Деокупований Нацпарк “Кам’янська Січ” почав боротися з пересиханням Каховського водосховища: як живе заповідник і що по собі лишили окупанти

Кам'янська Січ є цінною природоохоронною та історичною місцевістю у Херсонській області, яка знаходиться вздовж берегу колишнього Каховського водосховища. Колись вона була адміністративним і військовим центром Війська Запорозького Низового, а з 2019 року територія отримала значення Національного парку.

До підриву Каховської ГЕС парк охоплював понад 50 кілометрів берегової лінії Дніпра і був місце охорони більш як 90 видів рідкісних тварин.

Території "Кам'янської Січі" також входять у Смарагдову мережу — мережу природоохоронних територій, створену задля збереження видів та оселищ, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні.

Окупація території "Кам'янської Січі" почалася 8-го березня 2022 року, і за час окупації росіяни встигли завдати непоправної шкоди цінним екосистемам. Директора Кам'янської Січі Сергія Скорика росіяни навіть брали в полон.

Правий берег Дніпра разом із "Кам'янською Січчю" ЗСУ звільнили 11 листопада, але досі частина його територій є зоною бойових дій. А по водній частині проходить лінія фронту. Ще більше викликів перед природоохоронцями поставила техногенна катастрофа — підрив греблі Каховської ГЕС.

"Рубрика" зв'язалась із Сергієм Скориком та дізналась, як "Кам'янська Січ" продовжує жити зараз: фіксувати екологічні збитки, які наносяться росіянами, очищувати природу від того, що залишили після себе окупанти та відновлювати довкілля.

Цю історію першими розказали на порталі WowNature, присвяченому українським національним паркам.

У полон Сергій Скорик потрапив на другий день війни, 25 лютого. За його словами, росіяни вважали, що якщо він директор Національного парку, значить — директор "нацистів". Протягом семи днів полону Сергія та інших полонених вороги тримали в актовій залі Каховської ГЕС, водили на допити, а часом замикали в холодній і брудній компресорній із 30 трупами російських солдатів.

Іноді полонених виводили на дах ГЕС та силували стрибати — мовляв, так можна звільнитися. Одного дня, коли орки змусили полонених рити окопи, а самі відволіклись на посиденьки з горілкою, Сергій стрибнув у воду, переплив Північнокримський канал і вибрався на другий берег. Через села дістався до знайомих, а потім, менш як за тиждень повернувся на Херсонщину, у "сіру" зону. 

Дистанційно Сергій координував роботу парку, допомагав одному з благодійних фондів доставляти гігієнічні товари та їжу на деокуповані території, евакуював людей.

Інші співробітники парку, які залишились в окупації, весь цей час вели літопис природи, а ще — допомагали українським військовим. Передавали СБУ інформацію про окупантів, ловили рибу для цивільних.

Зараз, через півтора року після цих подій, Національний парк продовжує функціонувати. Проте, війна поставила надскладні виклики. Які саме — розповідаємо далі.

У чому проблема?

У березні цього року співробітники нацпарку "Кам'янська Січ" разом зі спеціалістами "Екологія-Право-Людина", іншими науковцями та знімальною групою виїжджали в експедицію, аби зафіксувати наслідки війни на території "Кам'янської Січі".

Усюди поблизу посадок, на місцях дислокації росіян, а також у Милівській затоці Каховського водосховища експедитори знайшли рештки цілого поселення окупантів, яке розтяглося вздовж берега.

Наразі відвідування парку всім, окрім співробітників, суворо заборонено. Не пускають туди навіть журналістів, відсікаючи всі прохання категоричним "Ні".

"Територія була окупована 9 місяців. Моя особиста думка — вся ця територія потенційно може бути замінована, — каже Сергій Скорик. — Краще перестрахуватись, бо це людське життя — найцінніше в цьому світі".

Мапи ДСНС цілком підтверджують слова Сергія —  деокупована територія Нацпарку на десятки кілометрів навкруги вважається потенційно вибухонебезпечною.

Ще у квітні Катерина Полянська розповіла, що вихід за межі ґрунтовки може вартувати життя:

"Деякі вибухові предмети видно одразу, інші закопані та заховані в траві й серед дерев. Про небезпеку нагадують рештки автомобіля, який підірвався на міні", — пише вона.

Через обстріли на території парку ставалися численні пожежі, які знищили степову рослинність. Пошкодження залишилися й після риття екскаваторами капонірів та землянок, вирубані та пошкоджені дерева, рештки згорілої техніки, розливів палива та мастил, які є дуже токсичними для довкілля, сліди проїзду техніки та понівечений ґрунтовий покрив.

За словами ботаніка Івана Мойсієнка, таким самим, як був до війни, степ тепер може ніколи не стати: потрібно сотні років та зміна сукцесій (тобто, поступової зміни екосистеми), щоб досягти того стану, який був раніше на недоторканих територіях.

Коли снаряди потрапляють у річку, частина з них вибухає, знищуючи флору та фауну водойм та забруднюючи воду хімічними речовинами. Та частина снарядів, що не детонує, залишається на дні річки, створюючи загрозу на десятиліття, адже підводне розмінування є витратною та складною процедурою.

Зазнала також катастрофічного впливу інфраструктура парку – офіс зруйнований, а техніка та обладнання викрадені окупантами.

Після підриву ГЕС Каховське водосховище майже повністю обміліло — залишилась лиш тонка стрічка річища Дніпра.

"Це кінець, — коментує ситуацію Сергій Скорик. — Кінець аквакультурі, кінець Каховському морю. Це величезна катастрофа".

Проте саме лиш обміління, за його словами, — це лиш частина проблеми. Про справжні наслідки катастрофи, за його словами, мало хто замислюється:

"Ми бачимо обміління, частково постраждали молюски, практично вся водна рослинність вимерла. Риба пішла вниз по течії. Але це не наслідки. Справжні наслідки будуть пізніше, коли це все висохне: висока температура, вітри, кліматичні зміни. До того ж ті метали, які 70 років скидували в Каховське водосховище від Дніпрорудного, Марганця, Нікополя, Кривого Рогу, Енергодару, піднімуться в повітря і ми вдихатимемо все це своїми легенями", — розказав директор.

Яке рішення?

За словами Сергія Скорика, в обмілінні дна можна навіть знайти декілька тимчасових плюсів. Зараз — час досліджувати дно, яке було затоплене більше ніж 70 років тому. Проте, повернення до вивчення нової екосистеми — не вирішення проблеми. Плани "Кам'янської Січі" набагато амбітніші, і вже почали реалізовуватись.

"Хоч ми і наймолодший парк, у нас найбільш потужний науковий відділ. Ми маємо сімох професорів, і ми розробили проєкт. Всі з нами погодились, і ОВА, і Міндовкілля, і Кабмін. Це проєкт, за яким ми однорічними рослинами будемо засівати територію, яка обміліла".

Проєкт вже реалізовують. Це дозволить вирішити одразу три проблеми: попередити ерозію ґрунтів, зберегти вологу та не дати вітру підіймати небезпечний пил.

"Всі працівники протягом семи днів виходили в поле та збирали насіння однорічних. Вони швидко проростають і можна спостерігати, що буде на дні на наступний рік. Можливо, це буде інший проєкт, а можливо, повторимо цей", — каже Скорик. 

Єдина проблема лише в тому, що реалізувати проєкт Нацпарку можливо лише на території установи — це невелика частина оголеного дна водосховища, до того ж частина дна знаходиться у "сірій зоні". Проте, у парку сподіваються, що проєкт буде взятий за основу іншими природно-заповідними фондами та громадами.

Парк поступово очищують від мін та інших вибухонебезпечних предметів, але площа парку — 12 тисяч гектарів. Розмінування може стати надзвичайно довгим процесом. Ситуація ускладнюється повторним дистанційним замінуванням. Однак роботи із розмінування не припиняються, адже з часом міни стають все менш помітними і їхнє знешкодження вимагатиме більше зусиль. 

Аби якось прискорити цей процес, директор НПП Сергій Скорик разом з іншими співробітниками парку здійснюють надзвичайно складну роботу: спільно зі спеціалістами ЗСУ та ДСНС вони проводять розмінування парку. Для такої роботи всі залучені мали отримати відповідну кваліфікацію:

"Ми всі проходили інструктаж, складали екзамен. Ті, хто докладав більше зусиль у навчанні з розмінування, 4 людини, ходять зі мною. А слідом вже йдуть ті, хто прибирає сміття", — каже Скорик.

Катерина Полянська, членкиня "Екологія-Право-Людина" та учасниця тієї експедиції тоді написала, як біля однієї з лісосмуг науковці зустріли співробітників нацпарку, що чистили ділянку від решток стоянок окупантів:

"Ці стоянки є місцями стихійних сміттєзвалищ з тонами твердих побутових відходів, зрубаними деревами, пошкодженим ґрунтом, вирвами від снарядів тощо. Доводиться вивозити машини сміття, щоб воно не почало розкладатися та збільшувати рівень забруднення", — сказано у дописі, який Катерина зробила, аби підсумувати враження від візиту до "Кам'янської Січі".

Після розмінування на територію мають зайти співробітники Держекоінспекції, аби зафіксувати порушення — це необхідно зробити до того, як сміття приберуть. Проте, Сергій каже:

"На сьогодні вони не мають бажання і змоги приїхати та все це фіксувати. Тому я прийняв рішення, що ми самі все зафіксуємо, запишемо, вимірюємо і приберемо, адже кожного дня це побутове сміття буде збільшувати територію забруднення".

У жовтні минулого року Міндовкілля затвердило ряд Методик визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації, в тому числі — й для територій та об'єктів природно-заповідного фонду. 

Для полегшення роботи природоохоронців юристи "Екологія-Право-Людина" розробили детальний протокол, що відповідає вимогам кримінального процесуального кодексу, ним же вони разом із іншими науковцями користуються під час експедицій. 

"Ми фіксуємо все на фото-, відеозйомку, у нас є спеціальні пристрої для вимірювання радіоактивних металів, оксиометри, сертифіковані лінійки… Згідно 575 Постанові Кабміну, ми все фіксуємо та одразу нараховуємо збитки", — розповідає Скорик.

Увесь цей процес відбувається після розмінування та прибирання територій, за таким самим алгоритмом діють й після кожного "прильоту" на території Нацпарку. Такий підхід цілком можна назвати "зразковим".

Є ще один цікавий факт про "Кам'янську Січ". На території Нацпарку знаходиться найвищий флагшток у Херсонській області.

Ще у травні минулого року Сергій Скорик купив жовтого й синього атласу та пошив 20 маленьких стягів і великий — 9 на 6 метрів. Він планував повісити його наступного дня після визволення території, але військові не дозволили, бо з лівого берега такий стяг буде дуже видно, тож росіяни можуть просто обстріляти цю історичну пам'ятку.

"Зараз флагшток на місці, стяг — у мене в машині. Я його нікуди не викладаю, він чекає свого часу. Не вішаю його через те, що не хочу, щоб росіяни обстріляли флагшток, а з ним — і населений пункт Республіканець", — каже Сергій.

Тому нині в парку майорить звичайний прапор, але після того, як росіян виженуть з наших земель, на Херсонщині з'явиться найбільший український прапор на півдні України.