Не обмежені можливості, а проігноровані права: що робити з доступністю мистецтва в Україні

Марія Смик

"Рубрика" поспілкувалася з правозахисниками і дізналася, що не так з дотриманням культурних прав в Україні. 

Юлія Сачук знову на полі бою. Цього разу воно розташувалося в одному з приміщень музею історії міста Києва і водночас у всій країні. Юлія очолює громадську організацію "Fight For Right" і займається тим, що відстоює право людей з інвалідністю бути настільки ж включеними в суспільне життя, як і люди, що інвалідності не мають. 

В одній руці Юлія тримає мікрофон. В іншій — іменне запрошення в оперу від президента з нагоди 30-ої річниці Незалежності України. Правозахисниця отримала його як подяку за свою роботу. Подяку, яку, на жаль, не змогла прийняти. Перед публікою, що зібралася на презентації результатів всеукраїнського опитування про культурні права людей з інвалідністю, вона розповідає:

"Це мала б бути моя перша опера на рівні з усіма і перший балет. Але коли я отримала це запрошення, у мене виникли дуже двоякі відчуття. З одного боку, це була вдячність за визнання моєї роботи. Але з іншого боку було запитання: «А що я там зможу побачити?»".

У Юлії порушення зору і відповідна інвалідність. Вона, як і тисячі інших українців з такими ж порушеннями, не може "просто подивитись" виставу. Вирішити проблему могла б, до прикладу, аудіоскрипція — спеціальний голосовий супровід, який наживо подається через навушники і описує події, що розгортаються на сцені. 

"Я, звісно, звернулася до організаторів заходу з проханням забезпечити доступність, але вони сказали, що зроблять це наступного разу. І я дуже чекаю можливості чи запрошення від пані Зеленської чи від президента наступного разу на оперу і балет, які будуть доступні для мене і ще для майже трьох мільйонів людей з інвалідністю", — каже Юлія і переходить до результатів проведеного опитування. 

Культурні права — це гарантія, що якщо ви хочете подивитись фільм, прочитати книгу або відпочити на фестивалі, то можете це зробити. Такі права закріплені конституційно, але по факту культура не є достатньо доступною. 

У 2021-му "Fight For Right" у партнерстві з Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) за підтримки УКФ провели опитування серед людей з різними видами інвалідності про те, наскільки важливим і доступним для них є мистецтво. І це опитування стало першим репрезентативним дослідженням на цю тему. Раніше ґрунтовних відповідей не було. 

Як показало опитування, люди з інвалідністю часто відмежовані від культурного життя. Їхні потреби рідко враховують, а вони самі не відчувають, що мистецтво є цілком доступним. 

Тож, що показали результати опитування:

• 64% людей з порушеннями опорно-рухового апарату взагалі не відвідують ані культурні заклади, ані мистецькі події;
• лише 46% опитаних з порушеннями зору бували на культурних заходах, де, як вони вважають, врахували їхні потреби;
• серед людей з порушеннями опорно-рухового апарату на таких заходах бувало ще менше осіб — 23%;
• тільки у 21% людей з порушеннями слуху склалося враження, що фільми достатньо часто субтитрують і вони є доступними;
• бібліотеки є доступними лише для 17% людей з порушеннями опорно-рухового апарату і для 31% людей з порушеннями зору;
• концерти, фестивалі та інші події під відкритим небом доступними для себе назвали 45% осіб з порушеннями опорно-рухового апарату і 54% осіб з порушеннями зору.

Також ініціатори дослідження цікавилися доступністю книг для людей з розладами зору та ментальними порушеннями, доступністю театрів та музеїв, культурних пам'яток, парків і чинниками, що могли б підвищити включеність людей з інвалідністю у культурне життя. 

"Коли починалася моя більш активна громадська діяльність, говорячи про те, що доступу до культурних прав у людей з інвалідністю немає, ми не мали на що опиратися. Це ніби загальновідомий факт, але чому цього права немає? Ми бачимо архітектурну недоступність, але не бачимо більш глибинних причин", — говорить Юлія Сачук, розповідаючи про мету опитування. 

Активістка переконана — не можна створити гідні умови, не запитуючи у людей, що саме їм потрібно. Гендиректор Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства культури Ярослав Петраков думку Юлії поділяє і каже — в Україні взагалі існує проблема взаємодії культури і суспільства, а коли йдеться про людей з інвалідністю, ситуація ускладнюється ще більше.

"У 2018-му році ми ініціювали дослідження доступу до культури взагалі і ми бачимо, що більше половини населення України не долучене до неї. Коли ми говоримо про осіб з інвалідністю, тут ситуація ще складніша, бо ми вже говоримо про життєві обставини, у яких знаходяться люди…

У нас є 34 000 закладів по всій країні — це музеї, театри, клуби, кінотеатри… Це велика мережа. Загалом в Україні 115 тисяч комунальних закладів і не тільки культури, а й загалом молоді, спорту. Ми маємо тут говорити про безбар'єрність", — вважає Ярослав Петраков.

За словами правозахисників, організатори культурних подій на кшталт фестивалів і концертів за останні роки почали приділяти більше уваги потребам людей з інвалідністю. Вони зрозуміли, що це також їхня аудиторія, яка може підтримувати розвиток того, чим вони займаються. Але комунікують про це досі мало, тож чимало людей з інвалідністю просто не знає, де відповідні умови для них створили вже.

Про зміни, які відбулись за останні роки, говорить і Дмитро Щебетюк — засновник організації "Доступно.UA". 

"За останні років п'ять ситуація змінилася на краще. Але, ясна річ, що багато музеїв, театрів все ще є недоступними. Але якщо сильно хочеш, то знаходиш можливості допомоги. Зокрема, той же музей Ханенків, який поки супер недоступний для людей на візках, вже чекає на фінансування, аби створити відповідні умови", — пояснює Дмитро Щебетюк.

Активіст розповідає — керівництво культурних закладів часто говорить про відсутність грошей і неможливість щось змінити, але в той же час є чимало музеїв і театрів, де працівники залучають грантові кошти, облаштовують простір власними силами і банально допомагають людям з інвалідністю піднятися сходами, потрапити в потрібне приміщення, отримати додаткову інформацію і так далі.

Та важливою є й інформаційна кампанія, яка показувала б людям з інвалідністю, що за межами їхніх домівок теж є безпечне середовище. Поки ті не вказуватимуть на свої потреби, їх не будуть сповна враховувати.

"Ми з «Доступно.UA» в цьому напрямку і працюємо. Тут робота зі свідомістю суспільства. Важливим аспектом є зручність самих людей з інвалідністю. Чим більше вони виходитимуть на вулиці, тим менше буде оцих цікавих поглядів. Люди звикатимуть, що є й люди з інвалідністю, це нормально і не треба ніякої зайвої уваги", — додає Дмитро. 

Тож яких змін потребує культура, аби стати інклюзивною? Зробити можна багато чого, проте основа виглядає так:

• субтитрування і переклад мовою жестів фільмів, передач та роликів для людей з порушеннями слуху;
• аудіоскрипції театральних вистав і мистецьких перформансів, а також аудіоверсії книг для людей з порушеннями зору;
• облаштування пандусів на входах та між поверхами культурних закладів і бібліотек, а також достатньо широкі проходи для людей з порушеннями опорно-рухового апарату;
• спрощені описи та пояснення картин і інсталяцій для людей з з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень;
• туалети, облаштовані з урахуванням потреб людей з інвалідністю;
• готовність працівників культурних заходів надавати необхідну допомогу людям з інвалідністю.

↓Читайте також

Меж немає. Як зробити мистецтво інклюзивним

Руйнуємо стереотипи про людей з інвалідністю: як спілкуватися і що важливо знати