“Кожен день ми бачимо шалену невтомну роботу людей”: як в Ірпені військовим допомагають відновитися після поранення

У чому проблема?

Українські військові повертаються з фронту з найрізноманітнішими пораненнями, які без оперативної та якісної допомоги можуть з часом лиш ускладнюватися. Спеціалісти наголошують: чим швидше поранені почнуть займатися з реабілітологами, тим більша ймовірність того, що реабілітація матиме позитивні результати. Це діє й у зворотному напрямку — чим довше відкладати реабілітацію, тим результати будуть слабші.

Тетяна Грубенюк, директорка БФ "Відродження захисників України" та керівниця реабілітаційного центру NextStep, пояснює — якщо звичайна людина зламала руку і вчасно не почала займатися з лікарем, то має всі шанси, що ця рука більше не зможе правильно функціонувати. Те саме — з пораненнями у військових.

"Якщо військовослужбовцю після поранення рекомендують реабілітацію, а він не хоче чи не має часу, то він втрачає отой золотий момент. І потім ми можемо чимось допомогти, але не в такій мірі, якби це було, коли людина одразу ж звернулася до нас. Наприклад, якщо у військового розвинулася контрактура (обмеження рухливості суглобів, — ред.), йому треба її розробляти (лікувати, — ред.) вже зараз. Кожен момент є дуже важливим, і його не потрібно втрачати", — додає Тетяна.

Тут важлива і якість реабілітації — від неї залежить, чи зможе поранений відновитися після травми та навчитися справлятися з нею. Сюди входить як фізична частина відновлення, так і психологічна. Нерідко отримати доступ до однієї з цих складових для військових — ще той виклик.

Яке рішення?

Одним із центрів, які пропонують нейрореабілітацію для військових, що саме поєднує ці два елементи — фізичну та психологічну реабілітацію, є центр NextStep Ukraine. Свою роботу команда почала ще у 2014 році. Спершу засновниця Ірина Ващук направляла військових з важкими пораненнями на лікування у США, а у 2018 та 2023 роках відкрила центри в Ірпені та Львові.

Усі послуги для військових — безплатні. Окрім фізичної реабілітації, у закладі працюють над покращенням морального стану бійців, долучають їх до забігів та навіть пропонують покататися на конях. На реабілітацію сюди приїжджають військові зі всієї України й іноземці, що долучилися до захисту України та дістали поранень. 

Як це працює?

Олександру 38 років, він — чинний військовослужбовець. До повномасштабного вторгнення працював у страховій компанії, а після — пішов захищати країну.

Реабілітацію чоловік проходить після наскрізного бойового поранення: куля потрапила в ногу та руку. Олександр розповідає, що з ногою проблем не було, бо там м'які тканини, а от з рукою ситуація гірше — у ній був перебитий серединний нерв, через що почалася невропатія.

Після цього командир запропонував йому відвідати NextStep. Центр відомий серед військових, і здебільшого саме побратими рекомендують його пораненим. Тут Олександр проходить курс відновлення вже третій тиждень, він ділиться:

"Відчуваю певне навантаження, дискомфорт та біль, але через це з'являється результат. Я сам бачу, що вже можу більше зробити пораненою рукою. До цього я не міг підняти якусь вагу, а зараз можу елементарно пакет з магазина донести лівою рукою — і це для мене вагомий результат".

Чоловік каже, подальші плани буде будувати, відштовхуючися від результатів реабілітації та військово-лікарської комісії. "В якомусь плані хочеться повернутися до служби, тому що вже багато місяців провів з хлопцями (побратимами, — ред.) і сумую за цим. Але якщо до кінця не відновлюся, то я не боєць, не хочу підставляти своїх побратимів, бо без справної руки я нічого не зможу робити", — говорить військовий.

Прототипом для NextStep Ukraine став американський реабілітаційний заклад NextStep Fitness Los Angeles. Саме принципами роботи останнього й надихалася засновниця українських центрів. Сьогодні команда активно підтримує контакти з фахівцями з США в галузі реабілітації військових. Наприклад, для наших спеціалістів там часто проводять навчання та стажування.

Професійність реабілітологів у центрі — на першому місці. Тетяна ділиться історією: "Був кумедний випадок: до нас приїхав чоловік і каже, у нього є закинута амбулаторія і медсестри, які готові проводити реабілітацію — дайте тренажери. Ми кажемо, реабілітація — це не про спортзал. Якщо ви хочете зробити спортзал для хлопців, то тут також має бути правильний підхід, тому що існують поранення різної складності, і тренер також має розуміти, що він робить.  Але не можна просто відкрити зал, накидати туди гантелей, бігових доріжок і сказати, що це реабілітаційний центр. Тут треба людину з освітою, яка розуміє, що робити, хоче вдосконалюватися і вчитися".

Реабілітацію поранені проходять в українському центрі, але якщо ситуація надскладна, то військових направляють на лікування за кордон. Пані Тетяна каже, що, власне, нещодавно з лікування за кордоном повернувся один з "підопічних" центру — військовий з ампутаціями ноги та руки та втратою ока.

Кожен випадок реабілітації — індивідуальний. У когось вона може зайняти місяць, у когось — два, у когось — три, каже пані Тетяна. Центр працює, зважаючи саме на це — допомагають військовому до тих пір, поки не з'явиться результат, незалежно від того, скільки це займе часу.

Ще один принцип роботи центру — реабілітація тут наближена до повсякденної діяльності пацієнта. Фізичний терапевт Володимир Лукаш пояснює: "Грубо кажучи, наприклад, такий випадок: пацієнт отримав черепно-мозкову травму, у нього є маленька дитина. Ти (як реабілітолог, — ред.) розумієш, що він не може повернутися до бойових дій, але має бути сім'янином. Тобто йому потрібно могти підійняти цю дитину, заробляти кошти, перекваліфікуватися. До цього ми його і готуємо, щоб він був фізично та морально готовий". 

Звісно, центр також орієнтується і на потреби, що виростають з конкретних реалій війни. Так, Тетяна Грубенюк пояснює, що на початку повномасштабної війни виріс відсоток постраждалих з важкими пораненням та ампутаціями рук через поширений посттурнікетний синдром, який з'являється через довге очікування евакуації. Тому команда спеціально запаслася обладнанням саме для реабілітації рук — центр придбав різні девайси для ерготерапії (комплекс заходів для відновлення рухових функцій, — ред.).

Окрім послуг реабілітації, центр надає військовим і місце для проживання в Ірпені — орендований будинок, який повністю пристосований під всі потенційні потреби поранених: так, наприклад, тут є підіймач, безбар'єрні вбиральні.

У центрі пропонують різноманітні активності, спрямовані на психологічне відновлення поранених, зокрема у співпраці з партнерами. Одним із них є кінноспортивний клуб "Буча", завдяки яким військові мають можливість спробувати себе в ролі вершників.  

Максим — морпіх, проходить реабілітацію через поранення ніг. Чоловік каже, що коні для нього — улюблений спогад. Раніше, ще до служби, він їздив верхи та любить це заняття. Максим додає, що найчастіше військові, які приїжджають сюди на реабілітацію, радіють можливості їздити верхи. Мало хто відмовляється від їзди, а проте, звісно, є й такі випадки. Військові фотографуються з тваринами, годують їх, гладять — тактильний контакт допомагає розслабитися, відволіктися.

Марта Романишин працює фізичною терапевткою з 2012 року. Жінка пояснює: наразі катання на конях у центрі не може назвати саме іпотерапією (реабілітація за участі коней, — ред.), але свою психологічну дію така активність дає.

"Виникла ініціатива привозити хлопців до коней, щоб їх перебування в нашому центрі було яскравішим, щоб вони могли відволіктися від реабілітації, своїх поранень. Зазвичай їхнє середовище — це певною мірою середовище поранених військових. Ми вирішили внести якісь позитивні емоції, щоб хлопці почувалися комфортніше, їхній настрій був кращим, мотивація зростала", — говорить Марта.

Фізіотерапевтка говорить, що часто їзду на конях призначають людям, які мають сильну спастику (стан, коли в людини смикаються м'язи, — ред.), оскільки температура тіла коня значно вища за людську. Водночас вона наголошує на правилах — у першу чергу їзда має бути безпечною.

"Ми перевіряємо, чи наші хлопці тримаються безпечно, чи їм вистачає сил, і лиш тоді катаємо їх. Якщо в людей є когнітивні порушення чи рухові порушення і ми вважаємо, що є певний ризик, то, звичайно, тоді катання на конях не є доцільним", — стверджує експертка.

Ростислав — один з тих, кому їзда верхи подобається та не протипоказана. Чоловік знаходився в зоні бойових дій з 2016 року, дістав поранення на початку повномасштабного вторгнення, коли служив у Маріуполі — осколок зачепив спинний мозок. Отримати допомогу він зміг лише в червні 2022 року, коли його обміняли з полону. Відтоді якийсь час чоловік міг пересуватися лише на кріслі колісному. Ростислав проходить реабілітацію у центрі уже два роки. Вона приносить результати — зараз чоловік уже потроху ходить на милицях, у хорошу погоду сам проходить до 300 метрів. 

"Ми відійшли від бюрократії, яка є в державних установах. Військовим не треба приносити теки своїх документів, доводити щось. Потрібно лише зателефонувати нам або написати на сайті та заповнити анкету — зазначити, що ви потребуєте реабілітації", — говорить Тетяна.

Команді центру потрібен лише лікарський висновок або довідка з медичного закладу, щоб реабілітологи могли бачити, яким є поранення, які були втручання, якою є ситуація зараз та з чим треба працювати. Маючи цю інформацію, центр вже може призначити військовому консультацію.

Директорка NextStep додає, що реабілітація — це серйозна робота і військові, які її проходять, мусять докладати неабияких зусиль, аби досягти результату:

"Вони точно знають, для чого це роблять, ставлять собі цілі, йдуть до них. Хтось наново вчився писати, хтось вчився складати фігурки, вставати, ходити й так далі. Кожен день ми бачимо просто шалену невтомну роботу людей, які пережили страшні речі, але продовжують працювати".