"Він може покарати за негарні вчинки": журналіст Шарія про свого шефа, роботу в "Кварталі" і проблеми зі спецслужбами
Дмитро Кучер, журналіст "Шарій.nеt"
Анатолій Шарій — феномен української політики. Буквально за рік раніше відомий блогер створив політичну партію, яка має шанси потрапити до місцевих рад по Україні.
При будь-якій згадці прізвища "Шарій" українське суспільство ділиться на два табори. Одні яро ненавидить його, звинувачуючи в зв'язках з Росією і антиукраїнських поглядах, інші ж фанатично йому вірять. Проте, мало хто в сучасному українському суспільстві залишається до нього байдужим.
Саме тому "Рубрика" вирішила поговорити з одним з головних журналістів Шарія в Україні Дмитром Кучером. Він розповів нам про стиль управління свого шефа, ідеології, про досвід роботи на "Кварталі-95", 1+1 та 112-Україна, а також поділився своєю соціологією ПШ, по якій нібито в окремих регіонах партія набирає до 20%.
— Розкажи в двох словах, чим зараз займаєшся. В чому полягає твоя робота?
— Я працюю журналістом інформаційного агентства "Шарій.Нет". Головний редактор — Ольга Бондаренко, а шеф-редактор — Павло Уллах. Це повноцінне агентство, ми займаємося збором інформації, її обробкою, зйомкою і так далі. Повний спектр. Моя роль проста — поїхати, щось зняти, зробити розслідування, вивести людину на правду. Буває іноді і щось дуже цікаве.
— Тобто ти поставляєш контент для Анатолія?
— Не тільки, ще й для Ольги Шарій, для нашого сайту. Я за цей рік зрозумів аудиторію сайту. Людям подобається читати про представників колишньої влади: Сергія Пашинського, Тетяну Чорновіл, козака Гаврилюка.
— Вони у вас прям улюбленці публіки.
— Так, буває, новина про Петра Порошенка набирає 10-20 тисяч переглядів. Щось Чорновіл начудила, вже 15 тисяч.
— А аудиторія у вас українська?
— Сайту — так, більше Україна. Що стосується Youtube-каналу Шарія, то тут потрібно у нього питати.
— Розкажи про себе. Ми з тобою раніше знайомі і я знаю, що у тебе дуже цікавий шлях у журналістиці. Почни ще з часів університету.
— Я відучився 9 класів, потім закінчив коледж. Вступив до університету фізкультури, на спеціальність тренера з футболу. Там провчився рік і "забив" на навчання. Став себе шукати і так, у мене ще в університеті трапився невеликий "заліт". У мене була спеціалізація — футбольне суддівство, тому обслуговував чемпіонати Києва, був повноцінним рефері.
По роботі виникали певні "тертя" з футболістами, у нас таке часто відбувалося. Якось ми вирішили випити, залізли в общагу на Деміївській, дійшло до того, що там напився "до чортиків". Нас знайшли, почалося цькування з боку суддівського корпусу, а мені було неприємно і я вирішив не ходити в університет, у футбольні колегії арбітрів.
Згодом зрозумів, що мені подобається знімати відео, добувати інформацію, вивчати. Навчився монтувати, знімати, а потім потрапив в "Дорожній контроль України", організацію, яка "труїла" ДАІшників. Мені було по приколу кататися і тролти їх, саме тоді і вивчив наше законодавство. Познайомився з журналістом "Громадського", не буду його називати, він ображений на мене…
— Чи не Богдан Кутєпов випадково?
— Боже збав. Він тоді ще не "пахнув". Зараз він "пахне" сильніше, але в той час він був звичайним стрингером. Мені дали перше завдання — зняти мітинг матерів під Адміністрацією президента, це сталося 2 серпня 2014 року, якраз АТО в активній фазі було. Вийшло непогано, з коментарями, перебивками і в результаті у мене з того моменту почалася історія роботи у ЗМІ. Далі перейшов провідним в RTI, знімав сюжети.
— Потім ти на 1+1 перейшов?
— Так. Але хочу ще розповісти трохи про перший досвід на виборах. У 2014 році працював з Василем Крутчаком і Ярославом Бугаковим. Ми з ними познайомилися на проекті "Грім ТБ", там ще працював Андрій Павловський. Через якийсь час проект розколовся. Частина пішла в організацію Богдана Хмельницького і я потрапив у виборчу кампанію.
Ми працювали на мажоритарника в Київській області, але наш кандидат не пройшов. Я монтував у них відео, які нам надсилали журналісти. Перший раз побачив "мочилово" на виборах від журналістів. Заробив, до слова, тоді перші свої 100 доларів. Так воно і понеслося, Ярослав Бугаков пішов працювати в "Секретні матеріали" до Олександра Дубинського і мене підтягли на 1+1. Жанр розслідувань був складним для мене, але з часом стало виходити.
— Після цього ти перейшов у "Квартал-95"? У тебе багато фото з їхніх заходів у Facebook.
— У мене була мрія потрапити туди, особливо після перегляду першого серіалу "Слуга народу". Хотів працювати з Володимиром Зеленським, з командою і було все одно, на якій посаді. Я познайомився з Тетяною Руденко спочатку, потім з Артемом Гагаріним і потім вже на одному із заходів в 2016 році з Женею Кошовим. Він дуже простий мужик. Йому все одно, бачиш людину вперше або вдесяте, він завжди щирий. Я прям заздрю Володимиру Олександровичу (Зеленському. — Ред.) З таким другом, йому пощастило.
— Тобі він там найбільше сподобався?
— Йому можна спокійно зателефонувати і він відповість. Без понтів або чогось іншого. Я пару раз потрапив на концерти "Кварталу", просився працювати, прям "візьміть будь ласка", плакав їм там 3 роки. Уже в 2018 році з Іриною Побєдоносцевою познайомився, вона була головою департаменту прес-служби "Кварталу", потім з Ольгою Руденко.
— Що в підсумку?
— Після "плюсів" у мене була робота на Youtube, в одному невдалому проекті. Трохи попрацював на "112-Україна". Якраз тоді у 2018 році почав Шарія дивитися, особливо коли він "розвів" канал Еспресо. В одному ролику Толик "згодував" фейк про Євгена Мураєва, мовляв він фінансується Олегом Дерипаскою (Російський олігарх. — Ред.). Вони "схавали", а Толик записав відео з Мураєвим, де вони їх викрили.
Я це подивився і подумав, що круто вони зробили. До цього ж я тільки чув про Шарія, мовляв він проросійський, прокремлівський, але я особливо його не дивився. Після того відео я ж почав оглядати все його ролики на каналі, там було близько 4 тисяч відео і я подивився половину.
— Тобто приблизно 2 тисячі відео?
-—Так, встиг глянути пару тисяч відео.
— Цікаве у тебе було дозвілля вечорами.
— Звичайно, дівчина дуже злилася, коли ми ще зустрічалися. Вона працювала на 4-му каналі і там, хай вибачать мене співробітники каналу, дуже дивакувата команда, а-ля редакція 5-го каналу зразка 2014 року. Дівчина була дуже проти того, що я дивлюся Шарія.
— Давай повернемося до "Кварталу". Ким ти там працював і що робив?
— В один з вечорів я написав Ірі (Побєдоносцевій) і вона сказала, що є вакансія. Прийшов на зустріч, були Льоша Сисоєв, Анна Мамонова, Іра і у нас відбулася нарада з таким формулюванням — відкривається проект, потрібен журналіст для стьобного контенту, ти хочеш? Я погодився. Дали тестове завдання, а я працював тоді ще на 112-му каналі, були напряги з редакторами, бо мені рідко в якій редакції вдається уживатися.
Я — людина пряма, а людям не завжди це подобається. Мені дали тестове завдання. Ходив по смузі громадського транспорту на Караваєвих дачах, а там машини їздили. Підходив і питав у водіїв, мовляв ви автобус або маршрутка? Мені відповідали: "тролейбус". Ну, я і сідав всередину машини і їхав разом з ними по цій смузі. Відео сподобалося, взяли на роботу. Був, по-моєму, грудень 2018 року.
— Тобто було вже зрозуміло, що…
— У мене були думки виїхати в США. Я дуже не люблю Петра Порошенка, він дуже гнила людина і я розумів, що якщо він переможе знову, мені в цій країні робити нічого. До мене розмови про те, що Зеленський іде в президенти, не доходили.
Мені було все одно, адже мрія працювати в "Кварталі" збулася, вау! У Новий рік потім дізнався, як і всі, що він йде в президенти, зрадів.
— Пропонували йти в список "Слуги народу"?
— Ні, Слава Богу. І взагалі це все пройшло повз мене, я робив свою роботу. Один із сюжетів моїх навіть Кошовий забрав собі на сторінку у Facebook, так приємно було. Паралельно я продовжував дивитися Шарія.
— А що зі звільненням? Чому пішов?
— Мене брала на роботу Ірина Побєдоносцева. Також вона взяла до нас Анну Мамонову. Це людина, яка не розуміє, що таке відео-продакшн, хоча її поставили головним редактором проекту. Вона пропрацювала в якійсь Комсомольской правде 15 років, сиділа на одному місці і не розвивалася.
І була у нас в команді друга людина — Олексій Сисоєв. Він адекватний, мені з ним було до душі. А Мамонова "капала на мізки" постійно, вона огидна, енергетичний вампір. Було некомфортно, адже з одного боку був радий працювати в "Кварталі", з іншого ця людина "стукачила" на мене постійно. Коли я робив класний матеріал, вона сухо говорила: "ок, молодець". Коли ж десь помилявся, вона відразу нервово кричала: "лузер, невдаха, програму закриють".
Почалася виборча кампанія і у мене була інформація зі штабу Порошенко. Була мережа інформаторів, знайомих там, адже більшість у нього працювали тільки за гроші, а не за ідею, деякі і Шарія дивилися. У мене була сила-силенна цікавої інформації, яка була б корисна в штабі Зе. Я її закидав через людей, але особливо її ніяк не використали.
В один із днів я дізнався, що Порошенко повинен приїхати в Олександрівську лікарню і там 4 роки вже було як побудовано відділення, його хотіли трохи відремонтувати до приїзду Пороха і розпіарити. Мені розповіли це медсестри і я вирішив передати інформацію Шарію. Написав йому у Facebook, а він відповів. Скинув відео, він його відразу ж опублікував у себе. У результаті Порошенко туди не приїхав, але зате прибуло СБУ, яке почало шерстити, мовляв, хто передав інформацію. Далі перекидав Анатолію відео, контент, було чисто цікаво йому допомогти.
Зеленський переміг, ми раділи, почалася підготовка до парламентської кампанії. У якийсь із днів мені написав Анатолій, що зв'яжеться якийсь чоловік і я повинен зробити те, що він скаже. Потім подзвонив чоловік і попросив скласти документи для подачі заявки в список партії.
— Але ти ж пішов від непрохідного місця, 3-й десяток у тебе був.
— Взагалі про це не думав. Не було мети прямо йти в депутати, сам факт того, що в 25 років йду в Раду… Пам'ятаю, що дівчина мене відмовляла, але я зважився.
— Як у "Кварталі" поставилися до такого рішення?
— Нікому там не сказав. А чому я повинен? Це моє конституційне право.
— Ну, знаючи "Квартал" зразка травня-червня 2019 — це майданчик "Слуги народу".
— Так правильно, про це ніхто і не думав. У 2016 році нас запросили знімати для фільму "Слуга народу-2" і я грав журналіста, який бігав за Зеленським. Дуже смішно, що один з цих людей в Офісі президента, Юрій Костюк (Зараз заступник голови Офісу президента. — Ред.)… Я тоді не розумів, чому Костюк ходив біля Зеленського, чому не Дмитро Григоренко або Юрій Микуленко.
Мені було цікаво, я не розумів, чому так. Тоді це не пахло виборами, технологи поодинокі розповідали, що Зеленський готується, але слабо вірилося. Серіал і фільм добре зайшли, 3-тя частина перед виборами теж добре пішла.
— Давай ближче до звільнення.
— Через два тижні вивісили списки ЦВК і я просто сидів, думав, як швидко в Офісі президента це побачать. Я собі далі працював журналістом, ніде не агітував, не розповідав, не публікував корочку кандидата в депутати. У мене не було думок про те, що хочу бути 10-м або 11-м в списку, а в підсумку мене поставили останнім. Добре, мені все одно.
За день до виборів мені пише журналістка Власта Лазур, ми з нею колись працювали на "Прямому", вона була редактором у Євгена Кисельова. Вона пише: "Діма, здрастуйте. А Зеленський знає, що ви у Шарія в партії?". Я проігнорував, хоча так хотілося її в той момент "задушити". Куди ти лізеш, Власто, не треба. У підсумку мені ввечері написала Побєдоносцева.
— По суті Офіс президента дізнався про те, що ти у Шарія в списку за день до голосування?
— Від Власти Лазур вони дізналися, в день голосування. Пише Іра: "Діма, а що це таке?". Я відповідаю, що тут нічого такого, це моє право. Вона ж мені парирувала, мовляв так не прийнято, це не добре і будемо прощатися. Окей, мене звільнили. Я повідомив про це Анатолію, він забрав мене до себе. Так я потрапив у "Шарій.Нет".
— Бачив у тебе фото в Австрії з Шарієм. Ти знайомий з ним особисто, яке твоє враження про нього? У мене склалася думка, що він пафосна і авторитарна людина. Судячи із зовнішнього вигляду і манери спілкування.
— У житті, коли його зустрів, він мені здався простим, народним хлопцем з "Нивок" (мікрорайон Києва). У нього немає пафосу, понтів. Він сміється, любить іноді і матюкатися, міцне слівце використовувати. Абсолютно народний хлопець. А те, що "пафос"…
— Бренди, хороший годинник, все так круто-круто і на показ.
— Мужик поїхав до Європи, ховався від переслідувань МВС, а я знаю, розумію матеріали справи, повна дурниця там була відносно нього. Людина поїхала в Європу з 500 євро в шкарпетках, зміг вирватися, встати на ноги, відсидіти у в'язниці для мігрантів…
Людина не тільки не зламалася, а й зробила з себе успішного громадянина. І зміг він це зробити до того, як запустив свій Youtube-блог. Я пам'ятаю ще фото 2013 року, він тоді вже їздив на кабріолеті. Показуючи всі свої багатства, він не дратує, а мотивує. Ось мужик сам зміг цього добитися. І так, йому Youtube приносить достатньо грошей.
— Так, переглядів багато.
— 60 млн переглядів щомісяця. Заради інтересу заходив в програми для оцінки доходу блогерів, там було приблизно 100 тисяч доларів на місяць.
Віталій Тисячний, журналіст "Рубрики"
— Це зрозуміло, але візьмемо для прикладу Володимира Зеленського та Сергія Притулу. Вони всього досягли самі, люди не бідні, але якщо вони так будуть одягатися, це викличе когнітивний дисонанс. Прості люди у нас бідні, виставляти на показ не прийнято…
— Володимир Олександрович носить дорогі бренди, "тихі", без маркування …
— Зрозуміло, що у нього піджак не за 2000 грн.
— Так, Зеленський і Шарій носять приблизно одне й те саме по ціновій політиці. При цьому Зеленський шифрує свій одяг щодо брендів. Так, Зеленський всього сам добився, питань немає, він з 90-х грав у КВН, потім потрапив на "Інтер", зміг себе продати, свій проект, заробити на телевізорі, молодець. Зеленський теж може ходити в Prada, Gucci. Той же Шарій, коли він сидить у своєму блозі в футболці Gucci — це не дратує. От якби Олексій Гончаренко сидів так …
— У вас з ним окрема любов.
— Так, мене б дратувало. Або Порошенко. Нещодавно, пам'ятаю, під Радою, ми начебто з тобою були, коли з його кортежу, з багажника однієї з машин діставали кульки елітного магазину "Санахант". Це був треш.
— Добре, питання по стилю управління — Шарій авторитарний керівник? Правда, що ваша структура спрямована на одну людину?
— Виданням керують Ольга і Анатолій. Більше, звичайно, цим займається Ольга. Ольга Шарій. В Україні вона як Ольга Бондаренко, але вони в шлюбі, як розумію, в Європі вона як Шарій. Це офіційно зареєстроване інформаційне агентство, є всі документи.
Є партійна історія, де Ольга глава партії. Є "Шарій.Нет" і ми розділяємо це з політсилою. Я не агітую за партію ніде. Відносно авторитарної історії, то її немає, Ольга — жорсткий, але справедливий керівник, а Анатолій — мозок, голова.
— Ви можете сказати йому "ні"?
— А в якому контексті, наведи приклад.
— Дається тобі завдання якесь, а ти йому кажеш, що не згоден, вважаєш по-іншому.
— Якщо мені вдасться переконати Анатолія або Ольгу, що потрібно зробити по-іншому, то звичайно. Все на нормальних людських відносинах. Немає якогось тирана, все по розуму.
— Як думаєш, якщо кримінальні справи стосовно Шарія будуть закриті, він повернеться в Україну?
— Є одна справа про стрілянину по його автомобілю. Анатолій повертався на машині після розкриття казино на Харківському масиві, якщо не помиляюся, на вулиці Петра Радченка за ним їхала машина, вийшли люди, стрельнули в його автомобіль і поїхали.
Я був на тій території, там ліс. У справі фактично присутні 180 свідків-понятих, а безпосередніх свідків стрілянини немає. Від своїх джерел знаю, що докази були підроблені і це розуміють всі, хто знайомий з історією.
— Якщо ці справи закриють, то він повернеться?
— На мою думку, йому небезпечно повертатися. Анатолій тут таких "люлей" дав, що особисто я б, на його місці, не повертався і сидів би в Європі. Йому комфортніше, він 9 років живе там.
— Він розуміє те, що відбувається в країні?
— Краще, ніж будь-який нардеп від "Слуги народу" або "Європейської Солідарності". Він інформаційно крутиться серед людей. Ті ж пенсії на Донбас, які відправляє, він бачить, як люди живуть.
Дуже багато читає новин, телеграм-каналів, в курсі всього трешу, який відбувається. Десь якась жінка з'їла іншу в Сумській області, він це знає, хоча навіть я не встиг прочитати. Навіть іноді говорить, що відбувається в Україні такий треш і люди просто морально скотилися. Він в курсі всього і регулярно моніторить ситуацію.
— Чи можна Шарія назвати патріотом України?
— Так.
— У чому це проявляється? Його називають часто проросійським.
— На нього почали вішати таке клеймо тоді, коли він засумнівався в офіційних версіях у 2014 році. У нас як було: "Іванов пише, що в Луганську вибухнув кондиціонер. Ага, всі пишуть аналогічно". Шарій же з'ясовує, що там був обстріл, умовно. Він каже, як було, а на нього вішають клеймо.
-—Так, рука Кремля або Путіна.
— На нього це вішали всі 5 років, коли правив Порошенко. Говорили, мовляв, прокремлівський, проросійський. Коли довго на біле говориш чорне, то через якийсь час починаєш у це вірити. Те ж саме з ним. Я подивився більше половини його роликів, не можу знайти нічого проросійського.
— Бачив, як він порівнює жителів Західної України незрозуміло з ким.
— Ну слухай, ти дивився весь ролик або шматок?
— 2-хвилинну частину.
— А в повному відео він говорить про те, що цю частину України приєднали після Другої світової війни, їх приєднав Сталін. Він це мав на увазі. Так, він емоційна людина. Цю частину вирізали і показали, мовляв, він не любить захід країни.
Досить багато людей підтримує Шарія зі Львова, Тернополя, Мукачево, Хмельницького. Нерозумно говорити, мовляв, дивіться, що Шарій погано висловився про когось. Дивіться ролик, повний контекст. Не всі в Україні знають, що ці частини країни були приєднані після Другої світової.
— Шарій регулярно виступає на телеканалах, які пов'язані з "Опозиційною платформою". Мені в особистих розмовах нардепи від ОТЗЖ говорили, що після місцевих виборів будуть створювати коаліції з "Партією Шарія". Він також часто виступає за спірні речі, по 9 травня, по відношенню до Росії, Донбасу…
— А що у нього по Росії було?
— Він не незграбно "топить" за Росію, а говорить, що з 9 травня не все так однозначно, з Донбасом також, збили літак над Донецьком — все не так однозначно. Воно не йде все незграбно, як на "Прямому", а завуальовано.
— А що у нас завуальовано? Давай кожну тезу розберемо. Як я це бачу після спілкування з ним — Україна ввела санкції проти РФ. Росія — країна-агресор, вона фінансує бандформування, які воюють і вбивають наших солдат, це жахливо. При цьому ми бачимо, що санкції не діють на Кремль. До Майдану економіки наші щільно трималися, вони й нині безпосередньо тримаються …
— Так, товарообіг є.
— Ми купуємо умовний газ, словацький, реверсний, це ж схема із заробляння грошей. Навіщо ось ця вся пародія? Вся цивілізована Європа при санкціях має економічні відносини з РФ.
— У нас же війна йде, якось гибридно буде при цьому торгувати з Росією.
— А коли Пашинський розповідає, що нам запчастини з РФ надходять в Укроборонпром.
— Пашинський — НЕ мірило справедливості.
— Добре, що не мірило, але не ця партія ходить і розповідає, що все російське потрібно заборонити, а коли їх ловлять хлопці з Бігуса, які зробили відмінне розслідування, і кажуть, мовляв РФ — країна-агресор, а ви купуєте запчастини. Він відповідає, що нам нема, чим замінити. Так давайте зробимо за принципом Німеччини або Франції, візьмемо їхню модель, може, і економіка підніметься. У нас же все незграбно робиться.
Анатолій "топить" за суверенітет України. Не бути за США, Європу, Росію або СНД, а бути за нашу державу, яке отримує вигоду від всіх. Вигідно умовно купувати в Штатах вугілля, купуємо, в Росії — будемо брати там.
— Але що робити з війною, яка у нас іде з Росією?
— Як каже Анатолій, у нас є Мінські угоди, які підписав Порошенко. Потрібно або їх виконувати, або шукати сильного парламентера, який зможе прийти з Москвою до нового формату. Той же Порошенко, чого він мені не подобається, прийняв Мінськ в 2015 році, а зараз, коли Зеленський хотів підписати угоду, виходить і починає критикувати.
Давай повернемося до обговорення спірних моментів. А в чому спірність 9 травня з версії Шарія та офіційно української? Що не так?
— Мені здається, що 9 травня в логіці Анатолія повинні святкувати в стилі Росії — а-ля "победоносие". Він би й стрічки георгіївські дозволив, якби зміг. А на мою думку, потрібно такі речі святкувати по-європейськи.
— А що за "победобесие"? Він приводить класні приклади святкування Дня перемоги в європейських країнах.
— Вони 8 травня ж святкують.
— Так, але Україна і Радянський Союз — країна-переможець. Безглуздо не святкувати це свято. Окей, георгіївська стрічка, на мою думку, дійсно останнім часом стала символом умовних сепаратистів на Донбасі. Можна без неї. Але саме вийти, без військової техніки, маршем згадати людей, які захистили нашу країну, чому ні?
У Європі це теж святкують, ту ж Британію бомбили, Францію, і там все святкується. Чому мільйони загиблих людей не пом'янути? Тим більше, що ветеранів все менше і менше. В цьому і полягає суть — повинна бути всюди адекватність. Не йти жорстко в одну сторону, або іншу, потрібно бути посередині. Толя — адекватний мужик, який виріс у Києві.
— Твій прогноз на наступні місцеві вибори? Як думаєш, "партія Шарія" зайде до місцевих рад?
— Є соціологія, яку малюють в публічному просторі, є соціологія на місцях, а є закрита, яку я отримую зі "Слуги народу". У "партії Шарія" в деяких регіонах все добре — Харків, Миколаїв, Одеса, Херсон.
— Добре — це скільки?
— В районі 15-20%. Харків — 15-17%.
— Тобто ви там в топ-3 партій входите?
— Так. У Донецькій і Луганській областях добре було, але зараз ЦВК все скасував і це дивна історія. Погано, коли півмільйона людей залишаються без права вибору.
А що стосується Одеси — дуже добре, під 20%, Дніпро — 13%. Це остання соціологія, а під вибори все буде рости. Точно партію нашу не зніматимуть, це потрібно бути самогубцем. І те, що стосується людей, які потенційно можуть зашкварити Шарія на місцях, їх чекають сюрпризи. Я б на місці людей, які спробують зашкварити, двічі подумав і краще би склав мандат. Анатолій може покарати за негарні вчинки.
— Розкажи, заважає тобі робота Шарія в особистому житті? Чи змінилося коло спілкування?
— Мамі я почав Шарія показувати півроку тому і їй сподобалося. Що стосується особистого життя, то так, створювало якийсь дискомфорт у відносинах з колишньою дівчиною. Вона не все знала, не все розуміла, може, це і вплинуло на наші відносини. А так, в цілому, немає, все дуже культурно.
Націоналісти, які під судами збираються по 20-30 чоловік — вони там грізні, кричать, погрожують і так далі. Коли ти їх зустрічаєш, умовно кажучи, на Поштовій, на набережній, йдуть вони двоє людей і нічого серйозного при зустрічі не говорять, запитують лише, як справи.
— Відчуваєш себе в безпеці?
— Вони буянять тільки у двіжі. Зустрічаєш групами по 2-3 людини, то просто йдуть собі. Вони ж працюють за гроші.
— Пам'ятаю історію з націоналістом Віталієм Регором, який тебе облив сечею під судом. Йому заплатили за це чи ні?
— У мене є інформація, що йому заплатили. Він повинен був облити Антоніну Бєлоглазову, але вийшло, що мене. Регор — людина контори, він з братства Корчинського. Його "злили" зараз, він їм вже не потрібен, тому відгортає по повній від прокуратури, поліції і наскільки я знаю, йому загрожує 5 років в'язниці.
— Які у тебе стосунки з політиками? Є негативні моменти після відео? Зробив Шарій щось погане про депутата, а він тобі висловлює при особистій зустрічі.
— Нещодавно попався Льошка Гончаренко під гарячу руку, Анатолій прихопив його за язик. Ми, перш ніж їхати на роботу, продивляємося відео, щоб бути в курсі того, що відбувається. А я побачив відео Анатолія про лікарню в Покровську, зустрів Гончаренко біля Кабміну і вирішив запитати по темі.
У Льоші загорілася п'ята точка, він в стилі політика минулих десятиліть починає тикати, мовляв, що зробив Анатолій для України, почав ображати. Це було смішно чути з його вуст і звучало все як комплімент. Я не назву це конфліктом, адже Льоша теж розуміє, що для нього це хайп. Він іноді і сам на камеру грає.
— Чи буває таке, що якийсь нардеп з умовної "Слуги народу" радиться, як зробити так, щоб не потрапити в сюжет до Шарія, або навпаки потрапити в хорошому світлі?
— Скажу чесно, коли до мене підійшов нардеп від "Слуги", я спочатку не зрозумів, що це. Він запитує: "Як зробити так, щоб не потрапити під роздачу Анатолія?". В якому сенсі, що ви мені хочете сказати? "Ну, я збираюся за один із законів проголосувати, а якщо я це зроблю, мені за це щось буде?". Звідки я знаю, робіть так, як вважаєте за потрібне.
У підсумку він уточнив позицію Анатолія з цього питання, я йому порадив дивитися ролики Шарія і все. Я ж не маю ніякого впливу, Анатолій знімає те, що вважає за потрібне. Не знаю, чим в результаті закінчилася історія і чи було щось йому, але це все.
— Який був найбільш незвичайний випадок за весь час роботи?
— Моє перше творче завдання стосувалося Марка Фейгіна і ми його "розвели". Я подзвонив, представився журналістом 24 каналу, програми ЦРУ. Зробив по-хитрому, щоб у каналу не було претензій, створив окремий Youtube-канал. Ми два тижні з Марком спілкувалися по телефону, запросив його до нас приїхати на інтерв'ю. Він приїхав, ми йому сказали, що потрібно обгадити Шарія, він з радістю погодився.
В результаті зустрілися в Маріїнському парку, зробили йому теплу ванну, а потім почали ставити жорсткі питання. Він загубився, зрозумів, у чому історія, почав тікати, а ми за ним.
— Відео вийшло ж?
— Так, називається "Як московського дурника…" — це було найцікавіше і смішне завдання. Тупість Фейгіна не має меж, адже я представлявся своїм ім'ям і прізвищем, а він не перевірив, хоча вважає себе топовим адвокатом, людина, що працює на Адміністрацію президента Порошенко. Він був такий дурний, що його без особливих проблем розвели.
Решта історій менш цікаві. Наприклад, дуже велика активність пішла у жовтні-листопаді 2019 року з боку спецслужб. Мені прийшла інформація про прослуховування, може, і вдома щось стоїть, як у Михайла Ткача. Точно знаю, що наші спецслужби працюють по журналістах. Стеження під будинком бачив не раз. Я дуже сподіваюся, що в той раз, коли їх знайшов, це були не наші спецслужби, бо це було ганебно.
Я виходжу з дому, стоїть Honda Accord, там сидять два мужика, пілікає програма "Таксі". І ти думаєш: "Боже, як це смішно. Ось повернуся через 3 години, а вони там же сидіти будуть". Я приїжджаю через 3 години, а вони там же сидять. У них навіть реєстратор був повернутий в бік мого під'їзду. Дай Бог, щоб це були аматори, а не наші спецслужбісти.
Бліц
— Хто більший ворог України — Порошенко чи Зеленський?
— Порошенко.
— Хто твій найулюбленіший політик поза "партії Шарія"?
— Хороше запитання, Дмитро Разумков.
— Чому?
— Він зробив класну передвиборчу кампанію для Зеленського і озвучував здорові тези. На щастя, Разумков пішов працювати до парламенту, а до Володимира Олександровичу в команду прийшли пройдисвіти, які і почали пудрити мізки. Дмитро Олександрович залишився серйозним, незашкваренним політиком, при цьому він адекватний, зі своєю позицією.
— Якби у тебе була можливість жити не в Україні, а в якійсь іншій країні, куди б ти поїхав?
— Штати, напевно, туди.
Фото: Ян Доброносов, для "Рубрики"
