fbpx
Сьогодні
Спецпроєкт 11:17 16 Січ 2024

Допомогти одній людині — допомогти цілій країні: історія організації, яка стала прихистком для постраждалих від війни

Говорячи про відбудову України в майбутньому, ми забуваємо, що є люди, яким допомога потрібна тут і зараз. Адже відбудова цілої країни починається з голови кожного її мешканця. У громадській організації “Александра і С” вірять, що вчасна робота і підтримка тих, хто цього потребує, можуть кардинально змінити життя людини на краще. “Рубрика” розвідає, як команді організації вдалося стати опорою для десятків жінок, чоловіків та дітей, прибулих до Запоріжжя.

English version here

У кріслі сидить симпатична молода жінка й терпляче чекає, коли майстриня наведе красу. Перукарка акуратно рівняє кінчики та завиває локони. На обличчі гості повільно з'являється посмішка, здається, їй подобається те, що вона бачить у дзеркалі. 

Александра і С

Тетяна та перукарка Оксана

Гостю звати Тетяна. Як і тисячі інших, вона любить відвідувати перукарню та обирати красиву стрижку. Однак Тетяна опинилась тут не просто так, адже невеличка перукарня у Запоріжжі має свою історію, яка почалась 24 лютого 2022-го.

Александра і С

Тетяна та перукарка Оксана

У чому проблема?

"Коли почались обстріли, ми були в селі Кам'янському. Було дуже чути вибухи, стіни тремтіли, дитина дуже злякалась. Кожен день обстріли. Коли у дитини вже почалась істерика, ми зібрались і поїхали тяжко там перебувати. Ми поїхали сюди, у Запоріжжя, донька довго відходила, коли лунали вибухи, сильно лякалася", згадує Тетяна. 

Александра і С

Зруйновані через ракетні обстріли будинки у Кам'янському. Джерело: Запорізька ОВА

Жінка переїхала у Запоріжжя з двома дітьми, яких виховує сама. Каже, дозволити собі послуги перукаря не може, адже це додаткові кошти. Весь основний бюджет йде на оренду квартири та потреби дітей.

"Але хочеться бути гарною для себе, саме тому це важливо", додає вона.

Через російську агресію тисячі жителів Запорізької області були змушені покинути свої домівки, рятуючи себе та близьких. Залишаючи рідні міста та села, вони залишили не лише будівлі, а й роками вибудувані життя. На новому місті вони пробують почати все заново, але часто брак коштів та нерозуміння, до кого звернутись за допомогою, спричиняють безліч труднощів. 

Яке рішення?

Оксана перукарка з 23-річним стажем. Після початку повномасштабного вторгнення жінка залишилась у Запоріжжі, продовжуючи надавати свої послуги. Говорить, що залишаючись на місці разом з іншими, допомагає захисникам: "Коли ми поруч, їм спокійніше". 

Александра і С

Оксана у салоні, де працює

Одного дня до неї звернулась громадська організація "Александра і С", запропонувавши стати перукаркою для тих, хто цього потребує, але не має можливості самостійно оплатити послугу.

Сама Оксана родом з міста Пологи Запорізької області — сьогодні воно окуповане. Жінка не вагаючись погодилась на пропозицію, адже хоче допомагати своїм людям. Вона ділиться:

"Мені дуже подобається моя робота, тому що я дарую людям радість, щастя, посмішку, краплинку затишку в душі. Я із задоволенням приймаю всіх, тому що майже всіх знаю, дуже рада, що я в цьому проєкті. Він ще так називається «Майбутнє». Я в нього вірю".

Александра і С

У процесі перевтілення

Безплатні послуги перукаря це лиш частина великого проєкту під назвою "Центр реінтеграції сімей вимушено переміщених осіб «Майбутнє»". Він охоплює кілька ініціатив, спрямованих на те, аби допомогти ВПО віднайти затишок рідного дому на новому місці, допомогти з соціалізацією та створити комфортний простір для відновлення психоемоційного стану. Адже навіть проста можливість піти до перукаря — це більше, ніж лише про волосся та красу. Це про звичне життя, налагодження побуту та відтворення норми. Відбудова ж — це не тільки про зруйновані будинки й дороги. Це також і про зруйновані життя, які потребують підтримки. Навіть якщо це начебто "просто" підтримка перукаря.

Як це працює?
"Обидві з різних міст, обидві ВПО, але вже наче родина"

Субота у будівлі Класичного приватного університету в Запоріжжі це день, коли все приміщення наповнюється розмовами, сміхом та запахом кави з печивом. Адже саме тоді двері навстіж відчиняються для всіх учасників проєкту, охочих активно провести час. Тут і дитячі розвивальні гуртки, і тренінги з психологічної допомоги, і навіть клуб дозвілля для дорослих (яким також потрібно знаходити друзів!).

Багато людей діляться, що після початку повномасштабного вторгнення часто відчувають самотність: нове місце, де нікого не знаєш, відсутність близьких, з якими побачитись не дає відстань тощо. Самотність, брак соціальних контактів фактори, які ведуть до важкого психологічного стану. Людина замикається в собі, залишається наодинці з негативними почуттями та страхами, незнанням, як давати раду труднощам. 

"До нас ходить пані Надія, пенсіонерка. Вона завжди розповідає, яка щаслива сюди ходити. Каже: «Мені чоловік і син говорять сидіти вдома, але у вас я соціалізуюся». Вона приїхала з Оріхова, у них немає вже ні хати, нічого", розповідає Яна Стрілько, учасниця команди ГО "Александра і С".

Жінка каже, що такі зібрання допомагають людям знаходити споріднені душі та дають відчуття, що ти не один і маєш підтримку. 

"У нас є Валентина Костянтинівна. І є дівчина, учителька, яка їй у внучки годиться. Вони так добре знайшли спільну мову! Уже такі рідні люди між собою, дружні. Обидві з різних міст, обидві ВПО, але вже наче родина"

Яна згадує, як на перших зустрічах, коли вони розглядали, хто такі ВПО, люди в залі заплакали — через задавнене відчуття, що їх не сприймають. Саме тому працівниці стараються зробити все можливе для створення комфорту: "Вони прийшли, а ми їм нормальне ставлення і чайок чи каву. У нас є правило ми не критикуємо, тут кожен може за бажанням розповісти свою історію".

Жінка додає приємну згадку: "Одного разу треба було скасувати суботню зустріч через певні причини, а нам кажуть потім: «Ми так скучили, ми живемо однією суботою, а в нас її забрали». Тому ми будемо проводити це й опісля, бо є попит. Ми не можемо це зупинити, бо люди тут соціалізуються".

Александра і С

Яна, учасниця команди ГО "Александра і С"

Також на клубі учасники плетуть браслети-обереги, які потім передають на фронт бійцям. Марина Арабаджин, засновниця ГО, ділиться, що одного тижня вони передали понад двісті таких браслетів, адже у військових є попит вони вірять у їхню силу.

Александра і С

Марина Арабаджин, засновниця ГО

"Ти помічаєш у спілкуванні з жінками, як вони сидять і запитують: чому ми цього раніше не знали"

Одна з місій, яку ставлять перед собою працівниці "Александра і С", просвітницька. У команді працюють досвідчені практичні психологи, кандидати наук, люди, які свідомо прийшли у психологію та допомогу іншим. На тренінги ходять молоді батьки, жінки, які опісля виходять з новими знаннями та рефлексіями. Тут їм розповідають, як спілкуватися з дитиною, чому не можна ставити її у куток, як контролювати прояви своїх емоцій. 

"Вони настільки переосмислюють свою поведінку та ставлення, бо у когось зараз є малі діти, а у когось дорослі. Нам навіть розповідала жінка, як просила пробачення у своїх вже дорослих дітей," — говорить Яна і додає, що їм часто дякують, бо інколи речі стають настільки звичними, що люди починають вважати їх за норму, а тренінг ніби розплющує очі. 

"Ти помічаєш у спілкуванні з жінками, у яких були складнощі у шлюбі чи вони були свідками чогось (травматичного, — ред.), як вони сидять і запитують: чому ми цього раніше не знали, чому нам цього не розповідали. Вони як студенти на першому курсі — приходять і дізнаються багато речей, заново починають жити та дивитися на цей світ", — пояснює вона.

Особливо гріють душу розповіді про те, як набуті знання допомогли рідним відновити стосунки та навчитись більш м'яко реагувати на ті чи ті ситуації. "Є матеріальні речі, які ми втрачаємо, а є родинні стосунки і вони важливіші", вважає Яна.

На першій ознайомчій сесії працівниці досліджували, яку тему варто обрати для початку. Учасники прийшли з особистими душевними історіями та великою злістю на всі події, які відбуваються, тому команда вирішила, що шість зустрічей присвятять протидії насильству, у тому числі домашньому. 

Яна додає, що за цей час було багато рефлексій, сліз, радості, сподівань, недовіри, почуття розпачу. Організатори почули багато страшних історій, багато історій про насильство. На одному з навчань учасниця сама прийшла до розуміння, що зазнала домашнього насильства. Зараз в "Александра і С" їй допомагають з цим. 

"Ми ці малюнки подарували королеві Швеції. На них ніхто з дітей не написав «дайте мені цукерок», вони писали «дайте нам зброю»"

Діти можуть важко переживати події, пов'язані з війною. Щоб допомогти їм, варто стати тими опорними дорослими, які правильно пояснять, що відбувається, завжди підтримають і ніколи не покинуть. У рамках проєкту організовуються дитячі групи, де відбувається психологічно-соціальний супровід. Кожного тижня діти збираються та малюють, роблять вироби тощо. На дитячих зустрічах є досвідчений фахівець, лікар-терапевт, дитячі "розвивашки". 

"Діти можуть прийти, балуватися, гратися робити все, що завгодно. Вони малюють, відволікаються три години. Батьки також відпочивають, бо дітям з чотирьох до одинадцяти років зараз немає де подітись. З одинадцяти до шістнадцяти вже трошки інше направлення, профілактичне, щоб зупинити такі негативні явища як, наприклад, нахили до суїцидальних думок, захистити молодь, підлітків", —  розповідає Марина, показуючи на малюнки на дошці та стінах.

Александра і С

Тут — ціла галерея ілюстрацій, власноруч зроблених маленькими гостями. На них вони зображають свої бажання, інтереси, практикуються з психологом у виявленні власних почуттів. 

Громадська організація має улюблену історію, коли вони познайомились з представниками королівської родини: "До речі, ми ці малюнки подарували королеві Швеції. На них ніхто з дітей не написав «дайте мені цукерок», вони писали «дайте нам зброю». Вона плакала, коли побачила це. А ще вони мріють ходити у школу, до дитячого садочку. На жаль, зараз такі реалії нашого життя".

Александра і С

Один з малюнків

Ми звертаємо увагу на ангела чорного кольору. Марина відповідає:

"Його зробила дитина, у якої загинув тато. Зараз маємо справу з тим, що діти приходять і так рефлексують це. «Бажаю миру» і прапор — ідентифікація для них. Прапор вони малюють повсюди. Діти дуже розумні".

Яна згадує, як активно проходять заняття: "І всі такі спортсмени, кожен якимось спортом займається. Навіть тут починають змагання з віджимань хто більше відіжметься. Стільки у них енергії, стільки бажання! Ти також підзаряджаєшся цим від дітей".

Спільні навчання допомагають малечі вивільняти енергію, знаходити друзів та формувати власний світогляд у соціумі — те, чого так бракує на онлайн-навчанні. На жаль, діти у Запоріжжі не мають можливості повноцінно відвідувати заклади освіти, адже це велика небезпека: місто знаходиться надто близько до лінії фронту.

Александра і С

Марина додає: "Дуже дякуємо партнерам, бо протягом п'яти місяців ми й наш проєкт «Центр реінтеграції сімей вимушено переміщених осіб "Майбутнє"» маємо змогу працювати професійно у рамках проєкту «Фенікс», що реалізується Фондом Східна Європа. Це дає нам величезне тепло, і діти також це відчувають, що вони не одинокі, не на самоті".

У кожного свій біль, але ми допомагаємо людям

"До нас на зустрічі приїжджає бабуся Надія з Магдалинівки, це 5 км до лінії фронту. Вона до нас не дуже часто приходить, але коли приходить, то розчиняється, а потім раптово вискакує і біжить. А біжить, тому що хлопці повертаються. Вона їх годує, борщ варить, пиріжки пече, речі пере, прасує. Каже, повинна хату натопити перед приходом. Знає всіх їхніх матерів, хто звідки: хто з Дніпра, хто з Івано-Франківська. Оце вона наш тренінг слухає, а потім їм розповідає," — з посмішкою згадує Марина.

Люди — найдорогоцінніший  ресурс, який у нас є. Кожен на своєму місці може звернути гори та зробити величезний внесок у те омріяне слово, яке хоче почути кожен — "перемога". Тримаючись разом, ми не даємо зламатись кожному окремо та вчасно підставляємо своє плече опори. 

Марина Гопко, координаторка грантів Фонду Східна Європа, розповідає, що кожні два місяці зідзвонюється з грантоотримувачами та проговорює прогрес проєкту: 

"Ця група колежанок у «Александра і С», які займаються всім процесом, настільки сердечно і тепло ставляться до цього проєкту, настільки переживають за кожну людину, яка прийшла до них! Прості людські речі, таке просте людське щастя, яке вони дуже розуміють і відчувають, щирість, з якою вони працюють і яку віддають, насправді вражають.

Вони розповідають історії конкретних людей, які переїжджають з регіонів, де зруйновані будинки, які втрачають все, які приходять у депресії й іноді не знають, що очікувати, і як вони приймають їх у свою спільноту, свою теплу кімнату, яку для них організовують, і цим людям вже трошечки стає краще. Це невеличкий вклад, але він дуже цінний для кожної конкретної людини. І, звичайно, в тих умовах, в яких вони працюють в Запоріжжі, де багато обстрілів, тривог, мужність цих людей, їх відданість, щирість особисто мене дуже вражають. Найбільше торкають такі люди, які, незважаючи ні на що, працюють і віддано виконують свою справу".

Яна ділиться, де їхня команда знаходить сили продовжувати діяльність: "Іноді здається, що нас вже нічим не зламати. Зараз кожен член нашої команди має свою важку історію, яку принесла війна, свій біль, але ми допомагаємо людям. І коли у рамках проєкту ти бачиш, що приходять до тебе бабусі, молодь, щасливі прибігають діточки, ти розумієш, що за таким позитивом майбутнє. І всі жахливі речі ти сприймаєш як досвід, через себе все пропускаєш і перероджуєшся, як той фенікс"

Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу. ГО «Александра і С» «Центр реінтеграції сімей вимушено переміщених осіб "Майбутнє"» в межах проєкту «Фенікс»: Сильна Україна під час війни», що виконується Фондом Східна Європа за фінансування ЄС.

1407

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: