Потріскана земля і меблі на узбіччі: як живе Херсон — Атлантида, що повернулася з-під води

За добу після підриву росіянами Каховської ГЕС, 7-го червня, вода все ще прибувала. Тоді на дорогах поблизу Херсона були цілі колони автівок. Одні, запаковані людьми й нашвидкуруч зібраними нажитками, намагалися поїхати геть. Інші ж, затрамбовані продуктами, надувними човнами й чиїмось чужим непошкодованим одягом, намагалися прорватись до води. Все це фіксувала "Рубрика".

За майже два тижні після підриву ГЕС чим ближче до води, тим більш спорожнілим виглядає місто. Тут і далі працюють волонтери, але будівлі, що були домівками для тисяч людей, стоять пусті.

"Я будував цей будинок своїми руками. Працював моряком, щоб його потім отак розмондярили", — каже Слава, проводячи нас своїм будинком.

На подвір'ї чоловік сушить меблі, які не встигли розвалитися, документи й залишки гардероба. Трохи далі, вже по той бік воріт, на одну велику купу звалені дубовий стіл на 12 персон, 16 крісел та інші меблі з тепер пустого будинку. Згодом під'їдуть комунальники та заберуть це все. А поки Слава розповідає про свій затоплений підвал, де під час особливо жорстоких обстрілів ховалися понад 20 людей.

"Все, що було всередині, ви бачили, там пусто, я все вигріб. Все перетворилося моментально у сміття. В один день — все… Не задушили, так затопили", — підсумовує він. 

Вода, що зійшла, лишила по собі нові рельєфи — дороги, тротуари й численні подвір'я поховані під товщею багнюки. Місцями вона вже висохла й нагадує пустелю, а подекуди неможливо пробратися, аби не вгрузнути у неї. 

Лишився після води та сморід — тонни сміття, що раніше були чиїмось життям, тепер лежать непотрібними купами, з яких важко виокремити, що це були за предмети. Десь серед них — тіла тварин, які не змогли врятуватися, і численні продукти, що весь цей час гнили спершу у воді, а тепер — під південним сонцем. Іноді дзижчання мух стає таким сильним, що здається, ніби поруч — безпілотник. 

Звалені до купи біля воріт зіпсовані меблі та інші речі — ознака того, що власники вже займаються прибиранням. Від першого дня, коли почала сходити вода, комунальники їздять вулицями та збирають таке сміття. Велика частина життя, на яку багато хто важко працював, за лічені хвилини опиняється в кузові вантажівки. А згодом — на смітнику. 

Тут робота комунальників дуже ускладнена — крім важкого запаху, що супроводжує всі ці купи затоплених речей, на їхніх плечах — важкі бронежилети. Під гарячим херсонським сонцем вони здаються ще важчими. Та без них ніяк — звуки сирен та вибухів вщухають тут ненадовго. 

Серед тих, чиї речі відправляться на смітник, — Валерій. Він розповідає — до останнього вірив, що вода зійде швидко, тож потреби в евакуації не бачив. Але все ж визнає — помилився. Чоловік разом із сусідкою провів на своєму даху близько доби. Потім на допомогу прийшли волонтери. 

"Ви проходьте, проходьте, познімайте все, що вони (росіяни) начудили. Цікаві кадри?"

"Щоб ще на Херсон атомки не було. Бо Херсон вже пережив все, що можливо. Лишилося, щоб ще атомка якась дарболизнула, і це вже буде вишенька на торті. Ми, звичайно, сподіваємося на краще, але і з ГЕС ми сподівалися на здоровий глузд", — говорить Надія.

Жінка сидить у зруйнованому магазині. Навколо — напівпусті прилавки, неробочий холодильник та ще купа речей, які не вдалося врятувати. Поруч метушиться Ольга — магазин належить її сестрі, але поки тут порається вона. 

"Ми зараз не працюємо. Тільки вимиваємо магазин. Взагалі, дуже багато товару зіпсувалося. Печиво, цукерки, морозиво і ковбасу у нас вже забрало на утилізацію місто, щоб на полігон вивезти. У нас було п'ять тонн борошна і круп на складах, а коли все затопило…" — жінка обриває себе на пів слові. 

Коли все затопили, збитки, яких завдали росіяни цьому магазину, сягнули мільйона гривень. І це лише приблизний підрахунок. Зараз крамниця не працює. Власники намагаються прибрати на затоплених складах — все миють і дезінфікують. Коли вдасться відновити роботу, ніхто не знає.

Ольга розповідає, що вони з сестрою не чекали, що вода дійде так далеко. Евакуйовувати товари не спадало на думку — щойно усвідомили масштаби майбутнього підтоплення, почали вивозити людей. 

"Сестрі через нерви зараз дуже погано. Ми просто втопили свою машину, коли людей вивозили… Там за будинками дуже багато води було, а там ще й дід лежачий. І от ми в ямку впали. Втопили свою машинку, бусик свій. І обстріли були, коли виносили цього діда… Вже навіть згадувати про це не хочеться".

Якийсь час ми ще ходимо містом разом з Ольгою. Вона показує місця прильотів, розповідає про затоплення. Згодом, уже без неї, потрапляємо в будинок до ще однієї родини. Меблі та решту речей господарі вже винесли. Та на стіні лишили красномовний напис, що змушує бодай на трохи посміхнутись кожного, хто заходить сюди.