"Людині дають новий дах, але вона лишається під ним зі старими спогадами": як (не)треба відбудовувати Україну

Марія Смик

Хто має це робити? Як відбудувати поруйновані міста так, аби із пострадянських вони перетворилися на європейські? І як у цій відбудові не проігнорувати національну травму? "Рубрика" вирішила розібратись.

Фото Reuters

Ще 14-го квітня українські посадовці заявляли про майже 220 тисяч українців, які втратили свої домівки починаючи з 24-го лютого. Кожного дня це число росте. Окрім цього, росіяни бомбардують лікарні, школи, дитячі садки та інші об'єкти інфраструктури.

Світові архітектори сходяться на тому, що повноцінно планувати відбудову неможливо, доки не закінчиться війна і не можна буде оцінити повний масштаб руйнувань. Британський архітектор зі світовим іменем Норман Фостер, наприклад, вже працює над генпланом Харкова, який продовжують щоденно бомбити. Уряд Греції заявив про готовність відбудувати знищений пологовий у такому ж знищеному Маріуполі. Але до закінчення війни далі домовленостей і планів це не піде. 

Про це ж говорить і київський архітектор-урбаніст і дизайнер Віктор Білоус:

"Все має початися з великого обсягу аналітичної роботи профільних спеціалістів: економістів, психологів, девелоперів, технологів. Це немало часу. 

Наприклад, європейські архітектори кажуть, що, перш за все, повинна бути аналітична статистика. Скільки людей виїхало? Скільки переселилися? Які спеціальності у цих людей? І скільки взагалі людей бажають повернутися туди ж, де вони проживали? Багатьом людям складно буде повернутися у власні помешкання суто психологічно. А це теж має входити в архітектурну концепцію. 

Спершу нам треба зрозуміти мету цієї відбудови, аби після неї не стало гірше, ніж було. Все це — час. При цьому є нагальна проблема — у людей немає житла", — пояснює фахівець.

Світ вже бачив не одну війну і відбудовував не одне місто. Наприклад, реставрація Берліну після Другої світової місцями триває досі. А ще одне німецьке місто Нюрнберг відновили дуже швидко, адже саме його обрали для проведення трибуналу. Проте завданням будівельників була швидкість, а не якість, тож у житлових масивах Нюрнберга повоєнної відбудови люди й зараз скаржаться на потребу весь час щось ремонтувати. 

Будівля рейхстагу до та після відбудови

Натомість Україна має дві переваги, що дозволяють уникнути як затяжної відбудови, так і неякісної — це, передусім, підтримка іноземних партнерів і значно кращі технології, аніж були після Другої світової. 

Віктор Білоус говорить, що відбудову України варто починати вже, аби вирішити нагальні потреби людей, проте розбити процес треба на три етапи, два з яких забезпечуватимуть українців тимчасовими помешканнями. 

"Перша фаза — це житло для внутрішньо переселених осіб, максимально доступне . Давайте назвемо його контейнерами. Там люди мають залишатися максимум пів року чи рік. Потім тимчасове житло. Покращене, аби там люди жили рік, два, три, але не більше. Цього часу має вистачати для третьої стадії — зведення постійного житла", — говорить Віктор Білоус.

Втім, архітектор зазначає, що так звані радянські "панельки" теж були заплановані як тимчасове рішення, але зрештою стали прихистком для багатьох людей на десятки років без доступних альтернатив.

"Зараз швидкість може зашкодити якості. Наприклад, іноземні колеги кажуть, що зараз дуже важливо збудувати реабілітаційні центри з тимчасовим житлом  та комфортною інфраструктурою навколо нього. Для військових, їхніх родин, переселенців… У Європі приділяють багато уваги психології, а ми це взагалі ігноруємо. Людині дають новий дах, але вона лишається під ним зі старими спогадами та думками. І оточення у неї таке саме — з постраждалих. Відповідно, говорячи про архітектуру, ми маємо говорити не тільки про те, де житиме людина, а і як вона житиме", — переконаний архітектор.

Тут же постає ще одне питання. Що доречніше — будівництво фактично з нуля чи ревіталізація (відновлення у попередньому вигляді)? Тут відповідь архітекторів буде майже одноголосною.

Як пояснює експерт, відбудовувати попереднє є сенс, якщо йдеться про будівлі, вулиці або й цілі міста, чия архітектура має історичну й естетичну цінність. Скажімо, старовинну частину Варшави після війни відновили з вражаючою точністю, тож прогулюючись між будинками п'ятдесятих років, ви відчуватимете, наче архітектура міста довоєнна, хоча це й не так. Житлові та інші більш сучасні райони натомість будували по-новому.

Ринкова площа у Варшаві до та після відбудови

Якщо ж говорити про архітектуру українських міст, які найбільше постраждали від війни, чи не всі вони, крім Чернігова, переважно перебудовані у радянський час, коли місто будували не для людей, а для системи.

"Ті міста будували на ідеологічній складовій. Тобто стандартно був завод і від заводу будували всі поселення. Зараз ми живемо в епоху ринкових відносин та креативної індустрії. Тут працює зовсім інший механізм. Немає сенсу повторювати те саме. Знову будуть машини на газонах, кіоски біля переходів, спальні гетто. Буде все те саме і ніякого розвитку", — каже Білоус. 

Серед того самого є ще ряд проблем українських міст, які можна усунути, скориставшись потребою відновлювати окремі території після війни. Серед них виділяють такі:

• мінімум інклюзії і недоступність міст маломобільним групам населення;
• невдалі транспортні розв'язки;
• недоцільне використання територій у центрах міст;
• недостатня безпека.

"Якщо загуглити найбільші площі міст, 9 з 10 в Європі — це пострадянські міста. Але що з цього? Найдорожчий шматок землі з пам'ятником посередині не працює на економіку міста і сучасний розвиток мешканців. А повинно бути навпаки. Все має бути для людей. 

Пам'ятник будуть відвідувати один раз на рік на якесь свято, на весілля і по суботах. А центр повинен кожен день бути насичений людьми, щоб кожен день працювала економіка", — каже архітектор.

За його словами, архітектура радянських містах з широченними проспектами вбиває розвиток малого та середнього бізнесу. Перейти з однієї такої вулиці на іншу складно. А у часи, коли все вирішує ринок, людина повинна легко та безперешкодно переходити від вітрини до вітрини, навіть коли ті знаходяться на різних сторонах вулиць.

Що стосується інклюзії, тут архітекторам доведеться думати про маршрути людей, про пандуси і про те, щоб все було доступне для всіх. До ескалації війни в Україні було близько трьох мільйонів людей з інвалідністю. На жаль, після дій росії ця цифра виросте. А додаймо до неї українців похилого віку, батьків з малими дітьми і вагітних — все це маломобільні громадяни, для яких місто має бути доступним. 

Також, будуючи нові будинки, ми не можемо забувати про старих ворогів, чиї кордони нікуди не посунуться. Тож і до питання безпеки необхідно підходити інакше і кардинально.

"Візьмімо Ізраїль. Тамтешні будинки відрізняються від українських. Там немає підвалів, які слугують бомбосховищами, хоча насправді не призначені для цього. Натомість у кожній квартирі є бункерне приміщення. Є загальний стояк, кімната 8 квадратних метрів з одним маленьким віконцем метр на метр, яке зачиняється на засув. Стіни цієї кімнати із посиленого бетону. Будинок впаде, але цей стояк на всі поверхи вціліє.

Наші ж підвали теж зроблені не за бункерними технологіями, бо тоді там мали б бути додаткові евакуаційні виходи, свої витяжні системи, своє опалення. Туди тяжко спускатися літнім людям і там, як правило, дуже холодно.

Але щоб це реалізовувати, треба удосконалювати  ДБН (державні будівельні норми, — ред.). В питаннях безпеки потрібно долучати іноземних спеціалістів з практичним досвідом… Хто нестиме відповідальність, якщо в нові будинки без урахування безпеки щось прилетить?" — говорить архітектор і ставить цілком логічне запитання.

В Україні немає міністерства архітектури. Натомість є Міністерство інфраструктури, а ще Державна інспекція архітектури та містобудування України. Наразі, за словами архітектурної спільноти, ці чи інші державні структури не можуть створити повноцінний діалог щодо розроблення якоїсь єдиної концепції відбудови.

"Думаю, потрібно залучати топових архітекторів. У нас є талановиті фахівці, але архітекторів, які мали б досвід відновлення міст, немає, бо у нас ніколи такого не було. Якщо брати сучасні нові міста, там враховується все — і діджиталізація, і екологія, і сталий розвиток. Якщо ми будемо відновлювати те, що є, ті самі комунікації, чи потрібно це нам знову? В чому тоді полягатиме наш розвиток?" — пояснює Віктор Білоус. 

Дизайнери та архітектори вже працюють над проєктами меморіальних комплексів, окремих пошкоджених будівель чи вулиць, але оцінити, наскільки там враховані всі наші нові потреби і що з цих проєктів взагалі буде втілене в життя, зараз неможливо.

Що з цим робити? Ініціювати діалог. Але поки він, здається, звучить недостатньо чітко, тож і "Рубрика" цього разу закінчує не рішенням, а проблемою. Та маємо надію, це ненадовго.

↓Читайте також

Одне життя, дві війни: 10 історій українців, які пережили Другу світову та побачили напад росії на Україну

Сировари з Бердянська Виїхали з окупації та варять сир на новому місці

Сади Перемоги: як виростити город на підвіконні в умовах війни