fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
22/10/2018
14:54
курси валют
$27,95/28,15
32,05/32,65
Світ
08:38 13 Лип 2018

Політичні підсумки Чемпіонату світу-2018

Росія програла у футбол, але виграла в політиці

14 червня в Росії розпочалась фінальна частина Чемпіонату світу з футболу. Перший головний футбольний світовий форум, який багато вболівальників-українців не удостоїли свою увагою. Зі зрозумілих та всім відомих причин. І якщо футбол традиційно тісно переплетений з політикою, то ЧС-2018 можна сміливо ставити на чільне місце в Палату мір та ваг як еталон такого симбіозу. Кореляція особливо помітна на тлі міжнародних санкцій стосовно РФ, допінгових скандалів навколо всього російського спорту, використання Кремлем спортивної тематики з пропагандистською метою для додаткового геополітичного позиціонування країни відвертої політизованості світової та окремих національних футбольних федерацій. ЧС-2018 відверто розглядався як шанс для Путіна показати російську силу та об’єднуючий потенціал «русского мира». Не буду говорити про хорватську пошану до України, кейс продажності функціонерів, реакцію на нього з боку росіян та підрив рейтингу ФІФА на Фейсбук – вистачає й інших прикладів непрофільного використання футбольного дискурсу.

7 червня, виступаючи на щорічній прямій лінії, Путін досить чітко вказав на втримання уваги Кремля щодо українського Донбасу на нинішньому рівні; й марні надії на те, що проведення ЧС-2018 щось змінить. Протягом останніх кількох місяців в Україні та Росії активно обговорювалися варіанти стрімкої ескалації бойових дій на Донбасі під час мундіалю – мовляв, Об’єднані сили обов’язково скористаються підвищеною увагою Кремля до забезпечення безпеки на стадіонах та інших місцях масового скупчення людей для форсованого наступу на позиції самопроголошених республік. Президент РФ прямо висловив свої сподівання на відсутність «провокацій» (бо вони призведуть «до наслідків для української державності в цілому») та переконання в прекрасному бойовому дусі «людей, які живуть в Донбасі» (бо Росія надає «обом республікам допомогу і далі буде це робити»). Саме в аспекті непрямої погрози варто розуміти цю репліку Путіна, що фактично жодним чином не зменшує градус напруження в районі проведення Операції об’єднаних сил.

У квітні цього року колишній британський прем’єр-міністр Девід Кемерон заявив, що підозрює Росію у виграші права приймати Чемпіонат світу виключно завдяки корупції. Звичайно, Велика Британія сама претендувала на роль країни-господаря мундіалю, але його в Росії не відібрали ні внаслідок анексії Криму, ні після оприлюднення кількох фактів незадовільного ходу будівництва стадіонів. Так само безрезультатною була й «системна робота з футбольними федераціями та організаціями вболівальників різних країн» з боку українського МЗС. Уже на початку 2018 р. стало зрозуміло, що Чемпіонат в Росії ніхто не збирається відбирати, оскільки ФІФА та національні футбольні федерації не побачили достатніх об’єктивних причин для такого рішення. Радикальніші за суттю пропозиції (бойкот) отримали іще менше популярності, оскільки перспектива отримати дискваліфікацію на ЧС-2022 внаслідок відмови від участі у цьогорічному не надихнула жодну національну збірну. Фактично, невідомо, як би розвивалися події, якби українська національна команда змогла вийти зі своєї відбірної групи, але наші гравці позбавили нас необхідності шукати відповідь на це непросте питання. Тим не менше можливий бойкот чемпіонату за всіма ознаками виглядав би суто політичним кроком.

Відповідна лінія намітилася внаслідок отруєння 4 березня 2018 р. в англійському містечку Солсбері колишнього російського агента, завербованого британцями у 90-х, – Сергія Скрипаля разом з його дочкою Юлією. По суті, справа дуже нагадує отруєння колишнього підполковника КГБ і ФСБ Олександра Литвиненка у 2006 році в Лондоні. Тоді британська влада занадто лагідно відреагувала на епізод, хоча вину за це покладали на президента Росії Володимира Путіна. Намагаючись частково реабілітуватись і за цей прояв лібералізму Англія вдалася одночасно до кількох заходів – було вислано російських дипломатів і запропоновано бойкотувати Чемпіонат світу в Росії. Спочатку заявлялося, що реакцію Англії поділяють Японія, Польща, Німеччина та Австралія, але згодом почали надходити спростування (передовсім, з вище означених спортивних міркувань). Так, Федерація футболу Польщі категорично заперечила можливість бойкоту турніру; головний тренер збірної Німеччини Йоахім Льов також пояснив, що його команда (поки що чинний чемпіон світу) обов’язково поїде в Росію; колишній президент ФІФА Йозеф Блаттер запевнив, що ЧС-2018 у Росії відбудеться і цей турнір вже ніхто не скасує.

Зрештою, Футбольна асоціація Англії провела засідання, на якому прийняла рішення, що футболісти та вболівальники не повинні стати заручниками політичних обставин, тому збірна Англії мусить поїхати на ЧС-2018. У підсумку всі збірні, які кваліфікувались на ЧС, взяли у ньому участь. 8 червня Голова Верховної Ради Андрій Парубій закликав всі країни вільного світу і їх громадян бойкотувати чемпіонат світу з футболу в Росії, яка продовжує агресію проти України, проти Грузії і Молдови. Спікер застеріг українських громадян і громадян цивілізованих країн від поїздок до Росії, адже, за його словами, є реальна небезпека бути захопленими в полон російськими терористами. Найсміливішими виявилися глави 15 держав (без урахування ніким не визнаних Абхазії й Південної Осетії): Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Болівія, Казахстан, Киргизія, КНДР, Ліван, Молдова, Панама, Парагвай, Руанда, Саудівська Аравія, Таджикистан, Узбекистан.

