Гарбузовий рід: як село на Дніпропетровщині знаходить свою айдентику

Аліса Смагіна

Стати гарбузовою столицею України — такі плани має Маломиколаївка, невеличке село на Дніпропетровщині. Як завдяки продукту, який зазвичай йде на корм худобі, розбудити занепадаюче село, зробити його особливим, започаткувати унікальний фестиваль і крафтове виробництво з власним брендом, розповідає "Рубрика".

Про проблему занепаду українських сіл говорять вже не перший рік. За роки незалежності офіційно нараховано понад 500 сіл, що назавжди зникли з мапи України, ще майже п'ять тисяч перебувають сьогодні на межі вимирання. Відсутність роботи змушує молодь та людей працездатного віку залишати домівки і виїжджати на заробітки. Мешканців сіл стає все менше, охочих купити собі земельну ділянку – тим паче. Будинки порожніють і розвалюються, колись родючі сади й городи заростають бур'янами. 

За останні 20 років населення Маломиколаївки, що на Дніпропетровщині, теж значно зменшилося. Основні причини ті ж самі: відсутність об'єктів інфраструктури, погане транспортне сполучення з іншими населеними пунктами, катастрофічна нестача робочих місць. Село на межі виживання, але маломиколаївці здаватися не бажають. Врятувати рідне село і зробити його привабливим для місцевих жителів і туристів — таку мету поставили перед собою староста Петрівського старостинського округу, до якого належить село Маломиколаївка, Світлана Гарнадко та її однодумці. 

Світлана Гарнадко

За словами Світлани Гарнадко, були часи, коли люди перестали вірити не те що владі, а один одному. Змиритися з тим, що ніхто з Києва, Дніпра, чи райцентру не прийде наводити лад у маленькому, віддаленому селі, було важко, опиратися залишалося на одне — якщо ти живеш у цьому селі, любиш його і хочеш зберегти, то саме тобі і треба працювати для його блага. 

Децентралізація стала поштовхом для початку змін. Активісти села зрозуміли: спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих. Староста округу разом зі своєю односельчанкою Людмилою Гарнатко, тепер уже колегою (Людмила є заступницею голови громади), згуртували однодумців і почали разом організовувати толоки, облаштовувати місця для відпочинку на річці і біля сільського клубу, ремонтувати зупинки, озеленювати території, влаштовувати масові заходи з приготуванням та продажем страв української кухні. Пані Світлана згадує, що від об'єму робіт іноді було навіть лячно, але очі боялися, а руки робили. На суботники витягували все село, хто не міг —  допомагав технікою, пальним. Жінки готували обід, варили кашу, і потім гуртом усі обідали і обговорювали плани на майбутнє, шукали для свого села ту саму неповторну "родзинку".

"Під час навчальних програм для старост, — розповідає Світлана Гарнадко, — нам ставили за приклад Волоський старостинський округ і їхні горіхи як впізнаваний символ округу, у них навіть пам'ятник горіху є. Мені це довго не давало спокою. Я все думала, ну що ми можемо такого зробити у маленькому селі, де тільки сільгоспвиробники та гарні краєвиди? Одного разу після чергового суботника завели тему про те, що ми все працюємо й працюємо, а треба щось зробити і для душі, для відпочинку. Усі великі масові заходи на свята проходять у центральних садибах громади або старостинського округу. Не всі мають змогу поїхати надовго з дому — у когось худоба, комусь здоров'я не дозволяє, хтось просто не має зайвих коштів".

Восени вирішили зробити власне свято. Більш того — зробити село гарбузовою столицею регіону. Тут кожне домогосподарство займається їх вирощуванням. Продають в інші села на корм худобі. Гарбузи добре родять, а крім того, цей овоч завершує урожайний рік, є старшим серед інших культур на городі і ще з давніх давен є українським символом сімейного благополуччя, достатку та гармонії. Так у Маломиколаівці на честь історичної назви села було започатковано сільській міні-фестиваль "Герцевський Гарбуз#FEST".

Головними акцентами фестивалю стали:

• привернення уваги до проблем  сіл, особливо – малих
• популяризація корисного, недорогого зеленого туризму
• поширення та розвиток народної творчості
• ознайомлення дітей та молоді з культурною спадщиною батьківщини
• відродження традиційних свят та обрядів
• організація цікавого дозвілля для місцевих жителів.

Тож вся тематика фестивалю була присвячена гарбузу. Серед приготованих з гарбузів страв були на першому святі й гарбузові цукати — хоч їх було й небагато, але вони сподобалися всім найбільше. 

На наступний  фестиваль уже наварили багато цукатів зі слив, груш, айви, гарбуза, дині, шкірок кавуна, але пандемія завадила провести фестиваль. Готові цукати реалізували серед знайомих і колег. Незвичайні солодощі мали неймовірний успіх, і у організаторів фестивалю виникла ідея започаткувати справжнє виробництво такого популярного, яскравого і смачного, а головне корисного продукту — цукатів з гарбуза.

На початку 2020 маломиколаївці подали заявку на участь у конкурсі "Неймовірні села України". Здобули перемогу і виграли 100 тисяч гривень на реалізацію представленого бізнес-проєкту. На грантові кошти закупили  професійні електросушарки, електричну овочерізку, механічні слайсери, потужний блендер, електроплити, кухонний інвентар, упаковки, цукор. Сільська рада надала в користування побутову техніку, на яку не вистачило грантових коштів — холодильник, морозильну камеру, кухонні мийки, стелажі та столи. Техніка та інвентар не нові, але в доброму робочому стані. Знайшлися й інвестори: для виготовлення міксу цукатів нідерландська компанія Fresh Forward закупила 600 саджанців полуниці, а компанія Енза Заден Україна надала для посадки насіння 4 сортів гарбузів. 

Учасницями проєкту стали сільські жінки, які раніше у вільний час збиралися і робили цукати на всі заходи маломиколаївської громади. Пошуком обладнання, консультаціями з іншими виробниками цукатів, постачальниками, рекламою займалася переважно староста, але все обговорювали разом з ініціативною групою "Герцевські господині".

Однією з головних проблем проєкту стала відсутність приміщення для цеху. Тимчасово всю техніку та інвентар розмістили у сільському клубі. У селі з інфраструктури є лише магазин, фельдшерський пункт та сільський клуб, майже в аварійному стані. Сільська рада запропонувала виділити під виробництво частину приміщення фельдшерського пункту, але ініціатори проєкту, обговоривши всі "за" і "проти" відмовилися — місця мало, потрібно багато перебудовувати. Розглядали пропозицію зняти в оренду будинок. Передивилися декілька варіантів, гаряче обговорювали і теж не дійшли згоди. Будинки всі пусті, занедбані, десь напівзруйновані, потрібно вкладати багато коштів, яких немає, бо цукатами займаються жінки пенсійного, передпенсійного віку та одинокі жінки. 

Як зізнається Світлана Гарнадко, багато односельчан у виробництво не вірить, від скептиків часто чутно: що це ще за цукати? Мовляв, без них жили і проживемо, дороги краще б зробили! Інших цікавить уже остаточний варіант: дайте готове робоче місце, зарплату і стаж. А працювати з нуля і розкручувати продукт — не піду! Для того, щоб все ж таки створити міні-цех, ініціаторам довелося взяти кредит і вкласти ці кошти в придбання будинку. Зараз у ньому роблять ремонт, підвели воду, каналізацію, встановлюють обладнання і столи. "Займається цим усім мій чоловік і чоловік ще однієї господині. Інші обережно спостерігають", — ділиться Світлана Гарнадко.

Цьогоріч організатори посадили під проєкт майже 2 га гарбузів голландських сортів, своїх, українських, не рахували, бо вони є в кожного. Рік видався на гарбузи дуже врожайним. Пошук місця під склад ще в процесі, а поки що гарбузи зберігаються по оселях. 

Ремонт приміщення для цеху ще не закінчено, наразі повноцінним виробництвом їхню ідею ще не можна назвати, зізнається пані Світлана. Але "Герцевські господині" (близько 10 жінок) збираються і готують цукати у сільському клубі. З початку сезону, коли почали сушити полуницю, і до проведення фестивалю зробили майже 150 кг цукатів. Їх успішно реалізували на ярмарках і святах, які проводилися в громаді. Завдяки Посольству Нідерландів їдили з цукатами в Івано-Франківськ на ягідний фестиваль рекламувати свої смаколики, зацікавилися крафтовою продукцію і в Дніпрі.

Наразі зареєстрували кооператив та торгову марку — "Герцевські крафтолики". Вже з весни планують стабільно виготовляти цукати та шукати свого покупця. А потім вже думати над асортиментом та розширенням. І хоч поки що на шляху нового сільського виробництва багато перепон, руки опускати не збираються — адже, як і вже традиційний Гарбуз#FEST, "Герцівські крафтолики" — це не тільки яскрава і незвичайна особливість до цього нічим не примітного села, а й робочі місця для сільських жінок, додаткові надходження до місцевого бюджету, перспектива збільшення рівня доходів сільських жителів, приклад і надія для розвитку інших малих сіл нашої країни. 

"Герцевський Гарбуз#FEST" ми заснували для того, щоб нас почули, щоб заявити про те, що українське село живе. Що в селах живуть люди і потребують гарних умов життя. І нас вже чують, а отже, село житиме. Я вірю — села України вистоять, вони неймовірні, бо в них завжди були люди, які знаходять час на плідну працю, на радість і на свято", — каже Світлана Гарнадко. 

Замовити крафтові гарбузові солодощі і підтримати сільську ініціативу можна на сторінці "Герцевські крафтолики" в Інстаграм, або за телефоном: 0664567131, Наталія. 

↓Читайте також

Село і бізнес. Як розвинути власну справу, якщо ви не в місті

Зелений або сільський туризм. Куди поїхати в Україні?