5 речей, про які не слід писати під час війни
Розповідаємо, що краще не публікувати, аби не зашкодити ЗСУ та не дезорієнтувати українців
У чому проблема?
За два тижні російського вторгнення українці все частіше проводять свій вільний час у соцмережах. Люди хочуть знати, що відбувається на передовій — а заразом діляться своїми враженнями і репостять дописи інших користувачів. Журналісти та блогери намагаються інформувати читачів у режимі 24/7. Втім, іноді такі повідомлення можуть лише заплутати людей. А за певних умов — навіть допоможуть ворогу обстрілювати наші міста або зірвати постачання зброї від союзників.
Яке рішення?
Є загальні правила, про які українцям вже не раз нагадували від початку російського вторгнення. Як-то: не публікувати інформацію про наших військових, читати новини у якісних та перевірених медіа; якщо сумніваєтеся, чи правду ви побачили – шукайте підтвердження з інших джерел. Але за цей час з'явилося ще кілька правил для журналістів і користувачів соцмереж.
1. Перше правило — не повідомляємо про те, як і де працює наша протиповітряна і протиракетна оборона
Її ми зазвичай не бачимо (пускові установки і радари добре замасковані), зате гарно чуємо. Якщо ви за багато кілометрів від лінії фронту, але поряд щось голосно вибухає — імовірно, неподалік ЗСУ стріляють по ворогах у повітрі. Іноді, втім, комусь вдається сфотографувати і траєкторію польоту наших ракет — це сіро-чорний вузький димний слід, котрий піднімається з-за горизонту.
От тільки викладати ці світлини у фейсбук чи писати "ой, над n-ським районом бабахає!" — не можна. Росіяни буквально полюють на наші комплекси ППО, адже знищивши їх, вони зможуть безкарно бомбити міста. А тому цілком можуть моніторити українські соцмережі і шукати там дані про нашу оборону. Тим більше так званий OSINT, збір інформації з відкритих джерел давно став "обов'язковою програмою" для розвідслужб.
Так от, надто детальні пости стануть для окупантів безкоштовними підказками. Безневинний допис про "вибухи над нами" допоможе визначити, з якого району стріляють наші зенітники, а фото подарує ворогам орієнтири (наприклад, будинки), аби розрахувати місце пуску.
В гіршому разі росіяни почнуть обстрілювати цю територію, в кращому — ЗСУ доведеться перевозити техніку, витрачаючи на це сили і час. Цікаво, що іноді фотографіями зловживають не звичайні громадяни, а медіа й популярні телеграм-канали. Тоді слід написати їм і попросити видалити пост.
2. А якщо котрась із ворожих ракет прорвалася або ж були обстріли снарядами? Публікувати інформацію про обстріли у більшості випадків теж не можна
Зокрема, не викладайте фото та відео з місця атаки (особливо якщо зафільмували, як снаряд летить та влучає в будівлю). Ще однією поганою ідеєю буде називати адресу чи докладно описувати місце обстрілу, особливо "за гарячими слідами", а не через кілька днів. Або лишати коментарі на зразок "хух, ще 50 метрів, і влучили б у ТЕЦ!".
Причина та сама, що і з ППО: будь-які підказки допомагатимуть росіянам точніше навести гармати чи ракетні установки для наступного залпу. Або ж навпаки, вони зрозуміють, що влучили, і продовжать обстрілювати ту ж ціль.
До того ж, ворог справді намагається здобути якнайбільше зображень українських стратегічних об'єктів. Так, одна з користувачок фейсбуку поділилася діалогом, у якому невідомий хотів дістати відео з івано-франківського аеропорту, і навіть був готовий заплатити за це 1000 доларів (тому до прохань незнайомців "познімати центр міста" чи подивитися, "що там з мостом" теж ставтеся обережно).
Але є випадки, коли робити фото все ж варто. Так, віцепрем'єрміністерка Ірина Верещук радить українцям знімати кадри руйнувань крупним планом, так, щоб до кадру не потрапляли жодні орієнтири. Далі ці світлини можна публікувати у соцмережах (наприклад, із закликами до світових лідерів зупинити Путіна, запровадивши більше санкцій) і передавати волонтерам, які збирають докази воєнних злочинів Росії.
3. Не треба репостити дописи з соціальних мереж, якщо у них чітко не вказане джерело, а сам текст схожий на чутки.
Зазвичай у таких повідомлень немає автора, а сам текст сенсаційний, надто оптимістичний ("годину тому наші знищили 800 ворожих танків") чи песимістичний ("200 ворожих вертольотів непоміченими пролетіли в бік Києва").
Дуже часто в таких чутках посилаються на знайомих військових чи волонтерів. Наприклад, "У сусіда сестра працює в СБУ і вона каже, що на околиці міста стоїть 500 російських танків!!! Максимальний репост!!!".
Так, у соцмережах уже публікували листи такого типу про масовий авіаналіт на Київ, попередження про те, що ворог візьме під контроль наші мобільні телефони, і поради готуватися жити без світла. Жоден із прогнозів не здійснився, але такі пости залякують людей. Подібні фейки можуть закидати і росіяни, аби посіяти паніку та ускладнити життя в Києві, Харкові, Дніпрі та інших містах.
Тому якщо вже хочете інформувати друзів – посилайтеся на офіційні джерела. До прикладу, киянам треба стежити за каналами КМДА та київської обласної влади. А військові зведення слід шукати на сторінках пресслужб підрозділів ЗСУ, Генштабу чи Міноборони. Є й експерти, які професійно аналізують хід війни. Натомість до повідомлень з поля бою у телеграм-каналах народних депутатів слід ставитися з більшою підозрою.
Звісно, бувають і інші випадки, коли інформація надійна, ваші родичі чи знайомі самі бачили підозрілі групи людей, нерозірвані боєприпаси або ворожу техніку. Тоді повідомляйте на гарячі лінії силових структур чи ДСНС, це буде дієвіше, ніж пост у фейсбуці.
4. Не поширювати "списки диверсантів"
Якщо ви стежите за новинами у телеграмі, то могли бачити списки людей, яких автори каналу називали диверсантами і закликали затримувати. Або ж нібито перелік машин, якими їздять ворожі агенти, із грізним приписом: "стріляйте на враження!". Начебто таку інформацію зливає СБУ, от тільки у самій спецслужбі кажуть: таким не займаються,і взагалі це російська провокація.
"Зафіксовано випадки, коли в інформаційне поле спеціально вкидаються дані про нібито зрадників і диверсантів, публікуються їхні прізвища, номери авто — із закликом негайно затримати", — попереджає Служба безпеки. Причому нерідко провокатори вносять у ці списки… українських військових чи правоохоронців. Імовірно, для того, аби інші силовики чи тероборонці намагалися затримати їх на блокпостах і стріляли одне в одного.
А от якщо ви побачили диверсантів самі чи маєте конкретні факти від родичів та друзів — телефонуємо силовикам і повідомляємо їм.
5. Не писати про постачання іноземної зброї до України
Саме цю інформацію дуже любили поширювати журналісти і блогери у перші дні війни. Як-не-як, нова партія гранатометів чи кулеметів від норвежців чи чехів — хороший доказ міжнародної підтримки і гарна новина для ЗСУ. Однак міністр оборони Олексій Резніков просить цього не робити, а чекати офіційної інформації.
Найпевніше, міністр передовсім звертався до журналістів і лідерів думок, а не пересічних користувачів із сотнею друзів. Причина — не всі країни готові відкрито хвалитися, що постачають нам зброю. Так, за твердженням видання Politico, передача Україні польських літаків МіГ-29 забуксувала зокрема тому, що про неї на увесь світ заявив очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель. А у НАТО воліли поділитися літаками максимально непублічно, аби не провокувати росіян.
Є ще дві причини, чому зайвий розголос шкодить. Так, країна-агресор вже погрожувала знищувати іноземну зброю та автоколони, які її перевозять — і будь-яка інформація на зразок "сьогодні до України прибуде нова партія "Стінгерів" може стати для ворога підказкою. Як мінімум, допомогти йому підготуватися. А крім того, обіцянки західних політиків озброїти ЗСУ чимось ще не означають, що техніку вже вирішили нам передати. Тому надійніше дочекатися підтвердження від Міноборони, і вже тоді розповісти про все.
І пам'ятайте, інформаційна гігієна — ваш внесок у перемогу!