Натомість ФІФА пішла шляхом деполітизації Чемпіонату. Зокрема, не дозволила співачці Юлії Чічеріній (підтримувала дії терористів на Донбасі, має паспорт «ЛНР») виступити на фестивалі вболівальників під час ЧС-2018 «через занепокоєння репутаційними ризиками від творчості артистки, пов’язаної з військовими темами»; не надала дозволу на відкриття офіційних фан-зон ЧС-2018 в анексованому Росією Криму. І на цьому вирішила місію виконаною, бо усі подальші події стали свідченням ангажованості і неспортивного бажання «прогинатися» перед Росією.

Насправді, реакція не могла повторити події 1980-го, коли 65 країн проігнорували Олімпіаду в Москві через радянську агресію в Афганістані. 7 червня у Конгресі США навіть було представлено двопартійну резолюцію, що засуджує проведення в РФ Чемпіонату світу з футболу в Росії через дестабілізуючі дії Кремля в Україні та регіоні. Конгресмени наголошували, що Сполучені Штати та міжнародне співтовариство повинні продовжувати робити так, щоб Росія відповіла за свої вчинки і зазнала покарання за порушення міжнародного права, а також вживати заходів для попередження подальших дестабілізуючих дій Кремля. Американські законодавці закликали ФІФА пояснити, чому вона продовжує планувати проведення Чемпіонату світу, беручи до уваги те, що РФ залишається під міжнародними санкціями за триваючу агресію проти України та незаконну окупацію Криму. 14 червня аргентинський арбітр Нестор Фабіан Пітана дав стартовий свисток матчу Росія проти Саудівської Аравії, чим остаточно закрив дискусію.

У сучасних умовах поєднання футболу з політикою та «Газпропом» дійсно важко чекати іншого, але політичний бойкот був важливий з кількох причин

1. Сама перемога російської заявки на ЧС-2018 суперечить принципам ФІФА, зокрема нульовій терпимості до хабарництва і корупції. Крім того, підготовка до його проведення порушує й інші, такі як чесність і етична поведінка, повага та гідність, нульова терпимість до дискримінації і переслідування, уникнення конфліктів інтересів тощо. На практиці це проявляється в сумнівних з точки зору цивілізованого світу ініціативах, рішеннях та заходах. Так, 1) козацькі організації, представники яких досить негативно засвітилися під час акції «Він нам не цар», слідкували за дотриманням громадського порядку та «захищали традиційні російські цінності» на стадіонах і поза ними; 2) посилились обмеження на проведення мітингів; 3) в Сочі поліція займалася санітарним відстрілом собак, попри незадоволення та скарги місцевих мешканців; 4) у Москві здійснювалося політичне переслідування з фабрикуванням кримінальних справ проти громадських активістів, які боролися з організацією фан-зони в заповідній зоні на Воробйових горах; 5) по всій країні здійснювалася боротьба з нелегальними мігрантами, від якої страждають громадяни інших держав, що мають дозволи на проживання і роботу й внесені до відповідних реєстрів; 6) повторився досвід минулорічного Кубку конфедерацій, коли відповідні заходи впливу вибірково застосовуються і до підприємців, які працюють на абсолютно законних підставах.

2. Відбувається смислова нейтралізація санкцій – світ дає Росії можливість заробити, підняти свою репутацію та розширити вплив «русского мира». На зустрічі з главою ФІФА Джанні Інфантіно 6 липня В. Путін назвав Чемпіонат світу способом поліпшення іміджу країни на світовій арені, що вдалося цілком успішно здійснити.

3. Напередодні відкриття мундіалю родичі жертв загиблих у збитому літаку рейсу MH-17 у відкритому листі ділились гіркою іронією з того приводу, що російські лідери, які вітатимуть світ з відкритими обіймами, це ті ж самі лідери, які наполегливо прагнуть приховати правду й ухиляються від відповідальності за трагедію.

Чемпионат мира в России

Чемпіонат світу-2018 став інструментом інформаційної політики Кремля, гібридним і маніпуляційним, як і вся діяльність РФ на цьому фронті. Власне, це збігається з основними прогнозами – було б дивно, якби Росія не використала такий привід для поліпшення власної репутації. Неприємний осад лишається від того, що Путіну&Co підіграла ФІФА – це не відбулось непоміченим, але поки лишається непокараним. І до атаки на Вукоєвича й Віду хочеться додати тільки одне. Член Ради Федерації Франц Клінцевич сказав, що «хорвати завжди були зрадниками слов’янського світу». Прекрасна ілюстрація інфантильності російського «патріотизму». 22 листопада 2007 року газет «Советский спорт» вийшла із вдячним заголовком «Hvala vam, Hrvatska!» – напередодні збірна Хорватії обіграла Англію, чим дозволила Росії кваліфікуватись на Євро-2008. При чому британці не вимагали жодних вибачень за образу своїх вболівальників, а ФІФА епізод проігнорувала, хоча могла знайти в ньому пряму зацікавленість і конфлікт інтересів.

5642

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: