fbpx
Сьогодні
Корисності 09:00 07 Січ 2023

Як підтримати дитину в евакуації: поради психологів батькам-переселенцям

Переїзд на нове місце, ба більше в іншу країну — це стрес, навіть якщо зміни були жаданими. Якщо ж це вимушений переїзд, порятунок від жорстокого ворога, то стрес помножується. З якими психоемоційними викликами зараз стикаються переселенці? Як допомогти подолати їх собі й дитині? Розповідають досвідчені психологи.

English version here

У чому проблема?

Мільйони українців сьогодні або втратили рідний дім фізично, або не можуть повернутися туди через постійні ворожі обстріли та зруйновану інфраструктуру. У Європі станом на 20 грудня зареєстровано понад 7,8 мільйона біженців з України. Ще понад 6,5 мільйона громадян стали внутрішньо переміщеними особами, причому більш ніж половина з них (53%) перебувають у цьому статусі вже понад пів року.

Туга за домом, тривога за рідних, необхідність швидко адаптуватися до нових умов, часто — до іншої мови та соціокультурного середовища — все це призводить до надмірного навантаження на психіку. До складнощів вимушеної міграції нерідко додається "підвішений" стан. Це стан  невизначеності, який дуже виснажує: чи надовго ми тут? Чи варто пускати коріння на чужій землі, якщо є надія, що війна от-от закінчиться, і ми повернемося додому?

Супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА і психологиня, з якою співпрацює фонд "Голоси дітей" Людмила Романенко каже:

"За моїми спостереженнями, найбільшого стресу зараз зазнають дві категорії переселенців. Перша – тінейджери. Просто тому, що на додачу до всіх викликів вимушеної міграції додаються складнощі підліткового періоду. До того ж у підлітковому віці на перший план виходить соціалізація, спілкування з однолітками. Якщо ж дитина не знає мови країни, куди вона переїхала, це стає додатковим стресовим фактором.

Друга категорія — це люди, які евакуювалися з гарячих точок і бачили обстріли, руйнування, чи навіть смерті, які були під окупацією чи тижнями ховалися у холодних підвалах. У них адаптація на новому місці ускладнюється попереднім травматичним досвідом, часто не прожитим до кінця".

підтримати дитину в евакуації

Арттерапевтка, засновниця та директорка центру арттерапії Emerald Sketch, президентка Нью-Йоркської асоціації з арттерапії Ніколь Портер Віллкокс доповнює:

"До вимушених переселенців відчуття миру й спокою не приходить одразу, щойно вони опиняються у безпеці. У багатьох з них "війна всередині" все ще триває і може тривати довгий час. Порушення відчуття внутрішньої безпеки проявляється по-різному.

Серед дітей дуже часто спостерігається регресивна поведінка, своєрідний "відкат" до попередніх стадій розвитку, коли на деякий час втрачаються здобуті навички та уміння. Наприклад, навіть старші діти можуть хотіти посидіти у мами на ручках як маленькі, хтось стає неохайним, чи "забуває", як правильно читати й писати. Ті або інші симптоми регресії можуть бути й у підлітків чи навіть у дорослих. Важливо розуміти самим і доносити до дитини: все це — нормальні реакції на руйнівний досвід".

Яке рішення?

За прогнозами МОЗ, психологічні наслідки війни (зокрема ПТСР) українці відчуватимуть ще сім-десять років. Але це не вирок — з будь-яким станом можна працювати. Вже зараз розгортається чимало програм і благодійних ініціатив, покликаних допомогти прожити травму війни, а відтак зцілитися.

Наприклад, благодійний фонд "Голоси дітей" надає психосоціальну підтримку (арттерапія, казкотерапія, КПТ-програма "Діти і війна", корекційно-розвиткова програма "Безпечний простір"). Також у кількох областях України працюють мобільні бригади психологічної допомоги.

Опрацювання пережитого з психологами допомагає дітям війни та їхнім батькам повернути контроль над реакціями. Внутрішні переселенці можуть отримати підтримку особисто в одній із шести локацій фонду (Київ, Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, Трускавець і Берегове). Також працює онлайн-лінія психологічної допомоги, звернутися по яку можна з будь-якої точки світу. Психологи, які співпрацюють із фондом, діляться техніками, які допоможуть внутрішнім переселенцям знизити рівень тривоги й почуватися у новому місті більш затишно й комфортно.

діти-переселенці

Станьте амбасадорами не війни, а України

Психологиня Людмила Романенко протягом восьми років жила й працювала з переселенцями у прифронтовому місті на Луганщині. Після повномасштабного вторгнення вони разом із сином виїхали й зараз живуть неподалік столиці. Тому про виклики вимушеної евакуації Романенко говорить не лише з експертної точки зору, а й спираючись на власний досвід.

"Я нерідко чую від тих, хто поїхав за кордон, про відчуття стіни між ними та громадою, яка приймає, – каже психологиня. – Біженці розповідають: "Нас щиро намагаються підтримати. Але, здається, європейці не здатні зрозуміти сповна, що ми відчуваємо. Від цього почуття самотності й відірваності від коріння лише зростає". Дійсно, ті, кого війна не торкнулася безпосередньо, не можуть повною мірою відчути те, що відчуваєте ви — просто через те, що не мають відповідного досвіду.

У такому випадку краще стати амбасадорами мирної незалежної України. Розказуйте іноземній громаді про Україну, дозвольте їм побачити її вашими очима, закохайте в неї! Ви можете згуртуватися з іншими переселенцями й влаштовувати культурні заходи на підтримку України: ярмарки, фудмаркети тощо", — говорить Людмила Романенко.

Психологиня радить долучати до ініціатив дітей. По-перше, так їм буде набагато легше знайти нових друзів. По-друге, стан активної діяльності у хорошому сенсі заразливий. Коли син або дочка бачитимуть ваше натхнення, їм самим буде легше перемкнутися з тривожних думок на активні дії.

"Дуже важливо віднайти в нових умовах власні сенси. Ніхто не знає, як надовго ви в евакуації. Та у будь-якому разі я раджу бодай частково інтегруватися у життя спільноти тією мірою. Намагайтеся зробити своє житло, хай і тимчасове, домом. Навіть якщо ви проживете тут всього кілька місяців, ви проживете їх настільки затишно, наскільки це можливо. Зробіть разом з дитиною глиняні фігурки або сплетіть мандалу, розвісьте на стінах малюнки. Готуйте улюблені домашні страви. Ці дрібниці наповнюють внутрішньою силою, а відтак створюють ресурс для адаптації".

діти-переселенці

Тримайте береги!

Психологиня пояснює — молодшим дітям легше адаптуватися до нового середовища, ніж підліткам. Вони швидше налагоджують контакт з однолітками і швидко вивчають мову.

"Тінейджерам може бути важко так само як і дорослим, а може бути й важче. Одна з ключових ознак підліткового віку — дуальність: підлітки хочуть бути незалежними. Водночас для психоемоційного здоров'я їм все ще потрібні батьківські кордони. Я завжди пропоную таку аналогію. Діти — це ріка. А батьки — береги. Береги не перешкоджають потоку ріки, але коли вони розмиті, то ріка перетворюється на болото", — каже Людмила Романенко.

підтримати дитину в евакуації

Психологиня дає поради, як допомогти дитині почуватися в евакуації більш комфортно:

  • Не вимагайте великих успіхів у навчанні. Емоційне виснаження (а його зараз переживають всі українські діти) нерідко призводить до зниження концентрації, уважності, інтересу до навчання. Тому не варто очікувати, що дитина буде навчатися так само успішно, як вдома. Основне послання повинне бути таким: не відвідувати школу не можна, але давай разом подумаємо, як полегшити цей процес.
  • Підтримуйте зв'язок з рідною школою. Так, паралельне навчання офлайн у місцевій школі й онлайн у рідній — це виклик. Але діти  кажуть, що це дає відчуття дому й допомагає підтримувати стосунки зі старими друзями. Як варіант, можна відвідувати онлайн лише улюблені предмети або гуртки.
  • Допоможіть дитині знайти нових друзів. Розмовляйте, вислуховуйте, співчувайте, демонструйте приклад відкритості до інших – цим ви дуже допоможете дитині. Звісно, за можливості намагайтеся знайти школу, в якій вже є українські діти – разом їм буде легше адаптуватися.
  • Не будьте надто суворими до себе. Мамам в евакуації дуже нелегко. Тому підтримувати важливо не лише дитину, а й себе. Навіть якщо ви зірвалися, нагримали на дитину, не вішайте на себе ярлик "погана мама". Варто попросити вибачення й пояснити, який саме вчинок дитини викликав таку реакцію. Ставтеся простіше не лише до "слабкостей" дитини, а й до власних — у такий спосіб ви допоможете їй виховати лагідне дружнє ставлення до самої себе.

Важливо: "ставитися простіше" не означає потурати й закривати очі на проблему. Це радше про прийняття й визнання власної недосконалості та добре ставлення до себе й дитини попри ці особливості.

підтримати дитину в евакуації

Стосунки на відстані

У дітей інше сприйняття відстані й часу. Деякі, особливо підлітки, можуть дуже сумувати за татом та рідними, які лишилися в Україні. Інші ж можуть поводитися так, ніби їм байдуже, навіть відмовлятися говорити з родичами телефоном. Тож як розвивати стосунки з рідними на відстані? Людмила Романенко радить:

"Завжди намагайтеся зрозуміти, що стоїть за небажаною поведінкою дитини. Наприклад, удавана байдужість і відмова спілкуватися з татом через відеозв'язок може бути захисною реакцією. Тобто дитині настільки важко, що її психіка рятується, уникаючи будь-якого контакту з "тригером" (у цьому випадку – з рідними з України). У будь-якому разі не варто примушувати дитину спілкуватися з родичами. Проте ви можете створити сприятливу атмосферу для такого спілкування.

Наприклад, я знаю бабусю, вчительку математики, яка дистанційно робить з онуками уроки. Для дитини важливою є спільна діяльність. Тато може онлайн грати з сином або дочкою у шахи, читати їм вголос книжки, вони можуть разом дивитися мультики. Якщо ж дитина не хоче й цього, не тисніть. Ви можете просто спілкуватися з чоловіком та іншими родичами по гучному зв'язку в присутності дитини. Навіть якщо дитина не бере участі у спілкуванні, вона перебуває у колі рідних людей, чує їхні голоси, і це підтримує стосунки між ними.

Знаю родину, у якій онук вперше побачив дідуся у свої 3 роки, але буквально з перших хвилин малюк проявляв любов і приязність до нього, бо до того постійно чув, як дідові розповідали про нього по гучному зв'язку.

У стосунках на відстані важливі не лише моменти безпосереднього спілкування, а й думки про людину протягом дня. Ви з дитиною можете писати родичам в Україну листи, робити скриню вражень, поробки, якими дитина потім поділиться з родиною. Або створювати одне для одного фоторепортажі дня/тижня у гугл-фото".

підтримати дитину в евакуації

Ще більше корисних рішень!

Психологічні вправи на кожен день

Ніколь Портер Віллкокс наводить прості поради на кожен день, які допоможуть дитині й батькам розвантажити розум і психіку, додадуть легкості й теплоти у стосунки.

  • Мапа емоцій. Щодня ми переживаємо десятки різних психоемоційних станів, але більшість людей ідентифікують лише базові: "мені сумно/страшно" або "я задоволена/щаслива". Водночас для того, аби впоратися з болісними почуттями, дуже важливо визнати їх і назвати. Що більше різних станів назве або намалює дитина, то краще. Можна також намалювати самим або знайти в мережі й роздрукувати коло емоцій Роберта Плутчика і повісити на стіну. Ця наочна мапа емоцій допомагає дітям (та й дорослим) виробити навичку прислухатися до своїх почуттів і розуміти, що з ними відбувається.
  • Малюнок як поле для трансформацій. Нерідко просто "вималювати" свій біль або смуток вже означає впоратися з ними, принаймні частково. Але ви можете запропонувати дитині піти далі. Скажімо, син або дочка намалювали свій сум за батьківщиною у вигляді звіряти. Спитайте: "А чого хоче це звірятко? Що можна дати йому, аби воно почувалося краще?" У цій практиці важливо, щоб дорослі не перекладали власні ідеї або страхи на роботу дитини — дозвольте проявитися саме дитячій історії! 
  • Дзеркало-дзеркало. Це весела рольова гра, суть якої полягає у тому, що один гравець показує якесь почуття за допомогою міміки, рухів, поз, а інший повинен дзеркально зобразити все, що продемонстрував його партнер. Жодних слів — ви повинні виражати себе лише невербально. Потім гравці міняються ролями. Ця техніка чудово працює і з малюками, і з підлітками, і з батьками!
  • Острівці безпеки. Заохочуйте дитину помічати та фіксувати моменти протягом дня, коли вона почувається затишно й комфортно. Які речі або дії допомогли їй відчути себе в безпеці? Можна давати дитині в школу невеличку іграшку-талісман: "Якщо тобі стане тривожно або сумно, торкнися цього талісману в кишені, це нагадає тобі, як я тебе люблю й чекаю".
  • А ти яка тваринка? Ще одна терапевтична гра — це згадати якусь людину, яку дитина зустріла протягом дня, і придумати, яка безпечна тварина (або казкова істота) найбільш відповідає сутності цієї людини. Ви можете малювати картинки або знаходити відповідні зображення у дитячих книжках. Зазвичай ця гра викликає море сміху й позитиву.
1
1099

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: