fbpx
Сьогодні
Екорубрика 14:42 02 Лют 2024

Зберегти, попри все: що відбувається в нацпарку, де працюють найкращі рейнджери світу?

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк межує з російським кордоном на Сумщині. Його територія постійно обстрілюється, туди заходять російські ДРГ, сусідні села залишились майже без людей. Проте парк — продовжує свою природоохоронну роботу, а в кінці минулого року отримав найпрестижнішу премію для природоохоронців.

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк — це куточок природи на самому сході Українського Полісся з віковими деревами, болотами та луками. Природа тут має тайгові риси — багато лісових ягід та інші дари слугують кормом для лосів, рисей, зубрів та бурих ведмедів.

Саме тут протікає річка Десна. Вона та її заплава зберегли донині свій природний стан — озера з лататтям та глечиками. Озера та луки — домівка для цілого розмаїття птахів, тому тутешні території підпадають під захист Рамсарської конвенції. Крім того, Деснянсько-Старогутський Нацпарк — ядрова зона біосферного резервату ЮНЕСКО Деснянський, який до повномасштабної війни мав великі перспективи на входження в транскордонний біосферний резерват оскільки межує з російським біосферним резерватом.

Гуси під час міграції в Деснянсько-Старогутському Національному парку. Автор Фото: Сергій Галущенко, орнітолог Нацпарку

"Екорубрика" запустила серію статей про біосферні резервати ЮНЕСКО — тих, що окуповані, знаходяться на лінії розмежування та глибоко в тилу. Ми розповідаємо, як війна впливає на ці території, аби світ дізнався більше про життя людей та природи в Україні.

Про постійні обстріли територій в медійному полі заговорили восени 2023-го. Під час війни нацпарк не був окупований, але близькість до росії — парк межує з 30 км кордону — дається взнаки. Попри все установа продовжує свою роботу. Як — читайте далі.

Зимова Десна на території Деснянсько-Старогутського Нацпарку. Фото: Сергій Галущенко

У чому проблема?

"Без світла, без магазинів, без будь-яких засобів для існування" — жити на територіях резервату стало неможливо

Директор Нацпарку Сергій Кубраков розповів "Екорубриці", що ситуація в нацпарку сильно загострилась на початку осені минулого року. Обстріли територій стали більш інтенсивними, і життя в прилеглих до парку населених пунктах зовсім унеможливилось:

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Наслідки війни в Деснянському біосферному резерваті. Фото: Сергій Кубраков

"Під обстрілом — Нововасилівка, де працював наш інспектор, Середина-Буда, де наш центральний офіс установи, Стара Гута… В останній залишилось зараз лише сім людей, світла немає вже місяці три. У Нововасилівці ситуація практично та сама, всі люди звідси виїхали. Без світла, без магазинів, без абсолютно будь-яких засобів для існування, без основної будівлі… Постійні обстріли змусили більшість працівників покинути свої домівки та виїхати в більш безпечні місця", — розповідає Кубраков.

Через обстріли переїхала й адміністрація парку — після декількох мінометних обстрілів, під які в Середині-Буді потрапила головна адмінбудівля, стало зрозуміло, що далі там перебувати небезпечно. Тож ті працівники, що залишились в Україні — перебрались до міста Шостка, що на Сумщині — тут адміністрація тепер працює в евакуації.

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Руїни — залишки будинку інспектора Національного парку в Старій Гуті. Фото: Сергій Кубраков

У самому нацпарку не залишилось майже нікого — навіть служба охорони мусила покинути його територію — надто небезпечно там залишатися. Так, у червні 2023-го російська ДРГ убила шістьох працівників Свеського лісового господарства, які їхали на УАЗі лісовою дорогою за 7 км від кордону.

Проте серед працівників парку були й ті, хто геть не бажав його залишати:

"Це частина працівників господарського відділу, в першу чергу — сторожі, які забезпечують збереження майна. З ними неодноразово проводились роботи щодо необхідності евакуації, але все-таки… це люди, які прийняли рішення. «Будемо сидіти до останнього і покидати місто не станемо», — так кажуть. Крім сторожів, у місті Середина-Буда живе і працює начальник відділу охорони, інспектор, який за сумісництвом працює ще й водієм.  Два інспектори та заступник директора живуть в Зноб-Новгородській громаді й також продовжують виконувати свої функції", — пояснює директор нацпарку.

Центральний корпус туристичної бази

Центральний корпус туристичної бази "Деснянка". Фото: Сергій Кубраков

Небезпечне патрулювання парку ускладнювала й ще одна проблема — відсутність транспорту. Два автомобілі, що технічно були пристосовані із початком війни нацпарк передав у Збройні Сили України. Залишилась лише стара "Волга". Звісно, зовсім не підхожа для поліського "оффроуда".

Яке рішення?

Природа — під охороною, бо залишились ті, кому важливо її зберегти

Працівники, які продовжують працювати в "зоні бойових дій" — там, де заходять диверсійно-розвідувальні групи, де є постійні прильоти артилерії й не тільки, навіть за таких умов забезпечують охорону Деснянської частини парку.

Заплава річки Десна. Фото: Сергій Галущенко

Сергій Кубраков пояснює: роботи для відділу охорони вистачає, адже навіть війна та постійні обстріли не зупиняє людей, що прагнуть легкої наживи, — браконьєрів:

"Працівники, вирушаючи в рейди, ризикують життям. Патрулювання відбувається у безпосередній близькості від кордону, вони патрулюють території, які постійно прострілюються, але, з усім тим, працівники нашої установи виконують свої функції, вони виїжджають у рейди. Є вилучені браконьєрські знаряддя незаконної добичі природних ресурсів, є затримання. Наприклад, я вам скажу, восени працівники служби охорони затримали браконьєра в заповідній зоні, що ставив сітки. Це браконьєрство  державі завдало близько 140 000 гривень збитків. Зараз порушена кримінальна справа", — розповідає Кубраков.

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Заплава річки Деснянка в Деснянсько-Старогутському Нацпарку. Фото: Сергій Галущенко

Сміливість природоохоронців оцінили на міжнародному рівні

Така сміливість — і не лише за час повномасштабної війни, а й за всі попередні 24 роки існування установи — була оцінена.

"Індикатором ефективної служби охорони, будь-якої, не тільки нашої, а й інших нацпарків, і навіть морських — це наявність великих хижаків та ссавців на території. Майже за 25 років існування нашої установи до нас повернулися ведмеді, рисі та зубри — всіх ми фіксували на фотопастки. У нас величезна популяція червонокнижних лосів, стабільна популяція глухаря, найбільша чисельність птахів під час міграцій. Звірі та птахи вже зрозуміли, що потрапивши на територію національного парку, вони потрапляють у безпеку", — пояснює природоохоронець. 

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Деснянсько-Старогутський Національний парк існує 25 років, і за цей час показав свою ефективність. в лісах та заплавах живе багато диких тварин — показник безпеки для них та роботи охорони парку проти браконьєрів. На фото – сарна Європейська (козуля) в заплаві Десни. Автор: Сергій Галущенко

Минулого року колеги-природоохоронці з громадської організації "Екологія.Право.Людина" вирішили допомогти зразковому нацпарку та оформили Нацпарку заявку на конкурс IUCN WCPA International Ranger Award. Це міжнародна нагорода рейнджерів, найпрестижніша для працівників служб охорони нацпарків. І рейнджери нацпарку перемогли!

"Усяк кулик до свого болота звик" — вираз про птахів, яких ви бачите на світлині. Кулики полюбляють селитися на болотах та заплавних луках, звідси й вираз. У Деснянсько-Старогутському НПП вони зупиняються під час міграції. Фото: Сергій Галущенко

Винагорода в конкурсі — грошова премія, яку вже витратили для поновлення матеріально-технічної бази парку — купили сучасні човни, рації, акумулятори, обладнання для трьох високопрохідних машин, які, до речі, передали естонці та литовці. Їздити на старій "Волзі" більше не потрібно.

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Території Деснянсько-Старогутського Нацпарку знаходяться під охороною Рамсарської конвенції. Рамсарськими угіддями вважаються особливо цінні водно-болотні угіддя, які слугують домом для багатьох рідкісних птахів. Білі чаплі в Деснянсько-Старогутському Національному парку. Фото: Сергій Галущенко

Проте головна винагорода — це не гроші, вважає Кубраков, а сам факт визнання:

"Працівники просто розуміють, що їхня праця й робота в ці складні часи — вона не даремна, вона помічена. І оце, мабуть, найбільше, що дала нам ця перемога. Є стимул для подальших звершень, для подальших досягнень. Є підтвердження, що ми все-таки на вірному шляху і далі — так тримати!"

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Побережник чорногрудий, що годується в заплаві. Фото: Сергій Галущенко

Що далі?

Оцінити вплив війни й відновлювати

Для того, щоб оцінити вплив війни в Деснянсько-Старогутському НПП, потрібне детальніше обстеження територій та додаткові дослідження — зокрема, підрахунок чисельності звірів. На сьогодні це зробити неможливо.

Проте дещо науковці вже знають. Сергій Кубраков каже, що постійні обстріли, замінування території впливають насамперед на популяцію рідкісних тварин та птахів — лосів, рисей, глушців. Крім того, на їхню кількість впливають і пожежі.

"Навесні у нас горіло понад 1000 гектарів лісу. Це було в травні, якраз тоді, коли триває гніздовий період. А багато птахів, таких як глушці, гніздяться на землі. На жаль, я думаю, що пташенята і кладки знищені. Збитки й шкода природним комплексам — колосальна, величезна", — каже Кубраков.

За словами директора нацпарку, переважно пожежі виникають через підпали з боку росії. Це свідомі підпали, ціль яких — покращити видимість на території, змусити відійти від кордону військових та відігнати, за наявності, техніку.

Деснянсько-Старогутський Національний природний парк

Такий вигляд переважно мали ліси в Деснянсько-Старогутському Національному парку до пожеж та обстрілів. Переважно — сосни, проте зустрічаються ділянки та з виключно березами. Фото: Сергій Галущенко

Кубраков сподівається, що після перемоги агресор усе відшкодує коштом репарацій.

"Маршрути війни"

Та ця війна — не перша для території, де розташований Деснянсько-Старогутський Нацпарк. Колись тут показували туристам землянки в лісі, у яких ховались від загарбників місцеві жителі під час Другої світової, і ніколи не думали про те, що "військових" локацій стане більше.

Зараз про відвідування території туристами не може бути й мови. Крім того, що це небезпечно, це ще й суворо заборонено місцевою владою. Але директор нацпарку вже розмислює про те, що в майбутньому тут розроблять "Маршрути війни".

"Те жахіття, яка принесла на нашу територію війна, варто показувати ще не одне десятиліття відвідувачам нашої території, в тому числі іноземцям, які до війни в нас були численні", — пояснює Кубраков.

Руїни туристичної бази

Руїни туристичної бази "Деснянка", яка приймала не лише туристів, а й була поселенням величезної чисельності кажанів. Фото: Сергій Кубраков

До "Маршрутів війни" можуть увійти такі об'єкти, як зруйнований дитячій табір або понівечені обстрілами ландшафти:

"Я зберіг би руїни дитячого табору, не розбирав їх, і нічого на цьому місці не будував би. Потрібно залишити їх, як підтвердження цих злочинів, які творились на нашій території, зробити з них демонстраційні майданчики. Такі самі майданчиками можуть бути воронки на місці шкіл, зламані вибухами та вивернуті з коренями дерева. Це все людям потрібно показувати, щоб вони розуміли, що таке війна, і що вона несла нашій землі, нашій території, нашим природним комплексам, нашим людям", — каже директор парку.

Чепура велика у Деснянсько-Старогутському Нацпарку. Фото: Сергій Галущенко

Із закінченням війни до домівок повертатимуться місцеві жителі. Приїжджатимуть сюди й туристи. Ті місця, де розривались снаряди, гинули від розриву серця птахи чи горіли тварини, будуть поступово заростати травою, а згодом — деревами, які сховають собою гіркі наслідки війни.

Проте залишиться пам'ять — про тих, хто зберіг те, що залишилось, захистив та закарбував у пам'ятках.

Проєкт «Біосферні заповідники України: історії війни в природоохоронних установах, що створюють зелене майбутнє» створено за підтримки ЮНЕСКО. Використані позначення та виклад матеріалу не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району чи їх органів влади, або щодо делімітації їх кордонів. Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цієї статті та висловлених у ній думок, які не обов'язково є думками ЮНЕСКО та не зобов'язують Організацію.

2146

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: