗС країни Аббас Аракчі. А інакше його країна погрожує збагачувати уран і взагалі розвивати "ядерний проект". Вийшло у них зовсім навпаки. За оцінкою видання ForeignPolicy, Європа вже розчарувалася у Ірані. Брюсселю не подобається ні сам шантаж, ані зовсім не мирні наміри створювати атомну зброю.

Але і у Сполучених Штатів свята не виходить. Держсекретар США Майк Помпео 13 травня полетів із Брюсселя ні з чим. Велика Британія, Франція, Німеччина та сам ЄС досі підтримують угоду. До того ж, європейці навряд чи хочуть бачити нове протистояння на Близькому Сході – зазвичай це означає стрибок цін на нафту, сплеск екстремізму та інші ризики.

Ситуація вже нагадує 2003 рік, коли Париж та Берлін опонували рішенню США вторгнутися до Іраку, і євроатлантична єдність дала тріщину. Так само і зараз канцлер ФРН Ангела Меркель заявляє, що Вашингтон уже не друг а конкурент, і взагалі американці не рахуються з позицією Європи.

З іншого боку, на дипломатичну війну ЄС не піде. Все ж таки Вашингтон є головним економічним партнером Євросоюзу та основою НАТО. У "підвішеному" стані лишається торгова суперечка Штатів і Євросоюзу через мита – це ще один привід для єврочиновників не загострювати ситуацію. Вони тихо сподіваються, що у 2020 році Дональд Трамп програє вибори і проблема вирішиться.

А відтак, у наступні місяці на нас очікує продовження історії: відносно мирний санкційний тиск під акомпанемент взаємних погроз почати війну на знищення. У якій насправді ніхто не зацікавлений.

2320

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: