Як малювання та казки зцілюють травму війни? Рішення від кризових психологів

Сидіння в підвалах, евакуація під обстрілами, розлука з рідними, втрата домівки — усе це лишає в дитячій душі глибокий слід. Він може болюче резонувати все подальше життя — або стати ресурсом сили. Що може зробити кожен з нас для того, аби наші діти мали щасливе дитинство навіть в умовах війни? Кризові психологи розповіли про можливості арттерапії для дітей.

English version here

У чому проблема?

Діти, які бачили війну, — інші. Деякі з них бояться грому, хтось малює руїни, інші втрачають рівновагу або бояться розлучитися з мамою навіть ненадовго. Ніколь Портер Віллкокс, психотерапевтка з Америки, засновниця та директорка центру арттерапії, яка проводила навчальні тренінги для українських колег з БФ "Голоси дітей", розповідає, як саме впливає на дитячу психіку досвід війни. "Вербальні функції мозку вимикаються, а сам мозок починає працювати з усіх сил, аби знайти відповідь на запитання: «Чому це сталося зі мною?» Якщо з цими нав'язливими думками не працювати, з часом вони можуть призвести до фізичних розладів та/або тривожних звичок, які також викликають проблеми з фізичним здоров'ям дитини. Негативний досвід війни живе в тілі. Ми не можемо змінити того, що сталося — але терапевтична підтримка й тепле людське спілкування здатні змінити те, як дитина переживає досвід війни, та повернути їй відчуття захищеності".

Яке рішення?

Арттерапія: відреагування без ретравматизації

Людська психіка — а особливо дитяча — має колосальний потенціал до відновлення. Необхідно лише створити для цього відповідні умови. Підтримувальне оточення та екологічні методи роботи з травмою творять дива — про це добре знають працівники та волонтери Благодійного фонду "Голоси дітей". Заснований ще у 2015 році для допомоги дітям зі східних областей, з початком повномасштабної російської агресії фонд розширив свою діяльність на територію всієї України. Сьогодні фонд співпрацює з понад 30 психологами у 6 локаціях, які щодня допомагають дітям стабілізувати свій стан та віднайти ресурс. А це, своєю чергою, є профілактикою важчих проявів наслідків війни. Спеціалісти проводять індивідуальні та групові сесії, заняття з арттерапії. Лише за п'ятий місяць війни психосоціальну підтримку отримали понад 400 дітей та їхніх батьків. Психологи фонду застосовують різні методики, та здебільшого працюють у галузі арттерапії. Чому саме арттерапія?

Руслана Мороз

Руслана Мороз — кандидатка психологічних наук, ст. наукова співробітниця Українського НМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, психотерапевтка, з якою співпрацює БФ "Голоси дітей". Вона координує команду супервізорів фонду та сама постійно перебуває у місті, що зазнає частих обстрілів, а отже, бачить ситуацію не лише з професійної точки зору, а й зсередини. Руслана Мороз пояснює: "Методу арттерапії вже понад 80 років, її ефективність і безпечність давно доведені. Власне, ця особливість — можливість відреагувати почуття без ретравматизації — робить арттерапію унікальною. Вона підходить дорослим і дітям (з двох років), пацієнтам із давніми травмами та у гострому стані. Я працювала за методом арттерапії з пораненими у військових шпиталях ще у 2014 році – й результати були дивовижні.

Стосовно дітей: їм буває важко оформити свої переживання в слова — особливо малюкам. До того ж усі ми схильні витісняти травматичний досвід, буквально забувати про нього — це так звана травматична амнезія, захисний механізм психіки. Проблема в тому, що пригнічені непрожиті почуття нікуди не діваються. Навпаки, все те, що ми витісняємо, рано або пізно починає контролювати нас — і одного дня пригнічені емоції можуть «рвонути» так, що мало не буде. Що робить арттерапія? Вона дозволяє зайти у підсвідомість в обхід «цензури» (захисних механізмів) й прожити, вивільнити почуття, навіть не проговорюючи їх. А відтак, ризик повторної травматизації майже нульовий. Вчасна кризова психологічна допомога із залученням арттерапії дозволяє дуже ефективно запобігати розвиткові ПТСР (посттравматичного синдрому)".

