Перше Різдво без них: як прожити свята, коли хтось із членів сім'ї загинув через війну

З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну зафіксовано щонайменше 10 000 випадків загибелі цивільних. Загиблих військових — в рази більше. Офіційних даних немає, але за підрахунками спільноти "Книга пам'яті полеглих за Україну", яка опрацьовує дані з відкритих джерел, з 24 лютого 2022 на війні загинули щонайменше 30 тисяч українських захисників. 

Ці страшні цифри означають, що у той час, коли весь світ звично готується до світлих та радісних зимових свят, для тисяч українських родин попереду перше Різдво та Новий рік коли все буде по-іншому. Вони зустрічатимуть ці свята без дорогих людей, тих рідних та близьких, кого позбавила життя збройна агресія росії.

Свята — завжди тригер для людей, які відчувають самотність або не так давно пережили втрату. "Рубрика" розпитала психологиню, як пережити новорічні свята тим, хто втратив найдорожчих.

Ілюстративне фото

У професійному словнику горе — це негативно забарвлений емоційний процес, пов'язаний з відчуттям об'єктивної або суб'єктивної втрати. Сильний глибокий смуток, скорбота. Ті ж, хто втратив близьких, описують цей стан, як "світ, що розлетівся на друзки". 

"Переживання горя, втрати, має специфічні особливості та певні стадії. Крім того, процес переживання горя обумовлюється й індивідуальними характеристиками людини, особливістю актуальної ситуації в її житті та наявністю або відсутністю кола підтримки, — говорить психологиня Юлія Бібік, членкиня Української спілки психотерапії та консультування. — Тому дати універсальні рекомендації для всіх майже неможливо. Це специфічна тема, яка потребує індивідуального підходу у кожній окремій ситуації. Але існують загальні засади, як можна допомогти людині пережити втрату, відгорювати та знайти нові смисли та сенси".

Психологиня додає — часто в період свят або значущих дат болісні почуття людини у втраті загострюються: почуття провини, виражена скорбота, зневіра, апатія, безсилля або навпаки злість та агресія. Людина має знати, що це є нормальними реакціями на ситуацію проживання горя. Юлія Бібік наголошує — не можна ці емоції заперечувати та блокувати, бо вони можуть обернутися на інші проблеми (наприклад, психосоматичні захворювання), і дає кілька рекомендацій для тих, хто проживає горе.

• Не втікайте від своїх почуттів.

Поплачте, якщо хочеться. Те, що сталося — справжнє горе. Його необхідно прожити.

• Проводьте час з тим, хто приносить заспокоєння.

Це може бути член вашої сім'ї, друг або будь-хто інший. Знайдіть когось, з ким ви
можете відверто говорити.

• Говоріть з іншими про те, що вам необхідно сказати.

Часто люди, що бажають допомогти, просто не уявляють, що вони можуть зробити. Підкажіть їм, як вони можуть підтримати вас. Діліться з ними своїми спогадами. Не турбуйтеся про те, що скажете щось не так — просто говоріть від щирого серця.

• Шукайте способи боротьби зі стресом.

Горе важке не лише в емоційному плані, воно може вплинути на фізичний стан. Можуть з'явитися проблеми з диханням, безсоння, загальне погіршення здоров'я. Потурбуйтеся про свій організм — дотримуйтеся збалансованої дієти, займайтеся фізичними вправами, намагайтеся забезпечити собі повноцінний сон. Слухайте музику, ведіть щоденник, гуляйте, шукайте нове хобі — це допоможе розслабитися. Будьте особливо обережні при вживанні ліків і алкоголю. Це не вилікує вас від горя.

• Ставте собі невеликі цілі.

Переживання горя може бути тривалим процесом. Дайте собі час. Ставте
перед собою невеликі реалістичні цілі. Не примушуйте себе "здолати" горе до певного терміну.

• Робіть те, що приносить вам радість. 

Не почувайтеся винуватими. Сходіть на концерт або в кіно, зустріньтеся з кимось,
заплануйте поїздку. Починайте дивитися в майбутнє.

• Звертайтеся за професійною допомогою, якщо це необхідно.

Якщо ви відчуваєте, що вам необхідно поговорити з психологом про ваші почуття, подзвоніть і домовтеся про зустріч.

Професійна допомога потрібна у тому випадку, якщо через пів року після смерті близької людини ви: 

• відчуваєте сильний гнів;
• не хочете спілкуватися з іншими;
• думаєте, що ніколи цього не переживете.

Ілюстративне фото

Якщо поряд з вами у свята є небайдужа вам людина, яка зараз переживає втрату, і коли її поведінка здається неадаптивною, то ми відчуваємо природне бажання допомогти. 

Психологиня Юлія Бібік перелічує, що є головним в цій допомозі: 

• не тиснути, не питати про саму втрату і складний досвід, бути поруч, не пропонувати допомогу, а навпаки просити про допомогу для вас; 
• забезпечувати безпеку (бути передбачуваним, розповідати про середовище); 
• намагатися бути поруч з людиною і робити щось, що не заважає спостерігати за людиною, навіть якщо людина задумалася і мовчить.

"Важливо розмовляти з людиною, бо саме через розмову йде осмислення досвіду. Осмислювати досвід треба якомога раніше, щоб він не накопичувався. І саме допомога через розмову буде дуже корисною людині у втраті. У розмові важливим є співпереживання. У цей момент ви разом проживаєте дещо спільне. Кожен із вас здобуває свій досвід і робить із цього висновки", — говорить експертка.

Варто пам'ятати: немає людини, більш чутливої до ставлення інших, ніж людина, що потребує допомоги. Тому важливо щоб ваше ставлення було правильним. Необхідно бути присутнім. Це коли ви справді слухаєте і намагаєтеся зрозуміти людину, а не думаєте в цей час про щось своє. Коли ви виділили час тільки для розмови й відклали інші справи, людина одразу помітить вашу присутність та відчує повагу до себе. 

Для осмислення свого досвіду і прийняття змін людині потрібно пережити свої емоції та думки, а не скоригувати їх. На будь-які спроби корекції людина завжди реагує через опір і відчуває небезпеку. Тому бажано приймати її стани, нормалізувати та легалізувати їх, а не вказувати, радити чи вимагати відчути щось інше.

"Усі люди, які пережили травматичний досвід, перебільшують або применшують пережите, звинувачують себе або перекладають провину на інших. Це нормально. Це природній перебіг нового досвіду. Отже, найголовнішою вашою підтримкою людини у втраті є розмова, безпечна, щира", — акцентує Юлія Бібік.

Експертка наводить приклад: якщо це свято, то тут може бути безліч варіантів включення людини, яку ви хочете підтримати, у спільні процеси: прикрасити приміщення, приготувати якусь страву, сходити разом у магазин.

Ілюстративне фото

Почуття провини — це нормальна реакція на втрату, зазначає експертка. І це є одним із етапів проживання горя. Тому якщо людина саме зараз перебуває на етапі проживання провини, то ні в якому разі не можна переконувати людину відчувати щось інше. Крім того, людина у втраті має розуміти або поступово прийти до думки про те, що близька людина завжди буде знаходитися з нею, але в іншій формі — у спогадах, у спільних досягненнях, у дітях, в онуках. 

• Можна згадувати як ви відзначали свято раніше, які традиції були, що готували. 
• Можна робити все, що приносить полегшення: і поплакати, і помовчати, і позгадувати. 

Діти є особливо вразливою категорією. А діти у стані проживання втрати тим більше. За словами Юлії Бібік, допомога дитині ґрунтується на тих же принципах, що і допомога дорослому. Але тут варто враховувати вік дитини, актуальну соціальну ситуацію, попередній життєвий досвід та коло підтримки, що є у дитини. Бо питання смерті дуже складні для розуміння дитини. Їй важко збагнути, що близька людина була, а тепер немає. Де вона ділася, коли прийде? Як навчитися жити без неї?

"У цій ситуації дуже важливою є фігура дорослого, що поряд, якому довіряє дитина. Бо своїм прикладом і ставленням до ситуації дорослі навчають дитину справлятися із труднощами або ні; пізнавати свої особливості або ні; дбати про себе або ні; керувати своїм станом  і життям або реагувати на сильний стрес безпорадністю та відчаєм, — говорить Юлія Бібік. Коли трапляється неочікувана подія, на яку дитина не знає, як реагувати, вона дивиться на своїх близьких або інших дорослих, які її оточують. Якщо ви поводитесь спокійно, то спокійна і дитина". 

Ілюстративне фото

Психологиня звертає увагу: 

• Варто пам'ятати, що головний природний страх дітей — бути покинутими. А в ситуації, коли відбулася втрата близької людини, це вже не страх, а реальність, тому дуже важливо іншим близьким дорослим бути поряд з дитиною, щоб вона знала, що не одна. 
• У ситуації втрати близької людини у дітей може загостритися відчуття, що вони тягар. Для дітей є надважливим відчувати, що вони мають цінність. Кожного разу, коли ви приділяєте увагу дітям, залучаєте їх до певних завдань, відкрито вписуєте їх у свої плани, вони відчувають свою цінність. До тих пір, поки ви радитеся з дитиною, а дитина щось робить на ваше прохання, вона відчуває себе частинкою групи й відчуває, що ви разом.
• У розмові з дітьми про втрату важлива щирість. Щирість — це коли ви ділитеся важливою інформацією, якою б вона не була. Це сухі факти. Стримувати свої емоції при дітях нормально, але це не означає, що від них варто приховувати інформацію.
• Важливо не приховувати правду від дітей, проте також важливо не приховувати правду від себе. Щоб цього не відбулося, потрібно цю правду проговорювати. Стан дитини дуже залежить від стану важливих для неї дорослих. А стан дорослих — від прийняття свого становища. Проговоріть уголос обставини, і ви помітите, як всім стане легше.

Починати варто з обміну інформацією, а потім переходити до обміну діями.

"Дитині важливо знати, що її рідна людина десь є, далеко, але є. Усі ці пояснення залежать від віку дитини. Головне, щоб ця інформація була подана з таким контекстом, що хоч дитина не бачить втрачену людину, вона все одно завжди буде поруч (десь на небі, у спогадах, у тих речах, що були зроблені разом, у її подарунках, у фотографіях). Треба розповісти дитині, що іноді так буває, що життя може закінчитися і людини не буде у цьому світі, але вона як янгол-охоронець лишатиметься поряд", — радить Юлія Бібік.

Важливо дотримуватися тих ритуалів під час свят, що були в родині й до втрати. Можна запропонувати дитині намалювати людину, якої не стало, і носити цей малюночок з собою як талісман. 

У цій ситуації  немає правильних чи неправильних рішень, тут важлива щирість, присутність, власний приклад переживання емоцій та горя, а також відчуття безпеки дитини.

Заборонені фрази у розмові з дитиною:

• зрозумієш, коли виростеш; 
• це не твоя справа; 
• зараз не до твоїх проблем.

Коли говорите з дитиною, не бійтеся таких фраз: 

• зараз мені важко; 
• я поки не знаю, як вчинити правильно; 
• мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ми поділилися один з одним своїми думками. Почнімо з мене.

Психологиня додає, що дуже важливим є звернення за фаховою психологічною допомогою. Зараз є багато можливостей отримати допомогу на гарячих лініях психологічної підтримки, звернутися до психологів та психотерапевтів. 

Це є фундаментом для екологічного проживання горя. Ми не можемо вилікувати горе, оскільки проживання горя — дуже важливий та потрібний процес переходу до нового життя.  

↓Читайте також

(Не)святковий настрій: навіщо святкувати Різдво й Новий рік під час війни?