Іграшкові зайчики й сумки на захисті України: як мама й донька в'яжуть гачком та допомагають купити безпілотник для ЗСУ
До столика з в'язаними іграшками підбігає маленьке хлоп'я з прапором України. Одразу ж перебирає те, що видалося йому найбільш цікавим. Мама безапеляційно погоджується придбати дитині невеличкий м'який сувенір. Хлоп'я ж, відходячи від прилавка, мимохідь говорить "Дякую", проте його увага вже цілковито поглинута новим іграшковим другом.
Ось так уже другий день поспіль Наталя і її мама Надія Миколаївна радують малечу й не тільки. У серпневий вікенд вони приїхали до Полтави, аби взяти участь у благодійному ярмарку "Спаський двіж", презентуючи свій власний бренд в'язаних сумок ручної роботи "Особлива". А крім сумок — ще й унікальних іграшок та сувенірів.
У свої 49 років Надія Миколаївна дивується власній сміливості. Говорить, що ніколи б не могла подумати, що займатиметься бізнесом та ще й продаватиме свої власноруч зроблені вироби. Сьогодні вони з донькою вже мають інстаграм сторінку, першу колекцію в'язаних сумок, навчання для підприємців-початківців за плечима. Та ще й вирішили допомогти зібрати кошти на придбання безпілотника "Валькірія" для ЗСУ.
"На добру справу приємно віддавати"
"Ми зараз на заході, що називається "Спаський двіж" від "Містохаб", — розповідає Наталя, донька майстрині. — Це вже традиційний захід, який проходить в середньому один раз на місяць на вихідних.
Команда Містохаб збирає кошти на різні потреби ЗСУ. Зокрема, сьогодні — на безпілотник "Валькірія" для українських військових. Власне, є два джерела цього збору. Перше — всі учасники ярмарку роблять благодійний внесок, щоб зайти на івент. Кожен вирішує сам, скільки готовий задонатити.
І друге джерело — всі бізнеси, які представлють свою продукцію, мають віддати від 15 до 20% прибутку на ЗСУ. Є й ті, хто віддає всі 100%. Ми теж вирішили приєднатися й допомогти зібрати гроші для допомоги нашим військовим. На добру справу приємно віддавати".
Наталя й мама зізнаються, що початкові інвестиції вони ще не окупили, але торгівля йде і набирає обертів. Особливою популярністю користуються іграшки — їх любить малеча. Але й на сумочки теж знаходяться покупці. "Вчора продали клатч із джгута, — радіє Надія Миколаївна. Багато хто цікавиться, питає, роздивляється".
Жінка говорить, що поки що перейти суто на заробіток від свого хобі ще не готова — страшно. Але у Наталі й мами уже є плани для майбутнього розвитку.
"В ідеалі ми хочемо розширюватися, взяти на роботу одну-дві людини. Мама готова безкоштовно навчити жінок-переселенок в'язати. Для них це буде якесь джерело доходу. А пізніше може навіть стати і власним заробітком".
А ще кілька років тому Надія Миколаївна навіть не вміла в'язати гачком і дуже сумнівалася, чи в неї взагалі щось вийде.
Ніколи не пізно почати щось нове
"У нас іще дуже маленький бізнес, — говорить жінка. Розпочиналося все з того, що я хотіла собі знайти якесь цікаве заняття і не могла ні на чому зупинитися. А потім прийшла ідея спробувати в'язати гачком. Спершу виходило не дуже, але ж мені так хотілося. Стала пробувати. Починала з маленьких сувенірчиків, потім перейшла вже на більші іграшки. Поступово почала в'язати сумки. Це моє хобі, весь вільний час я приділяю йому".
Наталя говорить, що її мама — це приклад того, що ніколи не пізно вчитися й починати щось нове. Зараз, коли сотні тисяч українців були вимушені залишити свої домівки та минуле життя, це як ніколи актуально. Людям потрібні реальні приклади того, як знайти себе знов, почати щось з нуля і змогти реалізуватися по-новому. Надія Миколаївна — саме такий приклад. Їй було 46, коли вона тільки пізнавала ази в'язання гачком. А зараз жінка вже може вчити інших та придумувати власні моделі й рішення.
"Я робила це спершу просто так, для себе. До нас часто приходили знайомі з дітками, бачили мої роботи й почали потроху купувати. Мені це так приємно було. Значить, недарма старалася. Мамочки часто говорять, що діти не випускають мої іграшки з рук, дуже бережуть їх".
Кожну вільну хвилинку Надія Миколаївна в'яже. Навіть на ярмарку працює над новим виробом. Раніше вона все робила тільки по відео майстер-класів з інтернету, а зараз уже працює по пам'яті або інтуїтивно.
"У мене є постійна робота. Я — кухар у шкільній їдальні. Але мені цього замало. Взимку ж завжди багато вільного часу. Не хочеться його проводити просто перед телевізором. Книжки я читати люблю, але мені кортить робити щось руками.
Раніше я в'язала спицями. Уся сім'я ходила у моїх виробах: светри, жилети, кардигани. Але потім якось мода на це пройшла. Воно стало непотрібним. Та бажання щось майструвати руками лишилося.
І от якось я випадково побачила в інтернеті фото невеличкої деталі, зв'язаної гачком. Навіть не пригадаю точно, що то було, але мені сподобалося. Я вирішила спробувати. Так почалося моє навчання.
Спочатку в'язала маленькі сувенірчики: яблучко, грушку тощо. І тут я побачила фото в'язаного пасхального кошика: пасочка, крашанки — все гачком. Я дивлюся і думаю: "Ні, це дуже складно, я не зможу".
Фото з особистого архіву Наталії Норіциної
Але ж постійно повертаюся до тієї фотографії. Так хочеться його зробити. І я таки спробувала. Усе вийшло! Нав'язала я таких кошиків — понесла на базар. І уявіть — люди купували! Як же мені було приємно. Саме тоді я подумала, що хобі можна перетворити на невеличкий бізнес".
"Мамо, це прогрес!", або підводні камені для підприємців-початківців
Надія Миколаївна зізнається, що найскладніше було перепобороти страх продавати й рекламувати свої вироби. Як і багато кому з нас, жінці важко виходити в люди, пропонувати свій товар.
"Навіть тут, на ярмарку, уже маючи досвід продажів, мені ніяково це робити. Я не можу змусити людей зацікавитися, гукати, щоб подивилися. Якщо людина підійшла, зацікавилася, я розкажу, проконсультую. Я можу навіть знижку зробити, бо мені приємно, що людина щось купить".
Надії Миколаївні у цьому плані допомагає Наталя. Жінка говорить, що донька для неї — і ментор, і натхненник, і, якщо треба — критик. Саме завдяки Наталі майстриня почала продавати власні вироби, прокачувати комунікативні навички, виходити з тої самої "зони комфорту".
"Ми з Наталею їздили на тренінг по валідації бізнесу в Київ. І там треба було виступати, презентувати свою бізнес-ідею, — згадує жінка. На тренінгу було десь 20 чоловік. Я так соромилася публічно виступати: було ніяково, не могла знайти слова — губилася. Перший день я сиділа собі тихенько в куточку. А на другий почала щось уже коментувати. Наталя говорить: "Мамо, це прогрес!"
Фото з особистого архіву Наталії Норіциної
Фото з особистого архіву Наталії Норіциної
А потім уже почала навіть виступати. І відчула, що мені вже не так ніяково, я не соромлюся".
Наталя підтримує маму. Говорить, що повезла її в Київ саме для того, щоб та навчилася презентувати себе, побачила, що це не страшно — це круто. Мати власну ідею, вміти її просувати і пишатися нею. Особливо, коли твоя праця може допомогти комусь — чи втішити дитину, чи порадувати самого себе у складний час, чи зробити внесок у придбання безпілотника для ЗСУ.
"Дуже раджу всім підприємцям-початківцями їздити на навчання, тренінги, — говорить Наталя. І бажано вживу, а не онлайн. Коли ти представляєш свою роботу перед експертами — людьми, в яких є великі бізнеси, які десятки років працюють на себе, успішні й відомі, — проходить весь страх. А вони говорять: "Так це ж класно — те, що ви робите. Чого ви соромитесь? Запускайтеся!" З'являється мотивація, сам починаєш вірити, що все класно, і в тебе вийде".
Після цього навчання Наталя і мама почали по-іншому вести сторінку бренду: не чекати "натхнення" або "зручного моменту", а робити — тут і зараз. А ще — зробили перші інвестиції у нову невеличку колекцію сумок. Наталя відповідає за просування та комунікації, а мама — за якісні вироби з душею.
Запуск бізнесу і перший день повномасштабної війни
Перехід з іграшок на сумки відбувався поступово. Наталя згадує, що спершу сумочки мама виготовляла суто під замовлення.
"Першою була літня сумочка і капелюшок до неї. Це мені захотілося, — говорить дівчина. Моя подруга побачила й захотіла замовити своїй знайомій на подарунок. Мама зробила, а подруга ще й собі таку ж попросила, тільки в іншому кольорі. І так поступово все більше людей дізнавалося про наш бізнес. Тоді ми подумали, що можна працювати не під замовлення, а зв'язати міні-колекцію і продавати вироби через соціальні мережі.
І от на початку року ми почали шукати цікаві модельки, закупили на них матеріал. Інвестували перші гроші в цю бізнес-ідею. Мама була в Шишаках (Полтавська область, — ред.), а я в Полтаві. Вирішили продавати у місті, бо так легше, більше можливостей.
23 лютого мама відправляє мені всі сумки. А 24-го зранку, крім думок, що зібрати у свій тривожний рюкзачок, у нас іще було питання, що робити з сумками, як їх забрати?"
Надія Миколаївна дуже переживала, що сумочки застрягнуть, і вона вже їх не побачить. "Мені було дуже шкода свою роботу. А ще більше шкода, що люди не побачать цього, не зможуть купити. Спершу дуже переживала, а потім думаю: "Ну добре, аби тільки все було нормально. Бог з ними. Нав'яжемо ще". Аби війна швидше закінчилася".
"Я забрала сумки 25-го лютого — в перервах між пошуками медикаментів, приборів нічного бачення та бронежилетів для військових".
Так перша колекція сумок бренду "Особлива" залишилася лежати запакованою до кращих часів. Тоді було не до них: ні засновницям бізнесу, ні всім іншим.
"Ми вирішили, що на той момент це не актуально, — говорить Наталя. — Немає сенсу запускати зараз сторінку, це не на часі. Я просто склала сумки в пакет, і вони лежали в мене під ліжком.
А в квітні ми подумали: "Чому ні?" Можливо, ця сумочка комусь принесе радість. По-перше, це локальне місцеве виробництво, ми розвиваємо український бізнес у нелегкі часи. По-друге, наші вироби на 100% українські. Нитки, фурнітура — все вітчизняне".
Минуло кілька місяців. Сумки та іграшки, створені руками Надії Миколаївни, радують дітей та дорослих, підтримують український тил — економіку країни, надихають вимушених переселенців на створення своєї справи і допомагають нашим захисникам — регулярно частина коштів від продажів іде на збори для ЗСУ. Виявляється, іграшкові зайчики, сплетені гачком, теж можуть прокладати шлях України до перемоги.
Зараз команда "Особливих" подалася на грант. Надія з Наталею написали бізнес-план і чекають на захист у вересні. У чому є реальна потреба, то це в рекламі та навичках ведення соціальних мереж і продажів онлайн. Жінки мріють познайомитися з досвідченими майстрами, піти на додаткові навчання для підвищення рівня своїх навичок. А "велика мрія" — це попрацювати із ТОПовими майстрами або українськими брендами. І, звичайно, продовжувати допомагати ЗСУ. Адже все це можливо зараз лише завдяки захисту нашими воїнами України. Про це не варто забувати ні на мить.
Фото: Катерина Трегубова
"Мільйон разів хотіла кинути, але як вони без мене?": як дніпровський притулок рятує тварин з передової
"Якщо це зникне, захисникам не буде що боронити": як Центр сучасної культури у Дніпрі запустив свою програму для переселенців
