fbpx
Сьогодні
Небайдужа 11:49 24 Січ 2023

Розірвати коло насильства: як під час війни працюють притулки для жінок

З початком повномасштабної війни про домашнє насильство стали говорити менше. Та його самого менше не стало. Прихистки для жінок, що постраждали від насилля, продовжують працювати навіть під обстрілами. Деякі з них переформатували свою роботу, дехто продовжує працювати, як і раніше. “Рубрика” розповідає про досвід роботи таких притулків під час війни.

English version here

У чому проблема?
Злочини, про які знову мовчать

Без речей, грошей та жодного уявлення про майбутнє — так, з двома дітьми й у домашньому одязі, від свого кривдника тікала Ольга (редакція змінила ім'я героїні задля її безпеки, — ред.). Оля прожила в цивільному шлюбі з Романом (ім'я чоловіка змінено, — ред.) десять років. Але насилля, яке відбувалось у родині, змусило жінку зібратися з силами та піти назавжди. На той час Оля була у важкому психологічному стані. 

"Ти звикаєш до слів про те, що нікому не потрібна, починаєш у це вірити. Коли приховуєш, що спілкуєшся зі своїми друзями, зі знайомими на роботі, з родичами, коли потрібно спілкуватися тільки з його друзями. Ми жили на його території, підтримки зі сторони родичів не було, як особистість я була просто втрачена, самооцінка знищена", — ділиться Оля.

домашнє насильство

Раніше "Рубрика" розповідала, що в першому півріччі 2022-го до правоохоронних органів надійшло на 27,5% менше повідомлень щодо домашнього насильства, ніж за такий же період у 2021-му. Та попри зменшення кількості задокументованих випадків, реальна кількість не зменшилася. 

Яке рішення?

 

В Україні є жіночі прихистки, хаби та центри допомоги для потерпілих від домашнього насильства. Але повномасштабна війна змінила роботу таких центрів — вони почали приймати й тих, хто рятується від війни. 

Станом на вересень 2021 року в Україні працювали 497 спеціалізованих служб, які допомагати постраждалим від домашнього насильства. А саме:

  • 40 притулків;
  • 21 кризова кімната;
  • 19 денних центрів;
  • 23 спеціалізовані служби первинного консультування;
  • 365 мобільних бригад.

Здебільшого вони працюють у великих містах та обласних центрах. Натомість у менших населених пунктах країни ситуація значно гірша.

Всюди алгоритм допомоги однаковий. На виклик виїжджає мобільна бригада, працівників якої спеціально вчать, як поводитися та надавати допомогу постраждалим від домашнього насилля. Якщо працівники бригади бачать, що жінці нікуди йти, а від кривдника треба негайно поїхати, її привезуть у найближчу кризову кімнату. Це невеличкі приміщення для швидкого реагування на виклики, де можна залишатися до 10 діб.

Якщо ж ситуація складна і жінці треба десь залишитись, вона додатково може звернутися до притулку чи денного центру. Там є можливість перебувати, у середньому, від трьох до шести місяців. Детальніше про роботу кризових кімнат і притулків розповідаємо на прикладі трьох таких установ у Києві, Вінниці та Полтаві.

Як це працює?
Центр гендерної рівності, запобігання та протидії насильству у Києві

куди піти жінці, яка ховається від кривдника

Одна з кризових кімнат Центру у Києві

Невеличка вітальня, з неї вихід до спальні, вбиральні та кухні. Тут є усе необхідне — кухонні прилади, техніка, посуд. Прибрана та чиста душова кімната. У спальні — ліжко, дитячий куточок, телевізор, кондиціонер. Квартира виглядає як звичайна, та насправді це одна з кризових кімнат Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству. Сюди потрапляють ті, хто опинився у скрутному становищі та негайно потребує допомоги.

Центр гендерної рівності, запобігання та протидії насильству у Києві

Кухня у кризовій кімнаті

Все починалось із гарячої лінії щодо фактів домашнього насилля, поступово з'явилися кризові кімнати — місця, куди працівники поліції завжди можуть привезти постраждалих. Пізніше відкрилися більші шелтери з довшим можливим терміном перебування, а також Центр денної допомоги. 

