fbpx
Сьогодні
20/09/2019
08:49
курси валют
$24,45/24,80
26,85/27,40
Дата
09:08 10 Гру 2018

Чиї права найбільше порушуються в Україні?

І що з цим робити. Поговорили з експертом всесвітнього правозахисного руху Amnesty International

Напади і вбивства громадських активістів і журналістів, домашнє насильство, фізичний та емоційний пресинг окремих меншин. На жаль, ці процеси є частиною українського суспільства.

Згідно Конституції України, “усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”. А ще – “обов’язок держави – захищати життя людини”. Проте на практиці лише за останній рік в Україні – більше 55 нерозслідуваних нападів на активістів.

До Дня прав людини, який щорічно відзначається 10 грудня, «Рубрика» поспілкувалась з речницею правозахисного руху Amnesty International Ukraine Марією Гур’євою, та дізналася, чиї права найбільше порушуються в Україні, і що з цим робити. Далі – пряма мова.

Маріє Гур'єва

З боку правоохоронців – немає адекватної реакції

Почну з основних проблем, які дуже сильно впливають на ситуацію в Україні.

1. Безкарність.

Безкарність проявляється в різних форматах.

Протягом останнього року Amnesty International моніторить поведінку з боку радикальних угрупувань. Це насильство, нападати на ЛГБТ-активістів, захисників прав жінок, еко-активістів тощо. Ці напади трапляються регулярно. фактично жодна з подій, яка стосується якоїсь з тематики ЛГБТ чи прав жінок не проходить без такого нападу. На жаль, з боку поліції в таких випадках немає адекватної реакції. Хіба що дії, спрямовані на захист мирного зібрання. Здебільшого поліція відтісняє самих учасників мирного зібрання, надаючи простір для нападників, і, в абсолютній більшості випадків, нікого не затримує, не проводить розслідування, не притягає до суду.

Наприклад, з нашого досвіду, з десятків нападів, які ми зафіксували, лише в одному справа дійшла до суду. Це напад на фестивалі рівності у Запоріжжі, який відбувався у вересні минулого року. Там притягнули до відповідальності двох дівчат, які брутально напали на учасниць фестивалю. Одна з цих дівчат – неповнолітня. Це був чи не єдиний випадок.

Ми також бачили велику кількість жорстких нападів на ромські поселення. Варто згадати погром ромського табору на Лисій горі в Києві, де розпочалося слідство, але згодом було закрите. Згадати і напад біля Львову, де поранили кількох ромів і одного – вбили. У тому розслідуванні так само немає жодного адекватного завершення.

Також в країні є велика кількість нападів на активістів, зокрема, на антикорупційних активістів. Катерина Гандзюк – один з прикладів. В абсолютній більшості випадків немає адекватного розслідування.

Безкарними залишаються й попередні злочини – як вбивство Павла Шеремета. Розслідування цього вбивства досі немає жодних результатів.

2. Домашнє насильство

Ще одним з напрямків нашої діяльності – це права жінок, і власне, боротьба з домашнім насильством.

Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію. Це міжнародний документ, який покликаний зобов’язати державу впроваджувати активну політику щодо протидії домашньому насильству.

Україна минулого року прийняла декілька законів, в яких, зокрема, криміналізувала домашнє насильство. Це дуже важливий крок вперед. Проте половинчастий, як часто у нас буває. Закони почнуть діяти з 2019 року, будемо спостерігати за тим, як вони реалізовуються.

У питання прав жінок залишається дуже багато проблем. На щастя, був скасований ганебний список заборонених професій для жінок. Але все одно залишається багато питань із доступом жінок до певних професій і, так званою, «скляною стелею» (невидимий і формально ніяк не позначений бар’єр, який обмежує кар’єрне просування жінок, безвідносно до їх професійних якостей, певним рівнем соціальної ієрархії в організації, області чи державній системі, – ред.).

права жінок

3. Мовчання і бездіяльність постраждалих

Є ситуації, коли активісти, які потерпають від нападів, не звертаються с заявами. І це наслідок безкарності. Люди не вірять, що їх справу будуть розслідувати. Багато хто звик до подібних ситуацій або не наважуються написати заяву до поліції, не сподіваються на результат. Зрештою, добитись справедливості вимагає таких надзвичайних зусиль і тиску з боку всього громадянського суспільства, що не всі на це погоджуються. Декому легше просто забути, і не йти далі з цією справою. Люди розчаровані, тому що можна просто проаналізувати минулі випадки, дії правоохоронців, як поліція ці справи розслідує.

І яке ж ставлення до постраждалих? Нападники відкрито говорять про свої напади, публікують про це пости в соцмережах, відео, всіляко підкреслюють, що можуть робити все, що завгодно, і їм за це нічого не буде.

Це, власне, дедалі більше активізує негативну ситуацію з правами людей, напади зростають у своїй кількості та жорстокості. Дедалі більша кількість людей приєднуються до цих брутальних рухів. І зараз це не випадкові люди, які вирішили заявити про своє невдоволення. Це – організовані угрупування. Якби поліція чи загалом правоохоронні органи дійсно хотіли покласти край насильницькій діяльності таких угрупувань, це було б реально зробити. Тому що усі вони на виду, з очевидною структурою і зареєстровані.

ЯК МОЖНА ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЬСТВА ТА ПОРУШЕННЯ ПРАВ?

1. Українська влада повинна забезпечити банальне виконання українських законів. Елементарне дотримання Кримінального та Адміністративного кодексів України. Уже саме це дозволить суттєвим чином захистити громадянське суспільство і знизити градус насильства.

З боку держави необхідно робити певні системні кроки, щоб громадяни та громадянки України почували себе безпечніше, захищеними від нападів радикальних угрупувань і, щоб загалом, зростав рівень поваги, толерантності один до одного.

Певні речі вже робляться, наприклад, в реформі освіти є і антидискримінаційні експертизи, і освіта вчителів щодо того, як правильно говорити про певні речі, як навчати дітей таким поняттям як гідність, повага, толерантність тощо.

Але цього, безумовно, мало. Тому що навіть від провідних політиків в країні ми чуємо дуже часто певні сексистські, дискримінаційні, гомофобні фрази. Ми бачимо, коли деякі міністерства фінансують діяльність угрупувань та організацій, які в інший час були задіяні до певних насильницьких дій.

2. Залучення громадянського суспільства дуже важливе. З одного боку є безліч ГО, які дійсно працюють над вирішення питань з порушенням прав. Вони проводять різноманітні освітні, медіа-кампанії, розповідають про існуючі проблеми.

І держава мала б їх підтримувати в цьому. Якщо навіть держава сама не має ресурсів на подібні програми,  то принаймні мала б сприяти роботі цих організацій. Чого ми не бачимо.

Навпаки, офіційна влада часто протидіє діяльності таких громадських організацій. Тут варто згадати спробу прийняти нові закони про е-декларування, яке накладає додаткові обов’язки на громадські організації та громадських активістів. І періодичні ініціативи, які загалом виникають з боку влади, щодо  заборон діяльності певних ЗМІ чи правничих і громадських організацій, накладення на них певні обмеження. У правовій державі так не має бути.

858

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1

междунациональных отношений
Украина - единственная страна в мире, где:
- за 20 лет до Холокоста был погромный ГЕНОЦИИД (1917-1920);
- руководство страны призывляет чтить погромщиков во главе с Петлюрой!!!
- на могиле жертв Холокоста (Бабий Яр) стоит памятник пособникам убийц (коллаборантам ОУН).
В мире идет борьба с бывшими нацистами, а в Украине нужно бороться с их героизацией!!!!

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: