Кемпінг та терапія для ВПО: як на Вінниччині знайшли рішення допомоги переселенцям

Згідно з даними дослідження, проведеного Міжнародною організацією з міграції (МОМ), понад 6,6 млн осіб в Україні є внутрішньо переміщеними особами. Люди змушені адаптуватися до нових умов, і в цьому потребують допомоги — аби відновитися фізично та емоційно. 

Пів року повномасштабної війни в Україні змінили психологічний стан українців — досвід пережитого безумовно впливає на людину. Хтось втратив будинок чи рідних, хтось має близьких в окупації чи в Збройних силах України. Ми хвилюємося, переживаємо, нервуємо. Але щоб успішно протистояти ворогу, маємо залишатися емоційно сильними.

Комплексні підходи щодо відновлення нашої стійкості допомагають знайти внутрішній ресурс та адаптуватися до нових умов. "Рубрика" знайшла одне з місць, які допомагають українцям відновлюватися, на Вінниччині. Як кемпінг та робота з психологами допомагає тим, хто наразі не може повернутися додому, розповідаємо в матеріалі.

Кемпінг Restart особливий тим, що створений саме для людей, які виїхали з гарячих точок, а тому спрямований саме на психологічне розвантаження. Тут працюють психологи та івентори, які придумують для дітей різні активності. Також на безплатній основі забезпечують їжею та дають комфортні намети для ночівлі.

Цього тижня, а саме стільки триває кожен заїзд, у кемпі живе 55 людей. З них — 25 дітей та 30 дорослих. Це вже третій заїзд кемпу Restart у Вінницькій області в селі Северинівка Жмеринського району. Сюди приїжджають люди з Херсона та області, Луганщини та Донеччини. Зараз усі вони тимчасово живуть в інших містах Кіровоградської, Вінницької, Закарпатської чи інших областей.

"Люди прагнуть відпочити від теперішніх проблем і знайти для себе нові зв'язки. Але в більшості головна мотивація — діти, — каже Остап, організатор кемпінгу. — Батьки хочуть, щоб відпочили від гаджетів та знайшли нових друзів".

Остапу 22 роки. Коли почалася повномасштабна війна, він разом із батьком Максимом поїхали з Києва, щоб відвезти сім'ю за кордон, а самі зупинилися у Вінниці. Тут Максим зустрівся зі своїм партнером Олегом, що має в місті громадську організацію. Тоді з'явилася ідея зробити кемп, який зможе допомагати українцям відновлюватися психологічно в умовах повномасштабного вторгнення росії.

Кемп створили просто в лісі, серед природи. Ця місцевість — приватна власність, яку партнер Максима віддав для цієї справи. З початку травня територію вичистили, поставили намети та почали поступово розвивати ініціативу.

"Ми з батьком дуже любимо подорожувати, ходити в походи та жити в наметах. Ці знання використали для побудови кемпінгу", — розповідає Остап.

Роботи тут почалися на початку травня і вже за півтора місяця кемп мав такий вигляд, як зараз. 

З минулого досвіду Остапу й Максиму для побудови цього кемпінгу допомогло розуміння, що саме потрібно людям для комфортного життя в наметах.

"Банально, це пральна машина та можливість одразу вивісити речі. Не завжди придумують все до таких дрібниць. Кілька днів ми мали дощову погоду і всі речі промокли. Ми готувались до цього й мали запас сухих речей, які давали небайдужі люди. Якщо кемп організовує людина, яка не має такого досвіду, то про такі деталі може не задуматись".

Максим будував кемп на місці, а Остап відповідав за маркетинг, піар та поширення в соціальних мережах.

З відпочивальниками працюють три психологи. Один із них – Гліб, який також є арттерапевтом. Практикує це понад 11 років, а з 2013 року працює в психічному відділенні. Разом з іншими проходить шлях відновлення, тому що він також переселенець з Костянтинівки Донецької області.

Каже, що люди тут абсолютно різні. На це вказують і запити: тривога, апатія, депресія, сум, відсутність впевненості в майбутньому. Багато хто з них тримає свої емоції та почуття в собі.

"Більшість людей розповідає про те, як сумує за домом, про нове місце проживання, нову роботу, порівнює свої справи зараз і до війни. Для розкриття добре допомагають групові вправи. Але в частини відвідувачів це виходить лише на особистих консультаціях, які зазвичай проводяться після групових".

Організатори кемпу бачать його місію в тому, щоб спочатку допомогти людям набути спокою, більшої впевненості, а потім поступово — активності та сил почати планувати свою діяльність на майбутнє.

Тут всюди бігають діти, усі поділені на групки й кожен займається чимось своїм: хтось вирізає з паперу, хтось катається на велосипеді, хтось відпочиває на гамаках, ще хтось — читає. І всюди звучать історії.

У таборі також живуть собака Джава, якого взяли з притулку у Вінницькій області. Є й котик Ліна, якого врятували, знявши з дерева. Вони найкращі друзі дітей, а особливо Софійки, яка стала ініціаторкою появи тваринок у таборі. Разом Джава та Ліна звуться Джавеліна і також допомагають відновленню відпочивальників. 

На території кемпу тут і там можна побачити різні віночки, зроблені з польових квітів, і дитячі малюнки.

Restart має робочу зону волонтерів, великий екран для фільмів та сидіння, настільний теніс і футбол. Відпочивальники живуть у наметах, які відрізняються місткістю (на 6-8 місць) та формою.

Графік життя в кемпі виглядає так:

• Усі прокидаються до сніданку, який триває з дев'ятої до десятої. 
• Далі починається групова чи індивідуальна робота з психологами або ж якась активність від івенторів. 
• Івентори організовують вечірки та майстер-класи, разом з дітьми плетуть браслети та букети з солодощів або ж створюють паперові чи бульбашкові шоу. 
• З другої до чотирнадцятої – обід. 
• Після цього всі займаються своїми справами або відпочивають. Наприклад, на гамаках — ідеальне місце для післяобіднього відпочинку! 
• Після 16 години найчастіше відпочивальники плавають на каяках або грають у футбол на стадіоні місцевої школи. 
• Вечеря — з дев'ятнадцятої до двадцятої. А після вечері — можна потанцювати. 
• О пів на десяту, коли є охочі, вмикають фільм на великому екрані. Хтось грає в настільні ігри чи просто спілкується. Далі — відбій.

Структурований день, ніби в дитячому таборі, багато відпочинку та близькість до природи — усе це допомагає знайти внутрішні сили. Надає відчуття сталості та передбачуваності — щось, чого багатьом українцям так бракує останні місяці.

Знову проживати життя 

Люди, які тут відпочивають — усі різні. Вони мають різну поведінку, реакцію на ситуації та ставлення до них. Переселенці здебільшого приїжджають сюди пригніченими — усі вони просто хочуть повернутися додому. Часто закриваються в собі — через це адаптуватися буває нелегко.

"Якийсь час була проблема з наметами. Усі вони мають по 6-8 місць, а тому, коли приїжджає до нас мама з дитиною, вони не можуть жити окремо. Лише якщо матимуть з собою свій намет. Ми про це попереджаємо. І хоч людям інколи важко, пізніше вони не можуть розстатися. Бувало, що сюди приїжджають разом ті люди, які познайомились після початку війни. Були люди, які знаходили своїх сусідів у Херсоні чи в якомусь селі, але познайомились саме тут", — каже Остап.

Остап наголошує, що кемпінг — це створення нових зв'язків. Якщо дитина дружить з іншою дитиною, то це об'єднує і батьків. Чоловік каже, що бачить, як люди вчаться знову проживати життя, часто навіть не усвідомлюючи, що думки, які їх поглинали з початку повномасштабної війни, починають розвіюватися.

Олена — з міста Дебальцеве, також Донецької області. Їй 44. У 2014 році вона з сім'єю переїхала в Харків, тепер вони тимчасово живуть у Вінницькій області. Олена має трьох дітей, найстаршій, Катерині, — 21, і вона волонтерка. Сім'я вирішила приєднатись до кемпінгу саме завдяки дочці, яка знайшла інформацію про кемп.

"Незнайомі люди готові рятувати тебе. Раніше ми не робили та не приймали стільки добра від інших. Зараз усі ми робимо такі вчинки. Активності та робота з психологами відвертають увагу від тієї буденності. І це допомагає стати на ноги. Для нас важливо, щоб до перемоги ми прийшли не психологічно хворими людьми, а сильними та здатними працювати для відбудови країни".

У цьому заїзді Олена — не лише відпочивальниця, а ще й медсестра-фізіотерапевтка. Вона проводить апаратні масажі з різним портативним обладнанням. Каже, що це також допомогло знайти нових клієнтів.

Щоб підтримувати комунікацію після заїзду, організатори створили групу в телеграмі. Також є чат для всіх "стартівців", куди за бажання додаються всі відпочивальники. Чат з першого заїзду ще досі активний. Часто після заїздів у цих чатах знаходили "людей для людей" — наприклад, хтось шукав графічного дизайнера для співпраці і знайшов через нові знайомства саме тут.

Абстрагуватися від війни

Вадиму 24 роки, він родом з Вінницької області, але останні 7 років проживає в Києві. Маючи юридичну освіту, оформлював договори страхування на всіх відвідувачів. Також інструктує людей з каяків та проводить футбол для дітей. Зараз з ним — Костя. Йому 30 і він з Одеси. До цього проєкту займався лісовими етнічними фестивалями. Мав досвід роботи в ресторані й на одному із заїздів за пів дня приготував близько 50 піц.

Обоє знайшли оголошення про волонтерство та побачили для себе можливість відкрити щось нове та допомогти іншим.

Вадим каже, що зараз, у час війни, тут відчувається безпека. Під час приїзду відвідувачів просять вимикати програму "Повітряна тривога", щоб знову не нагадувати ті речі, від яких тут прагнуть абстрагуватися. Особливо це потрібно тим, хто виїжджав із зони бойових дій.

"Ми, волонтери, переживаємо разом з відпочивальниками. Є люди, яким уже не повернутися додому, бо їхній будинок росіяни знищили. Також є ті, хто має родичів в окупації та живе у постійній напрузі за близьких".

Остап каже, що в перший заїзд теми війни в розмовах відпочивальників майже не чув — про неї просто не хотіли згадувати. У другий заїзд згадали вже в перший день.

"Вай-фай дістає не всюди, а мобільний інтернет ловить погано. Цей інформаційний шум частково обрізається. Новини в телеграмі вже не так часто перед тобою, а тому люди починають шукати інші теми. Різні майстер-класи чи події в кемпі цьому також допомагають. Війна згруповує усіх в комунікацію, але через різнобічні активності ці думки замінюються іншими темами".

По всій території табору розміщені правила. Одне і з них звучить як "хочеш — хочеш, не хочеш — не хочеш". Це стосується як волонтерів, так і відпочивальників. Хочеш брати участь в якісь активності — береш, не хочеш — це не потрібно.

Люди спілкуються перед вогнищем, грають у мафію чи беруть участь в активностях, які створюють івентори. У кемпі люди знайомляться, зближуються. Ще не було заїзду, щоб кілька, а то й десяток людей не плакали перед тим, як їхатимуть назад.

"Багато хто каже, що приїде сюди наступного року. Ми кажемо, що спочатку повернетеся у свої міста, а влітку — до нас. Коли люди виїжджають з кемпу, ми надаємо форму, яка розроблялася разом зі психологами, де вони прописують свій психологічний стан на момент приїзду і виїзду. Так аналізуємо, чи вдалося нам досягти цілей. Ми не знаємо такого випадку, щоб людина не написала про покращення свого стану наприкінці заїзду", — каже Вадим. 

Вадим також наголошує, що тут перебувають люди з різних сфер діяльності, тому для волонтерів це можливість знайти нові знайомства та почати співпрацювати з новими людьми. Вже навіть зробили декілька колаборацій:

"Настя, дівчина, що відповідає за створення контенту, має знайомих, що створюють спеціальний додаток на iOS. Ця програма поширює інформацію про Україну серед іноземців, а вони у свою чергу можуть донатити. У розробників стояло питання авторського права на твори, тому я як юрист консультував їх".

Зміни — всюди!

Найбільше люди підтримували кемп за допомогою волонтерства. Так тут сформувалася класна команда в діджитал-просторі.

Основна робота виконується шістьма людьми, які перебувають в самому кемпі. У діджитал-команді працює 12 осіб. Усі вони — активні, емпатичні люди.

"Для волонтера важлива емпатія, комунікабельність та вміння швидко реагувати на ситуації та приймати правильні рішення. Хоча ми не фахівці в тому, що почали робити, як-от ведення інстаграму, проте наша мотивація перемогла досвід. Якщо є бажання навчатись та проактивність, це вже дає результати", — каже Остап.

Волонтери в кемпі — це люди, які хочуть отримати щось нове та прагнуть допомогти іншим. Остап каже, що буває важко вийти зі своєї зони комфорту та приїхати в кемп з наметами у незнайоме досі тобі місце до незнайомих людей. І не слід забувати, що це нелегка робота.

Одна з таких волонтерок — Настя. Їй 21 рік. З початку повномасштабного вторгнення дівчина допомагала переселенцям у своєму селі, у якому також ховалася від війни з сім'єю. Зробивши все, що могла там, шукала інші місця для волонтерства, оскільки хотіла бути корисною. Вона щойно закінчила навчатися на режисера і тут створює контент для соціальних мереж.

Щоб стати волонтером у кемпі, потрібно заповнити спеціальну анкету. Далі з кандидатами спілкуються, і якщо всіх все влаштовує, люди приїжджають сюди, щоб спробувати свої сили.

Для відпочивальників також є анкета, через яку організатори зв'язуються з людиною.

"Якості, які є в наших волонтерів — це ті ж якості, які ми шукаємо й у відпочивальників. Але все ускладнюється тим, що через стрес ці якості можуть не проявлятися. Проте коли люди хочуть змінюватися, розвиватися та покращуватися, ми надаємо їм таку можливість. Це місія й цілі кемпінгу. Ми не шукаємо найскладніші варіанти того, як почувається людина, щоб підняти її нагору. Для таких справ потрібні інші кваліфіковані фахівці та дії. Ми для того, щоб допомогти людині знайти нові контакти та інтереси, перемкнути її та дати спокій, щоб вона мала сили далі продовжувати свою справу".

Нація сильних та стійких

"Я вважаю, що це як дуалістична концепція Інь та Ян. Є розруха та смерть з одного боку і є добро з іншого. Перемога за тими, кому вдасться зайняти більшу частину. Але ми тут на перспективу — це  перемога і розвиток людей як нації українців. Важливо, щоб ми розвивалися правильним шляхом. Людям, які втратили дім, важко піднятися нагору. І якщо ми не можемо вчасно надати допомогу, ми губимо не одну людину, а людей навколо неї та майбутнє покоління. Загальновідомий факт: якщо в людині щось сидить роками, з цим працювати стає важко. Окрім цього, зараз мало комплексного відновлення", — ділиться думками Остап.

Організатори кемпу вважають, що чим більше буде здорових українців, які розуміють свої емоції та можуть ухвалювати рішення без стресу, тим краще ми зможемо підтримувати економічний фронт. Психологічне відновлення дорослих сьогодні також вплине на формування майбутніх поколінь — сучасним дітям поруч потрібні дорослі, які беруть на себе відповідальність та готові будувати своє життя далі. "Гуманітарна допомога, яку надають фонди, наша підтримка армії, яка дає відсіч тут і зараз — неймовірно потрібні. Але потрібне й майбутнє, яке ми зможемо відбудовувати. І це те місце, де ми думаємо про це", — додає Остап.

У кемпі додають, що якщо в охочих немає можливості відвідати сам кемп, їм допоможуть отримати безкоштовну групову психологічну онлайн-консультацію з психологом Центру у справах сім'ї та жінок Шевченківського району м. Києва. Записатися на консультацію може кожен українець.

Як допомогти кемпу?

Кемп має змогу приймати ВПО з гарячих точок завдяки грантам. Але також приймає відпочивальників і на комерційній основі. Остап каже, що залучати людей підтримувати кемп на донатах важко. На початку була недовіра та нерозуміння ідеї цієї ініціативи. Якщо виходить запрошувати людей на комерційній основі, то частину прибутку віддають на оновлення людей. Ці заїзди організовані завдяки партнерам. 

Основний партнер – ChildFund у Німеччині, що піклується дітьми. Тому в кемпі дуже багато дітей. Велосипеди для табору передали з Нідерландів, а намети від української спілки в Канаді.

Кожен із нас також може підтримати та допомогти Restart. Це можна зробити тут.

Фото: Анастасія Ткаченко, Юрій Андріїв