Ніколь Портер Віллкокс

Ніколь Портер Віллкокс додає: "Наші травматичні спогади значною мірою базуються на образах. І арттерапія відкриває нескінченні можливості для вивільнення й трансформації цих образів".

Запрошуємо на урочисте поховання страхів

В осередках психологічної допомоги "Голосів дітей" малюки малюють, ліплять з глини й пластиліну, будують фігурки з піску, грають — і все це лікує їхні душі. Секрет — у присутності поруч дорослого, який дозволяє творити вільно, не критикує, ставить правильні запитання й підтримує.

"Важливо підсилити внутрішні ресурси — й дитина сама «відіграє», вималює, виліпить свій біль, а відтак, зцілиться, — продовжує Руслана Мороз. — Арттерапія — дуже потужний інструмент. Діти творять спонтанно, не заради результату. Їх зцілює сам процес.

В арттерапії діти вивільняють почуття, яких, можливо, вони соромилися, а то й взагалі не розуміли: ненависть, агресію, безпорадність, тугу. І це добре! Ми, психологи й волонтери центрів, спокійно реагуємо на будь-які прояви дітей – і закликаємо робити так і батьків. Наприклад, недавно у мене в терапії був хлопчик, який безпосередньо постраждав від російських загарбників: його оселя зруйнована, тато загинув. У цього хлопця була величезна лють на тих, хто це зробив — але й величезна безпорадність. Він розумів, що він, 5-річний, не може зробити нічого проти тих, хто вкрав у нього житло й рідну людину. Ми з цим хлопчиком зробили невеликі лялькові опудала російських окупантів і поховали їх у дворі. Малюк сам рив «могили», сам закопував лялькових окупантів, потім поставив невеличкий хрест і покропив водою — й поки він робив все це, з нього наче виливався біль і йшов у землю. Маленький пацієнт відіграв свої почуття — і це повернуло йому контроль і відчуття захищеності. Щезли нічні жахи.

Дитина може колошматити іграшкового ворога, рвати власні малюнки на шматки, кричати, тупцювати — це все нормально. Ми даємо цьому відбутися й спостерігаємо — аби надати допомогу, коли це необхідно".

Дитинство не можна поставити на паузу

Заняття з професійними психологами — дуже важлива, але не вирішальна складова подолання травми війни. Найбільше стан дитини залежить від авторитетних фігур: батьків, бабусь з дідусями та інших дорослих, які змалечку були в тісному контакті з дитиною.

"Я абсолютно впевнена: найбільшою мірою залежить від сім'ї, чи дитина буде все життя «ранитися» об жахи, які вона побачила чи відчула на цій війні (як покоління дітей Другої світової), чи проживе їх і буде щасливою (як це відбувається з дітьми, наприклад, Ізраїлю), — каже Руслана Мороз. — Дитинство не можна ставити на паузу — воно відбувається тут і зараз, під час війни. Загалом діти не вміють бути нещасними – здорова дитяча психіка завжди робитиме вибір на користь радості. Задача дорослих — створити для цього відповідні умови".

Психологиня дає прості робочі інструменти арттерапії, які може залучити кожна мама або тато, аби допомогти своїй дитині впоратися з болючими почуттями. Для цього не обов'язково бути психологом — достатньо батьківської любові й щирої зацікавленості у внутрішньому світі дитини.

То як допомогти дитині?

Поставте в доступі дитини матеріали для творчості. Кольорових олівців і паперу вже цілком достатньо. Та якщо є можливість, урізноманітніть вибір: додайте пластилін (він чудово працює зі збудженими, нервовими дітками), кольоровий папір та ножиці для вирізання, клаптики тканини, з яких можна робити мотанки. Глина — чудовий терапевтичний матеріал, вона природна, жива й заняття з нею лікують навіть психосоматичні захворювання. Також добре працювати з піском: можна будувати замки, фігурки — а потім руйнувати їх. Важливо, щоб бодай якісь матеріали завжди були під рукою, аби дитина могла творити спонтанно, щойно у неї виникне таке бажання.
Обговорюйте малюнок (зліплену фігурку або мотанку). Коли дитина проговорює малюнок (що на ньому зображено, чому, що відчуває і чого хоче той чи інший герой), вона вчиться розпізнавати й усвідомлювати власні почуття. Це дуже важлива навичка щасливої людини.
Не критикуйте й не давайте порад. Не варто питати: "А чому у тебе сонце зелене?" або казати: "В зайчика не буває чотирьох вух!". Не плутайте це зі зворотним зв'язком. Можна сказати: "Я дещо помітив/-ла у твоєму малюнку, якщо ти не проти, я розповім".
Не лякайтеся негативу. Темні кольори, програвання сцен насильства для дитини, яка зазнала травматичного досвіду війни, — норма. Тут важлива реакція дорослого. В жодному разі не лякайтеся, не хапайтеся за серце, не намагайтеся відволікти дитину (якщо вона, наприклад, програє сцени насильства). Інакше може відбутися фіксація на переживанні, а це посилює й без того велике навантаження на психіку дитини. Зберігайте спокій, від вас повинен йти посил: з тобою все ок, що б не відбувалося, я це витримаю.
Пропонуйте помалювати не ведучою рукою (правшам — лівою і навпаки). Цей спосіб дозволяє швидше "достукатися" до підсвідомості.
Пам'ятайте, що продукт творчості – це продовження "Я" дитини. Дитина має право вирішувати, що робити з малюнком далі (повісити на стіну, зберегти чи порвати) та кому його показувати. В жодному разі не постіть фото в соцмережах, якщо дитина не давала вам на це дозволу. Дітям, а особливо дошкільнятам, важлива батьківська похвала. Щиро захоплюйтеся творчістю сина або дочки!

Здобути силу казкового героя

Казкотерапія — ще один приклад, як можна працювати з малюнком (і будь-яким іншим продуктом творчості) дитини. Народні казки — це синергія історичного досвіду людства про те, як виживати в цьому світі. Авторська казка, яку створює дитина, працює так само. Як би не розгорталася історія на початку, важливо, аби фінал був позитивним. Руслана Мороз розповідає про основні елементи казки.

Головний герой (спитайте: "Хто зображений на твоєму малюнку? З ким він живе? Чого прагне?")
Дія, або ініціація, шлях героя. Це ті дії, які повинен виконати персонаж малюнка, аби розв'язати свою проблему та досягти мети.
Перешкоди. Це може бути річка, через яку треба переправитися або (в контексті нинішньої ситуації) бомби, танки.
Помічники – персонажі, які допомагають герою здійснити задумане.
Позитивний фінал і висновки.

Батькам важливо пам'ятати, що творець історії – сама дитина. Дорослі лише допомагають і ставлять запитання. "Що б ти хотів змінити в малюнку, аби він тобі сподобався?" або (якщо помічника на малюнку нема й дитина не може придумати його): "Давай разом пофантазуємо, хто або що це могло б бути?" Здорова психіка спрямована на зцілення, тому вона знайде відповіді. Обов'язково тримайте поруч склянку води. Якщо бачите, що дитина стресує або не може знайти вихід із ситуації, запропонуйте: "Зроби ковток води. Це особлива вода — вона жива, вона дасть підказку".

Коли дитина створює казку й проговорює її вголос, вона ідентифікує себе з головним героєм (навіть якщо це казкова тварина або явище природи), набуває сили та інших позитивних якостей цього героя. А відтак, діапазон її психологічного ресурсу розширюється — і вона стає сильнішою за свій травматичний досвід.

↓Читайте також