Територія Незламних Матусь. Як працює прихисток для вагітних та породіль у Львові

У чому проблема?

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну кількість внутрішньо переміщених осіб невпинно зростала. Хвиля людей ринула зі східних регіонів України на захід. Серед них — більшість жінок, у тому числі — вагітних та з дітьми. За підрахунками Міжнародної організації з міграції (МОМ), станом на перші три місяці повномасштабного вторгнення частка домогосподарств із вагітними жінками або тими, які годують груддю, становила 11% серед ВПО. Це особливо вразлива група населення. Ці жінки потребували й потребують належних умов та спокою. Звичайно, війна — антонім до обох цих понять.

Одним із найбільших міст-хабів для ВПО став Львів. Саме сюди ринула хвиля наляканих війною людей. А для того, аби розмістити, заспокоїти та обігріти українців зі сходу, необхідні швидкі та дієві рішення.

Яке рішення?

У липні 2022 року для вагітних переселенок, які втекли від війни до Львова, презентували центр матері і дитини "Незламні матусі".

Побудований він був у рекордні строки за підтримки Червоного Хреста. За основу взяли досвід аналогічної будови США. Формат житла тут зовсім інший, ніж у модульних містечках для ВПО. У будинках облаштовані всі необхідні умови для комфортного тимчасового розселення вагітних жінок та жінок із дітьми. Тут є кухні, пральні кімнати, ігрові, їдальні, котельні, кімнати відпочинку.

Одночасно тут може проживати до 112 осіб. Поруч із будинками є дитячий та оглядовий майданчики, озеро, облаштовано хідники. Територія площею 1300 квадратних метрів — лише для жінок-переселенок. Чоловікам тут жити не можна.

Як це працює?

Містечко "Незламні матусі" почало повноцінно працювати в серпні 2022 року. Обидва будинки швидко заповнилися мамами, які мусили тікати від війни з рідних міст, містечок і сіл, та їхніми дітьми. 

"Ми заселяємо матусь вагітних або з новонародженими дітками віком максимально до року, — говорить Лілія Кільчицька, керівниця служби матері і дитини "Незламні матусі". — Якщо є інші члени сім'ї: старші дітки або бабуся, сестра тощо — вони теж можуть жити тут. Тільки чоловікам поселятися в нас не можна. Перед заселенням з кожною підписують індивідуальний договір, де визначено термін їхнього проживання в нашому Центрі". 

Організатори надають соціальні послуги: допомога з виготовленням документів або їх відновленням, психологічна допомога, арттерапія тощо. Харчуванням жінки забезпечують себе самі. У Центрі є всі умови для приготування їжі: простора кухня, їдальня. Тут є й муніципальна варта, яка цілодобово охороняє помешкання. Працює також медсестра, яка за потреби може надати першу невідкладну допомогу.

"Щотижня до нас приходять соціальні працівники, які займаються з дітками. Це і ліпка, й малювання, і проведення різних цікавих заходів. Матусі часто бувають дуже зайняті, адже в багатьох по кілька дітей — і ще й немовлята. Тому ми максимально намагаємося їм допомогти", — розповідає Лілія Кільчицька.

Кількість мешканок центру змінюється, оскільки хтось знаходить нове житло, а хтось приїжджає.

"Зараз у Центрі проживає 12 матусь і 27 дітей. У нас тут є родини з Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей — тобто з територій, де ведуться активні бойові дії", — коментує пані Лілія.

Правила в Центрі прості — кожна за собою прибирає та відповідає за своїх дітей. Мешканки мають повертатися в містечко до комендантської години. Звичайно, жінки можуть поїхати кудись із дітками на тиждень-два: додому чи в гості. У такому випадку вони мають обов'язково попередити адміністрацію. Хто хоче поїхати на довший термін — пише заяву.

А це точно працює?

Ми завітали до Центру в будній день. Обідній час. Більшість діток — у школі чи в дитячому садочку. Мами гуляють або відпочивають. У будинках незвично тихо. Зазвичай тут гамірно й весело, адже ігрові кімнати й спільна їдальня заповнені родинами. Та хоч зараз і не домашня "година пік", але з двома матусями ми познайомилися. Ольга й Тетяна живуть у Центрі з моменту його відкриття. Потрапивши сюди, жінки змогли розслабитися та перемикнутися після пекельної дороги евакуації, життя в центрах для біженців та пологів далеко від дому.

Ользі 32 роки. Вагітна, разом із трьома дітьми вона проживала в Лисичанську, коли почалось повномасштабне вторгнення. Початок бойових дій жінка згадує з напруженням. Тоді вона лежала в лікарні з коронавірусом. Як діяти — ніхто не знав. Обстріли були такими частими, що іншого виходу, як евакуюватися, Ольга не бачила.

"Два тижні ми побули під обстрілами, а потім виїхали евакуаційним потягом. Була величезна паніка. Всі тікали. Ми до цього сиділи в підвалі — в холоді, без води, світла. Діти почали хворіти. Тому ми вирішили збиратися й тікати", — згадує жінка.

Ольга зібрала дітей: 11-річну Настю, 9-річного Максима та 7-річного Олександра — і евакуювалась. На той час жінка була на четвертому місяці вагітності. Уже у Львові вона народила донечку Дарину.

"Ми не знали, куди нас везуть. Просто сіли в потяг. Взяли тільки речі, які були з нами у підвалі — документи й одяг на собі. Їхали дуже довго — кілька діб.  Вночі потяг зупинився, і ми дізналися, що у Львові", — розповідає Ольга.

Спершу маму з дітьми поселили в гуртожиток. А після народження донечки жінка поселилася в центрі "Незламні матусі" й живе тут досі. Родина Ольги має окрему кімнату, діти вже адаптувалися — тут є все для комфортного проживання та навчання дітей. Адже старші вже ходять до школи.

Як буде далі — жінка не знає. Зиму жінка провела в центрі — тут є всі умови, та й діти звикли. Ольга каже, що хоче повернутися додому, але там зараз окупована територія, а її діти, як і вона сама, — українці, і жити будуть серед своїх.

На четвертому місяці вагітності разом із маленьким сином залишила свій дім Тетяна. Березень. Холодно. Страшно. Територія Старобільського району Луганської області дуже швидко стала небезпечною. Тому жінка вирішила евакуюватися. У центрі "Незламні матусі" вона разом із дітьми живе з кінця липня 2022 року.

"Виїхати було дуже складно. Ми якось дістали квитки на автобус до Дніпра, але були такі черги, що це було майже нереально. У Дніпрі переночували, а далі — потягом прибули у Львів. Тут ми з сином вже були 1 квітня", — згадує жінка.

 Чоловік Тетяни військовий, тому залишатися вдома їй було небезпечно.

"Там немає життя. Там окупація. Ні зв'язку, нічого. Тому ми й поїхали. Нам іще пощастило — відносно спокійно покинули ту територію. А от через два тижні машини вже розстрілювали", — говорить жінка.

У Львові Тетяну спочатку поселили в приміщенні одного з ліцеїв — там був організований пункт для переселенців. Так вони прожили чотири місяці, доки добудовувався центр "Незламні матусі". А коли дізналися про містечко, переїхали сюди. Вже тут Тетяна й народжувала.

"Як тільки я приїхала, то одразу стала на облік, аби народжувати було де. Про це я подбала. А зараз уже мені більш спокійно. Планую і далі жити тут. Чоловік на війні. А нам нікуди діватися", — ділиться жінка.

Ще більше корисних рішень!

Центр матері і дитини "Незламні матусі" — це один з елементів екосистеми UNBROKEN Ukraine, яку створюють у Львові. Мета проєкту — допомогти українцям залишатися незламними. До цієї екосистеми належить і Національний центр реабілітації України, створений на базі Першого територіального медичного об'єднання Львова під патронатом Міністерства охорони здоров'я України. 

"Рубрика" побувала і в цьому центрі, тож чекайте на матеріал про рішення, яке значно спростить процес відновлення й реабілітації військових.

Досвід інших

Самотнім мамам складніше здобути освіту, знайти роботу та житло, влаштувати життя — своє та дитини. Часто їм потрібна допомога та підтримка, аби втілити все це. Ці твердження справедливі не лише в Україні. Небайдужі знаходять нестандартні рішення, покликані допомогти, і в інших куточках світу.

Так в Індіані, що в США, працює програма, покликана забезпечувати доступним житлом мам, що здобувають освіту. Anderson Scholar House надає стабільне житло за зниженою ціною оренди для одиноких матерів, які навчаються в коледжі. Організація прагне також надавати підтримку та провід, щоб життєві труднощі не завадили жінкам закінчити навчання.

А в Японії знайшли рішення одразу для кількох проблем: старіння населення, падіння його кількості в сільській місцевості й підтримки одиноких матерів. Маленькі містечка в Японії, такі як Хамада, запрошують до себе одиноких матерів, щоб так збільшити кількість населення, дати можливість кращого життя матерям та їхнім дітям, а крім того — попіклуватися про людей похилого віку. Вони пропонують жінкам роботу в місцевих будинках престарілих, покриваючи витрати на навчання, переїзд, частину орендної плати та пропонуючи матерям вживані автомобілі.