Реакція
19:27 17 Тра 2018

Міст в нікуди

Чому не варто перебільшувати відкриття Кримського мосту

Предмет жвавого обговорення протягом кількох днів / Фото Reuters

Після анексії українського Криму перед Росією постало важливе завдання продемонструвати повну послідовність дій в рамках смисло-геополітичної максими «русские своих не бросают». Якщо на самому піку післямайданного вакууму влади в Україні «порятувати» населення півострова від «бандерівців» було відносно нескладно, то реалізувати ідею коридору до нього на практиці виявилось набагато важче. Досвід ексклаву Калінінградської області для Криму посилюється мінімумом сухопутного кордону та необхідністю долати територію ворога «номер два» (після США). Тому проект побудови Кримського мосту став не стільки логістично-інфраструктурним, скільки іміджево-ідеологічним.

Після маневрів «зелених ввічливих людей» у 2014-му та подальшого запровадження міжнародних санкцій щодо Росії, Крим став зашкварним регіоном, який функціонує тільки завдяки  ̶п̶о̶ж̶е̶р̶т̶в̶а̶м̶  дотаціям із федерального бюджету. Без незаконних в Росії анонімайзерів (VPN) не працює добряча частина сервісів Google і AppStore, без шахрайських реєстрацій в інших регіонах Росії чи України – WebMoney і Paypal; користувачам Steam та EA Games так само ускладнили доступ до легального ігрового контенту тощо. В таких умовах Кримський міст став настільки ж важливим символом #кримнашу, як свого часу будівництво БАМу і Транссибірської магістралі чи освоєння цілинних земель – комунізму.

Історія про невдале спорудження мосту, який би з’єднував півострів з материковою частиною десь у Краснодарському краї в часи Другої світової війни, уже була неодноразово розказана, переказана і оповити різноманітними міфами. Насправді, міст було зведено і він працював за призначенням. Щоправда, недовго через підступне дно Азовського моря і лід. Тим не менше, таку споруду можна збудувати, але гарантій її довговічності не існує, бо в даному випадку сили природи беруть верх над людським інженерним генієм. Другий факт нівелює перший, але не завжди політичні та геополітичні кроки спираються на здоровий глузд.

15 травня Путін офіційно відкрив автомобільну частину Кримського мосту, при чому зробив це у власному стилі широкого спеціаліста у всіх сферах – оглянув центр управління дорожнім рухом, поспілкувався з робітниками і проїхав по мосту на чолі колони будівельної техніки. Навіть урочисте відкриття супроводжувалось конфузами. Зокрема, Путін їхав на КАМАЗі з не пристебнутим ременем безпеки і невідомо чи мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, а байкери «Вот-ето-всьо-затєваєтє» Залдастанова 16 травня зупинились на мосту для селфі. Обидва діяння є порушенням правил дорожнього руху. Звичайно, подібна дотошність на заході такого рівня і такої важливості навряд чи потрібна, але від цього все дійство віддає награністю і фарсом.

Фото REUTERS

Масштабне будівництво розпочалося в 2015 році, а його автомобільну гілку завершили у радянському стилі – на півроку раніше. За три роки його вартість зросла з 24 до 228 мільярдів рублів. Що не заважало владі позиціонувати проект як будівництво століття, а суспільству – активно підтримувати нав’язану згори оціночну матрицю. Апофеозним актом єднання стало оголошення минулого року російським Мінтрансом конкурсу на кращу пісню або вірш, присвячений цій сакральній інженерній споруді. Переміг водій із Іваново Леонід Чернишов, чию пісню «Кримський міст» заспівав на «Новій хвилі» Олег Газманов. Як і личить продукту пропагандистської творчості, політичний підтекст маскується під лірику:

«…В священный полуостров Крым из золотых полей Кубани,

Дорогу проложили мы, с тобой свою судьбу связали…»

Роботи інших конкурсантів так само не відступали від патріотичного лейтмотиву – тут і «сердца соединяют берега», і «мост надежды для людей, мост в наше завтра» тощо.

Закономірно тема Кримського мосту стала окремою дисципліною і в олімпіаді з обурення і стурбованості іноземних держав та міжнародних структур. Будівництво моста через Керченську протоку удостоїлось негативної реакції США («зміцнює незаконне захоплення і окупацію Росією Криму, зачіпає суднохідну навігацію і стосується українців»), Великої Британії (відкриття об’єкту є порушенням суверенітету України і «прикладом безрозсудної поведінки Росії»), Канади (чергове порушення територіальної цілісності України Російською Федерацією, щоб укріпити незаконне володіння півостровом Росією та силою ізолювати його від України), ЄС і НАТО. Відкинувши сарказм, варто визнати таку реакцію світу на торжество російської інженерної думки єдино можливою: на відверте загострення відносин з Росією з цього приводу ключові гравці не підуть, бо й так запроваджено санкції, але й на поступки з боку Заходу Путіну годі сподіватися – міст наближає росіян до південного узбережжя Криму, але явно не дату скасування санкцій. Запаморочення від успіхів призвело до цілком очікуваних відповідей з боку російських дипломатів – представник посольства РФ у Великій Британії запропонував Сполученому Королівству залучити Росію для спорудження мосту через Ла-Манш, а його американський колеги сказав, що «Крим – це Росія», яка не буде ні в кого питати «дозволу на будівництво транспортної інфраструктури в інтересах жителів російських регіонів».

За даними опитування ВЦИОМ, 53% росіян відчували гордість за країну під час перегляду останньої інавгурації Путіна. У 2008 році таких було 35%, у 2012-му – 34%. 17% і 11% відчували радість і захоплення (теж суттєво більше, аніж у попередні рази). Зате почуття надії відчувають все менше людей: у 2008 р. – 41%, у 2012 р. – 33 %, у 2018 р. – 31%. Путін перестає уособлювати надію, але залишається символом стабільності.

Напередодні виборів 18 березня Кремлівські політтехнологи та посадовці адміністрації Президента РФ написали спеціальну «рибу» директорам державних підприємств та інших організацій для зачитування на зборах трудових колективів та поширення в корпоративних і місцевих ЗМІ. Текст по-справжньому прекрасний: в ньому згадуються і «лихі 90-ті», і надихаючі «нульові», і піднімаючий з колін 2014-тий, і підступний Захід, і Росія в облозі. Все це для правильної участі у виборах. Кримському мосту в цій парадигмі відведена ключова роль, доцільно зацитувати: «Своя электроника, современные АЗС, своя робототехника, свои научные центры, свои медицинские разработки, свои методики обучения. С каждым днем мы становимся сильнее и независимее, а Крымский мост – это и есть та самая дорога, которая соединяет настоящее и будущее».

Акт відвертої демонстрації неповаги до міжнародного права з боку Росії не повинен розганяти «зраду» і когось засмучувати в Україні. Звичайно, нам би цього не хотілося і чимало експертів видавали бажане за дійсне, але об’єктивно було мало підстав піддавати сумніву те, що міст побудують. Занадто багато поставлено на карту, щоб відмовитись від цієї ідеї. Про необхідність сполучення півострова з Росією президент РФ заявив одразу після анексії Криму. Тим більше, на це існував реальний і потужний суспільний запит, який не зник ні після спадання ейфорії з приводу «відновлення історичної справедливості і повернення одвічних земель», ні після багатократного зростання будівельного кошторису. Насправді нічого особливого не відбулось; крім того, що Росія вкотре підтвердила свою патологічну схильність до руйнування світового порядку, який ґрунтується на договорах, підписах та їх непорушному виконанню. Саме про це Україна має нагадувати всьому світу.

791

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: