Зерно, що проростає крізь згарище: як селекційний центр на Харківщині живе після влучання ракет

Селекційний центр Інституту рослинництва імені Юр'єва в селищі Елітне — одна з численних ран Харківщини. І кровоточити, схоже, вона буде рясно й довго. "Рубрика" побувала там і розпитала про те, чи загрожують згадані вище руйнування голодом, що потрібно для відновлення і як установа виживає зараз.

"Селекція ведеться тут"

Дорога до Елітного лежить поміж полями. Із почорнілої від вогню землі стирчать уламки снарядів. З-під тієї ж землі, трохи далі, пробиваються зелені паростки. Всюди військові. На документи в цих місцях дивляться уважно. І слова підбирають так само. Особливо, якщо йдеться про те, аби порадити, якою дорогою безпечніше рухатись.

Ця частина Харківщини лише відходить від окупації. Саперів бракує, розмінування триває і триватиме ще довго. Неперевірені напрямки перекриті блокпостами. Перевірені — посічені уламками і слідами від танків.

Над селекційним центром нависає густий запах згарища. Старший науковий співробітник інституту, Сергій Авраменко, проводить нас всередину.

"Тут ми розбирали зразки, тут ґрунт готували. А тут зарізали москаля, — минаємо чималу яскраво-червону калюжу. — Жартую, нікого ми не різали. Хоча, знаєте, дивишся на це все й розумієш, що насправді й не проти", — розповідає науковець, пробиваючись крізь завали колишньої лабораторії.

Харківський інститут рослинництва — найбільша селекційна установа України. Тут виводять нові сорти різних культур, готують насіння до посівної, покращують методи вирощування і дбають про те, аби поля родили і приносили врожаї. Також на базі інституту є банк генетичних ресурсів рослин.

"В Україні багато селекційних установ, але ця — найбільша за кількістю культур, які тут проходять селекцію. Тобто тут 15 сільськогосподарських культур. Пшениця, жито, горох, ячмінь, кукурудза, соняшник, практично всі культури, які вирощуються. Селекція ведеться тут. У нас немає селекції тільки гречки, вівса й ріпаку", — розповідає пан Сергій.

На пів слові його обриває звук нового прильоту десь неподалік.

"Навіть якщо одна насінинка вціліла, сорт можна відновити"

В середині травня українськими ЗМІ розлетілася новина, що найбільший генетичний банк рослин у світі повністю знищено, втрачено цілі культури і відтепер над нами нависає загроза голоду. Пан Сергій тяжко зітхає й пояснює — постраждала сама лабораторія й та частина зерна ярих культур, яка мала висіватися цьогоріч. І це не означає, що тепер ми залишились без нічого.

Окрім цього, будівля генетичного банку не постраждала, постраждав лише селекційний центр. Хоча й це додає чимало труднощів.

"Можете зробити нову сенсацію — колекцію генетичного банку врятовано. Майже всю. Це як було з тими хлопцями зі Зміїного. Коли всі їх поховали, а потім виявилось, що вони живі. Те саме і з генбанком зараз", — сміється чоловік.

Йдемо до іншого приміщення. Переступаючи уламки стін та обладнання, науковець продовжує пояснювати — є генетичний банк, де зберігають зразки культур. А сюди, у селекційний центр, привозять лише ту частину, яку от-от мають висівати, аби тут її розмножили й підготували до сівби.

"Озимі культури були висіяні — пшениця, жито… А от ярі культури з цього генбанку були тут, готувалися до сівби. Окрім тієї колекції з банку генресурсів ще ж є все те насіння із селекційних лабораторій. Воно врятоване й тут велика заслуга саме співробітників, бо вони встигли продублювати все це насіння й частину забрати звідси.

Ясно, що тут його залишалося більше. Але навіть якщо одна насінинка вціліла, сорт можна відновити. Просто це займе більше часу на рік чи два.

І плюс, велика шкода інституту — це саме селекційні лабораторії, тому що ми створювали сорти-гібриди цих усіх основних культур і передавали насіння найвищих репродуктивних якостей у насіннєві господарства. Там вони його розмножували і вже продавали аграріям, кінцевим фермерам. А зараз виходить, що цей ланцюжок обірваний. Тобто ми не змогли в цьому році з ярих культур висіяти ні насінини. Горох, ячмінь, кукурудза, соняшник, соя…" — перераховує пан Сергій.

Коли саме російські військові поцілили в селекційний центр — невідомо. Скільки разів — невідомо. Скільки тривала пожежа — невідомо. Пан Сергій підкреслює, що дублювання зерна тривало вже під обстрілами. Згодом працівники інституту не могли сюди навідуватися, адже Елітне було під окупацією. А щойно науковець таки зміг сюди дістатися, зняв руйнації на відео і виклав у мережу.

Сьогодні ролик заблоковано. Так вирішив сам пан Сергій, аби журналісти більше не писали, що знищено геть усе. Натомість у день нашого візиту приїжджає ще одна знімальна група, якій Сергій Авраменко пояснює, що й до чого. Але поки таки пробираємося до порівняно вцілілої частини селекційного центру.

"У мене серп завжди напоготові"

"Це лабораторія селекції ярої пшениці, тут у нас співробітники… були. Тут теж яра пшениця готувалася до сівби. Це зразки, вони селекційні, усе під номерами, вручну воно відбиралося й сортувалося отут".

Крізь відсутні через вибухи вікна видно, як надворі до фотографа лащиться кіт.

— Ваш?

— Ми готові подарувати! У нас тут і собаки були, і коти, годували ми їх. Тепер тільки троє залишилось. Наші виживші, — сумно всміхається чоловік.

Науковець показує перший в Україні сорт полби — культури, яку вирощували ще в Трипіллі і яку вирішили відновити працівники інституту. Численні снопи, підвішені просто до стелі. Жовто- і червонозерне просо, яке, за словами фахівця, ще не пізно висіяти, проте немає чим і фактично немає де.

"Поля заміновані. Нам частково їх розмінували, але зараз саперів перевели кудись в інше місце. І ми не можемо відправляти людей у поля, щоби вони там собою все й розміновували. От зараз пшениця росте, заростає бур'янами, скоро почнуться шкідники і хвороби. Нам треба до неї дістатися й оприскати. А там міни", — пояснює Сергій Авраменко.

Оминаємо купу невеликих картонних карток, які співробітники установи вручну нарізали для маркування зразків, вцілілі комплектуючі до спаленого вщент обладнання, столи з невеликими мішечками насіння. Пан Сергій зазначає — кожна культура має свою лабораторію. Ця, лабораторія селекції ярої пшениці, славилася виключно жіночим колективом, представниці якого працювали "і в дощ, і в спеку", як переповідає наш провідник.

Частина з них тепер за кордоном, як і чимало працівників інших лабораторій установи. Багатьом уже пощастило знайти роботу за фахом, і чи повернуться вони додому, тепер велике питання. Як бути Україні з масштабним витоком фахівців — питання ще більше.

Науковець показує позначки з назвами культур, що мають виставляти в полі.

"Оці таблички ми вирішили на цей рік зробити патріотичними. Це спеціально з двох частин склеювалося. Частину друкуємо на синьому папері, частину — на жовтому, потім склеюємо, ламінуємо і виставляємо вздовж доріг. Тут же дорога на Бєлгород, треба було на червоно-чорному робити», — іронізує чоловік.

Коли підходимо до кабінету пана Сергія, той урочисто оголошує: "Мої апартаменти!" Все перекинуто, вікна вибиті, на столі лежить серп. Науковець киває на нього й каже, що чи не найбільша зараз проблема — постраждала техніка. Без неї поля не обробити. Принаймні в тих масштабах, якими опікується інститут.

"У мене серп завжди напоготові. Але серпом можна обробити лише маленьку ділянку. Та і знову ж, заміновані поля…" — нагадує аграрій.

"Хлопці тут збирають із двох спалених тракторів один"

"Комбайни, сівалки, плуги, культиватори, високоточне й дороге обладнання. Усього цього в нас відтепер фактично немає. Не всі комбайни нам підходять, як і сівалки, вони в нас селекційні. І це все обладнання, яке було по лабораторіях, ваги, сушильні шафи, усе необхідне знищене.

Хлопці тут збирають із двох спалених тракторів один. А решта… у нас практично нічого цілого не залишилось. Один маленький тракторець десь вцілів… ну таке, погодьтеся. І теж мене питали, розпитували, чим воно загрожує Україні, які масштаби. Тим і загрожує, що оцей ланцюжок розірваний. У цьому році все люди висіяли, усе нормально. На наступний рік у нас полишалося насіння з минулого року, але його дуже мало. А в цьому році ми не зможемо отримати урожай ярих", — каже пан Сергій.

На вулиці минаємо механіків, які дійсно з двох тракторів збирають докупи вцілілі деталі. Один із них весело питає: "Як вам подарунки від наших мишебратьєв?"

Сергій Авраменко говорить, що зараз селекціонери за власні кошти закуповують пестициди, аби обробити і врятувати від бур'янів і шкідників хоча б окремі культури. Бодай якесь обладнання для обробки можна було б орендувати, але ще одна проблема — дефіцит пального. Зрештою, у працівників інституту зв'язані руки.

"Про це треба говорити. Зараз акцент на тому, що ми не можемо експортувати зерно. Ну, нам його вистачить. Хоча частину й вивезли росіяни. Також зараз налагоджується експорт через Європу й туди далі. Але це ж ми продаємо зерно врожаю минулого року. А цього року фермери засіяли десь на 70% площ менше, тож менше буде і врожаю.

Але питання на наступний рік. Щоби щось посіяти, треба десь узяти насіння. Насіння фермери мають узяти в цих установ. А наша установа в такому стані. Ясно, що все будуть перекривати. Є з Дніпра інститут, там кукурудза. В Одесі пшеницю можна взяти. Ще десь щось… Але є й сорти, які були тільки тут. Які саме — коментувати зараз не можу", — говорить науковець.

Також чоловік каже, що інститут рослинництва в деякі роки отримував фінансування лише на 25 % своїх потреб. Відповідно, людей скорочували десятками. Через війну багато фахівців виїхали з Харківщини й невідомо, чи повернуться. А саме на них і зав'язується будь-який адекватний вихід із ситуації.

Точно говорити про збитки в інституті зараз не можуть. Пан Сергій пояснює — вирахувати їх вкрай складно, адже значну частину необхідного обладнання виготовляють на замовлення. Якщо пошкоджено прилад, який замовляли 10 років тому, сьогодні ціна на нього буде вже зовсім іншою.

"Те, що також оцінити дуже складно — селекційні зразки. Це як картина. Як ти її оціниш? Це надбання. Так само й насіння. От уявіть зразки насіння, які селекціонери створювали 10–15 років. Уся лабораторія працювала роками, щоби створити той сорт і от вони створили тільки першу жменю сорту, а він знищився. І там, може, лишилося в запасі дві насінинки. І так би вони розмножили його за рік-два, а так будуть за п'ять-сім", — підсумовує чоловік.

"Щоби люди повернулися…"

Коли питаємо, що з цим усім тепер робити, пан Сергій ненадовго замислюється й повертається до питання фахівців. Каже — щоби люди повернулися, їм потрібно щось запропонувати. Адже саме люди будуть домовлятися про оренду і виготовлення відповідного обладнання. Саме люди будуть займатися далі селекцією. Саме люди будуть шукати рішення. А їх в інституті на Харківщині, яку далі нещадно обстрілюють і 30% якої досі під окупацією, зараз катма.

Що ж "горить" найбільше? 

• Розмінування полів, яке має взяти на себе держава. Проте нагадувати державі про цю необхідність можуть аграрії і небайдужі.
• Проблему з пошкодженою технікою тимчасово вирішить співпраця з іншими подібними установами та приватними фермерськими господарствами, які можуть надати свої комбайни, трактори і сівалки в оренду.
• Втрачене зерно й насіння можна відновити навіть тоді, коли лишилася тільки одна насінинка. Це лише питання часу, яке, на жаль, вирішити зараз не можна. 
• Фахівців, які можуть це зробити, потрібно повертати в Україну з-за кордону пропозиціями кращих зарплат і вищих гарантій не потрапити під чергове скорочення. Також потрібно навчати нових фахівців, для цього знадобляться як державні програми, так і місцеві ініціативи. Адже рішення може генерувати кожен. І сьогодні це відчутно, як ніколи. 

Фото Миколи Тимченка, "Рубрика"