В гості до сонячних людей: як працюють інклюзивні кафе та ресторани в Україні
Люди з синдромом Дауна та розладами аутичного спектру теж потребують роботи і мають на неї право. Розповідаємо про три заклади у Луцьку, Ужгороді та Харкові, які дозволили їм реалізуватися.
Сьогодні в Європі на відкритому ринку праці працевлаштовано від 2% до 15% дорослих людей з розладами аутичного спектру (РАС) та з синдромом Дауна. Особливі робітники працюють офіціантами в кафе, ремонтують взуття, розносять пошту та розкладають літературу у бібліотеках, працюють в торговельних залах та у ландшафтному дизайні.
У той же час більшість українців з ментальними розладами роками сидять вдома, в чотирьох стінах, маючи з доходів лише пенсію по інвалідності. І якщо у садках і школах особлива дитина має хоч якусь взаємодію з соціумом, то по закінченню школи наступає провал — підрослі діти залишаються сам на сам з батьками.
Виходом з цього вакууму могло б стати створення соціальних підприємств, націлених на вирішення проблем людей з ментальною інвалідністю та адаптацію їх у суспільство.
Перше подібне підприємство з'явилося в Україні зовсім недавно. Інклюзивна пекарня Good Bread from Good People відкрилася в Києві три роки тому і вже добре знайома багатьом жителям столиці. Вдалий проект київських першопрохідців надихнув українців на створення подібних закладів і в інших містах України — в Ужгороді, Вінниці, Харкові, Луцьку, Чернівцях.
Кав'ярня-кондитерія "Старе Місто", Луцьк
На початку 2020 року лучанки Лариса Новосад та Олена Мельник відкрили в центрі Луцька кав'ярню "Старе місто". Вона є незвичайною, не тільки тому, що там можна спробувати особливо смачні десерти-смаколики, випити запашну каву, відчути історію старовинного міста, а й тому, що офіціантами там працюють сонячні хлопці — 20-річний Андрій Мельник та 18-річний Валентин Новосад, сини співвласниць інклюзивного закладу.
"Коли моєму синові виповнилося 16 років, — розповідає Лариса Новосад, — я почала замислюватися над його майбутнім. У той час ми, батьки сонячних дітей Луцька, організували для них за власний кошт Центр денного перебування, у якому проводилися різноманітні заняття. До нас приходили хореографи, режисери, художники. Я з захопленням спостерігала, як навчалися наші діти, як вони спілкувалися. Вчили ми їх і елементарному — заварити чай, накрити на стіл, пригостити друга. Вони були у такому захваті, що силами нашої громадської організації ми розширилися — купили мультиварку, хлібопічку. І побачили, що наші діти з легкістю можуть не тільки подавати на стіл, а й спекти бісквіт, виміряти кожен грам продуктів".
Також ГО "Батьки дітей із синдромом Дауна" вдалося домовитися з місцевими підприємцями про реалізацію проекту "Один день на роботі". У рамках цього проекту Валентин Новосад стажувався у кав'ярні-цукерні.
"Йому там настільки сподобалося, — згадує Лариса, — що він працював там два місяці, хоча за домовленістю було передбачено стажування всього на тиждень. Мабуть, саме тоді у нас і народилася ідея власного кафе, адже далеко не кожен підприємець сьогодні візьме на постійну роботу людину з інвалідністю. Тож, такими підприємцями маємо стати ми самі".
Спочатку двом колишнім педагогам опановувати кавові премудрості довелося власноруч, зараз жінки з гордістю констатують, що 90 відсотків роботи виконують саме хлопці. Допомагає в роботі кав'ярні майстер-кондитер Оксана, яка виготовляє тістечка та солодощі. Андрій і Валентин працюють по чотири години щодня, поділивши робочий день на дві зміни. Хлопці не тільки працюють, а і навчаються. Андрій Мельник має фах фотографа, Валентин Новосад — студент коледжу харчових технологій.
"Вони кайфують від того, що їхня робота комусь потрібна, — каже Лариса, — вони прекрасно відчувають настрій наших відвідувачів, вміють бути надзвичайно тактовними і ненав'язливими. Кожен наш гість отримує особливу "сонячну" посмішку, яка притаманна нашим дітям".
"Найбільші виклики — це оплата оренди, комунальних, зарплат. Ми не знаємо, чи зможемо витягнути це після карантину, — каже співвласниця кав'ярні Олена Мельник, — Запасів або, як зараз кажуть, якоїсь подушки, за яку ми могли б трішечки протриматися, немає. У такому тривожному очікуванні весь малий бізнес, а наше підприємство ще й соціальне, бо в нас працюють люди з інвалідністю. Намагаємося шукати шляхи виходу з цієї ситуації".
У липні, завдяки волонтерам, у кав'ярні запровадили власне свято: "День кави і творчості", яке тепер буде проводитися щорічно. Крім того, у приміщенні кафе проводяться різноманітні соціальні заходи, семінари для студентів Луцького НТУ, майстер-класи і творчі зустрічі для людей з інвалідністю. З вересня відкривається навчальний майданчик для подальшого працевлаштування інших дітей з синдромом Дауна — у планах Лариси й Олени, які в цьому році отримали премію "Люди року-2020. Волинь", розширити команду, щойно вони оговтаються від карантину. У Луцьку зараз це єдине місце, де можуть працювати люди з ментальними порушеннями.
"Будемо сподіватися, що все буде добре, все налагодиться. Що карантинні незгоди — явище тимчасове і через деякий час ми всі зможемо повноцінно і гарно працювати. Нам дуже хочеться, щоб у такі заклади люди ходили не з жалю, а на смачну каву. І хочеться не боятися, що суспільство зачепить вразливіших. У батьків таких дітей часто опускаються руки через те, що вони бояться щоразу переживати біль, коли на їхнє дитя дивляться косо чи якось по-особливому реагують, — каже Лариса, — Ми і самі цього дуже боялися, але лучани сприйняли нас дуже адекватно. Зараз у нас багато друзів в Луцьку, які нам завжди допомагають, до нас поласувати десертами приїджають туристи з інших міст, спеціально шукають нас на карті. Це і є найвища нагорода для нас".
📍 Адреса Кав'ярні-кондитерії "Старе Місто": м. Луцьк, вул. Драгоманова, 11
Інклюзивна кондитерська школа-крамниця "Золоті серця Закарпаття", Ужгород
Олена Логвиненко — вимушена переселенка з Луганська, яка переїхала в Закарпаття 4 роки тому. Саме вона, мама 18-ти літнього Дані, юнака з розладом аутичного спектру, стала головним ініціатором і рушієм дивовижної кондитерської в Ужгороді.
"На Закарпатті нам з Даніілом довелося розпочати життя з чистого аркуша, — ділиться Олена, — я знайшла соціальний центр, де займаються дітьми з аналогічним діагнозом, там я і познайомилася з батьками таких дітей, як він. Я помітила, що дітям дуже подобається займатися кондитеркою — на заняттях вони ліпили цукерки, розмальовували печиво. Я запропонувала іншим батькам ідею кондитерської і мене одразу ж підтримали. Так у нас з'явилася команда однодумців, більшість з яких і досі разом".
Олена Логвиненко розробила та очолила проект "Золоті серця Закарпаття", щоб створити робочі місця для людей з ментальною інвалідністю. Навколо ідеї жінка об'єднала 10 сімей, що виховують особливих дітей, волонтерів, спонсорів, небайдужих мешканців Ужгорода.
"Ми відкривалися перед самим новим роком "на малому кошторисі", вирішили — або зараз, або ніколи, — розповідає ініціаторка проекту, — за рахунок батьківських надходжень та благодійних внесків зняли приміщення та придбали лише саме необхідне обладнання. Пізніше на гроші із міського бюджету (виграли невеликий грант — 22 800 гривень), ми закупили меблі для зали кафе, у якому облаштували інклюзивний коворкінг, де люди з інвалідністю обслуговують клієнтів та займаються арт-терапією разом із однолітками. Також у кафе ми реалізуємо свою щойно виготовлену продукцію".
Інклюзивна кондитерська школа допомагає молодим людям із синдромом Дауна та аутизмом реалізувати себе за допомогою навчання і трудової терапії, а значить — стати, завдяки своїм професійним успіхам, потрібними суспільству. "Ми хочемо, — каже Олена, — щоб особливі діти, а в нашій команді люди від 19 до 47 років, навчилися кулінарній справі, працювали та отримували за свою роботу зарплату. В нашій школі є викладач кондитер-шоколатьє Павло Бодак, котрий навчає учнів кондитерській справі".
Кожен день під керівництвом майстер-шефа дівчата і хлопці з синдромом Дауна і РАС із задоволенням готують торти, чизкейки, пряники, печиво, шоколадні цукерки — кокосові, імбирні, з чорносливом та мигдалем.
"Це надзвичайно світлі люди, — каже Олена, — їм не притаманні негативні емоції і вчинки: злість, заздрість, підлість. Ці люди і відкриті, і щирі, і наївні. Так, вони можуть бути занадто енергійними, але ми намагаємось всю надлишкову енергію вкладати у творчій процес. Ми навмисно не намагаємося копіювати розтиражовані вироби. Ви б бачили, які цікаві візерунки виходять у них на пряниках! Наші діти, можливо, щось втратили, але вони мають багато унікальних здібностей. Будемо розвивати їх сильні сторони. Мрію про те, що вони ще з'являться на обкладинках професійних видань».
Олена розповідає, що спочатку не всі ужгородці сприйняли інклюзивну кондитерську позитивно. Мамам особливих робітників задавали дивні питання, на кшталт "А чи миють ваші діти руки? А раптом трапиться у десерті скло?". Довіру містян завойовували відмінним обслуговуванням, якістю продукції та відгуками задоволених покупців.
Карантин підкосив молоде підприємство. "Були моменти, — каже Олена, — коли в мене не вистачало духу. Особливо, коли ми зрозуміли, що через карантин ми не маємо грошей навіть на оренду, яка кожного місяця коштує нам 13 тисяч гривень. І це не кажучи про комунальні та витрати на заробітну плату. Я навіть почала думати про закриття та переїзд в інше місто. Але після того, як я розповіла про нашу біду в соцмережах, до нас простягнулося стільки рук допомоги, що, мабуть, вперше я відчула — ми потрібні Ужгороду і ніхто не хоче, щоб ми закривалися".
📍 Знаходиться ексклюзивна кондитерська в Ужгороді, на вулиці Митрака, 11/1.
Ресторан "Сніг на голову", Харків
Звісно, найбільша мотивація для відкриття соціального підприємства у батьків особливих дітей. Але проблемами дітей з ментальними розладами опікуються не тільки мами.
У Харкові молоді підприємці Тетяна Каменєва і Михайло Черноморець відкрили справжній ресторан, у якому працюють люди з синдромом Дауна та РАС, з оригінальною назвою "Сніг на голову". "Чому така назва? Тому що все найпрекрасніше в житті трапляється несподівано, як сніг на голову, і перевертає наше життя з ніг на голову", — пояснюють співзасновники проекту.
"Я завжди відчував відповідальність за навколишній світ і розумів що мені пощастило трохи більше ніж іншим, — каже Михайло Черноморець, — я здоровий, живу в гарній країні, у мене чудова сім'я. Мої можливості дають мені сили допомагати іншим".
"Наша мета, — додає Тетяна, — показати, що ті, заради кого ми розробили наш проект, — звичайні люди зі своїми почуттями, емоціями. Декілька років ми мріяли про ресторан у Харкові, де кожен може бути собою. Білявкою з ластовинням, брюнеткою із брекетами, хлопцем із хлопцем, людиною з інвалідністю. Це нормально і не страшно, і зовсім не заважає повноцінно жити і насолоджуватись життям."
Тетяна і Михайло — люди з однаковими поглядами, познайомилися на початку проекту і до спільної мети йшли відповідально і скрупульозно. Спочатку на високу кухню не замахувалися, працювали над ідеєю працевлаштування людей з ментальною інвалідністю, боротьбою з жалем. Досвіду не було, вирішили діяти за підручниками, розробляли бізнес-моделі, вивчали закордонні практики, шукали інвесторів, адже «Сніг на голову» з самого початку задумувався, як повноцінний бізнес, а не просто благодійний проект. Заклад повинен був стати дієвим прикладом соціального підприємництва.
"Півтора роки тому, — розповідає Михайло Чорноморець, — Тетяна написала в соцмережах, що ми шукаємо поварів та учнів для нашого проекту, і якщо є бажаючі вчити і вчитися, будемо раді познайомитись. Спочатку все було задумано як майстер-клас, а вже потім вилилося в повноцінний навчальний курс, який зайняв півроку. Перші десять людей, які відгукнулися, яких привезли рідні — як прийшли на перше заняття, так і по цей день залишаються з нами".
У рамках кулінарної школи співзасновники провели дві урочистих вечері зі стравами високої кухні. Особливі працівники настільки відповідально справилися з поставленою задачею, що бізнес-партнери зрозуміли — з такою командою вони можуть вийти з рамок кондитерської чи пекарні і наважитися на ресторан.
"Головний принцип нашої взаємодії, — продовжує Михайло, — всі люди різні, але це не має бути пов'язано з інвалідністю. Діагноз не повинен впливати на ставлення до людини. Кожен з наших працівників — повноцінний учасник команди, ставимося до них, як і до всіх інших людей — чесно, з посмішкою, з повагою, з гумором, на всіх поширюються загальні правила. Є графіки, чітко прописана кількість годин, які треба відпрацювати, за запізнення і інші порушення дисципліни — догана. Це не гра, це — робота. Нам з Тетяною теж довелося напрацьовувати справедливе ставлення до інклюзивних співробітників — без жалю, без називання їх дітьми. Хороший приклад показав нам наш шеф-кухар Олександр Білодід, який з самого початку спілкувався з підлеглими, як із звичайними людьми, потім він зізнавався, що це було непросто. Так що нам всім довелося якось переробляти себе, переглядати свої підходи, свої цінності. Ми навчалися поводитися з батьками (а батьки звикали до незвичної самостійності своїх дітей), писати правильно про нашу спільну роботу в соцмережах. Така реальна, справедлива інклюзія і є нашою місією."
У "Снігу на голову" все, від інтер'єру до їжі, підлаштовується під гостя. Приємна музика, зручні столики для різних компаній, WiFi. Гостям запропонують екзотичний стейк зі страуса, пасту, оригінальні равіолі, салати та десерти.
"Наші клієнти — звичайні люди, як і в будь-якому іншому закладі, — наголошує Михайло, — багато хто дізнається тільки на місці, що у нас працюють люди з ментальною інвалідністю. Незважаючи на цьогорічні перешкоди, наш ресторан розвивається, кожний місяць показує кращі результати. Попереду ще багато праці. Ми побудували працівникам систему мотивації, багато хто з них вже отримує зарплату, в них є свій HR-куратор, який контролює графіки, настрій, планує навчання, робить так, щоб кожному було комфортно в роботі. Хочемо разом опанувати новий напрям — доставку їжі. Зі свого боку переробляємо і доповнюємо меню, працюємо над цінами та рекламою. Наш бізнес на очах і потребує постійної уваги. Ми ніколи не маніпулюємо темою інвалідності, вважаємо, що клієнт має приходити до нас за смачними стравами, гарним настроєм, приємним дизайном."
На якусь особливу допомогу від влади пан Михайло не розраховує, за його словами, найкращі помічники — це клієнти "Снігу на голову". Їхня допомога — довіра, відгуки, добрі чи поганими, над якими можна і треба працювати.
"Не можу сказати, що нам чогось не вистачає, — у нас є віра в команду, дві руки, дві ноги і голова на плечах, тому нам все по силах. Мріємо з Танею хоч трохи змінити цей світ, зробити його більш справедливим, більш відкритим і доступним для людей з інвалідністю. Вірю, що будь-який інклюзивний проект — це і є людяність. За кожним таким проектом стоять люди, які нас захоплюють, надихають, дивують. Сподіваюся, і ми зможемо когось надихнути і разом рухатися в кращу сторону".
📍 Ресторан "Сніг на голову" можна знайти на карті Харкова, вул. Алчевських, 34
А ще "Рубрика" розповідала, як у Вінниці сліпі в'язальниці роблять еко-сумки.