Директорка Центру Тетяна Зотова розповідає, що одразу ж після початку повномасштабного вторгнення кризові кімнати та шелтер почали приймати людей, які рятувалися від війни

Тетяна Зотова

Тетяна Зотова розповідає про прийняття ВПО під час битви за Київ

"Це були мешканці населених пунктів за Києвом. Ми розмістили їх тут. У нас були бомбосховища, тому було безпечно. Тоді кризові кімнати були повністю заповнені, у шелтері, де могли знаходитись тільки 12 осіб, було 20 людей", — розповідає Тетяна Зотова. 

Тетяна розповідає — навіть в умовах допомоги переміщеним особам, у кризових кімнатах та шелтері завжди залишали кілька місць для тих, кому потрібно врятуватися від кривдника. 

У двох кризових кімнатах центру можуть жити семеро дорослих. Тетяна Зотова каже — на виклики щодо домашнього насильства повинні виїжджати спеціальні мобільні групи реагування. Саме вони за потреби відвозять постраждалу в одну з кризових кімнат. Додатково працює гаряча лінія "Телефон довіри". 

У кімнаті кризового реагування можна пробути 10 діб. Якщо жінці потрібен прихисток надовше, вона може перейти до притулку, де можна лишатися до 90 днів. Послуги в обох шелтерах однакові — це спілкування з соціальним працівником, послуги юриста, психолога і безплатне проживання у безпечному місці.

"Світло надії"

У Полтаві працює притулок для жінок, які опинились у складних життєвих обставинах, БО "Світло надії". З 24 лютого притулок також почав паралельно допомагати переселенцям. Приміщення було розраховане на 34 ліжко-місця. Але після початку повномасштабної війни тут одночасно перебувало 57 людей разом з домашніми тваринами. 

Кімната для розміщення у Центрі "Світло надії"

Керівниця Притулку у Полтаві Вікторія Мірошніченко каже, що тоді працювали "як рукавичка", але завжди залишали кілька вільних місць для жінок, яким потрібно врятуватися від насильства вдома.

Центр світло надії

Одна з ванних кімнат у Центрі "Світло надії"

Тут жінки мають доступ до соціального супроводу, "банку одягу", інформаційних, медико-профілактичних, юридичних, соціальних, психологічних консультацій та до послуги з соціальної інтеграції. Від початку повномасштабної війни тут ще й годують гарячою їжею.

Водночас "Світло надії" продовжує приймати й внутрішньо переміщених осіб. Спеціально для них виділили місця у кімнатах, які раніше відводились для ігор чи навчання. 

"Є такі випадки, коли жінка внутрішньо переміщена особа, але вона вже тут постраждала від домашнього насилля. Тобто вона приїхала, але ситуація ускладнилась через війну, через втрату майна, через грошові питання, що спричинило напад агресії у кривдника. На такі випадки ми теж реагуємо та надаємо вже повний спектр послуг нашого притулку", — розповідає Вікторія Мірошниченко. 

Вікторія Мірошниченко

Вікторія Мірошниченко

"Джерело надії"

У Вінниці постраждалим від домашнього насилля допомагає притулок "Джерело надії". Працює він за сприяння Вінницької обласної правозахисної організації. Її керівниця Алла Студілко розповідає, що потік переселенців через Вінницю був ще у 2014 році — спочатку з Автономної Республіки Крим, а потім і зі сходу країни. Тоді організація спеціально створила Ресурсний центр допомоги внутрішньо переміщеним особам

Притулок для постраждалих від домашнього насильства працює з 2018 року і може вмістити у себе 30 жінок разом з дітьми. Тут надають умови для психологічної адаптації, соціальної інтеграції, соціально-економічного розвитку. 

притулки для жінок

Місця для проживання у Притулку "Джерело надії"

Пані Алла розповідає, що попри повномасштабну війну цільова аудиторія притулку не змінилася, адже допомогою переселенцям займався саме Ресурсний центр. 

Притулок для жінок — цілком безпечне місце, адреса якого засекречена, на місці працює охорона. Жінкам тут допомагають соціальні працівники, юристи та психологи. Їхня задача — стабілізувати стан постраждалої та допомогти знайти рішення без повернення до кривдника. 

"Дуже важливо, щоб жінка у нашому притулку за три місяці зрозуміла, куди їй йти далі. Ми намагаємося показати небайдужість, підтримку, разом з психологом та юристами пропрацювати усі дії, щоб йти далі й розірвати коло насильства, не повертатися більше у нього", — розповідає Алла Студілко. 

Джерело надії

Алла Студілко

Центр має змогу надавати комплексну допомогу жінкам. Це повний супровід, який охоплює психологічну, соціально-економічну адаптації, юридичні консультації та підтримка. Зараз на обліку перебувають понад дві тисячі жінок, які постійно відвідують Центр, у тому числі беруть участь у програмах розвитку та самовдосконалення.  

А це точно працює?
Допомога, підтримка та місце проживання

Оля разом з дітьми наважилася піти від кривдника. Спочатку жінці допомогли друзі, а потім вона звернулася до мобільної бригади реагування у Вінниці. Майже одразу Ользі надали місце у притулку. 

Перше, що тоді відчула Оля — безпека. Жінка зізнається, що була оточена сильною психологічною підтримкою, це були як індивідуальні заняття з психологом, так і групові.

кризова кімната у Вінниці

Одна з кімнат у Центрі Вінниці

Їй допомогли написати заяву на кривдника і надали юридичні консультації через судові процеси щодо дітей. Всього Оля провела у притулку пів року. За цей час вона змогла зібратися з думками, почати думати про майбутнє та наважитися рухатись далі, хоча історія з кривдником так просто не завершилась. 

"У молодшої донечки виявили рідкісну патологію.  Під час вагітності я не робила УЗД жодного разу — він забороняв. Тому ніхто нічого не знав. Потрібна була складна операція, ми збирали на неї, допомагали усі, хто міг. А він тоді був за кордоном і працював, усе знав і жодним чином не допоміг. Звинувачував у всьому мене", — згадує Оля. 

З початком війни кривдник знову повернувся у життя Олі. Знайшов її та почав тиснути, погрожувати відібрати дітей. Зараз триває судовий процес за позовом кривдника, який намагається встановити, що він є законним батьком дітей та може на них претендувати.  

Тому Оля знову звернулася до організації за юридичною допомогою. Зараз юристи допомагають жінці пройти судові справи. 

Тетяна Зотова каже, за 2021 рік кімнати кризового реагування Центр гендерної рівності у Києві прийняли 212 людей, які потребували негайної допомоги у розміщенні. У притулку Центру надали допомогу 41 особі. Підсумки 2022 року поки не підбивали. Хорошим результатом керівниця Центру гендерної рівності називає те, що жодна жінка, яка була у притулку, не повернулась у коло насильства. Інша ситуація зі статистикою щодо кризових кімнат – 60% жінок, на жаль, повертаються до кривдника, ще 40% – йдуть далі та намагаються розпочати нове життя. 

Вікторія Мірошниченко з притулку для жінок у Полтаві каже — за її спостереженнями, кількість випадків домашнього насилля збільшилась, але зменшилась кількість жінок, які готові приїхати до Центру. Це пояснюється сучасним питанням безпеки, питанням працевлаштування чи стабільності. 

"Жінка боїться, що на новому місці може не знайти роботу. Думає, що краще з ним у знайомому місці, ніж у незнайомому без нього. Тому дійсно воєнний стан дуже впливає на цю ситуацію. Це помічають і соціальні працівники, і працівники поліції, і психологи. Це ще одна проблема сьогодні", — каже Вікторія. 

У 2022 році полтавський притулок надав допомогу 75 жінкам. За увесь час роботи з 2017 року кількість опрацьованих звернень сягає понад 370. 

За увесь час роботи у притулку "Джерело надії", а це близько п'яти років, побувало близько 200 жінок та 250 дітей

Підопічна вінницького притулку Ольга каже, такі прихистки необхідні країні:

"Коли ти нарешті наважуєшся піти, ти розумієш, що є рішення, що є ось така допомога, що ти просто не одна. І у цих центрах спілкуєшся з іншими жінками, вони теж розказують своє, розумієш, що ти не одна така, що ти дійсно постраждала. І проблема у такий момент перестає бути страшною", — каже Оля. 

Наша героїня закликає жінок не терпіти домашнього насильства, а сміливо приймати рішення йти, бо завдяки таким центрам завжди буде місце, де тобі зможуть допомогти. 

Рубрика:
Небайдужа
1
728

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: