Світ
15:57 11 Кві 2018

Чи зможе К-поп об'єднати Корею?

Музика, що здатна змінити політичну логіку

Фото Reuters

Нещодавно, співаки з Південної Кореї їздили у серце ворожої Півночі, щоб провести концерт для еліти комуністичної країни. На концерті був Кім Чен Ин з дружиною Лі Соль Чжу. Причому, одіозний лідер КНДР навіть змінив свой розклад, щоб почути виступ знаменитої південної групи “Red Velvet”. Преса навіть почала припускати, що нібито Кім Третій – таємний прихильник саме цього girls band! В кінці, співаки з обох країн заспівали пісню “Наша мрія – об’єднання”. Але чи здатен к-поп, як культурний феномен, дійсно стати фактором реюніфакації розділеного півострова? Чи він так і залишиться у гучномовцях на кордоні між двома світами?

К-поп у КНДР: шоу лише для Кіма та еліти?

Кім Чен Ин, його дружина Лі Соль Чжу та артисти з Південної Кореї

Кім Чен Ин, його дружина Лі Соль Чжу та артисти з Південної Кореї / KCNA

На Півночі к-поп, звісно що, заборонений, як один з найбільших прикладів капіталізму та західного світогляду. У всьому іншому світі “Халлю” або ж “Корейська хвиля” завойовує все більше прихильників. Як же передати її на Північ та вижити?

Ми можемо прослідкувати, як він проникав та проникає у “Герметичне королівство”. Відомо, що Кім Чен Ір слухав виступ співачки з Півдня у провінційному місті Півночі у 2001 році. Великий концерт на початку квітня 2018 був першим з 2005 року, а реальну популярність цей музичний стиль почав здобувати після 2012 року, коли на чолі країни ствердився молодий Кім Чен Ин. Квітневий перформанс стався у рамках культурної дипломатії, після того, як КНДР відправила на Олімпійські Ігри у Пхенчхані своїх артистів та групу підтримки. Такі обміни стали можливі після потепління у відносинах двох держав перед Зимовою Олімпіадою. Під час змагань, корейські дівчата з обох держав сформували спільну команду з хокею, а також дві Кореї вийшли разом на церемонію відкриття.

І хоч великих виступів (КНДР прийняла 190 артистів з ПІвдня) мало, південнокорейська музика все ж відносно добре знайома громадянам Півночі, особливо тим, хто живе на прикордонні – там вона транслюється через гучномовці. Це, можна сказати, ідеологічний вплив на суворі мізки жителів Півчночі. Він був настільки ефективним, що КНДР погрожувала розстріляти ретранслятори з артилерії!  Незважаючи, що це відбувається вже відносно давно, після приходу до влади на Півдні Мун Чже Іна, який сповідує “політику сонячного тепла” по відношенню до Півночі, гучномовці вписалися у неї.

За правління Кім Чен Ина покарання за іноземні радіо та фільми стало більш жорстким

За прослуховання к-попа на Півночі слідує жорстке покарання – в основному молодих людей у КНДР відправляють у спеціальні табори для ідеологічного перевиховання. Як це сталося з тінейджерами у Північному Лянгані. У столиці, де живуть найбільш цінні кадри та найбільш віддані ідеї чучхе, західні технології та його символи, такі як к-поп, проникають сильніше. Але під впливом кількох пісень, вірність ідеології КНДР у пхеньянців не похитнеться. Цікавий факт – навіть вибор пісень у “Red Velvet” вийшов дуже символічним: Кім Чен Ин почув “Bad Boy” та “Red Flavor”, які, на мою думку, дуже добре відображають лідера КНДР. Та, думаю, потішив його его. Коротше кажучи, у еліти вийшов дуже гарний культурний вечір. Звичайні жителі Північної Кореї, його, звичайно, не побачили, бо трансляції не мало бути. Або навмисно, або через нестачу електроенергії – давньої проблеми країни.

Зважаючи на викладене вище, постає важливе питання. Чи впишеться к-поп, який відкрито пропагує споживання, красивих дівчат, піжамні вечірки на сцені з солодощами та попкорном (подивіться їх концерт у Токіо перед поїздкою на Північ), короткі спідниці, спокусливі тексти, на суворі правила у КНДР? Згадаємо, що там існують лише кілька кольорів одягу, майже однакові зачіски та взагалі не вітаються спроби виділитися з натовпу? І це ще гігантів південної сцени, таких як “Girls Generation” , не було у повному складі! Не зміг Південь відправити і свою найбільшу зірку – репера Psy, автора всесвітнього хіта “Gangnam Style” – Північ виключив його зі складу делегації, можливо, через велику зовнішню схожість з Кімом. Що казати, дві країни – дві окремих ідеологічні парадигми. Кажуть, навіть акценти однієї корейської мови з часом стали різнитися на Півночі та Півдні. З іншого боку, молоді люди на Півночі намагаються копіювати південний стиль мовлення та деякі слова, як от jagiya (мед), oppa (старший брат, але більше – бойфренд чи чоловік), kkk (це відоме нам LOL у соцмережах).

“Режим КНДР намагається контролювати своїх людей, але є дві речі, які він зупинити не може: наркотики та Халлю”, – жартує колишній дипломат Півночі Те Йон Хо.

А отже, на відміну від концерту 2005 року, цього разу присутні у залі відкрито висловлювали свої емоції на концерті, а Кім постійно плескав у долоні і виглядав доволі задоволеним. І через це ми маємо одну проблему з проникненням к-попу у КНДР на постійній основі.

Так, Пхеньян намагається показати, що КНДР –  нормальна країна, куди можуть приїхати популярні групи на коцерти. Але є одне але – це стосується лише Пхеньяну. Ще точніше – це стосується лише его Кім Чен Ину, який відомий своєю прихільністю до західних речей. Він, наприклад, полюбляє баскетбол та НБА, їздить на Мерседесі, використовує Макбук. Тепер, коли КНДР має ядерну зброю, пропаганда може сказати, що Південь надсилає своїх артистів, щоб “відсвяткувати здобутки КНДР у царині ядерної зброї”. Навіть якщо такої цілі немає у принципі. Втім, вплив Півдня на мистецтво Півночі відчувається : найбільш відомий girls band Півночі – “Моранбон” – вже виступає на високих підборах та у коротких спідницях. Як це любить Кім, звісно що.

Зняти закляття: як к-поп проникає у КНДР

Зіркова південнокорейська група “Red Velvet” у Пхеньяні / South Korean Art Performance Press Corps

Солдат армії КНДР, який втік з ДМЗ (демілітарізована зона між Кореями) минулого року та був поранений п’ять разів своїми ж, розповів у госпіталі, що слухав дівчачі групи з Півдня, особливо “Girls Generation”,  і що саме вони допомогли йому зважитися на відчайдушний крок. І він такий не один. Насправді, у Музеї ДМЗ можна знайти матеріали 1970-80 років, які зображують спокусливих дівчат Півдня, які ніби зваблюють громадян Півночі тікати. І це задовго до справжнього розквіту к-попу!

Отже, як доставити заборонену музику та фільми, які змінюють мислення жителів Півночі?

У країни немає інтернету та майже немає телебачення. Музика може потрапляти лише нелегально. Окремі активісти, ризикуючи усім, провозять продукти південної поп-культури на звичайних… USB-флешках. Коли вони потрапляють у будинки звичайних жителів Півночі, відбувається “тиха революція” – вони у секреті дивляться продукти “декадентського капіталізму”. Дуже популярні на Півночі корейські драми та серіали, у яких актрисами часто стають ті ж співачки та співачки (одна з дівчат групи “Red Velvet” не змогла поїхати до Пхеньяну саме через зайнятість у зйомках), стають частиною північної реальності. Розповсюдження таких матеріалів з навколишнього світу є одним з найгірших злочинів.

Активісти мають надію, що саме це, а не санкції та військові дії, можуть змінити хід думок північан. На екрані  – світ, який вони, скоріше за все, ніколи не побачать. У їх реальності за це можуть стратити. Режим намагається ізолювати своїх громадян від “морально бідного Заходу” з його розпустою та свободою. Один з активістів, який намагається зламати це “закляття” – біженець Чол Гван Кан. Він очолює організацію, яка вже пронесла у КНДР 4000 флешек з музикою та фільмами. Він каже, що його ціль – змінити режим у сусідній державі через “м’яку силу”, стимулювати прагнення північних корейців до свободи. Чол Гван Кан сам пройшов через один з найстрашніших таборів КНДР – Йодок, перш ніж втекти на Південь.

В основному незаконні музика та фільми ввозяться китайцями через кордон з Китаєм, довжиною у 1400 км. Річка Тюмень, яка є природним кордоном, мало контролюється та дозволяє знайти солдат КНДР, які згодні здійснити обмін. Окрім розваг, передаються цигарки, гроші та інші дефіцитні товари. Товари прикріплюються до шин, які переправляють на інший берег ріки – у Північну Корею.

Солдатам найбільш цікаві саме цигарки та гроші, але вони також дивляться, що на флешках та діляться ними з іншими. Можливо, саме так солдат, про якого ми згадали на початку, познайомився з к-попом та вирішив тікати. Якщо не вдається передати через солдатів, то перебіжчики намагаються дійти до найближчих ринків і якщо бачать, що це безпечно, продають флешки там або навіть роздають на вулицях. Але це дуже ризиковано. Таких сміливців можуть спіймати та катувати, а відпустити лише за великий хабар. І то, лише якщо він китаєць. Місцевих активістів часто чекає смерть. Один з них розповів ABC, що його мета  – “щоб 30% громадян Півночі користувалися такими флешками”. Це точка неповернення, з якої почнуться зміни, впевнений він. У Північній Кореї справді є великий голод до усього нового, бо навкруги майже нічого немає.

Інший шлях передачі к-попу на Північ – радіохвилі. Цей спосіб швидко набирає популярності, бо радіо є майже у всіх. В основному для трансляції пропаганди Партії та новин про правлячу верхівку, але активісти з Сеулу навчилися передавати музичні передачі з поп-хітами на Північ. Вплив таких програм виріс у кілька разів за останні роки. Наразі їх більше 30, незважаючи на спроби КНДР припинити трансляції. Кан Мі Цзінь, яка втекла до Південної Кореї у 2014 році, вказала саме радіо як головну причину для цього. “Коли я зростала у КНДР, мене так вразило радіо з Півдня! Це змусило мене мріяти про вільну Корею, і я перейшла кордон”, – розповіла вона ABC.

Notetel у дії

Третій спосіб, який перегукується з першим, але є більш зручним – використання Notetel – маленького портативного медіа-плеєра. Він може програвати компакт-диски ( так, там ще знають, що це таке!). Він був легалізований у 2014 році за умови обмеження кількома каналами. Але диски обмежити не можна і на них постійно записують заборонений контент через чорний ринок.

Мрія возз’єднатися?

Aмериканські спроби так само підірвати режими у СРСР та Китаї за допомогою радіопрограм “Голосу Америки”, “Радіо Свободи”, “Радіо Вільна Європа” . Їх у нас називали “ворожими голосами” та “пропагандою Заходу”. Але вони були ефективними, хоч і не для всіх. Наприклад, якщо вивезти артистів з Півдня поза межі Пхеньяну, ефект великого свята зникне  – бо немає сенсу виступати перед тими, кому часто нема чого їсти.

Утім, майже всі експерти, які висловили свої думки перед та після концерту, погодилися, що такі обміни мають право на життя, їх потрібно продовжувати, хоч ефект від них від нульового до короткотермінового. Вони все одно працюють на об’єднання країни. “Ми одна нація, як це я не знаю “Red Velvet?” – нібито сказав Кім Чен Ин після концерту цих дівчат.

Північ хотів, навіть бажав, побачити справжнє південне суспільство через двогодинний концерт їх кращих виконавців. Часи змінюються, суспільства теж і може, скоро чи не дуже, але закляття з Герметичного королівства буде знято не у останню чергу завдяки к-попу. На Півдні, хоч країна і залишається розділеною щодо ставлення до Півночі, деякі експерти вважають, що саме культурний обмін  – “альфа та омега возз’єднання”. А за ним може послідувати і політика.

Але навіть у такій атмосфері мистецтва не можна забувати, що по суті своїй КНДР залишається тиранічною державою, здатною на масштабні провокації, навіть якщо вона зараз натягнула на обличчя миролюбиву маску. Під нею все ще залишається один з найбільш жорстоких режимів світу.

 

684

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: